2.1.2.2.4. Отруєння отруйними рослинами

ОТРУЄННЯ ЛЮПИНАМИ (син.: люпиноз) – хвороба, що характеризується виразним ураженням печінки та гастроентеритом. Частіше реєструється в овець і кіз, рідше – у ВРХ, іноді – в коней, свиней, собак, кролів.

Етіологія. Є три основних сорти люпинів – жовтий, синій і білий. Алкалоїди (люпинін, люпинідін (спартеїн) і люпанін) містяться в усіх частинах рослин, але найбільше – в насінні. Найотруйніші жовті люпини. В природних умовах люпини, як правило, тваринами не поїдаються. Хвороба виникає при згодовуванні сіна й соломи, забруднених цими рослинами, рідко – на пасовищах.

Патолого-анатомічні зміни. Реєструють жовтяницю, а при хронічному отруєнні – виснаження, анемію та (іноді) еритеми на шкірі. В очеревині, середостінні легень та ендокарді – крововиливи. В гортані – набряк. Найбільш виражені зміни печінки: при гострому отруєнні – жирова дистрофія, а при хронічному – червона і жовта атрофія. Також виявляють серозний чи геморагічний катар шлунку і кишечнику, уроцистит. В нирках, міокарді та скелетних м’язах – зерниста і жирова дистрофії. В легенях – венозний застій і набряк. М’яка мозкова оболонка набрякла.

У коней крім перерахованих ознак – запалення шкіри крил носу, губ, на згинальній поверхні пута, яке переходить у некроз і набряк передніх кінцівок.

Мікроскопічні зміни. У печінці – зерниста й жирова дистрофії та некроз гепатоцитів, порушення балочної будови часточок, застій жовчі у жочних канальцях. У нирках – зерниста й жирова дистрофії та некроз епітелію звивистих канальців. У міокарді – зерниста й жирова дистрофії та некроз міокардіоцитів.

ОТРУЄННЯ ЧИНОЮ ПОСІВНОЮ (син.: латиризм) – хвороба, що характеризується переважним ураженням міокарду і скелетних м’язів. Реєструється в усіх ссавців і птиці, але частіше – в коней і ВРХ. Перебіг, як правило, хронічний (хвороба виникає від декількох тижнів до 4 міс. після початку споживання чини), у виключних випадках – гострий.

Етіологія. Вся рослина стає отруйною після утворення насіння. Діюча речовина – алкалоїд латирин.

Патолого-анатомічні зміни. При хронічному отруєнні реєструють виснаження. Видимі слизові оболонки ціанотичні. На яснах і шкірі щік з’являється екзематозна сип, яка з часом поширюється на шкіру голови та інших частин тіла. В скелетних м’язах лівого боку (дуже рідко – правого боку) – жирова дистрофія і атрофія. На слизовій оболонці гортані та шлунково-кишкового тракту – крововиливи різних розмірів і форми. Печінка розм’якшена. В міокарді – жирова дистрофія. В легенях – катаральна пневмонія, венозний застій і набряк. При дуже тривалому отруєнні – запалення шлунково-кишкового тракту.

При гострому отруєнні – венозний застій і набряк легень.

ОТРУЄННЯ ЦІАНОГЛІКОЗИДАМИ (син.: отруєння ціаністими сполуками) – хвороба, що характеризується порушенням клітинного дихання.

Етіологія. Ціаноглікозиди утворюють конюшина, сорго, просо, льон, суданська трава, манник посівний та ін. Частіше найбільш отруйними є корені та молоді рослини. Ціаноглікозиди найбільше накопичуються при надмірній вологості, засусі, жарі, заморозках і зберігаються в макусі, шроті, силосі. В організмі вони розщеплюються з утворенням синильної кислоти.

Патолого-анатомічні зміни. При блискавичному отруєнні видимі зміни відсутні, за винятком яскраво-червоної крові, у тому числі й венозної.

При гострому отруєнні кров погано згорнута, коричнево-червоного кольору, легені збільшені, яскраво червоні. В них виявляється венозний застій і набряк. Вмістиме шлунка (а в жуйних і рубця) має характерний запах мигдалю. В шлунково-кишковому тракті та паренхіматозних органах – точкові і полосчасті крововиливи.

Диференційний діагноз. Хворобу диференціюють від апоплексичної форми сибірки, ботулізму, правцю, сказу, отруєння гірчицею, хрестоцвітими, буряком та алкалоїдами.

ОТРУЄННЯ ГОСИПОЛОМ (син.: отруєння макухою бавовни) – хвороба, що характеризується ураженням шлунково-кишкового тракту, серця, печінки та нирок.

Етіологія. Госипол – рослинний пігмент, який містять насіння (0,04–2,5%), макуха (0,3–1%) та шрот (дуже мало або взагалі відсутній) бавовни, що не оброблялися термічно. В організмі здатний до кумуляції, виділяється з молоком. Отруєння виникає при згодовуванні кормів, що містять більше 0,02% госиполу. Найбільш чутливі поросята віком до 4 міс.

Патолого-анатомічні зміни. При гострому отруєнні знаходять ціаноз видимих слизових оболонок, набряк підшкірної клітковини, частіше в ділянці голови і шиї. Лімфовузли часто збільшені, набряклі. В грудній і черевній порожнинах та серцевій сорочці – транссудат червонуватого кольору. В шлунку – серозний катар з дрібними крововиливами, потовщення і набряк стінки, особливо в пілоричній частині. В кишечнику – серозний чи геморагічний катар з дрібними крововиливами, потовщення і набряк стінки. Печінка збільшена, в’яла, застійно гіперемійована, дистрофічно змінена (часто мускатна). Нирки збільшені, набряклі, застійно гіперемійовані, з численними крововиливами під капсулою. Стінка сечового міхура гіперемійована, він містить сечу червоного кольору. Серце збільшене, дрябле, під епі- та ендокардом – крововиливи, в міокарді – зерниста дистрофія. В легенях – венозний застій і набряк, особливо в міжчасточковій сполучній тканині.

У жуйних рубець переповнений сухим вмістимим. Книжка тверда, забита спресованими масами зелено-жовтого або темного кольору. Іноді вона значно збільшена. Сітка частіше порожня або містить трохи рідини.

При хронічному отруєнні знаходять виснаження, накопичення серозної рідини в грудній і черевній порожнинах, хронічний гастроентерит та нефрит.

Мікроскопічні зміни. Реєструють гемоліз еритроцитів. У печінці – зерниста і жирова дистрофія гепатоцитів, некроз клітин у центральній частині часточок, переповнення капілярів кров’ю. В нирках – дистрофічні зміни епітелію канальців або нефрит.

Диференційний діагноз. Хворобу диференціюють від сибірки, пастерельозу, гемоспоридіозів, а в свиней – і від бешихи.

ОТРУЄННЯ ВЕХОМ ОТРУЙНИМ – хвороба, що характеризується переважним ураженням шлунково-кишкового тракту.

Етіологія. Вех отруйний росте в тінистих місцях по берегах озер та боліт. Діюча речовина (цикутотоксин) міститься в усіх частинах рослини, особливо в корінні, й вражає довгастий та спинний мозок, блукаючий нерв, серце і дихальну систему. Отруєння частіше відбувається навесні при вигоні тварин на пасовища.

Патолого-анатомічні зміни. Виявляють різке задубіння м’язів, набряк слизової оболонки глотки, підщелепових і заглоткових лімфовузлів, крововиливи в підшкірній клітковині, під плеврою, епі- та ендокардом, в слизових оболонках дихальних шляхів, в нирках і сечовому міхурі, а також гастроентерит.

Диференційний діагноз. Хворобу диференціюють від сибірки, пастерельозу, гемоспоридіозів, а в свиней – і від бешихи.

ОТРУЄННЯ КРАСАВКОЮ, ДУРМАНОМ І БЕЛЕНОЮ – хвороба, що характеризується утворенням інфільтратів навколо нирок, печінки та шлунку.

Етіологія. Хвороба виникає при випасанні в місцях росту цих рослин (ліси, яри, пустирі, ґрунти, багаті на перегній) або при забрудненні ними кормів. Красавка, дурман і білена містять алкалоїди атропін, гіосциамін, скополамін, белладонін.

Патолого-анатомічні зміни. Слизова оболонка ротової порожнини суха. В черевній порожнині – рідина солом’яного кольору. Реєструється гіперемія шлунка і мозкових оболонок, значні інфільтрати навколо нирок, печінки, шлунку. В навколонирковій клітковині – крововиливи. В легенях – венозний застій і набряк.

ОТРУЄННЯ КУКОЛЕМ – хвороба, що характеризується переважним ураженням шлунково-кишкового тракту.

Етіологія. Хвороба виникає при забруднених куколем і його насінням кормів. Кукіль зустрічається в посівах зернових злаків й іноді – на лугах та пасовищах. У полі тваринами не поїдається. Містить сапонін, гітагін і агростеммову кислоту.

Патолого-анатомічні зміни. Трупне задубіння настає повільно. Видимі слизові оболонки ціанотичні. На шкірі – крововиливи. Кров внаслідок гемолізу еритроцитів лакова. В шлунку і кишечнику – сильне запалення з крововиливами. Вмістиме їх має дуже неприємний запах. У печінці та міокарді – дистрофічні зміни. В нирках – дистрофічні зміни і слабо виражений нефрит. Сеча містить домішки крові. Оболонки головного і спинного мозку запалені, з крововиливами.

ОРУЄННЯ ГІРЧАКОМ – хвороба, що характеризується переважним ураженням шлунково-кишкового тракту. Зазвичай хворіють коні.

Етіологія. Отруєння виникає при забрудненні степового сіна гірчаком. В місцях свого росту ця рослина тваринами, як правило, не поїдається. Діюча речовина не встановлена.

Патолого-анатомічні зміни. Реєструють жовтяницю, геморагічний гастроентерит з точковими крововиливами в слизову оболонку. Мезентеріальні лімфовузли і селезінка набряклі. В печінці та міокарді – дистрофічні зміни. Мозкові оболонки гіперемійовані чи запалені. Іноді виявляють точкові крововилив на третій повіці та набряк кінцівок, починаючи зі скакального і зап’ястного суглобів.

Диференційний діагноз. Хворобу диференціюють від інфекційного енцефаормієліту та гострого ревматичного запалення копит.