2.1.2. Незаразні хвороби

1. 2.1.2.1. Хвороби, зумовлені порушенням обміну речовин

Дефіцит чи надлишок поживних та біологічно активних речовин у кормах призводять до виникнення хвороб обміну речовин (син.: хвороби порушеного обміну (метаболізму), метаболічні, аліментарні хвороби).

Всі ці хвороби мають загальні закономірності: 1) складне поліетіологічне походження; 2) порушення загального, інтермедійного й основного обмінів речовин; 3) тривалий латентний (прихований) період перебігу; 4) в великих господарствах носять масовий характер. Для аліментарних хвороб характерна наявність загальних неспецифічних ознак – зниження продуктивності, відставання в рості й розвитку, розлад трофічних, регенеративних, відтворювальних і формоутворюючих процесів. Зниження неспецифічного та специфічного імунітету призводить до нашарування інфекційних та інвазійних хвороб.

Існують різні класифікації хвороб обміну речовин. Найбільш виправданим з точки зору етіології та патогенезу є їх поділ на: 1) хвороби внаслідок порушення загальних умов годівлі й утримання тварин; 2) хвороби внаслідок недостатності макро- та мікроелементів (син.: хвороби внаслідок мінеральної недостатності, порушення мінерального обміну); 3) хвороби внаслідок недостатності вітамінів (гіповітамінози). Деякі автори виділяють в окрему групу ендокринні хвороби – хвороби, ініціальним моментом яких є порушення гормонального статусу організму (цукровий діабет, зоб тощо). Хвороби, що виникають внаслідок надмірного надходження деяких кормів (або годівлі зіпсованими кормами), вітамінів, мінеральних речовин і мікотоксикози за своєю суттю, патогенезом, клінічними ознаками, патолого-анатомічними змінами та стратегією лікування та профілактики більш доцільно віднести до отруєнь.

У життєдіяльності організму тварин велику роль відіграють мінеральні речовини. Вони входять до складу вітамінів, гормонів, клітинних і позаклітинних елементів всіх органів і тканин. У ветеринарній медицині відомо більше 30 хвороб, пов’язаних з порушенням мінерального обміну. Вони можуть реєструватися як в окремих тварин, так і охоплювати значну частину (до 100 %) поголів’я. В організм мінеральні речовини надходять з кормом і водою, а виділяються головним чином через кишечник і нирки. Мікроелементами називають такі, вміст яких становить тисячні і менші частини від маси тіла.

Захворювання тварини і людини, зумовлені недостатнім або надмірним надходженням в організм того чи іншого мікроелементу називають мікроелементозами (в першому випадку – гіпомікроелементозами, в другому – гіпермікроелементозами). Залежно від ступеню, тривалості та поєднання дефіциту окремих макро- чи мікроелементів інтенсивність прояву патологічних процесів буває різною. Хвороба може перебігати в прихованій формі або з проявом видимих ознак. При значному або достатньо тривалому дефіциті тієї чи іншої мінеральної речовини в організмі тварин виникає патологічний стан, який характеризується розладом різних видів метаболізму та розвитком вторинних патологій.

Якщо хвороби, що виникають внаслідок порушення мінерального обміну, пов’язані з несприятливими біогеохімічними умовами в певних природних комплексах, їх називають ендемічними хворобами (грецьк. endemos – місцевий) або геохімічними ензоотіями. Такими умовами найчастіше є недостатня чи надмірна кількість тих чи інших мінеральних речовин в ґрунтах і воді в певних місцевостях, або забруднення мінеральними речовинами оточуючого середовища поблизу заводів і фабрик. При цьому змінюється мінеральний склад кормових рослин, які вирощують на цих територіях, у результаті чого в організм тварин надходить недостатня або надмірна кількість окремих мінеральних речовин з кормами та водою, що за певних умов може призвести до виникнення тих чи інших хвороб. Про ендемічні хвороби частіше говорять в тих випадках, коли вони реєструються в окремих тварин, а про геохімічні ензоотії – у випадку масових захворювань. Особливості мінерального складу ґрунтів і води, які визначають мінеральний склад кормів рослинного походження, називають геохімічними факторами.

Ендемічні хвороби вивчає наука про біогеоценози – біогеоценологія. Біогеоценозом називають певну територію земної поверхні, що має характерні атмосферні та гідрологічні умови, гірські породи, ґрунти, рослинність, тваринний світ і світ мікроорганізмів. До складу кожного біогеоценозу входять чотири складових: 1) абіотичні компоненти (геоценоз) – атмосфера, вода, гірська порода та ґрунт, що має специфічний мінеральний склад; 2) організми-продуценти (автотрофні організми) – зелені рослини та ряд бактерій, що створюють з неорганічних компонентів органічні речовини; 3) організми-консументи (гетеротрофні організми) – тварини, паразитичні вищі рослини, частина мікроорганізмів тощо, які живляться готовими органічними речовинами та переводять їх в інші форми; 4) організми-редуценти – мікроби та грибки, які розкладають органічні речовини до простих неорганічних компонентів.

Популяції рослин, тварин і мікроорганізмів утворюють біоценоз. Живі та неживі компоненти біогеоценозу (біоценоз і геоценоз) утворюють єдиний природний комплекс з характерним для нього біологічним кругообігом речовин і енергії.

Діагностика незаразних хвороб складна. Вона включає аналіз анамнезу, клінічних ознак, функціональних діагностичних проб, патолого-анатомічних змін та результатів лабораторних досліджень ґрунтів, кормів, води, сироватки крові, сечі, фекалій, а іноді й окремих органів.