2.1.8. Зміщення органів

ЗМІЩЕННЯ – це зміна положення органів або їхніх частин відносно границь нормального анатомічного розташування. У виникненні й розвитку ряду зміщень велику роль відіграє спосіб фіксації органів (їх зв’язковий апарат). Зміщення можуть бути фізіологічними й патологічними, природженими (конгенітальними) й набутими (постнатальними), а також парціальними (зміщення частини органу; наприклад, випадіння частини ободової кишки), тотальними (зміщення всього органу (наприклад, ектопія серця) та в вигляді комплексних зміщень органів (зміщення двох і більше органів; наприклад випадіння печінки, шлунка й селезінки в грудну порожнину внаслідок розриву діафрагми). Зміщення органів за межі анатомічних границь їх положення, але в межах порожнини тіла, в якій зазвичай знаходиться орган, називають дистопією. Зміщення органів за межі анатомічної порожнини, в якій зазвичай знаходиться орган (у сусідню анатомічну порожнину чи на зовнішню поверхню тіла), називають ектопією. При цьому органи можуть зміщуватись у сусідню порожнину чи на зовнішню поверхню тіла.

Фізіологічні зміщення відбуваються за умов збереження нормальних структури й функції органу (зміщення вагітної матки внаслідок збільшення її розмірів, зміщення органів черевної порожнини молодняку жуйних до 6-місячного віку в зв’язку з розвитком передшлунків тощо). Патологічні зміщення виникають внаслідок різних патологічних процесів.

Природжені патологічні зміщення (див. вади розвитку) відбуваються внаслідок різних порушень внутрішньоутробного розвитку плоду (наприклад, декстрокардія). До набутих патологічних зміщень відносять: 1) пендулярні зміщення; 2) випадіння; 3) грижі; 4) завороти; 5) інвагінації; 6) перегини; 7) змішані форми зміщень.

При зміщенні зазвичай виникають такі ускладнення, як стискання органів, їх защемлення, перешнуровування, (перетяжки).

ПЕНДУЛЯРНІ ЗМІЩЕННЯ – характеризуються зміною границь розташування органа в зв’язку з розтягуванням підвішуючого (зв’язкового) апарату, який фіксує даний орган у певному положенні. По пендулярному типу зміщуються нирка, селезінка, печінка, шлунок і сальник.

Дистопія нирки частіше проявляється її зміщенням вздовж хребта в краніальному й каудальному напрямках. Таке зміщення може бути природженим чи виникати постнатально внаслідок тиску на нирки з боку сусідніх органів (особливо рубця в жуйних) і пухлин, що локалізуються в черевній порожнині. Частіше реєструється в собак і всеїдних внаслідок порівняно слабкої фіксацію нирок до хребта й, відповідно, їх відносно великій рухливості. Іноді (як правило в котів) нирка опускається в черевну порожнину (в окремих випадках – аж до вентральної черевної стінки) – блукаюча нирка (ren mobilis). Ектопія нирки характеризується зміщенням блукаючої нирки в грудну порожнину при наявності в діафрагмі отвору.

Дистопія шлунка характеризується його опусканням (гастроптоз). Реєструється в виснажених коней. У виснажених курей опускання м’язового шлунка супроводжується його зміщенням в каудальному напрямку, що призводить до летального кінця, оскільки при цьому порушується його моторна та евакуаторна функції. Ектопія шлунка характеризується його частковим чи повним зміщенням у грудну порожнину при наявності в діафрагмі отвору.

Дистопія сальника відбувається при надриві чи розриві стінки шлунка, кишечнику, сечового міхура тощо. В таких випадках сальник закриває дефект, що утворився. Ектопія сальника характеризується його частковим зміщенням у грудну порожнину при наявності в діафрагмі отвору.

Дистопія селезінки й печінки характеризується їх зміщенням у межах черевної порожнини, а ектопія – їх частковим чи повним зміщенням у грудну порожнину при наявності в діафрагмі отвору.

ВИПАДІННЯ (син.: проляпсус) – це зміщення органів або комплексу органів через анатомічний чи патологічний отвір. Може бути природженим (див. вади розвитку) та набутим, ектопічним і дистопічним, внутрішнім і зовнішнім. Ектопічні випадіння можуть бути на зовнішню поверхню тіла або в сусідню порожнину. При випадінні на зовнішню поверхню тіла органи можуть випадати під шкіру (прикрите випадіння), а при дефектах шкіри – назовні (оголене (син.: не прикрите) випадіння). Випадіння органів у сусідню порожнину або під шкіру називають внутрішніми, а випадіння через дефект шкіри – зовнішніми. На відміну від гриж, при випадіннях грижовий мішок відсутній. Випадіння декількох органів називають множинним випадінням, а випадіння органів через декілька отворів (наприклад, випадіння кишечнику через патологічний отвір прямої кишки з наступним випадінням через анальний отвір) – складним випадінням.

Випадіння кишечнику – це зміщення через анатомічний або патологічний отвір окремих петель, ділянок або цілих відділів кишечнику без утворення грижового мішка. В більшості випадків воно має ектопічний характер. До анатомічних отворів, через які можливе ектопічне випадіння кишечнику, відноситься анальний і стравохідний отвір та (після кастрації) внутрішнє пахове кільце. До патологічних отворів відносяться дефекти діафрагми, черевних стінок (у будь-якому місці), матки (часто – з наступним випадінням через статеву щілину) та прямої кишки (часто з наступним випадінням через анальний отвір).

Випадіння кишечнику за дистопічним типом називають внутрішньоабдомінальним випадінням. При цьому петлі кишки можуть випадати через патологічні отвори в брижі, сальнику, через отвір Вінслові в сальнику, між зв’язками органів черевної порожнини, в патологічні отвори в зв’язках органів черевної порожнини (наприклад, у широкій матковій зв’язці) та через отвори, утворені патологічними сполучнотканинними тяжами (несправжніми зв’язками або спайками), особливо спайками різних органів і пристінкової очеревини при адгезивному хронічному перитоніті.

При випадіння кишечнику, на відміну від гриж, відбувається розрив очеревини, в результаті чого грижовий мішок не утворюється. Стінка кишечнику, що випав, внаслідок защемлення судин брижі застійно гіперемійована, слизова оболонка кільцеподібно складчаста, забарвлена в темно-червоний колір, з точковими й плямистими крововиливами, значно потовщена за рахунок серозно-геморагічної інфільтрації, особливо підслизової основи. З часом розвивається некроз епітеліального покриву, в слизовій оболонці утворюються тріщини й виразки. В подальшому в ділянці кишечнику, що випала, можливий розвиток застійного інфаркту чи гангрени. Ділянка кишечнику, що знаходиться вище (попереду) защемленої кишки сильно розтягнута вмістом і газами, а ділянка кишечнику розташована нижче (позаду) защемленої кишки – як правило порожня.

Випадіння кишечнику нерідко супроводжується його заворотом. При випадінні кишечнику в грудну порожнину через розриви діафрагми в частині випадків у грудній порожнині знаходять кров’янистий вміст. Випадіння через отвір Вінслові порівняно часто виявляється в коней. Через цей отвір у сальникову сумку може випасти тільки незначна ділянка або кілька петель тонкої кишки. При розтині виявляють розтягнений (іноді – розірваний) малий сальник, через який просвічують змінені кишкові петлі, що випали.

Кишкові петлі, що випали через розрив прямої кишки або піхви, лежать серозним покривом назовні (на відміну від випинання). Випадіння кишечнику через анальний отвір може бути агональним чи посмертним. Це часто реєструється при сильному прижиттєвому чи посмертному здутті ШКТ. Посмертне випадіння від прижиттєвого відрізняється відсутністю застійних і запальних явищ й інших ускладнень.

Також при розривах черевної стінки часто реєструється випадіння на зовнішню поверхню тіла шлунка, печінки, підшлункової залози, сальника, селезінки, а при розриві діафрагми – їх випадіння в грудну порожнину.

ГРИЖА (син.: кила) – це зміщення окремих ділянок кишечнику чи інших органів у сусідню порожнину або на зовнішню поверхню тіла через анатомічний чи патологічний отвір. Від випадіння відрізняються наявністю грижового мішка, який при грижах органів черевної порожнини утворює очеревина, а при грижах головного та спинного мозку – мозкові оболонки. Грижі можуть бути природженими (див. вади розвитку) й набутими.

За рухливістю органів, що змістилися, грижі поділяють на вправні (син.: вільні), при яких зміщений орган вільно лежить у грижовому мішку й легко вправляється на своє природне місце розташування, та невправні (син.: нерухомі), при яких орган не вправляється на своє природне місце розташування. Окремо виділяють защемлені грижі, що виникають внаслідок защемлення органу в відносно вузьких (порівняно з петлями зміщеного кишечнику) грижових воротах. Защемлені грижі можуть бути вправними й невправними.

Будь-яка грижа складається з: 1) анатомічного чи патологічного отвору (грижові ворота, син.: грижовий отвір), через який відбувається зміщення органу; 2) мішкоподібного випинання очеревини чи оболонок мозку (грижовий мішок), яке має шийку, тіло та дно; 3) вмісту грижового мішка.

Як правило реєструються грижі кишечнику (див. патологію органів травлення) та грижі головного й спинного мозку.

ЗАВОРОТ – це зміщення у вигляді повороту трубчастого чи порожнинного органу навколо своєї осі.

Заворот шлунка та кишечнику – див. патологію органів травлення.

Заворот матки – це її поворот навколо своєї повздовжньої осі. Частіше реєструється в корів, рідше – в самок інших жуйних, ще рідше – в кобил, сук, кішок і свиноматок. Виникає переважно наприкінці вагітності (частіше при повторній, рідше при першій вагітності). В корів заворот матки реєструється під час отелення, рідше – на 4–8 місяці тільності. Заворот матки не вагітних тварин – рідке явище.

Етіологія. Заворот матки виникає при: 1) значних фізичних навантаженнях; 2) швидких і різких рухах; 3) механічних травмах (падіння, забиття); 4) інтенсивних рухах плоду, особливо перед родами; 5) важких родах; 6) різних комбінаціях перерахованих причин. Завороту матки сприяє розслаблення та млявість широких маткових зв’язок.

Патолого-анатомічні зміни. Заворот матки відбувається на кут від 90⁰ до 360⁰ вправо чи вліво. Фіксованим місцем, навколо якого відбувається поворот матки в корів і кобил, зазвичай є краніальна частина піхви безпосередньо за шийкою матки, рідше – ділянка матки перед її шийкою та ще рідше – ділянка матки, розташована каудально від її рогів. В свиноматок, сук і кішок реєструється заворот всієї матки (навколо краніальної частини піхви безпосередньо за шийкою матки чи ділянки матки перед її шийкою), одного з рогів або частини рогу (одного чи декількох розширень, в яких лежать плоди).

На місці повороту відбувається скручування й защемлення родових шляхів, внаслідок чого внутрішня поверхня зібрана в спірально звиті складки. Чим більший кут завороту, тим більш великі й тісно розташовані складки та сильніше защемлення родових шляхів (аж до повного їх закриття). При закритті просвіту матки чи її шийки в одних випадках навколоплідна рідина розсмоктується, а плід висихає й муміфікується. Якщо навколоплідна рідина не розсмокталась, розвивається мацерація плоду, а при мікробній контамінації – й запалення матки, що з часом може ускладнюватись перитонітом. При нашаруванні гнильної мікрофлори відбувається гнильна мацерація плоду, гнильне запалення матки, можливий гнильний перитоніт.

Заворот матки на кут до 180⁰ не ускладнюється значним розладом кровообігу матки завдяки добре розвиненій системі колатеральных кровоносних судин. Завороти на більший кут призводять до розвитку застійної гіперемії з наступними набряком та застійним інфарктом стінки матки й смертю плоду від асфіксії. Плодові води при цьому набувають червоного кольору. Також відбувається натягнення широких маткових зв’язок, а при значному куті завороту – їх накручування на матку в місці завороту, в результаті чого виникає перешнуровування родових шляхів. При заворотах на кут 270⁰ і більше можливі надриви або розриви напружених маткових зв’язок. При перешнуровуванні відбувається змертвіння скрученої ділянки з наступним її відокремленням (мутиляція). Відшнурована матка вільно лежить у черевній порожнині, або відбувається її зрощення з оточуючими органами. В черевну порожнину виливається навколоплідна рідина, а в частині випадків і випадає плід.

При завороті матки на кут не більше 180⁰ можливе спонтанне її розкручування, яке зазвичай відбувається звичайно під час родів.

ІНВАГІНАЦІЯ – це входження ділянки трубчастого чи порожнинного органу в просвіт поряд розташованої ділянки.

Інвагінація шлунка та кишечнику – див. патологію органів травлення. Повна чи часткова інвагінація сечового міхура в просвіт порівняно широкої уретри реєструється в самок (кобил і корів) при сильних потугах (родових, при кольках тощо).

ПЕРЕГИН характеризується згинанням трубчастих і порожнинних органів. В тварин (як правило кобил) зрідка реєструється перегин матки. Він виникає при швидких і різких рухах та механічних травмах (падіння, забиття). Зазвичай перегин відбувається звичайно в основі вагітного рогу, розташованого над маткою й зверненого вільним кінцем каудально.

СКЛАДНІ ФОРМИ ЗМІЩЕНЬ характеризуються комбінацією різних форм зміщень (інвагінація тонкого кишечнику в товстий з наступним випадіння через пряму кишку, інвагінація матки в піхву з наступним випадінням тощо).