2.1.9. Звуження трубчастих органів та порожнин тіла й органів

Патологічні звуження реєструються в трубчастих органах (кишечник, матка тощо), а також в органах і частинах тіла, що мають порожнини (легені, носова порожнина тощо).

Звуження просвіту трубчастих органів та порожнин органів і частин тіла називають стенозом. Стенози можуть бути природженими й набутими. Набуті стенози за механізмом розвитку поділяють на компресивні, обтураційні, облітераційні, стріктурні та странгуляційні.

Компресивний стеноз виникає внаслідок стискання (компресії) трубчастих і порожнинних органів ззовні (наприклад, стеноз альвеол при ателектазі легень внаслідок розростання пухлини, стеноз носових ходів при атрофічному риніті свиней тощо).

Обтураційний стеноз зумовлений закупоркою просвіту трубчастих органів та порожнин тіла й органів сторонніми тілами, паразитами, пухлинами, згущеними секретами та ін. (наприклад, стеноз стравоходу при його папіломатозі, стеноз бронхів внаслідок набряку їх стінки та накопичення в просвіті секрету при бронхіті, часткова обтурація кишечнику каменями, гельмінтами тощо).

Облітераційний стеноз виникає внаслідок заростання просвіту трубчастих органів та порожнин тіла й органів (наприклад облітеруючий продуктивний ендартеріїт, при якому внаслідок розростання інтими відбувається повне закриття просвіту артерії; облітеруючий стеноз носового ходу внаслідок розростання в ньому саркоми тощо).

Стріктурний стеноз виникає внаслідок рубцевого стягування стінок трубчастих і порожнинних органів. Залежно від характеру стріктури (стріктура – стягування) поділяють на кільцеподібні (син.: анулярні) – в вигляді кільця та циліндричні – більш поширені, в вигляді циліндру.

Странгуляційний стеноз виникає внаслідок перетяжок трубчастих і порожнинних органів несправжніми зв’язками, отворами тощо (наприклад, стеноз кишечнику при защемленій грижі).

Нервовий стеноз виникає внаслідок скорочення мускулатури трубчастих і порожнинних органів при подразненні нервів (нервово-рефлекторний стеноз) чи порушеннях іннервації при ураженні нервів (наприклад, стеноз гортані при паралічу зворотного нерву (n. recurrens), стеноз судин при больовому подразнені, який призводить до розвитку ангіоспастичної ішемії тощо).

2.1.10. Розширення просвіту трубчастих і порожнинних органів та утворення патологічних порожнин

До розширень просвіту трубчастих і порожнинних органів відносять: дилатацію (включаючи дивертикули), аневризми артерій, варикозне розширення вен, ектазії й емфізему легень. До новоутворених патологічних порожнин відносять каверни та кісти.

Аневризми артерій і варикозне розширення вен – див. патологію серцево-судинної системи; емфізема легень – див. патологію органів дихання.

ДИЛАТАЦІЯ – це нерівномірне розширення просвіту трубчастих і порожнинних органів. Проявляється в вигляді вогнищевого чи дифузного розширення (наприклад, дилатація дуги аорти, дилатація носових ходів, дилатація серця тощо).

Дилатація бронхів (син.: бронходилятація) – це нерівномірне розширення їх просвіту. Виникає при: 1) підвищеному тиску повітря (при альвеолярній емфіземі легень тощо); 2) знижені еластичності бронхіальної стінки (при атрофії м’язової та (або) хрящової тканин стінки при дистрофія, запаленні й виразках бронхіальної стінки); 3) відтягуванні стінки бронху при ателектазі, рубцевому стягуванні легень тощо; 4) комбінованій дії перерахованих чинників.

Можлива дилатація одного чи декількох бронхів. Бронходилятація може бути одиничною йо множинною (в вигляді чоток, розташованих по ходу бронху). Нерівномірне розширення бронхів має вигляд бічних, мішкоподібної форми випинань бронхіальної стінки; рідше реєструються розширення грушо- та воронкоподібної форми чи варикозні розширення в вигляді вузлів. Розміри таких випинань різні – від дрібної горошини до 10 см у діаметрі, а іноді утворюються досить великі порожнини. В ділянці дилатації слизова оболонка бронху нерідко врита багатошаровим епітелієм, утвореним внаслідок метаплазії.

Окремою формою дилатації є дивертикул. Дивертикул – це однобічне випинання стінки трубчастих і порожнинних органів. Може бути поодиноким і множинним, справжнім і несправжнім, а за механізмом розвитку – пульсаційним, і тракційним. Пульсаційний (син.: релаксаційний) дивертикул виникає внаслідок ушкодження стінки трубчастого чи порожнинного органа (дистрофії, запалення, рубцеві стягування стінки тощо), головним чином його мускулатури, що призводить до її розслаблення внаслідок втрати тонусу, а тракційний (син.: спайковий) – внаслідок зрощення стінки трубчастого чи порожнинного органу з сусідніми органами (як правило при запаленні зовнішніх оболонок стравоходу). Справжній дивертикул – це випинання, утворене всіма шарами стінки органу. Несправжній дивертикул (син.: псевдодивертикул, м’язовий дивертикул) – це випинання, утворене не всіма шарами стінки органу. Виникає або при розриві м’язового й серозного шару, найчастіше внаслідок абсцесу стінки. При цьому через розрив випинається слизова оболонка й підслизова основа.

Найчастіше дивертикули локалізуються в ШКТ. Дивертикул стравоходу зазвичай локалізується в трьох місцях: на шиї (фаринго-езофагальний або „ценкерівський”), на рівні біфуркації трахеї (біфуркаційний) та над діафрагмою (епіфренальний).

Дивертикул Меккеля – це природжений дивертикул, що утворюється внаслідок часткового збереження ембріонального жовточного протоку, який на ранніх стадіях внутрішньоутробного розвитку з’єднує кишкову трубку з жовточним мішком. Дивертикул Меккеля являє собою пальцеподібне випинання стінки клубової кишки, розташоване вище ілео-цекального клапану. Може бути парним (один навпроти іншого). Виявляється в коней і свиней.

ЕКТАЗІЯ – це рівномірне розширення просвіту трубчастих і порожнинних органів в усіх напрямках. Найчастіше реєструється в капілярах (капіляроектазія), венах (флебектазія) і бронхах (бронхоектазія).

Ектазія бронхів (син.: бронхоектазія) – це рівномірне розширення їх просвіту. Виникає при: 1) підвищеному тиску повітря (при альвеолярній емфіземі легень тощо); 2) знижені еластичності бронхіальної стінки (при атрофії м’язової та (або) хрящової тканин стінки при дистрофія, запаленні бронхіальної стінки); 3) комбінованій дії перерахованих чинників.

Можлива ектазія одного, декількох або цілих сегментів бронхіального дерева. Бронхоектазія може бути одиничною й множинною (в вигляді чоток, розташованих по ходу бронху). Рівномірне розширення бронхів зазвичай має веретеноподібну чи циліндричну форму. В великих тварин досягає в діаметрі 1 см і більше. Множинна ектазія декількох бронхів або цілих сегментів бронхіального дерева з часом зазвичай ускладнюється бронхітом, нерідко гнійним, з наступним поширенням запалення на паренхіму легень і формуванням вогнищ бронхопневмонії. В судинах легень розвивається склероз, що призводить до гіпертензії малого кола кровообігу з утворенням „легеневого серця”. При досить тривалій множинній бронхоектазії може виникати вторинний амілоїдоз.

Розширення бронхіол називають бронхіолоектазією. Зазвичай бронхіолоектази численні, поверхня легень на розрізі містить порожнини, що нагадують дрібні бджолині стільники (стільникова легеня).

КАВЕРНА – це порожнина в органах, яка утворюється після руйнування тканин. Може бути закритою й відкритою (при її сполученні каналом з природними порожнинами чи зовнішньою поверхнею тіла). Зазвичай утворюється при некрозі з наступним з наступним розплавленням змертвілих тканин, особливо при гангренозному розпаді легень. Каверна не має стінки специфічної будови (на відміну від кісти), а обмежена зміненими тканинами, в яких вона утворилась.

КІСТА – це патологічна порожнина в тканинах і органах, яка має стінку та вміст. Кісти можуть бути природженими (син.: дизонтогенетичними), та набутими, поодинокими (син.: солітраними) й множинними, справжніми й несправжніми, поверхневими й глибокими, а за механізмом утворення – дизонтогенетичними, ретенційними, паразитарними, травматичними тощо. Несправжні кісти – це подібні до кіст утворення з вмістом, стінка яких не має характерної для кіст будови. До них відносять кістому, кров’яну кісту, а також міхурі, що являють собою певні стадії розвитку деяких паразитів (ехінококові, цистицеркові міхурі тощо – див. паразитарні хвороби).

Патолого-анатомічні зміни. Макроскопічно кісти являють собою замкнені, сферичної чи неправильної форми обмежені власною оболонкою порожнини з рідким або колоїдним вмістом.

Розмір їх коливається в межах від просяного зерна до 25 см. і більше в великих тварин. На дотик тверді, еластичні. Флуктуація відзначається не часто.

Поверхневі кісти випинаються над поверхнею органу в вигляді напівсферичних утворів й роблять її горбистою. Якщо кіста розташована під капсулою органу, то остання, як правило, легко знімається з поверхні кісти. При локалізації кісти в товщі органу недалеко від зовнішньої його поверхні над кістою можливе виникнення рубцевого стягування.

Кісти можуть бути однокамерними (містять одну порожнину), а при злитті двох і більше сусідніх кіст в одну – багатокамерними (містять дві і більше розділених перегородками порожнин, як правило різних за розмірами).

Стінки кіст напружені. Вони являють собою тонку, прозору оболонку, через яку просвічується вміст. Рідше оболонка кісти більш щільна, іноді може звапнюватися. Внутрішня поверхня стінки кісти гладка, слизька, блискуча, білуватого кольору, рівна. В багатокамерних кістах можлива атрофія внутрішніх перегородок між камерами, в результаті чого утворюється велика однокамерна кіста. При неповній атрофії внутрішніх перегородок на внутрішній поверхні стінки кісти в її порожнину випинаються гребенеподібні виступи (нерідко досить великі).

Ретенційні кісти утворюються внаслідок закриття вивідних проток залоз із подальшим надмірним накопиченням секрету, що розтягує залозу. Закриття просвіту вивідних проток частіше відбувається внаслідок стискання ззовні (запалення, набряк, розростання оточуючих тканин тощо). Різновидами ретенційних кіст є жирова, молочна, слизова кісти та кіста сім’яника. Жирова кіста (син.: атерома, стеатома, стеатоцеле) – кіста, яка утворюється при закритті просвіту жирової залози. Молочна кіста (син.: галактоцеле) – кіста молочної залози, заповнена молоком чи маслянистою рідиною. Слизова кіста (син.: мукоцеле) – кіста, яка утворюється при закритті просвіту залози, що виділяє слиз. Виникає в ШКТ, респіраторних і сечостатевих шляхах. Стінка ретенційної кісти побудована з епітелію даної залози, який, як правило, внаслідок розтягнення просвіту залози секретом стає більш плоским. Вміст являє собою нормальний чи згущений секрет цієї залози. Кіста сім’яника (син.: сперматоцеле) утворюється в сім’янику, його придатку чи сім’яному канатику. Заповнена рідиною, що містить сперматозоїди.

Дизонтогенетичні кісти виникають внаслідок порушень ембріогенезу. До дизонтогенетичних належить дермоїдна кіста (син.: дермоїд, кістозна тератома), яка містить елементи ектодерми (шерсть, рогові маси тощо). Вона відноситься до тератом (див. „Пухлини”). Стінка дермоїду утворена клітинами, не характерними для даного органу чи ділянки тіла та які не утворюються шляхом метаплазії місцевих клітин. Вміст дермоїду – сало- чи желеподібні маси з клубками шерсті.

Кров’яна кіста (син.: гематоцеле, гематокіста) – виникає внаслідок накопичення крові в будь-якому обмеженому просторі (наприклад, між листками широкої зв’язки матки, між парієнтальним і вісцеральним пластинками оболонки яєчника тощо). Являє собою обмежену стінками порожнину, заповнену згорнутою чи не згорнутою кров’ю.

Кістома – це пухлина, що має вигляд замкненої порожнини, заповненої рідким, напіврідким чи желатиноподібним вмістом. Утворюється при розм’якшенні центральної частини доброякісних чи злоякісних пухлин.

Мікроскопічні зміни. Мікроскопічно стінка кісти складається з двох шарів. Внутрішній епітеліальний шар рівномірно вкриває всю внутрішню поверхню кісти. Цей шар в одних випадках представлений одношаровим плоским чи кубічним епітелієм; в інших – багатошаровим, що складається з 2–3 рядів епітеліоцитів: нижній ряд, що прилягає до фіброзного шару оболонки кісти, представлений низьким кубічним епітелієм, а 2-й і 3-й ряди побудовані з більш плоских клітин. Ядра епітеліоцитів стінки кісти округлої чи овальної форми, багаті на хромат.

Зовнішній фіброзний шар складається з пучків волокнистої сполучної тканини, які орієнтовані концентрично навколо кісти й перехрещуються в різних напрямках. В частині випадків фіброзний шар стінки кісти інфільтрований лейкоцитами. Фіброзна оболонка кісти може бути відокремлена від оточуючих тканин, але частіше зливається з ними. Сполучнотканинна капсула кіст може досягати значної товщини.

Вміст кісти складається з прозорої, безбарвної або злегка жовтуватої стерильної серозної рідини. Рідше в кистах виявляють мутнувату білу чи білувато-жовту рідину. У вмісті кіст можна знайти білок, окремі клітинні елементи, особливі шарувато-радіальні колоїдні тільця округлої форми. Іноді реєструється колоїдний вміст. При домішках крові вміст кіст набуває коричневого чи шоколадного кольору. Вміст ниркових кіст іноді має слабкий запах сечі, а зрідка його колір і склад близькі до кольору й складу сечі.

При потраплянні в кісти мікроорганізмів (кишкова паличка, стафіло- й стрептококи тощо) їх вміст стає схожим на гній. В ньому виявляються епітеліальні клітини й лейкоцити.