1.4.1. Альтеративне запалення

Альтеративне запалення характеризується переважанням дистрофічних і некротичних змін при менш виражених ексудативних і проліферативних процесах. Може бути гострим і хронічним. Частіше виникає в паренхіматозних органах (нирках, печінці, серці) при інтоксикаціях, інфекціях і порушенні регуляції трофічної функції нервовою системою (наприклад, гострий міокардит при злоякісному ящурі, казеозна пневмонія при туберкульозі тощо).

Патолого-анатомічні зміни. При гострій формі в тканинах і органах переважають дистрофічні й некротичні зміни. При сильно виражених некротичних змінах говорять про некротичне запалення. При хронічній формі в тканинах і органах переважають атрофічні зміни на фоні виразних дистрофічних та некротичних змін (наприклад, хронічний атрофічний гастрит, хронічний атрофічний міозит тощо).

Мікроскопічні зміни. При гострій формі в органах і тканинах на фоні інтенсивних дистрофічних і некротичних змін знаходять слабо виражені ексудативні явища (частіше – запальну гіперемію, зміни гематокриту й незначну запальну інфільтрацію). Проліферативні зміни реєструються у вигляді слабо виражених регенераторних процесів по типу повної чи неповної репаративної регенерації. Дистрофічні й некротичні зміни більш виражені в паренхімі органів, оскільки вона більш чутлива до дії різних патогенних чинників. При дії слабих етіологічних чинників і патогенів помірної сили дистрофічні й некротичні зміни в стромі можуть бути відсутніми або слабо вираженими. Й тільки при дії сильних патогенних факторів в стромі виникають виразні альтеративні зміни.

При альтеративному запаленні шкіри, слизових та серозних оболонок відбувається руйнування, некроз та злущення (десквамація) їх епітелію. Запалення, що супроводжується значною десквамацією епітелію називають десквамативним.

Якщо альтеративне запалення супроводжується гангреною тканин, його називають гангренозним.

При хронічній формі крім виразних дистрофічних і некротичних змін та слабо виражених ексудативних і проліферативних явищ знаходять атрофію паренхіматозних клітинних елементів.

1.4.2. Ексудативне запалення

Ексудативне запалення характеризується переважанням ексудативних змін на фоні менш виражених альтеративних і проліферативних змін. В залежності від характеру ексудату виділяють серозне, фібринозне, геморагічне, гнійне, гнильне (син.: гнилісне, іхорозне) та змішане запалення.

СЕРОЗНЕ ЗАПАЛЕННЯ характеризується утворенням серозного ексудату. Існує три форми серозного запалення: серозно-запальний набряк, серозно-запальна водянка та бульозна форма. Серозно-запальний набряк характеризується накопиченням серозного ексудату в органах і тканинах між тканинними й клітинними елементами. Серозно-запальна водянка –накопиченням серозного ексудату в природних порожнинах тіла. Бульозна форма – накопиченням серозного ексудату під будь-якою оболонкою, в результаті чого утворюється пухир.

Патолого-анатомічні зміни. При серозно-запальному набряку органи й тканини збільшені в розмірі, набряклі, тістуватої консистенції, гіперемійовані. Поверхня розрізу клітковини драглиста (желеподібна). По ходу судин в частині випадків – точкові й плямисті крововиливи.

При серозно-запальній водянці в природній порожнині (грудній, черевній тощо) тіла виявляють серозний ексудат – прозору опалесцюючу чи трохи мутну рідину білуватого або жовтуватого кольору. Серозні покриви (на відміну від водянки) набряклі, тьмяні, гіперемійовані, часто з крововиливами.

При бульозній формі на поверхні шкіри, слизових і серозних оболонок утворюються пухирі різних розмірів, заповнені серозним ексудатом. Пухирці розміром від булавочної головки до горошини називають везикулами, більш великі – пузирями, великі плоскі, різної форми – пухирями.

Мікроскопічні зміни. При серозно-запальному набряку серозний ексудат при мікроскопічному дослідженні виявляється лише при наявності в ньому великої концентрації білків. В цих випадках знаходять досить дифузно зафарбовану еозинофільну гомогенну речовину, інтенсивність забарвлення якої прямо пропорційна концентрації в ексудаті білків. У більшості ж випадків виявляють тільки розсунуті клітинні й тканинні елементи органів і тканин. Також знаходять виразні запальну гіперемію та зміну гематокриту; незначну запальну інфільтрацію; слабо чи помірно виражені дистрофічні й некротичні зміни тканинних елементів і клітин паренхіми й строми; слабо чи помірно виражену проліферацію цих клітин. При мікроскопічному дослідженні проб серозного ексудату в ньому знаходять гранулоцити, лімфоцити, десквамовані й напівзруйновані клітини серозних і слизових оболонок.

ФІБРИНОЗНЕ ЗАПАЛЕННЯ характеризується утворенням фібринозного ексудату. Може бути гострим і хронічним, крупозним та дифтеритичним. Крупозне запалення (син.: круп) характеризується відкладанням фібрину на поверхні природних порожнин тіла та органів. Дифтеритичне запалення характеризується відкладанням фібрину між тканинними й клітинними елементами в товщі органів і тканин.

Патолого-анатомічні зміни. При гострому крупозному запаленні слизові або серозні оболонки вкриті нашаруваннями фібрину в вигляді рихлих чи еластичних пластівців, ниток і накладень жовто-сірого, жовто-зеленого або зеленуватого кольору, в частині випадків напівпрозорих. Фібрин досить легко відділяється від нижче розташованих тканин. Під ним знаходять тьмяні, набряклі, гіперемійовані, часто з крововиливами оболонки. На периферії вогнища запалення в частині випадків різко виражена лінія повнокрів’я з жовтою каймою (демаркаційна лінія). При значних відкладаннях фібрину на оболонках сусідніх органів (сусідніх стінок) вони можуть злипатися. В такому випадку говорять по адгезивне запалення. На слизових оболонок відкладання фібрину можуть мати вигляд еластичних мембран, які досить легко відділяються від нижче розташованих тканин. У таких випадках говорять про псевдомембранозний ентерит, гастрит тощо. В кишечнику при просоченні його вмістом відкладення фібрину мають сіро-бурий або зелено-бурий колір.

При хронічному крупозному запаленні фібрин поступово проростає сполучною тканиною. В таких випадках його нашарування стають щільними та погано, або взагалі не відділяються від нижче розташованих тканин. В останньому випадку при видаленні фібринозних накладень вони відділяються з частиною нижче розташованих тканин, в результаті чого на поверхні органів і тканин утворюється дефект. На слизових оболонок відкладання фібрину можуть мати вигляд тісно зв’язаних з нижче розташованими тканинами мембран. У таких випадках говорять про мембранозний ентерит, гастрит тощо. Слизові й серозні оболонки під фібринозними масами в одних випадках мають такий же вигляд, як і при гострому процесі, а в інших випадках тканини, розташовані під фібринозними накладаннями, некротизуються. При склеюванні фібрином сусідніх серозних оболонок (адгезивне запалення) з наступним проростанням його фіброзною сполучною тканиною утворюються спайки (син.: синехії, комісури, шварти). При поширеному процесі можливе повне зникнення просвіту порожнини (облітерація: від oblittero – забуваю, стираю).

При дифтеритичному запаленні органи й тканини в місцях відкладання фібрину дещо набряклі, гіперемійовані, часто з крововиливами. Тканини щільні, сухі, сірого, сіро-білого або сіро-жовтого кольору, малюнок на розрізі стертий. При запаленні поверхневих шарів органів і слизових оболонок більш-менш виражена межа між запаленою та підлеглою тканиною, на відміну від крупозного запалення, відсутня. Сама ділянка запалення має вигляд висівкоподібних накладень сіруватого кольору.

Мікроскопічні зміни. При гострому крупозному запаленні на поверхні слизових і серозних оболонок знаходять відкладання фібрину в вигляді еозинофільної маси гомогенної чи слабофібрилярної будови. В нижчерозташованих клітинах і тканинах знаходять виразні дистрофічні зміни й некроз окремих структурних елементів, а також запальну клітинну інфільтрацію. На периферії вогнища запалення в зоні повнокрів’я виявляють розширення судин, еміграцію з них клітин крові та набряк тканини, а в зоні жовтої кайми – велику кількість клітин запального інфільтрату.

При хронічному крупозному запаленні в тканинах, розташованих під фібринозними накладаннями, знаходять розростання фіброзної сполучної тканини, яка проникає в фібринозні маси. В порівнянні з гострим запаленням некротичні зміни більш виражені, а демаркаційне запалення в частині випадків менш виразне.

При дифтеритичному запаленні фібрин виявляють між клітинними й тканинними елементами. Його відкладення призводять до некрозу паренхіматозних клітин і розвитку в сполучнотканинній стромі фібриноїдного набряку. Також реєструють запальну реакцію судин та клітинну інфільтрацію. Демаркаційне запалення може бути відсутнє. При інтенсивному або тривалому (хронічному) запальному процесі в центрі вогнища запалення знаходять ділянку фібриноїдного некрозу. В таких випадках реактивне запалення, як правило, добре виражене.

ГЕМОРАГІЧНЕ ЗАПАЛЕННЯ характеризується утворенням геморагічного ексудату.

Патолого-анатомічні зміни. Запалені ділянки інтенсивно червоного кольору, набряклі, тьмяні, часто з численними крововиливами. Малюнок на розрізі згладжений або відсутній. Серозні оболонки шорсткуваті. Геморагічний ексудат у вигляді непрозорої рідини різних відтінків червоного кольору виділяється з поверхні розрізу, накопичується на поверхні слизових і серозних оболонок та в природних порожнинах тіла.

Мікроскопічні зміни. Виявляється запальна гіперемія, а між розсунутими клітинами й тканинними елементами – велика кількість еритроцитів. Альтерація в вигляді дистрофічних і некротичних змін більш виражена в паренхімі, а проліферація клітин – у стромі органів і тканин.

Диференційний діагноз. Синці, на відміну від вогнищ геморагічного запалення, мають чіткі границі, ексудативний компонент запальної реакції відсутній. Трупний транссудат в природних порожнинах тіла прозорий, запалення серозних оболонок відсутнє.

ГНІЙНЕ ЗАПАЛЕННЯ характеризується утворенням гнійного ексудату. Розрізняють три форми гнійного запалення: абсцес, флегмону та емпієму.

Патолого-анатомічні зміни. Абсцес (син.: гнійник, нарив, апостема) являє собою новоутворену порожнину, заповнену гноєм. В частині випадків у гної знаходяться фрагменти напівзруйнованих тканин. Гній може бути доброякісним і злоякісним. Доброякісний гній густий (за консистенцією подібний до сметани), складається переважно з гнійних тілець і свідчить про високу реактивність організму, який активно бореться з причиною запалення. Злоякісний гній має вигляд мутної водянистої рідини, містить мало гнійних тілець і свідчить про зниження захисних сил організму. Колір гною залежить від етіології (наприклад синьогнійна паличка забарвлює його в жовто-зелений колір) і наявності домішок крові (червонуватий колір). При високій реактивності організму навколо абсцесу виявляється демаркаційне запалення.

Окремими різновидами абсцесів, виділеними внаслідок їх специфічної локалізації та зовнішнього вигляду, є фурункул, карбункул і пустула (див. хвороби шкіри). Також серед всіх абсцесів внаслідок особливостей їх етіології, морфогенезу й морфології виділяють: 1) асептичні – утворюються при потраплянні в тканини речовин, здатних викликати гнійне запалення без інфекційних збудників; 2) гангренозні (син.: газові) – в яких гній містить утворені мікроорганізмами гази; 3) геморагічні – з домішками крові, виникають внаслідок інфікування гематом з їх подальшим нагноєнням або при крововиливах всередину абсцесу; 4) метастатичні – утворюються шляхом метастазування при септикопіємії (див. сепсис); 5) натічні – виникають при поширенні гнійного запалення або затіканні гною по сполучній тканині в нижче розташовані тканини з утворенням нових абсцесів.

Флегмоною (син.: флегмонозне запалення) називають дифузне гнійне запалення, при якому гнійний ексудат накопичується в товщі органів і тканин між клітинними й тканинними елементами. Зазвичай вона виникає в органах і тканинах, багатих на пухку сполучну тканину. За локалізацією флегмона може бути підшкірною, підслизовою, підфасціальною, міжм’язовою, параартикулярною, парастравохідною тощо. Флегмону жирової клітковини називають целюлітом. За морфологією флегмона може бути м’якою, твердою й газовою. При м’якій флегмоні уражена ділянка припухла, тістуватої консистенції, синюшно-червоного кольору. З поверхні розрізу виділяється мутний гній. При твердій флегмоні у вогнищі гнійного запалення виникають осередки коагуляційного некрозу, в яких не відбувається гнійне розплавлення тканин. При цьому консистенція більшої частини флегмони або окремих її ділянок стає досить щільною. Газова флегмона виникає під дією анаеробних мікроорганізмів, що утворюють гази. Крім ознак, характерних для м’якої флегмони виявляють крепітацію при пальпації й пухирці газу на розрізі. При підслизовій флегмоні на слизових оболонках в частині випадків утворюються виразки. Таке запалення називають флегмонозно-виразковим.

Емпієма характеризується накопиченням гнійного ексудату в природних порожнинах тіла (черевній, грудній, в капсулі суглобів тощо). Покрови порожнин, де виявляється гнійний ексудат, набряклі, тьмяні, гіперемійовані, з численними крововиливами та ерозіями.

Мікроскопічні зміни. При абсцесі його вмістиме (гній) представлене більш-менш гранулярною еозинофільною масою, в якій знаходяться гнійні тільця, а в частині випадків – фрагменти напівзруйнованих і некротизованих тканин. Навколо знаходять ділянку реактивного запалення, характерною ознакою якого є рясна інфільтрація тканин нейтрофілами, між якими знаходять окремі моноцити й макрофаги чи їх невеликі групки. За зоною запальної реакції в частині випадків виявляють розростання грануляційної та (або) волокнистої сполучної тканини.

Різні гнійні мікроорганізми призводять до утворення різного за своїм характером гною. Стафілоки індукують утворення білувато-жовтого гною сметаноподібної консистенції, в свиней і ВРХ іноді – з пластівцями фібрину; стрептококи – рідкого, сірувато-жовтого чи сірувато-бурого кольору, з неприємним запахом; кишкова паличка – рідкого, зеленувато-бурого кольору; синьогнійна паличка – густого, блідо-зеленого чи сіро-зеленого гною; мікобактерії туберкульозу – рідкого, з білими пластівцями чи сироподібними масами. Збудник бруцельозу призводить до утворення гнійно-геморагічного ексудату, іноді – сіро-жовтого гною маслоподібної консистенції.

При флегмоні гній, гнійні тільця й неушкоджені нейтрофіли знаходять між розсунутими клітинами й волокнами органів і тканин. Тут же виявляють виразні ексудативні зміни.

Закінчення. Абсцес може проривати з виділенням гною назовні, в тканини й порожнини тіла. При виділенні гною в тканини розвивається флегмона або піосептицемія (див. сепсис). При виділенні гною в природну порожнину тіла може розвиватись емпієма. При цьому між абсцесом і порожниною тіла в багатьох випадках знаходять канал (норицю, син.: фістулу), по якому проходив гній.

Невеликі абсцеси можуть повністю розсмоктуватись і заміщуватись тією тканиною, яка була на місці абсцесу до його утворення (повна репаративна регенерація). Абсцес може заміщуватись волокнистою сполучною тканиною (організація)

З часом в ділянці демаркаційного запалення може розростатися грануляційна тканина (піогенна оболонка, син.: піогенна капсула, піогенна мембрана, гнійна оболонка), яка потім диференціюється в щільну волокнисту сполучну тканину. Стадія грануляційної тканини може бути відсутня. Абсцес, навколо якого утворилась сполучнотканинна оболонка (капсула, сумка) з (або без) внутрішньою зоною грануляційної тканини, називають осумкованим (син.: інкапсульованим). При цьому вода в старих абсцесах розсмоктується й всередині них знаходять суху сироподібну масу, іноді повністю чи частково звапнену.

Якщо розсмоктування гною відбувається досить швидко, а паралельно з цим навколо вогнища гнійного запалення утворюється піогенна капсула, на місці абсцесу формується інкапсульована кіста, заповнена тканинною рідиною.

Флегмона в більшості випадків зникає безслідно, але іноді на її місці утворюються абсцеси або розвивається дифузний фіброз. Натічні абсцеси та флегмона можуть призводити до інтоксикації організму з наступним розвитком кахексії або токсико-інфекційного шоку.

При емпіємі на слизових, синовіальних та серозних оболонках порожнин з часом можуть виникати вогнища некрозів. На місці таких вогнищ у подальшому може утворюватись грануляційна, а потім – волокниста сполучна тканина (стадія грануляційної тканини може бути відсутня), що може призводити до утворення спайок між сусідніми органами чи стінками порожнин або до повного заростання (облітерації) порожнини.

В місці хронічного гнійного запалення може розвиватись амілоїдоз.

ГНИЛЬНЕ ЗАПАЛЕННЯ характеризується гнильним розпадом тканин.

Патолого-анатомічні зміни. Цей вид запалення розвивається при нашаруванні гнильної мікрофлори при будь-якому патологічному процесі (в тому числі й при іншому виді запалення). При цьому відбувається колікваційний некроз тканин з утворенням гнильних газів. Уражені ділянки розріджуються, набувають грязно-бурого або зеленуватого кольору, мають вигляд маркої маси з неприємним запахом, від якої може відділятися іхорозний ексудат – водяниста рідина жовтуватого, жовто-зеленого, брудно-зеленого або червоного (в окремих випадках майже до чорного) кольору з характерним гнильним запахом. Колікваційний некроз тканин при гнильному запаленні не має тенденції до відмежування. При нашаруванні анаеробної мікрофлори, що утворює гази, гнилісна маса пронизана пухирцями цих газів (газова гангрена).

ЗМІШАНЕ ЗАПАЛЕННЯ – виникає в тих випадках, коли в складі ексудату знаходяться компоненти, характерні для різних його типів. Найчастіше реєструється при запаленні серозних порожнин і слизових оболонок. У таких випадках в назві запалення вказують повну характеристику складових частин ексудату. Наприклад, серозно-фібринозне запалення при наявності серозного ексудату з домішками фібрину; серозно-гнійне запалення при наявності серозного ексудату з домішками гною тощо.