2.1.2.2. Отруєння

Єдиної класифікації отрут і отруєнь немає. У ветеринарній медицині отруєння, переважно за походженням отрути, поділяють на: 1) отруєння кормами; 2) отруєння вітамінами 3) отруєння мікотоксинами (мікотоксикози) 4) отруєння отруйними рослинами; 5) отруєння мінеральними речовинами; 6) отруєння отрутохімікатами; 7) отруєння зооцидними і рослинними антикоагулянтами 8) отруєння зміїною отрутою.

2.1.2.2.1. Отруєння кормами.

ОТРУЄННЯ СОЛАНІНОМ (син.: отруєння картоплею, отруєння пасльоном чорним) – хвороба, що характеризується ураженням ЦНС і шлунково-кишкового тракту. Проявляється в двох формах – нервовій і шлунково-кишковій.

Етіологія. Соланін містить картопля і паслін чорний. Стигла картопля отруйна в сирому вигляді, нестигла і проросла – також і в вареному. Багато соланіну знаходиться в стеблі, бадиллі та зелених ягодах. Особливо токсична гнила картопля. Паслін чорний росте на пустирях, городах, серед посівів культурних рослин, на обочинах доріг. Діючу речовину містять усі наземні частини рослини, але особливо багато її в незрілих ягодах. Отруєння картоплею і пасліном чорним за своїми клінічними ознаками і патолого-анатомічними змінами не відрізняються.

Патолого-анатомічні зміни. В усіх випадках реєструють лакову кров (внаслідок гемолізу еритроцитів) і геморагічний діатез. При шлунково-кишковій формі також знаходять екзематозне ураження шкіри (на кінцівках, вимені, корені хвоста, мошонці, препуції), набряки підшкірної клітковини в ділянці повік, підгрудка, кінцівок, набрякання слизової оболонки ротової порожнини з утворенням афт, геморагічний гастроентерит з численними крововиливами в слизову оболонку, дистрофічні зміни в скелетних м’язах, міокарді, печінці. В нирках – дифузний нефрит. У частині випадків сеча містить кров. При отруєнні бадиллям картоплі можливе екзематозне ураження шкіри.

У ВРХ на шкірі задніх кінцівок, мошонки, вимені, проміжності та хвоста знаходять сип і мокрець, подібний до бардяного. Іноді виникають розлиті ураження шкіри передніх і задніх кінцівок з утворенням глибоких гангренозних вогнищ. В овець при тривалому отруєнні виникає анемія. В биків і баранів виявляють запалення препуцію.

При нервовій формі реєструють набряклість або гіперемію довгастого та спинного мозку.

Диференційниі діагноз. Хворобу диференціюють від чуми свиней.

ОТРУЄННЯ ЦУКРОМ (син.: отруєння цукровим буряком) – хвороба, що характеризується геморагічним ентеритом. Реєструється, головним чином, у ВРХ і собак.

Етіологія. У ВРХ отруєння виникає при надмірній годівлі (більше 12–15 кг/голову) цукровим буряком, у собак – при вільному доступі до цукру або солодощів.

Патолого-анатомічні зміни. Реєструють геморагічне запалення кишечнику, гіперемію мозкової речовини нирок, уроцистит. В частині випадків – запалення підшлункової залози.

ОТРУЄННЯ БАРДОЮ – хвороба, що характеризується переважним ураженням шлунково-кишкового тракту. У ВРХ також виникає бардяний мокрець і дермофіброз.

Етіологія. Барда має не постійний хімічний склад (складається переважно з води 90–92% і білків 8–10%). Може містити (особливо при неправильному зберіганні) вільні кислоти (масляну, молочну, оцтову), сивушні масла, алкоголь, соланін (картопляна барда), отруйні речовини куколю (хлібна барда). Бардяний мокрець виникає при згодовуванні великої кількості картопляної барди. В тварин, схильних до алергії, виникає дермофіброз.

Патолого-анатомічні зміни. В усіх видів тварин виникає гастроентерит. В овець також реєструють жовтяницю і остеодистрофію з випадінням зубів, у ВРХ – кон’юнктивіт, остеодистрофію з випадінням зубів і бардяний мокрець.

При бардяному мокрецю спочатку знаходять набряк і почервоніння шкіри та пухирці на ній на місці згину путового суглоба задніх кінцівок. З часом пухирці лопаються, а на їх місці лишаються мокнучі місця, які згодом підсихають з утворенням струпів і кірок. У важких випадках сип поширюється на голень, вим’я, мошонку, хвіст, проміжність, нижню частину живота, тулуб і шию. Мокрець може ускладнюватись глибокими пролежнями з гангреною, гнійним запаленням суглобів, виснаженням, піємією та септицемією.

При тривалому отруєнні (від декількох тижнів до 2 міс.) відносно невеликою кількістю барди у ВРХ виникає остеодистрофія, дермофіброз і дистрофічний остеотендиніт (глибокого і поверхневого пальцевих згиначів, міжкісткового середнього м’язу та п’ятковий остеотендиніт).

При дермофіброзі вражаються окремі ділянки тіла: голова та шия (брахіоцефальна форма) або окремі ланки кінцівок (сегментарний дермофіброз), переважно тазових. Хвороба має чітку стадійність розвитку: 1) набряк шкіри; 2) фіброз шкіри; 3) фіброз шкіри і підшкірної клітковини; 4) фіброз шкіри і підшкірної, міжм’язової та міжсухожилкової клітковини. Шкіра втрачає еластичність, виразно потовщується, стає щільною, зрощується з нижче розташованими шарами. В підшкірній, міжм’язовій та міжсухожилковій клітковині розростається щільна сполучна тканина, внаслідок чого клітковина потовщується і набуває майже дерев’яної консистенції.

При сегментарній формі ураження локалізуються на грудних кінцівках в ділянках плеча, передпліччя, п’ясті або пальців; на тазовій – стегна, гомілки, плюсни або пальців. Рідко реєструється ураження всієї грудної або тазової кінцівки і як виключення – одночасне ураження грудної і тазової кінцівок.

При брахіоцефальній формі іноді знаходять звуження стравоходу.

Дермофіброз ускладнюється фіброзною остеодистрофією і кахексією.

Мікроскопічні зміни. При дермофіброзі в шкірі розвивається реакція Артюса і Оварі, яка супроводжується тромбозом дрібних і середніх судин. Сполучнотканинний проліферат, незалежно від місця утворення, складається з трьох зон: тромбогеморагічної, макрофагально-лімфоцитарної та фіброзної.

Тромбогеморагічна зона виникає першою і спочатку локалізується в основі шкіри та підшкірній клітковині. Тут реєструється тромбоз судин зі злущуванням їх ендотелію та крововиливи. З часом таке ураження поширюється вглибину, виявляючись (на фінальнисх стадіях хвороби) в кістках.

Макрофагально-лімфоцитарна зона характеризується васкулітами з проліферацією ендотелію (верукозний ендартеріїт) та клітин адвентиції, наявністю вогнищ некрозу та рясним клітинним інфільтратом, представленим в основному моноцитами, макрофагами і лімфоцитами.

Фіброзна зона побудована зі щільної сполучної тканини ( місцями гіалінізованої). Тут відзначається гіпертрофія стінок артерій і вен, їх склероз, гіаліноз і фібриноїдне набрякання, а також організація і лізис тромбів.

Диференційний діагноз. Хворобу диференціюють від ящуру, дерматитів і артиритів іншої етіології та запалення міжкопитної щілини.

ОТРУЄННЯ ФОТОСПЕНСИБІЛІЗУЮЧИМИ РОСЛИНАМИ (син.: отруєння рослинами, що підвищують чутливість до сонячного світла, гречана хвороба, фагопіризм, конюшинна хвороба, тощо) – хвороба, що характеризується ураженням шкіри, кон’юнктивітом, стоматитом і геморагічним діатезом.

Етіологія. Деякі культурні (гречка, просо, біла конюшина, рапс, люцерна, віка) і дикоростучі рослини (звіробій, якірці, муреція, почечуйна трава) в тварин з не пігментованою (рідко з частково пігментованою) шкірою викликають фотосенсибілізацію. Хвороба виникає в сонячні дні, частіше в овець і ВРХ. Фотосенсибілізуючі речовини виділяються з молоком.

Патолого-анатомічні зміни. На шкірі спочатку реєструють пухирці з прозорою рідиною і почервонілі припухлі плями (екзантема) внаслідок просочування підшкірної клітковини набряковою рідиною з домішками крові. Якщо екзантема швидко проходить, в цих місцях виявляється велика кількість рогових лусочок. При тривалому перебігу з’являються розчоси. Внаслідок нашарування мікрофлори на шкірі виникають тріщини й виразки. Підшкірна клітковина просочена гноєм. Часто виявляють кон’юнктивіт (переважно гнійний), везикулярний або флегмонозний стоматит, геморагічний діатез, венозний застій органів, дистрофічні зміни в нирках і міокарді, ураження печінки та запалення оболонок головного мозку. Печінка збільшена, дрябла, жовтушного чи зеленуватого кольору, з вираженим поділом на часточки або мускатністю. З часом може розвиватися цироз. Ураження печінки в частині випадків супроводжується жовтяницею. В частині випадків знаходять не сильно виражений гастроентерит.

У коней екзантема спостерігається на голові (особливо на вухах) і кінцівках. У ВРХ і свиней – навколо роту, в міжщелеповому просторі, на шиї, кінцівках, нижній частині живота, грудної клітки, на вимені, мошонці. В овець екзантема відсутня. Натомість в ділянці основи вух, навколо носа і рота та вздовж спини з’являється сип.

Мікроскопічні зміни. В печінці виявляють зернисту і жирову дистрофію та венозний застій.

ОТРУЄННЯ КОРМАМИ, ЩО МІСТЯТЬ ЗІПСОВАНІ ЖИРИ – хвороба, що характеризується переважним ураженням шлунково-кишкового тракту. Частіше реєструється в свиней, собак, котів і хутрових звірів.

Етіологія. Корма, до складу яких входять макуха, шрот, м’ясо-кісткова і рибна мука, риба та інші інгредієнти переважно тваринного походження, містять жири. При зберіганні в умовах підвищеної температури (30⁰С і вище), вологості, на світлі, під дією ферментів патогенних грибків тощо жири окислюються і псуються. В кормах накопичуються низькомолекулярні кислоти (мурашина, оцтова, масляна, пропіонова), спирти, перекиси, альдегіди, кетони, які надають їм неприємного смаку і запаху. Вітаміни, в першу чергу жиророзчинні, руйнуються.

Патолого-анатомічні зміни. Реєструється жовтяниця. Кров лакова (гемоліз). Слизова шлунково-кишкового тракту геморагічно запалена. В печінці, нирках, м’язах, міокарді – дистрофічні зміни. Під епі- та ендокардом – численні крововиливи.