1.2. Порушення кровообігу, лимфовідтоку та вмісту тканинної рідини

Слід пам’ятати, що кровоток зумовлений наявністю певного градієнта тиску між артеріальним і венозним відділами кров'яного русла, що залежить від роботи серця. Кровоносні судини, в тому числі й капіляри, забезпечують тільки розподіл крові та лімфи в організмі. У морфо-функціональному відношенні всі кровоносні судини поділяють на судини розподілу, судини опору, судини обміну речовин, судини шунтування та ємнісні судини. Судини розподілу – це великі артерії еластичного та м’язово-еластичного типу. Структура стінок цих судин відбиває ступінь артеріального тиску крові. Судини опору (син.: резистивні судини) – це дрібні артерії, стінка яких має не більш двох еластичних мембран, а також артеріоли, венули, дрібні вени, особливо ті, що мають сфінктери. Завдяки зміні свого просвіту вони регулюють струмінь крові всередині органу, розподіляючи його відповідно до функціональних потреб. Перебудова стінок цих судин відбиває ступінь опору кровотоку, а не артеріальний тиск. Судини обміну речовин – це капіляри та, особливо, венули, що мають високу проникність стінок. Їх основна функція – здійснення обміну речовин між кров’ю й іншими тканинами організму. Судини шунтування – це артеріоло-венулярні анастомози (шунти) трьох типів: простого, замикаючого та гломусного. Анастомози замикаючого типу мають повздовжній м’язовий шар, найчастіше розташований усередині від внутрішньої еластичної мембрани. Стінка гломусных анастомозів має спеціалізовані міоцити, що виділяють ацетилхолін, який розслаблює вени, а тому нижче такого анастомозу вени завжди розширені. Гломусні анастомози в статевих органах і носових раковинах мають будову так званих „равликових артерій” з вузьким вустям анастомозу. Новоутворені структури такого типу називають також плексиформними. Розкриття артеріоло-венулярних анастомозів з виникненням вкороченого (редукованого) кровотоку називають шунтуванням. Ємнісні судини – це венозні колектори та внутрішньоорганні венозні сплетіння. Вони мають різну будову стінок, залежно від типу навколишньої тканини та типу галуження вен. Завдяки наявності сфінктероподібної мускулатури в окремих ділянках венозної системи може депонуватися кров.

У кровоносних судинах за нормальних умов зустрічаються адаптаційні структури – подушки Ебнера (окремі валики з повздовжньої мускулатури) та подушки Конті (валики зі сполучної тканини, вкриті ендотелієм). Ці структури й артеріоло-венулярні анастомози слід диференціювати від організованих тромбів та облітеруючого ендоартеріїту, що не завжди легко, тому що вони можуть склерозуватися.

Кровообіг регулюється за допомогою центральних (нервова регуляція) та місцевих механізмів. У напрямку до периферії наростає значення місцевої регуляції, що здійснюється трьома механізмами: 1) хімічна регуляція, що включає гуморальну регуляцію, – розкриття дрібних судин під дією біологічно активних речовин (що циркулюють у крові й звільняються з гладких м’язових клітин, базофілів, серотоніноцитів, тромбоцитів) і рН, яке регулює розкриття резервних шляхів кровотоку; 2) механічна регуляція просвіту дрібних судин під впливом скорочення м’язів чи роботи залоз; 3) реакція (закон) Бейліса-Остроумова – розширення просвіту резистивних судин при малому їх кровонаповненні та звуження цих судин при посиленому притоку крові. Ця реакція зумовлена існуванням так званого базального тонусу судин, а в її основі лежить властивість гладких м’язових клітин скорочуватись при наростанні бічної напруги стінки.

Механізми компенсації з боку судин полягають у депонуванні крові, колатеральному кровотоку, шунтуванні та вено-артеріальній реакції (спазм артеріол і дрібних артерій при порушенні відтоку, внаслідок чого зрівнюється прилив і відтік крові). В основі цих реакцій лежить активна зміна просвіту судин. Останній характеризується індексом Керногана (відношення товщини стінки до діаметра судини), що в нормі дорівнює 0,1 – 0,12 у малому колі кровообігу, а у великому іноді сягає 0,3.

У судинній системі також виділяють систему мікроциркуляції, основна й найважливіша функція якої – здійснення обміну між кров’ю та оточуючими судини тканинами. Слід враховувати, що всі органи й тканини побудовані з повторюваних морфо-функциональных одиниць – мікрорайонів (син.: гістони, модулі). Кожен гістон складається з судин микроциркуляторного русла, нервів, клітин, волокон сполучної тканини та міжклітинної речовини. Гістони відділені один від одного таі мають ізольовані шляхи припливу та відтоку крові й продуктів обміну.

У мікроциркуляторному руслі виділяють 4 ланки: 1) ланка припливу й розподілу крові, що включає артеріоли та прекапіляри; 2) обмінна ланка, де відбувається транскапілярний обмін, представлена капілярами; 3) ланка депонування, що складається з постакапілярів і венул і має ємкість приблизно в 20 разів більшу, ніж перша ланка; 4) дренажна ланка, що включає лімфатичні капіляри та посткапіляри.

Порушення циркуляції крові й лімфи називають дисциркуляторними процесами.