2.1.4. Патологія органів травлення

2.1.4.1. Патологія шлунково-кишкового тракту

РОЗШИРЕННЯ РУБЦЯ (син.: тимпанія, метеоризм рубця) – це хвороба жуйних тварин, що характеризується надмірним накопиченням в рубці газів. Може бути гострою й хронічною.

Етіологія. За етіологією тимпанія рубця може бути первинною та вторинною. Первинна виникає при порушеннях правил годівлі: поїдання великої кількості бобових рослин і гречки, особливо перед цвітінням; а також зеленого корму, коренеплодів і відходів виробництва (барда тощо) при недостатній кількості сухого корму. Розвитку хвороби сприяє поїння відразу після годівлі. Вторинна виникає при різних хворобах ШКТ: закупорці й звуженні стравоходу, атонії передшлунків, непрохідності наступних відділів шлунково-кишкового тракту, травматичному гастриті.

Патолого-анатомічні зміни. Гостре розширення рубця, як правило, виникає при первинній тимпанії, а хронічне – при вторинній. При гострому розширенні рубця стінка черевної порожнини сильно здута. Видимі слизові оболонки синюшні. Яремні вени сильно розширені, при їх розрізі витікає темна, погано згорнута кров з рихлими зсідками (асфіктична кров). Судини м’язів і підшкірної клітковини голови, шиї, грудної клітки, спини й попереку переповнені кров’ю. М’язи й підшкірна клітковина в цих ділянках місцями набряклі. Купол діафрагми вдавлений у грудну порожнину. При розрізі рубця з нього з шумом виходять гази. Всередині знаходяться рідкі, пінисті (внаслідок бродіння) кормові маси. Нерідко знаходять і здуття кишечнику. Печінка ішемічна, сіро-глинистого кольору, її кровоносні судини на розрізі порожні. Нирки ішемічні, з ознаками зернистої чи жирової дистрофії. Селезінка ішемічна, дрябла, капсула зморщена. Іноді нирки й селезінка застійно гіперемійовані, з крововиливами. Часто реєструється здуття кишечнику. В легенях виявляється набряк. Діафрагмальні частки легень застійно гіперемійовані, а середні та передні – емфізематозні, блідо-рожеві. В слизовій оболонці трахеї та бронхів – точкові й плямисті крововиливи. Правий шлуночок серця розширений. На епікарді – численні крововиливи. Крововиливи також можуть бути на інших слизових і серозних оболонках. Іноді відбувається розрив стінки рубця та (або) діафрагми. Кровоносні судини мозкових оболонок кровонаповненні, іноді мозкові оболонки набряклі. Тканина мозку гіперемійована, в бокових шлуночках – підвищений вміст рідини.

Хронічне розширення рубця розвивається поступово (протягом тижнів чи місяців) і в більшості випадків виникає періодично. Крім змін, характерних для гострого процесу, знаходять інші первинні хвороби ШКТ.

АТОНІЯ ПЕРЕДШЛУНКІВ – це хвороба жуйних тварин, що характеризується переповненням передшлунків кормовими масами з наступним їх висиханням. Може бути первинною та вторинною, гострою й хронічною.

Етіологія. Розвиток первинної атонії передшлунків пов’язаний переважно з умовами годівлі. Первинна гостра атонія передшлунків виникає при стресах, перевтомі, різких змінах годівлі, хворобах, що супроводжуються підвищенням температури, а також після післяродового парезу. Первинна хронічна атонія передшлунків виникає при тривалій годівлі сухими, важко перетравлюваними, малопоживними, зіпсованими та мерзлими кормами, вареною картоплею, а також бовтушкою з муки при недостатній кількості грубих кормів. У телят хвороба виникає при запаленні шлунка та ранній повній чи частковій заміні молока хлібом, вівсом, сіном тощо. Вторинна атонія передшлунків розвивається при запаленнях передшлунків і сичуга, стисканні передшлунків вагітною маткою, зрощуванні передшлунків, підгострому чи хронічному перитоніті, хронічних хворобах печінки, серця та легень.

Патолого-анатомічні зміни. При первинній гострій атонії передшлунків рубець, книжка, а іноді й сітка більше чи менше розтягнуті. Особливо виразні зміни книжки. Вона переповнена щільними (нерідко каменеподібними) сухими кормовими масами, які між пальцями розтираються в зернистий порошок (закупорка книжки). В рубці, як правило, також містяться сухі кормові маси з неприємним запахом та гази, а при годівлі рідкими (кашоподібними) кормами чи вареною картоплею – схожі на грязь чи рідке тісто маси (закупорка книжки при цьому відсутня). При первинній хронічній атонії передшлунків крім змін, характерних для гострого процесу, знаходять плямисту чи дифузну гіперемію слизових оболонок передшлунків (іноді з дрібними крововиливами) та некроз епітелію чи його геморагічні виразки в книжці. Можливий перитоніт. При вторинній атонії передшлунків також реєструють зміни, характерні для основної хвороби.

ТРАВМАТИЧНИЙ РЕТИКУЛІТ – це хвороба жуйних тварин, що характеризується запаленням сітки внаслідок травмування її стінки чужорідними тілами, що надходять з кормом.

Етіологія. Хвороба виникає при надходженні з кормами гострих предметів.

Патолого-анатомічні зміни залежать від давності процесу та глибини проникнення гострого предмету. Спочатку чужорідне тіло травмує слизову оболонку й підслизову основу, викликаючи в ділянки травми запалення та набряк. Якщо чужорідне тіло далі не проходить, в ділянці травми розвивається вогнищевий гнійний катар, а з часом виявляється невелика ерозія, часто вкрита багатошаровим зроговілим епітелієм, або ж рубець.

При більш глибокому травмування з’являються крововиливи та гнійне чи гнійно-іхорозне запалення в місці травми з утворенням по ходу чужорідного тіла нориці, стінка якої побудована з волокнистої сполучної тканини (часто гіалінізованої). В нориці чужорідне тіло виявляється не завжди, оскільки воно може виштовхуватися назад в сітку або руйнуватися. В частині випадків у місці травмування утворюється не нориця, а один чи декілька абсцесів, оточених товстою, синювато-сірою щільною капсулою. Вміст абсцесів часто має зловонний запах й іноді містить домішки кормових мас.

При перфорації стінки сітки виникає вогнищевий фібринозний перитоніт. Рідко, як правило при випадінні чужорідного тіла в черевну порожнину, розвивається дифузний перитоніт. При травмуванні печінки в місці травми розвивається вогнищевий гепатит, можливі крововиливи. При проходженні чужорідного тіла через діафрагму розвивається її травматичне запалення. Через діафрагму чужорідне тіло може потрапляти в грудну порожнину, де розвивається вогнищевий фібринозний чи дифузний плеврит. При проходженні такого тіла в осердя виникає травматичний перикардит, в серцевий м’яз – травматичний міокардит, в легені – гнійна пневмонія чи катарально-гнійна бронхопневмонія. Всі ці зміни супроводжуються утворенням фібринозних спайок між ураженими органами й тканинами, які з часом можуть проростати сполучною тканиною. В спайках та уражених органах нерідко реєструються інкапсульовані абсцеси, які іноді сполучаються норицями. При повільному розвитку процесу по ходу чужорідного тіла утворюється товстий гіалінізований сполучнотканинний тяж з каналом у центрі.

ЗАВОРОТ ШЛУНКА – це його поворот навколо своєї поздовжньої осі. Як правило реєструється в собак (переважно великих порід і частіше старих). Іноді заворот сичуга виявляється в телят та ягнят.

Етіологія. Заворот шлунка виникає в результаті повторного переповнення його кормом та (або) розтягуванні чи розриві його підтримуючого апарату (зв’язок). При помірному (неповному) заповненні шлунка – внаслідок різких рухів тіла, що призводять до його оберту й різких зміщень вбік (стрибки, катання по землі, збігання по сходах тощо).

Патолого-анатомічні зміни. При завороті шлунка відбувається його поворот навколо кінцевої частини стравоходу справа наліво на 90–380⁰. Шлунок здутий газами (іноді збільшується в 10 раз і більше), темно-червоного кольору. Велика кривина з дном шлунка переміщується направо, а пілорична частина знаходиться в ділянці лівого підребір’я між каудальною поверхнею печінки, місцем входження стравоходу та дном шлунка. Кінцева частина стравоходу перекручена навколо поздовжньої осі, внаслідок чого його просвіт закритий, а стінка ішемічна й зібрана в спіральні складки.

Брижа дванадцятипалої кишки має вигляд натягнутого тяжа, що проходить вліво між правою ниркою, здавлюючи спереду середню частину шлунка й черевну частину стравоходу. Дванадцятипала й початкова частина голодної кишки здавлені. Закриття просвіту стравоходу й дванадцятипалої кишки створюють повну замкнутість шлунка. Сальник натягнутий на розширений шлунок. При повороті шлунок захоплює з собою на праву сторону й селезінку, що підковоподібно перегинається, защемляється в середній частині, має чорно-червоний колір, а її капсула напружена.

При розрізі шлунка з нього з шумом виходять гази. Слизова оболонка темно-червоного кольору, інші шари стінки набряклі й почервонілі внаслідок серозно-геморагічного просочення. Іноді знаходять застійний геморагічний інфаркт стінки шлунка. Печінка нерідко ішемічна, зміщена вправо. В черевній порожнині – серозно-геморагічна рідина. Виявляються ознаки асфіксії (асфіктична кров, розширення порожнин серця, венозний застій і набряк легень). Іноді реєструються початкові стадії перитоніту.

ІНВАГІНАЦІЇ ШЛУНКА ТА КИШЕЧНИКУ. Інвагінація кишечнику – це входження ділянки шлунка чи кишечнику в просвіт поряд розташованої ділянки. Інвагінація шлунка – це входження однієї частини шлунка в просвіт іншої або в стравохід чи дванадцятипалу кишку.

Етіологія. Інвагінація шлунка й кишечнику виникає при їх надмірно швидких і сильних перистальтичних та (або) антиперистальтичних рухах (при родових потугах, запаленні, чужорідних тілах в просвіті, пухлинах стінки, споживанні дуже холодних води й корму, кольках), а також при раптовому значному підвищенні внутрішньочеревного тиску.

Патолого-анатомічні зміни. Інвагінація кишечнику може бути східною та спадною; простою, подвійною й потрійною; поодинокою й множинною (2–3 і більше в однієї тварини).

Східна інвагінація – це входження нижче розташованої (відносно напрямку руху кишкового вмісту) ділянки кишечнику в вище розташовану. Спадна інвагінація – це входження вище розташованої ділянки кишечнику в нижче розташовану. Місце входження однієї частини кишечнику в іншу називають шийкою інвагінації (Рис. 1). При простій (син.: одиночній) інвагінації частина інвагінованої кишки, яка оточує просвіт кишечнику в ділянці інвагінації, називається вхідним коліном інвагінації. Загинаючись всередині просвіту кишки, в яку відбулась інвагінація, назад, вхідне коліно інвагінованої кишки переходить у вихідне коліно. Місце переходу вхідного коліна в вихідне називають верхівкою (син.: внутрішній кут) інвагінації.

На розрізі в ділянці інвагінації знаходять три циліндри: вхідне коліно інвагінованої кишки утворює внутрішній циліндр інвагінації, вихідне – середній циліндр інвагінації, а стінка кишки, в яку відбулась інвагінація – зовнішній циліндр інвагінації. Зовнішній і середній циліндри звернені один до одного слизовими оболонками, середній і внутрішній – серозними. Кінцева частина ділянки інвагінації конусоподібно звужена. В цьому місці всередині кишки знаходиться верхівка інвагінації. Розміри інвагінації залежать від довжини брижі, тому вона порівняно невелика в дванадцятипалій і клубовій кишках і більш довга в голодній кишці.

Рис. 1. Схема спадної інвагінації кишечнику: 1 – просвіт кишечнику (стрілка показує напрямку руху вмісту); 2 – шийка інвагінації; 3 – кінцева частина інвагінації; 4 – вхідне коліно інвагінованої ділянки кишки; 5 – вихідне коліно інвагінованої ділянки кишки; 6 – верхівка інвагінації; 7 – зона фібринозного чи фібринозно-гнійного запалення.

2 7

1

4 5 3 6

В ділянці шийки інвагінації завернута всередину стінка кишки утворює м’ясисте кільце. На всій ділянці інвагінації кишечник потовщений, щільний, іноді нормального кольору, але зазвичай – різних відтінків червоного кольору внаслідок венозного застою, що виникає в результаті здавлювання венозних судин брижі. Серозна оболонка вздовж сильно наповнених судин всіяна крововиливами. Витягти інвагіновану кишку дуже важко або взагалі неможливо внаслідок дуже швидко виникаючого фібринозного чи фібринозно-гнійного запалення (див. Рис. 1) між серозними оболонками кишечнику, які прилягають одна до одної в ділянці інвагінації. В затяжних випадках на місці запалення з часом розростається волокниста сполучна тканина.

В місці інвагінації просвіт кишечнику звужений чи закритий. В стінці кишечнику внаслідок венозного застою виникає серозно-геморагічна інфільтрація. Чим сильніша інфільтрація, тим більш звужений просвіт кишечнику й тим товстіша ділянка інвагінації. З часом в місці інвагінації може виникати застійний інфаркт стінки кишечнику. Його вміст при цьому стає кров’янистим. В ділянках кишечнику вище місця інвагінації виникає застій вмісту, та нерідко – його розклад з газоутворенням та розвитком дифтеритично-некротичного запалення.

При сприятливому закінченні інвагінації внутрішній і середній циліндри з часом некротизуються, відторгаються демаркаційним запаленням і видаляються з кишечнику разом з фекальними масами. На місці колишньої шийки утворюється кільцеподібний рубець, що часто призводить до звуження кишечнику.

Інвагінації можуть ускладнюватись: 1) утворенням спайок з сусідніми до ділянки інвагінації петлями кишки; 2) розривом брижі кишки в ділянці інвагінації; 3) асцитом внаслідок венозного застою в судинах брижі; 4) розвитком перитоніту при поширенні запалення з серозних оболонок кишки в місці інвагінації через брижу на очеревину; 5) розривом кишечнику в ділянці шийки інвагінації при некрозі інвагінованої частини кишки з наступним розвитком перитоніту.

При подвійній інвагінації кишка в одному й тому ж місці інвагінується два рази, внаслідок чого на розрізі знаходять п’ять циліндрів. При потрійній інвагінації кишка в одному й тому ж місці інвагінується три рази, внаслідок чого на розрізі знаходять сім циліндрів. Всі інші зміни такі ж, як і при простій інвагінації.

Прижиттєву інвагінацію слід відрізняти від агональної, яка відбувається в період вмирання організму й не пов’язана з прижиттєвими порушеннями моторики кишкової стінки. При агональній інвагінаціївідсутні запалення міжсерозними оболонками кишок, венозний застій, серозно-геморагічна інфільтрація стінок та інші зміни, характерні для прижиттєвої інвагінації.

Інвагінація шлунка може бути східною та спадною. За локалізацією розрізняють: 1) езофаго-гастральну інвагінацію (спадну), при якій, стравохід входить в просвіт шлунка; 2) гостро-езофагальну інвагінацію (східну), при якій кардіальна частина шлунка входить у просвіт стравоходу; 3) гастральну (східну й спадну) інвагінацію (інвагінацію шлунка самого, при якій одна частина шлунка входить в іншу; 4) гостро-дуоденальну інвагінацію (спадну), при якій пілорична частина шлунка входить у просвіт дванадцятипалої кишки. Зміни в шлунку при його інвагінації такі ж, як і в кишечнику.

ЗАВОРОТ КИШЕЧНИКУ – це зміщення в вигляді повороту кишечнику навколо своєї поздовжньої чи поперечної осі. Реєструється переважно в коней, дуже рідко – в свиней, ВРХ і собак. Може бути ротаційним, лігаментозним і вузлуватим.

Етіологія. Причини лігаментозного й ротаційного завороту кишечнику ті ж, що й завороту шлунку та інвагінації кишок. Вузлуватий заворот виникає як ускладнення при мезентеріальному завороті та випадіннях кишечнику. Кишкові вузли також утворюються навколо скручених тяжів розірваного сальника та новоутворених сполучнотканинних тяжів у черевній порожнині.

Патолого-анатомічні зміни. Ротаційний заворот (Рис. 2) характеризується поворотом кишечнику навколо своєї повздовжньої осі вправо чи вліво. При цьому відбувається спіральне скручування кишки зі звуженням чи повним закриттям її просвіту. ^{Він як правило реєструється в тих відділах кишечнику, які мають коротку брижу. При ротаційному завороті кишка повертається на кут від 90}0 до одного обороту й більше. Відділи кишки, що знаходяться позаду місця завороту сильно здуті, від червоного до чорно-червоного кольору з поверхні, іноді всіяні плямистими крововиливами. Брижа в ділянці завороту інфільтрована червоною желеподібною масою, її кровоносні судини розширені, переповнені кров’ю. Кишкова стінка нижче місця завороту потовщена, серозно чи серозно-геморагічно інфільтрована. Слизова оболонка темно-червоного кольору з валикоподібними складками, місцями некротизована. В просвіті – кров’янистий рідкий чи кашоподібний вміст.