2.1.2.2. Патологія оболонок серця

ЕНДОКАРДИТ – це запалення внутрішньої оболонки серця (ендокарду). За локалізацією виділяють: 1) клапанний ендокардит – запалення ендокарду, що вкриває клапани серця; 2) пристінковий (син.: парієнтальний) ендокардит – запалення ендокарду, що вкриває міокард стінок серцевих камер; 3) папілярний ендокардит – запалення ендокарду, що вкриває сосочкові м’язи серця; 4) трабекулярний ендокардит – запалення ендокарду, що вкриває трабекули серця; 5) хордальний ендокардит – запалення ендокарду, що вкриває сухожилкові нитки (хорди), які з’єднують сосочкові м’язи з клапанами серця. За характером запального процесу розрізняють простий, бородавчастий, виразковий, фіброзний, зворотний та деляфондіозний ендокардит.

Етіологія. Ендокардити зазвичай виникають як ускладнення при інфекційних хворобах внаслідок дії бактерій та (або) їх токсинів. За етіологією виділяють стафілококовий, стрептококовий, бешиховий, піогенний ендокардит тощо.

ПРОСТИЙ ЕНДОКАРДИТ часто є початковою стадією інших форм ендокардиту.

Патолого-анатомічні зміни. Простий ендокардит частіше виявляється на клапанах серця, рідше – на сухожилкових нитках. Макроскопічно клапани часто виглядають не зміненими. В виразних випадках знаходять напівпрозорі потовщення спочатку по краях клапанів, які з часом можуть поширюватись на весь клапан. Процес закінчується склерозом клапанів і сухожилкових ниток.

Мікроскопічні зміни. В тканинах клапанів і сухожилкових ниток встановлюють запальний набряк, мукоїдне чи фібриноїдне набрякання та інфільтрацію клітинами крові (моноцитами, нейтрофілами, лімфоцитами).

БОРОДАВЧАСТИЙ ЕНДОКАРДИТ характеризується формуванням на ендокарді утворень, які нагадують бородавки.

Патолого-анатомічні зміни. Спочатку по краях клапанів з’являються ледь помітні (розміром з піщинку) напівпрозорі округлі накладання сірого чи сіро-червонуватого кольору, подібні до бородавок. Такі утворення як правило розташовуються в один ряд і легко зіскрібаються ножем. При цьому поверхня ендокарду під ними трохи шорсткувата, тьмяна, може бути дещо потовщена й підвищена. В подальшому розмір „бородавок” збільшується, вони наростають цілими групами, нашаровуючись одна на одну. Ножем легко зіскрібаються лише поверхневі „бородавки”, тоді як глибше розташовані утворення досить щільно зв’язані з ендокардом і відділяються важко чи взагалі не відділяються. Одночасно „бородавки” набувають жовтувато-сірого кольору й стають непрозорими. При тривалому процесі „бородавки”, нагромаджуючись одна на одну, утворюють грона й розростання, що нагадують цвітну капусту.

Процес може поширюватись на сухожилкові нитки клапанів, на яких „бородавки” можуть бути схожі на нанизане на нитку намиста. З часом можливий розвиток склерозу, в результаті чого сухожилкові нитки стають нерівномірно потовщеними й спаяними одна з одною. При поширенні склерозу на верхівки сосочкових м’язів вони загострюються й стають схожими на рубець. Також можливий пристінковий бородавчастий ендокардит, який виникає самостійно або як поширення процесу з уражених клапанів.

Мікроскопічні зміни. Мікроскопічно в ділянці утворення „бородавки” спочатку виявляють набряклий ендокард, між клітинами й волокнами якого відкладається фібрин. Волокна ендокарду часто потовщені, гомогенні. Це призводить до дистрофічних змін, некрозу й руйнуванню клітин ендотелію ендокарду та більш глибоких його шарів. На місці ушкодженого ендокарду починають відкладатися тромботичні маси, які спочатку складаються тільки з тромбоцитів, а згодом в них з’являються фібрин і лейкоцити. Ендокардит, при якому на ураженому ендокарді відкладаються тромботичні маси, називають тромбоендокардитом. З часом з боку ендокарду в тромботичні маси вростає волокниста сполучна тканина, а в частині випадків – і новоутворені кровоносні капіляри. В результаті цього нижня частина такої „бородавки” побудована з волокнистої сполучної тканини, а верхня представлена тромботичними масами. Ріст „бородавки” зумовлений постійним нашаруванням на її поверхню нових тромботичних мас.

Зрідка утворення бородавок відбувається іншим шляхом. В місці ушкодження ендокарду відбувається виразна проліферація клітин його ендотелію, які разом з моноцитами крові, частина з яких трансформується в типові гістіоцити, формують розростання, схожі на бородавки.

ВИРАЗКОВИЙ (син.: септичний) ЕНДОКАРДИТ характеризується виразково-некротичним запаленням ендокарду.

Патолого-анатомічні зміни. Частіше уражається ендокард клапанів. При цьому спочатку по їх краях з’являються накладання брудно-жовтого кольору, під якими виявляються неглибокі виразки. З часом виразки збільшуються в розмірах і поглиблюються. На їх дні та по краях відкладаються сухі, рихлі тромботичні маси жовтуватого, буруватого чи зеленуватого кольору. В подальшому можливі розриви стулок клапанів, їх відрив від сухожилкових ниток, утворення аневризми клапанів та їх прободіння.

При поширенні процесу на сухожилкові нитки відбувається їх руйнування й розриви, а при поширенні процесу на парієнтальний ендокард – утворення характерних виразок на внутрішній поверхні серцевих камер. Глибокі виразки стінок серцевих камер можуть призводити до аневризми серця та розриву його стінки. При виразковому ендокардиті в конусі аорти можливе руйнування лівої ніжки пучка Гісса.

Мікроскопічні зміни. Під тромботичними масами виявляють зону некрозу ендокарду, навколо якої (часто в вигляді демаркаційного валу) знаходять скупчення лейкоцитів і розростання грануляційної тканини. В тромботичних масах і некротизованій тканині локалізуються окремі бактерії та їх скупчення.

ФІБРОЗНИЙ (син.: фібропластичний) ЕНДОКАРДИТ характеризується виразним розростанням в ендокарді волокнистої сполучної тканини на фоні слабо виражених запальних, дистрофічних і некротичних процесів (цим відрізняється від звичайного фіброзу ендокарду).

Патолого-анатомічні зміни. Ендокард потовщений, сіруватого кольору, напівпрозорий. При локалізації процесу на клапанах вони потовщені, деформовані.

Мікроскопічні зміни. Виявляють розростання волокнистої сполучної тканини, лейкоцитарні інфільтрати, гістіоцити та дистрофічні й некротичні зміни тканини ендокарду.

ДЕЛЯФОНДІОЗНИЙ ЕНДОКАРДИТ реєструється в коней.

Патолого-анатомічні зміни. Процес локалізується на аортальних клапанах. Личинки деляфондій, пересуваючись по стінці аорти ретроградно току крові, пошкоджують поверхню півмісяцевих клапанів з боку аорти. На цих клапанах утворюються подібні до бородавок вузлики округлої форми, щільної консистенції, розмірами від дрібної до великої горошини. В вузликах знаходять личинки деляфондій.

УСКЛАДНЕННЯ Й ЗАКІНЧЕННЯ ЕНДОКАРДИТІВ. Виразковий ендокардит в більшості випадків призводить до смерті. При виразковому й бородавчастому ендокардитах в частині випадків відбувається відрив фрагментів тромботичних мас з наступним розвитком тромбоемболії та інфарктів в різних органах і тканинах. Проте при цих ендокардитах можлива й зупинка процесу з подальшим розсмоктуванням і організацією тромботичних мас. В змертвілі тканин в частині випадків відкладається вапно. Відбувається рубцювання ушкодженої ділянки, яке, при ураженні ендокарду клапанів, призводить до їх деформації, потовщення, зростання, в результаті чого виникає порок клапану. Рубцювання в ділянці клапанного кільця часто призводить до стенозу клапанного отвору. Якщо поряд зі сформованими на місці раніше перенесеного ендокардиту рубцями в ендокарді знаходять нові вогнища запального процесу, говорять про зворотний ендокардит. Фіброзний ендокардит клапанів призводить до їх деформації з наступним розвитком пороку клапану.

ПЕРИКАРДИТ. Осердя утворене двома серозними листками, які утворюють порожнину осердя: зовнішнім (перикард) і внутрішнім, який безпосередньо прилягає до серцевого м’язу (епікард). Часто терміном „перикард” називають все осердя, а його порожнину називають перикардіальною порожниною. В нормі в порожнині осердя середніх за розмірами тварин знаходиться не більше декількох мілілітрів, а в великих тварин (коні, ВРХ) – до 10 мл. серозної рідини, яка виконує роль змазки, що полегшує тертя листків осердя при скороченнях серця й дихальних рухах.

В тварин найчастіше виявляється запалення осердя, яке зазвичай охоплює обидва його серозні листки й за своєю суттю є епіперикардитом. Проте історично таке запалення називають перикардитом.

Перикардит за характером запальної реакції може бути серозним, фібринозним і гнійним, але частіше має змішаний характер. Перебіг може бути гострим і хронічним.

Етіологія. Перикардити виникають при: 1) дії збудників інфекційних хвороб та екзогенних й ендогенних токсичних речовин; 2) поширенні запального процесу з поряд розташованих тканин (міокард, легені, плевра).

Патолого-анатомічні зміни. При серозному перикардиті в порожнині осердя накопичується прозора чи дещо мутна (опалесцююча) рідина. Поверхня серця тьмяна, почервоніла. При хронічному перебігу утворюються окремі спайки (синехії), часткове або повне зрощення листків серцевої сорочки (часткова облітерація перикарду).

При фібринозному перикардиті (син.: сухий, злипливий перикардит) на внутрішній поверхні осердя відкладається фібрин у вигляді рихлих ниток і пластівців сірого або сіро-жовтого кольору, іноді з зеленуватим відтінком. Спочатку накладання фібрину легко знімаються, а під ними виявляють почервонілі, тьмяні, сухі й шорсткуваті серозні оболонки, часто з крововиливами. Внаслідок постійних серцевих рухів фібрин збивається в складки, валики й сосочки, в результаті чого поверхня серця набуває мохнатого вигляду („мохнате серце”). З часом між серозними листками осердя утворюються синехії, а відкладення фібрину проростають сполучною тканиною. При дифузному злипанні листків осердя його порожнина зникає (облітерація перикарду), а при дифузному проростанні фібрину сполучною тканиною серце ззовні вкривається єдиним сполучнотканинним панциром (панцирне серце).

При гнійному перикардиті в порожнині осердя знаходять рідкий чи густий гній, а на серозних листках – накладення згущеного гною. Поверхня серця тьмяна, шорсткувата, почервоніла. З часом можлива організація гною з утворенням синеній між листками осердя, облітерацією перикарду та утворенням панцирного серця.

При серозно-фібринозному перикардиті в порожнині осердя виявляють серозний ексудат, в якому часто плавають пластівці й нитки фібрину. На серозних листках – відкладення фібрину, який в частині випадків надає поверхні серця мохнатого вигляду.

При серозно-геморагічному перикардиті в порожнині осердя знаходять рожево-червоний або темно-червоний ексудат. Серозні листки тьмяні, шорсткуваті, з численними плямистими й полосчатими крововиливами.

При серозно-гнійному перикардиті в порожнині осердя виявляють мутну, більш-менш густу рідину жовтуватого чи зеленувато-жовтого кольору. На серозних листках осердя – рихлі накладення згущеного гною.

При гнійно-фібринозному перикардиті в порожнині осердя знаходять рідкий чи густий гній, а на серозних листках – накладення фібрину.