1.4.4. Катаральне запалення

Катаральне запалення (син.: катар) – це запалення слизових оболонок. За характером запальної реакції може бути альтеративним, ексудативним і продуктивним; за поширеністю – вогнищевим і дифузним; за локалізацією – поверхневим (уражаються поверхневі структури слизової оболонки) та глибоким (уражається слизова оболонка на всю глибину, а також глибше розташовані тканини).

При катаральному запаленні можуть утворюватись вогнищеві поверхневі дефекти слизової оболонки, які не поширюються на глибше розташовані шари – ерозії. Вони можуть мати різні форми й розміри, бути одиничними й множинними, гострими й хронічними. В ерозії розрізняють дно та краї. Гостра ерозія макроскопічно представлена дефектом слизової оболонки в вигляді заглибини на її поверхні. Дно її відкрите й внаслідок відсутності поверхневого епітелію має червоний колір. Мікроскопічно по краях ерозії виявляють лейкоцитарниі інфільтрати. Хронічна ерозія макроскопічно також представлена дефектом слизової оболонки в вигляді заглибини на її поверхні. Дно її має невелику зону фібриноїдного некрозу та вкрите порівняно невеликим нашаруванням некротичних мас, слизу, фібрину. В шлунку дно ерозій може просочуватись солянокислим гематином, набуваючи чорно-бурого кольору.

При альтеративному катаральному запаленні, що супроводжується утворенням ерозій слизової оболонки, говорять про ерозивне катаральне запалення (наприклад, ерозивний гастрит, ерозивний ентерит), а при ексудативному – про серозно-ерозивний гастрит, гнійно-ерозивний ентерит тощо.

Більш глибокі дефекти, при яких руйнування тканин поширюється на шари стінки, розташовані під слизовою оболонкою (підслизову основу, м’язовий шар тощо), називають виразками. Вони мають розміри від ледь помітних до декількох десятків сантиметрів у діаметрі. Можуть бути гострими й хронічними, одиничними й множинними. Також виділяють прободні, еректичні та симптоматичні виразки.

Гостра виразка (в шлунку її іноді називають гострою пептичною) макроскопічно має неправильно округлу чи овальну форму, чіткі контури. Краї рівні чи поїдені (виразки з поїденими, підритими краями називають синуозними). Можуть бути на рівні слизової оболонки чи трохи піднятими над нею, валикоподібними. Дно виразки рожеве чи темно-червоне. При виразці, як правило, дефект слизової оболонки більший за дефект підслизової основи і т.д. по шарах стінки. Внаслідок цього діаметр виразки в глибину зменшується й вона може ставати східцеподібною. На поперечному розрізі така виразка має форму зрізаної піраміди. В шлунку дно виразки часто зафарбоване солянокислим гематином у грязно-сірий або чорно-бурий колір.

Хронічна виразка макроскопічно має такі ж форму й контури, як і гостра. Краї її валикоподібно заокруглені й щільні. Дно її гладке, або нерівне й шорстке, світло-сірого чи сірувато-жовтого кольору. Якщо дно виразки щільне, подібне до мозолі, такі ураження називають калюсними (син.: кальозними) виразками (від лат. callus – мозоль).

У трубчастих і порожнинних органах (стравохід, шлунок, кишечник, матка тощо) внаслідок зміщення шарів при скороченнях мускулатури стінки (перистальтика кишечнику, скорочення матки тощо) слизова оболонка нависає над дефектом з одного боку (зі сторони, де починаються активні рухи стінки), а з іншого боку стінки виразки похилі, в вигляді тераси. При глибокій виразці, що сягає м’язового або серозного шару, з боку серозної оболонки виявляється вогнищевий фібринозний перитоніт, внаслідок чого можуть утворюватися спайки стінки трубчастого чи порожнинного органу з поряд розташованими органами й тканинами. Виразки, що досягають серозної оболонки, називають проникними (син.: перфорівними). Виразки (як правило хронічні) можуть проникати на всю глибину стінки й відкриватися в порожнину тіла, в якій знаходиться орган (наприклад у черевну). Такі виразки називають прободними. Прободінням називають утворення наскрізного дефекту (отвору) в стінці трубчастого чи порожнинного органу або в стінці порожнини тіла внаслідок механічного травмування чи будь-якого патологічного процесу. При прободних виразках шлунка й кишечнику крім ознак, характерних для виразки, в черевній порожнині знаходять вміст шлунку чи кишечнику та ознаки гострого вогнищевого чи дифузного перитоніту (зазвичай фібринозного або гнійного), в частині випадків з утворенням спайок. Іноді реєструється хронічний перитоніт, при якому маси шлункового чи кишкового вмісту інкапсулюються, в результаті чого на очеревині й сальнику утворюються гранульоми чужорідних тіл. Рідко, коли прободний отвір закривається печінкою, сальником, підшлунковою залозою чи накладаннями фібрину, говорять про прикрите прободіння.

Прободні виразки шлунка й кишечнику можуть проникати за їх межі в сусідні органи (підшлункову залозу, печінку тощо). Макроскопічно знаходять спайки шлунка чи кишечнику з сусідніми органами, в ділянці яких виявляють прикриту іншим органом прободну виразку. В самих органах виявляють ознаки їх часткового чи повного перетравлення шлунковим соском, а в частині випадків – ще й вогнищевий чи дифузний перитоніт. Таке проникнення виразки в сусідні органи називають її пенетрацією.

Еректичними називають кровоточиві виразки з почервонілими, припухлими краями. При житті вони болючі. Макроскопічно при еректичних виразках шлунка й кишечнику крім їх наявності труп тварин з не пігментованою шкірою (внаслідок розвитку ерозивної шлункової чи кишкової кровотечі) має фарфоровий вигляд. Вміст шлунка й кишечнику перемішаний зі згустками крові. Шлункові й кишкові лімфатичні вузли збільшені й набряклі. Блювотні маси (при прижиттєвій блювоті) нагадують кавову гущу, а калові стають схожими на дьоготь.

Виразки, які утворюються при інших хворобах вторинно, називають симптоматичними.

Таким чином, виразки можуть призводити до розвитку різних ускладнень, які поділяють на: 1) виразково-деструктивні: кровотеча, прободіння, пенетрація; 2) запальні: гастрит, дуоденіт, метрит, перигастрит, перидуоденіт, перитоніт тощо; 3) виразково-рубцеві: звуження (стеноз) пілоричного та кардіального відділу шлунка, дванадцятипалої кишки, рубцеві деформації шлунка тощо; 4) малігнізація виразок (розвиток з виразки раку – як правило реєструється при виразках шлунка); 5) комбіновані ускладнення.

З часом виразки можуть загоюватись. При цьому на їх місці утворюється рубець. При рубцюванні великих виразок можливе виникнення рубцевих стягувань.

Якщо альтеративне катаральне запалення супроводжується утворенням виразок, говорять про виразкове катаральне запалення (наприклад, виразковий гастрит, виразковий ентерит), а при ексудативному – про серозно-виразковий гастрит, гнійно-виразковий ентерит тощо. Можливе й ерозивно-виразкове катаральне запалення, яке супроводжується утворенням як ерозій, так і виразок.

Катаральне запалення, при якому різко виражена дисквамація епітелію слизових оболонок, називають десквамативним катаром.

При катаральному запаленні часто виявляється гіпертрофія (за рахунок збільшення кількості лімфоїдних клітин) та гіперплазія лімфоїдних вузликів, що знаходяться під слизовими оболонками. При цьому вони збільшуються в розмірах і випинаються над поверхнею слизової оболонки в вигляді помутнілих поодиноких вузликів чи їх скупчень. Такий процес визначають як фолікулярне катаральне запалення (наприклад, фолікулярний кон’юнктивіт, фолікулярний ентерит тощо).

Іноді при запаленні слизових оболонок утворюються ретенційні кісти (див. розширення просвіту трубчастих і порожнинних органів та утворення патологічних порожнин), які в більшості випадків виявляються лише мікроскопічно, але при значному накопиченні секрету макроскопічно мають вигляд фолікулів величиною від голівки шпильки до горошини з прозорим світлим вмістом. При множинному утворенні таких кіст говорять про кістозний гастрит, ендометрит тощо.

АЛЬТЕРАТИВНИЙ КАТАР – це запалення слизових оболонок, яке характеризується переважанням пошкодження при менш виражених ексудативних і проліферативних процесах. Може бути гострим і хронічним. Залежно від виразності тих чи інших морфологічних змін виділяють некротичний катар (при переважанні некротичних змін у слизових оболонках) та атрофічний катар (при переважанні процесів руйнування слизових оболонок, що призводить до їх атрофії).

Патолого-анатомічні зміни. При атрофічному катарі слизові оболонки потоншені, тьмяні, вкриті густим, мутним, тягучим слизом білого або жовтуватого кольору, який за зовнішнім виглядом нагадує рисовий відвар. В частині випадків дещо гіперемійовані. При некротичному катарі слизові оболонки мають сірий, темно-сірий або сіро-коричневий колір.

Мікроскопічні зміни. При атрофічному катарі слизова оболонка тоншає, кількість залоз або ворсинок в ній зменшується внаслідок часткового руйнування. Реєструється десквамація й дистрофічні зміни клітин епітелію (переважно зернисту й гідропічну дистрофію). В багатьох випадках на початкових стадіях запальної реакції відбувається гіперплазія залозистих клітин, що супроводжується гіперсекрецією слизу. З часом кількість залозистих клітин зменшується, більшість з них містить мало слизу або не містить його взагалі. Запальна гіперемія виражена слабо, але в багатьох випадках реєструється запальна інфільтрація лімфоцитами, нейтрофілами та моноцитами. Проліферативний компонент запальної реакції проявляється збільшенням кількості мітотично активних камбіальних клітин епітелію слизової оболонки (проліферативною зоною, де відбувається розмноження камбіальних клітин, в шлунку є ділянка дна ямочок, кишечнику – ділянка дна крипт).

При некротичному катарі на слизових оболонках переважають некротичні зміни, які охоплюють епітелій та нижче розташовані шари стінки органу. В більшості випадків некроз носить дифузний характер, внаслідок цього слизова оболонка стає більш тонкою. В живих клітинах реєструють дистрофічні зміни (як правило зернисту й гідропічну дистрофію). Запальна гіперемія виражена слабо чи помірно й у частині випадків супроводжується не сильно вираженим набряком строми слизової оболонки та підслизової основи. Проліферативний компонент запальної реакції в більшості випадків проявляється зростанням кількості мітотично активних камбіальних клітин епітелію слизової оболонки.

ЕКСУДАТИВНИЙ КАТАР характеризується переважанням у слизових оболонках ексудативних змін на фоні менш виражених альтеративних і проліферативних змін. В залежності від характеру ексудату виділяють серозний, фібринозний, геморагічний, гнійний і гнильний катар.

СЕРОЗНИЙ КАТАР (син.: серозно-катаральне запалення, простий катар, слизовий катар) характеризується утворенням в слизових оболонках серозного ексудату з домішками слизу.

Патолого-анатомічні зміни. Слизові оболонки потовщені, скловидно набряклі, тьмяні, часто гіперемійовані, іноді з дрібними крововиливами, вкриті прозорим або мутним серозним ексудатом білого, жовтуватого або жовто-зеленого кольору з домішками слизу. При значних домішках слизу ексудат за своїм зовнішнім виглядом нагадує рисовий відвар. Іноді на слизових оболонках утворюються везикули (див. серозне запалення).

Мікроскопічні зміни. В усіх шарах стінки органу реєструють виразну запальну реакцію. Запальна інфільтрація слабо виражена. Слизова оболонка й підслизова основа, рідше – й м’язова оболонка просочені серозним ексудатом. На великих ділянках під епітелієм виявляється субепітеліальний запальний набряк, в результаті якого епітеліоцити відділяються від базальної мембрани, а в частині випадків – й від сусідніх клітин (дискомплексація), внаслідок чого злущуються в просвіт органу. Місцями в просвіт відділяються цілі пласти епітеліальних клітин. Багато епітеліальних клітин знаходяться в стані зернистої й гідропічної дистрофії, частина дистрофічно змінених клітин руйнується. Внаслідок часткового руйнування й злущування епітеліоцитів верхні шари слизової оболонки частково руйнуються. Реєструється гіперсекреція й гіперплазія залозистих клітин.

ФІБРИНОЗНИЙ КАТАР (син.: фібринозне катаральне запалення) характеризується утворенням в слизових оболонках фібринозного ексудату. Може бути гострим і хронічним, дифузним і вогнищевим, крупозним та дифтеритичним. Крупозний катар (син.: крупозне катаральне запалення, круп) характеризується відкладанням фібрину на поверхні слизових оболонок. Дифтеритичний катар (син.: дифтеритичне катаральне запалення) характеризується відкладанням фібрину між тканинними й клітинними елементами в товщі слизових оболонок, а в частині випадків – і в нижче розташованих шарах.

Патолого-анатомічні зміни. Зміни при крупозному катарі – див. крупозне фібринозне запалення. При дифузному дифтеритичному катарі на слизових оболонках утворюються фібринозні накладання сіро-жовтого, сіро-бурого чи жовто-зеленого кольору схожі на висівки, які досить щільно зв’язані з некротизованим поверхневим шаром тканин. Некроз носить фібриноїдний характер. Після видалення фібринозних мас під ними знаходять дефекти слизової оболонки. Дуже швидко фібрин і некротизовані тканини перетворюються в крихкі сироподібні маси. В шлунку й кишечнику внаслідок перистальтичних рухів поверхня слизової оболонки нагадує потріскану кору дерева. Якщо дифтеритичні ураження більш виражені на поверхні складок слизової оболонки, остання нагадує гусеницю трактора. При відкладенні фібрину в товщі слизової оболонки та в підслизовій основі стінка порожнинних органів потовщується й дещо ущільнюється.

При вогнищевому дифтеритичному катарі фібринозне запалення й фібриноїдний некроз спочатку виявляються в ділянці лімфоїдних утворень слизових оболонок (поодинокі та згруповані лімфатичні вузлики кишечнику та ін.), а потім поширюються на вище розташовані шари слизової оболонки. На місці цих лімфоїдних утворень в слизових оболонках знаходять схожі на ґудзик фібринозно-некротичні маси округлої чи овальної форми, оточені валиком сполучної тканини та запальної реакції (бутони).

Мікроскопічні зміни. Зміни при крупозному катарі – див. крупозне фібринозне запалення. Зміни при дифузному дифтеритичному запаленні – див. дифтеритичне фібринозне запалення. При вогнищевому дифтеритичному запаленні в ділянці бутонів знаходять фібриноїдний некроз слизової оболонки, який в частині випадків може поширюватись на підслизову основу й дуже рідко – на верхні шари м’язової оболонки. Вогнище некрозу від оточуючих тканин відмежоване демаркаційною запальною реакцією з виразною інфільтрацією тканин лейкоцитами. В сусідніх ділянках слизової оболонки виявляють запальні ексудативні зміни та дистрофію, десквамацію й руйнування епітелію.

ГЕМОРАГІЧНИЙ КАТАР (син.: катарально-геморагічне запалення) характеризується утворенням в слизових оболонках геморагічного ексудату з домішками слизу.

Патолого-анатомічні зміни. Слизові оболонки потовщені, набряклі, тьмяні, просочені кров’ю, часто з численними крововиливами різних розмірів і форми, вкриті геморагічним ексудатом з домішками слизу. В кишечнику слизова оболонка в частині випадків набуває аспідного (аспід – стара назва грифелю) грязно-сірого кольору, а його вміст – кольору кави.

Мікроскопічні зміни. В усіх шарах стінки органу реєструють виразну запальну гіперемію. Слизова оболонка, рідше – й підслизова основа, а іноді – й м’язова оболонка інфільтровані великою кількістю еритроцитів. Багато епітеліальних клітин знаходяться в стані зернистої дистрофії, некрозу та руйнування. Частина епітеліоцитів злущується. Внаслідок часткового руйнування й злущування епітеліоцитів верхні шари слизової оболонки частково руйнуються. В просвіті знаходять еритроцити та напівзруйновані фрагменти верхніх шарів слизової оболонки.

ГНІЙНИЙ КАТАР (син.: гнійно-катаральне запалення) характеризується утворенням гнійного ексудату з домішками слизу. Може бути вогнищевим і дифузним.

Патолого-анатомічні зміни. При дифузному гнійному катарі слизові оболонки потовщені, набряклі, тьмяні, часто з ерозіями, темно-червоного кольору, з плямистими й полосчастими крововиливами, вкриті гнійним ексудатом з домішками слизу.

В частині випадків гнійний ексудат знаходиться не тільки на поверхні та в товщі слизових оболонок, але й у великій кількості накопичується в більш глибоких шарах (особливо в підслизовій основі). При цьому стінка органу, вкритого слизовою оболонкою (шлунок, кишечник тощо), виразно потовщена, особливо за рахунок слизової оболонки та підслизової основи. Складки слизової оболонки грубі, з крововиливами, а в окремих випадках – з вогнищевими накладаннями фібрину. При розрізі стінки виділяється жовто-зелений рідкий гнійний ексудат. В таких випадках говорять про флегмонозне запалення органу, вкритого слизовою оболонкою (флегмонозний езофагіт, гастрит, ентерит тощо). При цьому гнійне запалення з часом може поширюватись на м’язову та серозну оболонки (запалення серозної оболонки шлунка називають перигастритом, матки – периметритом тощо), а також на серозну оболонку відповідної порожнини тіла (плеврит, перитоніт).

Вогнищевий гнійний катар характеризується утворенням в слизових оболонках абсцесів (частіше – міліарних), переважно на місці лімфоїдних вузликів. Абсцеси можуть прориватись на поверхню слизової оболонки, а в трубчастих і порожнинних органах (стравохід, шлунок, кишечник тощо) – і в порожнину тіла з подальшим розвитком запалення цієї порожнини (плеврит, перитоніт тощо). Така форма гнійного катару називається апостематозним (наприклад, апостематозний езофагіт, гастрит, ентерит тощо).

Мікроскопічні зміни. В усіх шарах стінки органу реєструють виразну запальну гіперемію. Слизова оболонка й підслизова основа, рідше – й м’язова оболонка інфільтровані великою кількістю нейтрофілів і гнійних тілець. Багато епітеліальних клітин знаходяться в стані зернистої дистрофії, некрозу та руйнування. Частина епітеліоцитів злущується, внаслідок чого верхні шари слизової оболонки частково руйнуються. В просвіті знаходять гнійні тільця та напівзруйновані фрагменти верхніх шарів слизової оболонки.

ГНИЛЬНИЙ КАТАР (син.: гнильне катральне запалення) характеризується гнильним розпадом слизових оболонок і нижче розташованих тканин з утворенням іхорозного ексудату з домішками слизу.

Патолого-анатомічні зміни. Див. гнильне запалення. При поширенні гнильного розплавлення тканин на всі шари стінки органу вона розривається.

ПРОЛІФЕРАТИВНИЙ (син.: продуктивний) КАТАР – це запалення слизових оболонок, яке характеризується переважанням проліферації клітин (головним чином фібробластів і фіброцитів) при слабо виражених процесах альтерації й ексудації. Виникає при хронічному запаленні слизових оболонок. Може бути дифузним і вогнищевим.

Патолого-анатомічні зміни. При дифузному продуктивному катарі стінка органу потовщена й ущільнена за рахунок потовщення й ущільнення слизової оболонки, а в частині випадків – і нижче розташованих шарів. Слизова оболонка потовщена, з поперечними й повздовжніми товстими складками, внаслідок чого в нерідко нагадує протектор автомобільного колеса. Гребені складок можуть бути гіперемійованими. Між складками іноді реєструються крововиливи. На місці старих крововиливів внаслідок перетворення заліза гемосидерину на сірчанисте залізо виявляються чорно-бурі крапки. Слизові оболонки вкриті густим мутним в’язким слизом, що важко змивається, й мають сіро-бурий чи аспідно-сірий колір.

При вогнищевому продуктивному катарі на слизових оболонках і сусідніх ділянках плоского епітелію утворюються сосочкоподібні розростання (кондиломи) або більш великі розростання, зв’язані зі слизовою оболонкою своєю основою чи ніжкою (поліпи). В таких випадках говорять про кандиломатозне чи поліпоматозне (син.: поліпозне) запалення (наприклад, поліпозний гастрит, ентерит тощо).

Мікроскопічні зміни. При дифузному продуктивному катарі виявляють дистрофічні зміни (переважно зернисту й гідропічну дистрофію) епітелію, гіперплазію залозистих клітин з їх слизовою дистрофією. У власній пластинці слизової оболонки, а в частині випадків і в нижче розташованих шарах, виявляють розростання волокнистої сполучної тканини. Внаслідок такого розростання залози й крипти слизових оболонок стискаються, деформуються й атрофуються, проміжки між ними розширюються. На окремих ділянках залози й крипти можуть взагалі зникати. В слизових оболонках, які утворюють ворсинки, останні також потовщуються й деформуються. Ексудативний компонент запальної реакції представлений слабо вираженими запальною гіперемією та запальною інфільтрацією.

При вогнищевому продуктивному катарі на слизових оболонках і сусідніх ділянках плоского епітелію знаходять вогнищеві розростання волокнистої сполучної тканини, вкриті епітелієм. На відміну від папілом строма кондилом і поліпів інфільтрована лімфоцитами та гранулоцитами крові.