1.5. Патологія системи імунітету

Патологія системи імунітету проявляється в вигляді реакцій гіперчутливості, автоімунних хвороб та імунодефіцитних синдромів.

РЕАКЦІЇ ГІПЕРЧУТЛИВОСТІ. Патологія системи імунітету характеризується порушенням структури й функції імунокомпетентних клітин і тканин. Наука, яка вивчає всі аспекти таких порушень, називається імунопатологією. Морфологічний прояв імунопатологічних процесів вивчає імуноморфологія.

Зазвичай фізіологічна активація імунітету (реакції нейтралізації й інактивації, цитолітичні й цитотоксичні реакції) під впливом будь-яких антигенів не призводить до розвитку будь-якої патології.

Слід пам’ятати, що тимічні тільця продукують гуморальний фактор тимусу, який зумовлює імунну компетенцію Т-лімфоцитів. В імунокомпетентних органах і тканинах Т-лімфоцити локалізуються в тимусі й Т-залежних зонах (паракортикальний шар і периферична зона лімфоїдних вузликів лімфовузлів, центральна зона фолікулів селезінки, периферична зона лімфоїдних вузликів кишечнику, легень тощо), а В-лімфоцити – в В-залежних зонах (інші ділянки лімфовузлів, фолікулів селезінки, лімфоїдних вузликів різних органів).

При активації системи імунітету в органах і тканинах імунної системи відбувається гіперплазія лімфоцитів і клітин СМФ з плазмоцитарно-макрофагальною трансформацією клітин (В-лімфоцити трансформуються в плазматичні клітини, а моноцити – в макрофаги), що відображає процеси синтезу імуноглобулінів (антитіл) і продукцію сенсибілізованих лімфоцитів. В багатьох випадках (при значній інтенсифікації функції імунної системи) відбувається інфільтрація імунокомпетентними клітинами та їх трансформація (морфологічний прояв їх активації) в печінці, стромі легень, нирок, пухкій сполучній тканині тощо, імітуючи інтерстиційне запалення та продуктивні васкуліти. Між імунокомпетентними клітинами реєструються численні контакти цитоплазматичними поверхнями й цитоплазматичними містками, що відображає обмін між ними інформацією, необхідною для формування імунної відповіді.

При активації системи імунітету лімфовузли збільшуються, в них реєструється гіперемія й набряк. У світлих центрах фолікулів і мозковому шарі з’являється велика кількість плазмобластів і плазматичних клітин. Виявляється проліферація й десквамація клітин синусів, формування макрофагів. Селезінка збільшена, повнокровна, соковита, на розрізі видно гіпертрофовані фолікули, кількість яких збільшується (гіперплазія фолікулів селезінки). В червоній пульпі виявляють гіперплазію ретикулярних клітин і велику кількість плазматичних клітин (плазматизація червоної пульпи). Відбувається гіперплазія червоного кісткового мозку та мієлоїдна трансформація жирового кісткового мозку.

При патологіях імунної системи в організмі виникають спотворені реакції нейтралізації й інактивації, цитолітичні й цитотоксичні реакції, спрямовані проти антигенів власних клітин (таблиця 6). Але такі реакції не мають специфічних морфологічних ознак і виявляються гематологічними й імунологічними методами.

Таблиця 6. Механізми імунного запалення

Імуно-патологічний механізм	Імунний фактор	Імунне запалення	Імунна патологія
Реакція нейтралізації й інактивації	Сенсибілізація гормонами, антитіла до рецепторів власних клітин	Не виникає	Діабет, тяжка медіостенія
Цитолітичні й цитотоксичні реакції	Активація комплементу	Не виникає	Лейкопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз
Токсичні імунокомплексні реакції (ГНТ)	IgG, активація комплементу, імунні комплекси	Гостре (син.: раннє) імунне запалення	Феномен Артюса, Оварі, Санареллі-Швартцмана, ревматичні хвороби, нодозна еритема, васкуліти, сироваткова (син.: імуно-комплексна) хвороба
Атопічні й анафілактичні реакції (ГНТ)	IgE, реагіни (без комплементу)	Гостре (син.: раннє) імунне запалення	Атопічна алергія, атопічний риніт, атопічний дерматит, бронхіальна астма, сінна лихоманка, ангіоневротичний набряк, аутоімунні хвороби
Клітинні реакції (ГУТ)	Субпопуляції Т-клітин в кооперації з В-клітинами	Хронічне (син.: пізнє) імунне запалення	Туберкулінова алергія, контактний алергічний дерматит, базофільна чутливість шкіри
Гранульоматозні реакції	Субпопуляції Т-клітин, моноцити, лімфокіни	Хронічне (син.: пізнє) імунне запалення	Гранульоми з епітеліоїдними й гігантськими клітинами та з персистуючим антигеном (туберкульоз, бруцельоз, туляремія та ін.)

У попередньо сенсибілізованому організмі при надходженні чужорідних антигенів розвиваються місцеві алергічні реакції – реакції гіперчутливості. За перебігом їх поділяють на реакції гіперчутливості негайного типу (розвиваються дуже швидко, часто протягом декількох хвилин) і реакції гіперчутливості уповільненого типу (розвиваються досить повільно). Виникнення всіх реакцій гіперчутливості пов’язано з розвитком імунного запалення. Воно може бути гострим (при реакціях гіперчутливості негайного типу) та хронічним (при реакціях гіперчутливості уповільненого типу). Імунне запалення характеризується не тільки наявністю всіх структурних змін, характерних для звичайного запалення, але й різними імунологічними реакціями, що зумовлюють його специфічність. Морфологічні ознаки імунного запалення різні й залежать від характеру імунного процесу, зумовлених механізмами його розвитку. Відомо чотири механізми розвитку імунного запалення (див. таблицю 6).

Патоморфологічні зміни. При першому механізмі гострого імунного запалення (токсичні імунокомплексні реакції) реєструється фібриноїдне набрякання стінок дрібних артерій і вен, а в важких випадках – їх фібриноїдний некроз. В стінках уражених судин і в оточуючій тканині виявляється виразна інфільтрація значною кількістю нейтрофілів з домішками незернистих лейкоцитів (нейтрофільний капіляріїт, венуліт і периваскуліт). Гнійні тільця та, відповідно, гнійне запалення відсутні. Також відбувається фібриноїдний некроз колагенових волокон. Кровоносні судини розширені, переповнені кров’ю. Багато з них містять тромби. В лімфатичних судинах – стаз лімфи. Швидко виникає тромбоз, набряки й крововиливи. Проте окремі імунологічні реакції мають особливості свого морфологічного прояву.

При феномені Санареллі-Швартцмана, який виникає при внутрішньовенному введенні ендотоксинів бактерій, в місці введення виникають деструктивні зміни стінок судин, а потім – некротичні зміни та ДВЗ-синдром.

При реакції Оварі найбільш ранні зміни виникають в глибоких шарах дерми в вигляді гіперемії, деструкцією ендотелію та утворенням тромбів в місцях фіксації на клітинах ендотелію ЦІК. Пізніше розвивається інфільтрація нейтрофілами, яка змінюється на проліферацію клітин ендотелію й перицитів. В інфільтраті накопичуються моноцити й макрофаги, відбувається активація фібробластів.

Імунокомплексну хворобу поділяють на надгостру, гостру та хронічну. При надгострій (син.: прискореній) імунокомплексній хворобі в клубочках нирок знаходять скупчення моноцитів і нейтрофілів, білкові преципітати під ендотелієм капілярів, відкладення фібрину в просвіті капілярів і мезангіумі. В капілярах легень – обтураційні тромби. Смерть настає внаслідок обтурації судин легень.

При гострій імунокомплексній хворобі виникає запалення артерій, клубочків нирок, суглобів і серця. Артеріїти характеризуються проліферацією клітин ендотелію, лейкоцитарною інфільтрацією стінки, особливо інтими, руйнуванням внутрішньої еластичної мембрани. В ниркових клубочках виникає гломеруліт, що характеризується набряком ендотеліальних клітин, відділенням їх від базальної мембрани, інфільтрацією капілярів клубочка моноцитами, макрофагами й окремими нейтрофілами, відкладанням в просвіті капілярів фібрину. В серці реєструється ендо- та міокардит. Ендокардит проявляється потовщенням клапанів за рахунок інфільтрації їх ендокарду моноцитами й лейкоцитами та утворення вогнищ фібриноїдного некрозу. Частіше уражаються аортальні й мітральні клапани. Міокардит характеризується дифузною інфільтрацією інтерстицію переважно моноцитами й макрофагами, вогнищевим некрозом м’язових волокон.

При хронічній імунокомплексній хворобі виникає гломерулонефрит, який спочатку характеризується потовщенням базальної мембрани капілярів при відсутності клітинної інфільтрації клубочків. Потім виникає подоцитарно-лейкоцитарна реакція (розмноження подоцитів та інфільтрація капілярів лейкоцитами), в частині випадків з екстракапілярним продуктивним гломерулонефритом, яка змінюється на проліферацію клітин мезангіуму й ендотелію капілярів. Подоцитарно-лейкоцитарна та мезангіо-ендотеліальна реакції можливі одночасно.

При всіх типах імунокомплексної хвороби видалення ЦІК з кровотоку відбувається завдяки їх фагоцитозу Купферовськими клітинами печінки (ЦІК, що містять IgM i C3b) та моноцитами синусоїдів селезінки (ЦІК, що містять IgG).

При ревматоїдному артриті реєструють васкуліти, плеврит, перикардит, синовіт (запалення синовіальної капсули суглобів) і деструкцію хряща.

Другий механізм раннього імунного запалення близький до першого, але альтерація незначна, а переважають більш виражені судинно-ексудативні зміни та масивна реакція тучних клітин. Морфологічно спочатку реєструється дегрануляція тучних клітин (маркер виділення медіаторів), яка швидко змінюється на виразний набряк та еміграцію за межі судин еозинофілів і незернистих лейкоцитів. На пізній фазі, яка починається через 2–4 год. і закінчується через 24 год. в складі інфільтрату з’являються моноцити, нейтрофіли й лімфоцити, відкладається фібрин. Можливий тромбоз.

При будь-якому механізмі раннього імунного запалення часто виникає гострий алергічний васкуліт, який характеризується утворенням у стінках судин вузликів і бугорків різної локалізації, які з часом некротизуються – ангіїт гіперчутливості (син.: ангіїт Зіка).

При ангіоневротичному набряку (син.: набряк Квінке, велетенська кропив’янка) в різних ділянках тіла раптово з’являються набряки підшкірної клітковини, м’язів і фасцій. При поширенні набряку на ділянку гортані внаслідок її наростаючого стенозу розвивається загальна гіпоксія, яка, при відсутності своєчасного лікування, нерідко призводить до смерті від асфіксії.

Перший механізм пізнього імунного запалення характеризується проявами неспецифічної (першої) фази реакції ГУТ. Капіляри й венули розширені, тканини набряклі. Реєструються інфільтрати, що складаються з лімфоцитів, плазматичних клітин і макрофагів, численні контакти імунокомпетентних клітин (переважно Т-хелперів і супрессорів та В-лімфоцитів з макрофагами). При контактному алергічному дерматиті та базофільній чутливості шкіри дерма інфільтрована великою кількістю базофілів, окремими лімфоцитами, моноцитами й макрофагами. Головний прояв цієї реакції – руйнування клітин (цитоліз) Т-кіллерами в комплексі з макрофагами. Одну клітину-мішень здатний зруйнувати один Т-кіллер. При руйнуванні Т-кіллерами клітин можливе утворення вогнищ некрозів (наприклад, при хронічному вірусному гепатиті).

Другий механізм пізнього імунного запалення характеризується утворенням гранульом.

АВТОІМУННІ (син.: автоагресивні) ХВОРОБИ – це група хвороб, в основі яких лежить реакція автоантитіл і сенсибілізованих лімфоцитів проти нормальних антигенів власних клітин і тканин. Розрізняють органоспецифічні та органонеспецифічні автоімунні захворювання.

Органоспецифічні автоімунні захворювання виникають у зв’язку з пошкодженням фізіологічних бар’єрів імунологічно відокремлених органів (головний мозок, нерви, очі, сім’яники, надниркові залози, щитоподібна залоза). До цієї групи належать алергічний тиреоїдит, алергічний енцефаломієліт, алергічний поліневрит, симпатична офтальмія (зумовлена антитілами до антигенів власної судинної оболонки ока), факогенний увеїт (зумовлений антитілами до антигенів кришталика) тощо. Морфологічно в зазначених органах виявляються зміни, характерні для реакції гіперчутливості уповільненого типу: інфільтрація лімфоцитами, загибель паренхіматозних елементів, а в кінці – розвиток склерозу.

Органонеспецифічні автоімунні захворювання виникають у зв’язку з порушенням контролю лімфоїдною системою імунологічного гомеостазу організму. При цьому виникає автоімунізація щодо антигенів багатьох органів і тканин. До цієї групи хвороб належать набута автоімунна гемолітична анемія (внаслідок дії тепла й холоду), ідіопатична тромбоцитопенія, колагенові хвороби (ревматоїдний артрит, системна склеродермія тощо), деякі гломерулонефрити (хронічний гломерулонефрит зумовлений антитілами до базальної мембрани капілярів ниркових тілець, гломерулонефрит при імунокомплексній хворобі), перніціозна анемія (зумовлена антитілами до парієтальних клітин і внутрішнього фактору Кастля в сироватці крові чи шлунковому соку), пухирниця (зумовлена антитілами до базальної мембрани епідермісу шкіри), міастенія гравіс (зумовлена антитілами до скелетних м’язів і міокарду) тощо. Морфологічно органонеспецифічні автоімунні захворювання проявляється змінами, характерними для реакцій гіперчутливості як уповільненого, так і негайного типу.

ІМУНОДЕФІЦИТНІ СИНДРОМИ є проявом недостатності імунної системи. Можуть бути природженими (син.: первинними) та набутими (син.: вторинними). Первинні імунодефіцитні синдроми зумовлені природженим недостатнім розвитком імунної системи. Вони можуть бути проявом недостатності клітинного та (або) гуморального імунітету. Природжена недостатність клітинного імунітету виникає при агенезії та гіпоплазії тимусу; природжена недостатність клітинного й гуморального імунітету – при природженій гіпоплазії тимусу та периферичної лімфоїдної тканини; природжена недостатність гуморального імунітету – при пошкодженні Х-хромосоми. З природжених імунодефіцитів у тварин реєструють комбінований імунодефіцит, недостатність Ig A, синдром дефіциту антитіл, синдром гранулоцитопатії та дефіцит С₃-системи комплементу.

Комбінований імунодефіцит характеризується недостатністю систем як клітинного, так і гуморального імунітету. В тварин встановлюють інфекції ШКТ та органів дихання, отити, тяжку піодермію. Смерть настає у віці до 4 місяців.

Природжена недостатність Ig A характеризується зманшенням кількості Ig A на слизових оболонках. В тварин встановлюють інфекції ШКТ та органів дихання, отити, кон’юнктивіти, тяжку піодермію й атопічний дерматит. При належному лікуванні смерть не реєструється.

Синдром дефіциту антитіл (син.: тимчасова гіпогамаглобулінемія) – характеризується тимчасовою затримкою початку синтезу імуноглобулінів. Виникає в віці 1 – 3 місяці, зникає в віці 5-7 місяців. У тварин встановлюють бактеріальні інфекції ШКТ, органів дихання та шкіри. При належному лікуванні смерть не реєструється.

Циклічний гематопоез характеризується періодичними порушеннями поезу всіх клітин крові. Тривалість таких періодів порушення – 2-4 дні з інтервалами між ними 8-12 днів. У тварин встановлюють рецидивуючі інфекції ШКТ, органів дихання та шкіри, а також кровотечі з явищами геморагічного діатезу. При належному лікуванні смерть не реєструється.

Синдром гранулоцитопатії характеризується порушенням адгезії різних молекул лейкоцитами. В тварин встановлюють рецидивуючі бактеріальні дерматити, гінгівіти, остеомієліт.

Дефіцит С₃-системи комплементу хараткеризується недостатністю опсонізації бактерій. У тварин встановлюють рецидивуючі інфекції, спричинені клостридіями чи грам-негативними бактеріями.

Вторинні імунодефіцитні синдроми виникають у зв’язку з хворобами чи лікуванням, які впливають на імунну систему. Вони можуть виникати внаслідок набутої первинної чи вторинної імунної недостатності. Набута первинна імунна недостатність розвивається при ураженні іменокомпетентних клітин вірусами (вірус СНІДу котів, вірус Епштейна-Бара, цитомегаловірус, вірус простого герпесу). Набута вторинна імунна недостатність виникає внаслідок хвороб різної етіології (вірусні й бактеріальні інфекції, паразитарні хвороби, хвороби обміну речовин, хвороби нирок тощо), а також в результаті тривалого застосування гормонів і цитостатичних перапартів. Морфологічно вторинні імунодефіцитні синдроми проявляються зтертістю шарів тимічних часточок зі зменшенням кількості в них лімфоцитів і дистрофічними змінами тимічних тілець або атрофією тимусу; спустошенням Т- і В-залежних зон лімфоїдних органів і тканин, зменшенням кількості клітин червоного кісткового мозку з його атрофією й заміщенням жировим кістковим мозком, руйнуванням і некрозом лімфоцитів.