PRAKTIKUM_Ch_1_NOVIJ_2014

271

одного боку трону на руку, тож здавалося, що він відпочиває і розважається із своїми васалами під сяючим балдахіном. На тілі в нього була безліч прикрас, від яких відходило яскраве проміння, як на озері, прекрасному в сезон спеки, з водою, повною заплутаних грон довгого м’якого коріння лотоса, тож здавалося, що цар весь створений із частинок світла. Він був під захистом богині царської вдачі, що розкрила йому свої обійми та віддала йому всі знаки царської влади, подолала його опір і примусила сісти на трон, незважаючи на те, що він колись присягнувся стати пустельником і не відмовився від свого рішення, твердий, наче лезо клинка, прив’язаний до свого обов’язку страхом за невідому поведінку царів, сповнений правди, пов’язаний з іншими правителями, котрим він обіцяв свою підтримку, і які чекали з повагою на його справедливість.

Своїм довгим поглядом він наче пронизував повітря та намагався перевірити, що було, а чого не було зроблено правителями різних сторін світу, а в той час як сонце чекало його дозволу піднятися, оскільки його проміння відпочивало за лавою для ніг царя і його підтримували дорогоцінні царські ступні; день творив свій кругообіг навколо нього, в той час, як чисте повітря було пронизане ароматом його прикрас; він закипав від гніву, коли гори не схилялися перед ним, і тоді він був схожий на океан у всій його красі, білий, як сандалове дерево, з гарячою піною...

Побачивши царя, відчувши водночас запрошення на іспит, переповнений почуттями, з обличчям, вкритим мурашками від побожного страху, зі сльозами насолоди на очах, Бана зупинився подалі і з посмішкою дивування намагався зважити

побачене: «То це і є махараджа Шрі Харша, справжнє поєднання всіх доблестей, шляхетний за народженням, з чудово дібраним ім’ям1, господар усіх земель, що омиваються водами чотирьох

1 «Харша» – в перекладі із санскриту означає «радість».

272

океанів, який втішається всіма плодами стовпу Брахми – світу, той, що своїми перемогами перевершив усіх царів стародавніх часів. Завдяки його появі земля нарешті отримала справжнього царя!»...

Коли ж цар побачив і почув Бану, він стрясаючи повітря голосом, глибоким, як ричання лева в печері серед гір, спитав: «Чи це і є Бана ?» І брамник відповів йому: «Саме так, як наказала Ваша Світлість, це він». «Я не буду бачитися з ним, аж доки він не віддасть належної шани й поваги», – сказавши так, цар змінив дорогоцінний погляд свого ока, чия зіниця затремтіла й посунулася до краю ока, наче колихання завіси з білого та чорного шовку, і звернувшись до одного зі своїх фаворитів, сина царя Мальви, прорік: «Він – справжній розпусник!» І в ту мить, як усі присутні затихли від цієї несподіваної промови царя й мовчазно чекали, що буде далі, Бана наважився відповісти: «О мій господарю, чому ти так називаєш мене? Адже ти не знаєш мого справжнього характеру, а лише слухаєш інших, і мудрість твоя потерпає від цього! Звичайні люди завжди навмисно ведуть прикрі розмови, та великі світу мають бачити справжній стан речей. Ніколи ти не зустрів би мене так упереджено, якби не всі ці претензії до мене! Але ж я – брахман, народжений у славетному роді Ватс’яянів. Коли приходив час, зі мною вчасно здійснювали належні церемонії, починаючи від пов’язування священного шнура1; я ретельно вивчав Веди, і наскільки було це можливим, слухав науку шастр2, з моменту свого весілля я став старанним господарем, то навіщо називати мене розпусником? Дійсно, в моїй юності траплялися безглузді вчинки, яких я не можу заперечити, та моє серце сповнене тепер каяття й жалю з цього приводу. І зараз, коли Ваша світлість, мудрий, як сам Будда, хто регулює права всіх каст і управляє ними, ніби сам Ману3, хто карає розумно, як сам Яма1, хто управляє всією

1 Йдеться про обряд упанаяни, який виконується представниками лише трьох вищих варн, так званих двічінароджених, це обряд ініціації, він символізує початок періоду навчання; одним з елементів церемонії є перев'язування жертовного шнура через ліве плече хлопчика.

2Наука шастр – теоретичні знання й тексти, що їх трактують в індуїзмі.

3Ману – спільний пращур людей, єдина людина, яку бог Вішну врятував під час потопу, перший цар легендарних Сонячної та Місячної династій.

273

землею, омитою водами семи океанів і тримає на собі всі континенти, наче гірлянду, – хто може без страху наважитися поводити себе легковажно на свій розсуд, розпутно?»...

Про себе ж Бана подумав: «Цар Харша – дуже милостивий, і він все ж таки зацікавився мною, і хоча він і досить роздратований, що природно, зважаючи на легковажну мою поведінку в молоді роки, проте він добре поставився до мене, а інакше він нізащо не подарував би ні аудієнції...» Дійшовши такого висновку, наступного дня Бана покинув царський табір і вирушив додому, і залишався там серед своїх родичів та друзів, доки цар не пізнав його справжньої натури й не змінив свого ставлення до нього. Тоді Бана здійснив візит до царського дому, і тепер на кілька днів він отримав від царя вищий ступінь благовоління та відчув на собі його любов, приязнь, доброту державну мудрість.

ВЕСІЛЛЯ ЦАРІВНИ РАДЖ’ЯШРІ 2

Одного дня цар Прабхакаравардхана, стоячи на даху царського сералю, почув пісню, яка могла б стосуватися самого царя:

В той час, як хмари виростають, минаючи сезон дощів, Дочка турбує батька, як річка – свої береги, І кидає його у вирій хвилювання.

Почувши такі слова, цар розпустив слуг і звернувся до своєї дружини з такими словами: «Цариця, наша люба Радж’яшрі виросла, тепер вона – молода жінка. Думи про неї, її шляхетні риси ані на хвилину не покидають мого серця. Адже тільки–но дівчина досягає зрілості, її батько потрапляє до полум’я постійного болю. Її розквіт затьмарює моє серце, наче хмари – день. Який закон може пояснити, чому діти, народжені з нашого тіла, яких ми випестили своїм диханням, яких ми ніколи не покинемо, мають залишити нас, їх забирає несподівано якась незнайома нам людина?.. Та що вдієш? Незважаючи ні на що,

1 Яма – перша людина, що загинула на землі. Яма після смерті став господарем потойбічного світу.

2 Царівна Радж’яшрі – сестра Харші, донька царя Црабхакаравардхани з династії Пушпабхуті.

274

господар дому має йти своєю дорогою в цьому і Наречений, якого ми оберемо для своєї дочки, повинен володіти багатьма прекрасними здібностями, та для шляхетної родини найпершою з них є мудрість. Тепер на всіх правлячих домів стоїть рід Маукхаріїв1, перед яким, наче перед стопами самого Шиви, схиляється весь світ. Гордістю цього царського роду є старший син царя на ім’я Грахаварман, що не поступається своїми якостями доблестям свого батька. Цей царевич, наче бог планет, що спустився на землю, зараз просить руки нашої дочки. І якщо Ваша милість не проти, я пропоную подарувати йому нашу

кохану доньку».

Цариця, очі якої були повними сліз, а серце переповнювала любов до дочки, так відповідала на слова свого чоловіка: «Ваша величносте, мати для дочки – це не більше, ніж просто няня, яка її виходила. І лише батько може вирішувати питання про її заміжжя. На жаль, любов до дочки й любов до сина

Храм Будди має певні відмінності. Мій господар лише знає, як довго ще життя нашої дочки залишиться турботою тільки для нас».Прийнявши рішення

щодо заміжжя царівни, цар послав за своїми синами, щоб ознайомити їх зі своєю пропозицією. Потім, у день найсприятливішого знаку, в присутності всього царського оточення, він полив святою водою руки посланця царевича Грахавармана, який приїхав перед весіллям з дорученням від свого господаря. Місія Грахавармана в радісному настрої відбула додому, а царський двір почав готуватися до весілля, і всюди відчувалося збудження, щастя й благодать. Весь світ прикрашав себе бетелем2, парфумами, квітами, які наче сипала чиясь щедра рука. З кожної країни прибували артисти, відомі своєю майстерністю. Під наглядом царської варти до столиці прибували цілі села, що тягли за собою різні подарунки. Від багатьох царів

1Маукхарії – правляча династія в Північній Індії у період раннього середньовіччя.

2Бетель – спеціальна суміш для жування, яка складається з прянощів, інших рослин, і нині дуже популярна в індійців.

275

прибули посланці з дарами. Царські фаворити були зайняті тим, що приймали й розміщували різних родичів, які прибули на весілля, отримавши запрошення. Шкіряних справ майстри, задоволені й трохи чумні від випитого вина, розмахували барабанними паличками, час від часу із силою били у святкові барабани. Ступки, товкачі, інший посуд оздоблювали розтертими пахощами. З кожного боку з’являлися веселі групи мандруючих артистів, вони заповнювали подвір’я, в кожному з яких було встановлено зображення Індрані1. Теслярі, вдягнені в білий одяг, прикрашені білими квітами, змащені мазями, встановлювали весільний вівтар. Робітники за допомогою сходинок, із щітками в руках, пилом від штукатурки на плечах, відчищали до самої гори стіни палацу. Цілі потоки шафранової води, здавалося, вмивали зараз ноги всієї нації. Подвір’я царського палацу було наче живе море – повне слонів та коней, які пасували до весільних подарунків. Натовп астрологів вираховував характеристики різних подій, що мали відбутися. Резервуари з крокодилами із водою, оздобленою пахощами, наповнили безліч ставків. Над терасами роздавався гуркіт молотків золотих справ майстрів. На робітників сипався пісок щойно збудованих стін. Групи майстерних художників малювали сприятливі сцени. Безліч скульпторів робили з глини фігурки риб, черепах, крокодилів, а також – зображення кокосових горіхів, рослин та бетелевих дерев. І навіть царі, підперезавшись, знайшли для себе справу в роботах по прикрашанню, сприймаючи це як завдання свого володаря – викладали на підлозі мозаїку з квітів або допомагали у встановленні весільної платформи...

Махарані Яшоваті2 була єдиною, хто в цьому святковому хвилюванні мала поділити себе: її серце, як завжди, було з чоловіком, її зацікавленість – з нареченим, її любов – із донькою, її увага – із запрошеними на весілля жінками, її розпорядження – зі слугами, рухи її тіла доповнювали її емоції, її очі були напруженими від доглядання за всім, що коїлося навкруги, її задоволення передавалося святу. Махараджа час від часу посилав за своїм майбутнім зятем верблюда й коней, і хоча напоготові

1Індрані – жінка могутнього бога Індри.

2Махарані Яшоваті – дружина царя Прабхакаравардхани.

276

були вірні слуги, які уважно дивилися на нього, готові виконати будь–який наказ, він власноручно робив; усе потрібне з допомогою лише двох своїх синів...

Аж ось до махараджі привели гарного молодого чоловіка, і слуги сказали: «Ваша величносте, це – хранитель скриньки з бетелем, на ім’я Паріджатака, з оточення нареченого, який прибув аби підтвердити його присутність». Цар ввічливо запросив посланця, підкреслюючи свою прихильність до нареченого. Стоячи трохи далі, він спитав: «Юначе, чи все гаразд у Грахавармана? 1» Почувши царський голос, посланець зробив уперед декілька кроків, склав руки і, з повагою схиливши до землі голову, сказав: «Дякувати богам, з ним усе гаразд і він надсилає з великою шаною найкращі вітання Вашій величності». Прихід Паріджатаки підтвердив новину про прибуття кортежу нареченого, тож надавши посланцеві належну до випадку гостинність, махараджа відіслав його з таким повідомленням для його господаря: «О першій годині ночі будьте готові, бо не повинно статися ніякого нещастя тієї миті, аби затримати початок весільної церемонії».

Чітко у визначений час з’явився кортеж нареченого. Попереду бігли без зупинок із сяючими смолоскипами, оздобленими золотом, цареві слуги. Обрій вкрився натовпом коней, які, здавалося, своїм іржанням відповідали коням з проколотими вухами з царської стайні в столиці.

Безліч слонів з вухами, прикрашеними кільцями, що колихалися під час руху, з парадними золотими прикрасами, з яскравими кабінками та дзвониками на спинах, наче намагалися прорізати темряву місячної ночі. Сам наречений височів на слоні, чиє чоло прикрашали візерунки з перлів, і здавалося сам бог ночі їхав через східне небо. Навколо нього стояв страшенний галас, який вчинили танцюючі артисти, своїм гомоном вони привернули увагу різних птахів, і немовби весна прийшла до гаю. Ціла низка світильників із духмяним маслом робила світ навколо жовтим та сяючим, ніби хтось розсипав хмару шафранового порошку...

1 Царевич Грахаварман – син царя з династії Маукхаріїв.

277

...Тільки-но кортеж наблизився до царських воріт, махараджа та його сини разом із своїм почтом пішки вийшли зустрічати нареченого. Спішившись, наречений вклонився, і махараджа, простягнувши руки, пригорнув його до свого серця, як весна пригортає до себе бога Каму1. Потім Грахаварман обійнявся із царськими синами – і Радж’явардханою та Харшою, після чого махараджа взяв його за руку й повів до палацу, де віддав йому шану, сівши поруч з ним та іншими присутніми.

Невдовзі Гамбхіра, мудрий брахман із царського оточення, сказав Грахаварманові: «Сину мій, твоє одруження із Радж’яшрі нарешті з’єднає два сяючі царські роди – Пушпабхуті і Маукхарії, що схожі на Сонце та Місяць і чию велич буде оспівано на весь світ...» Поки він говорив, прибули астрологи й повідомили царя: «Ваша величносте, сприятлива мить настала, то нехай наречений увійде в покої нареченої». Цар запропонував Грахаварманові встати й піти до жіночої половини палацу, і той увійшов, не звертаючи уваги на тисячі поглядів, які кидали на нього присутні тут жінки, наче блакитні лотоси розкривалися їхні очі від бажання побачити нареченого, що йшов до покоїв нареченої, і залишивши біля дверей супроводжуючих осіб, увійшов до кімнати.

Там, поміж родичами, друзями і слугами (більшість серед присутніх становили жінки), він побачив свою наречену, чиє обличчя, наче ранкові сутінки, прикрите покривалом, власним промінням перекривало сяйво світильників...

Її наречений, вдягнутий у належне до такої церемонії вбрання, взяв її за руку й повів уперед до вівтаря, щойно зробленого з білої глини, навколо якого стояли запрошені на весілля царі, як гори оточували верхівки Гімалаїв під час весілля Шиви та Парваті. Навколо вівтаря стояли ляльки, що тримали у своїх руках сприятливі дари та фрукти, кожна з них мала п'ять ротів і тримала в них листя ячменю, їхні обличчя були розмальовані світлими фарбами. Брахмани дбали про підтримку священного вогню, розведеного на купі багаття, що склали мудрі вчителі До вогню

1 Кама – бог кохання та пристрасті.

278

кинули зелену траву Куша1, посилили його палахкотіння за допомогою купи роздрібленого каміння, шкір антилопи, топленого масла, квітів, іншого пального, аж поки не відбувся яскравий спалах, коли підсушені зерна змішалися з темним листям Шамі, що принесли в нових кошиках. Наречений піднявся на вівтар, коли місяць у всій своїй красі освітив небо, і разом з нареченою почав обходити його, вирушивши праворуч, оточений тільки вогнем, який відвернув своє палання вбік, наче збентежений тим, що вперше побачив обличчя нареченої...

З очима, повними сліз, присутні жінки почали сумне ридання. Всі весільні обряди було повністю виконано, і молоді віддали шану батькам Радж’яшрі, а потім пройшли до своїх покоїв, над порталами яких були зображення богів кохання й задоволення...

СМЕРТЬ МАТЕРІ ТА БАТЬКА ХАРШІ

...Серце Харші розколювалося вад гострого почуття жаху, яке з’явилося після різних страшних передвість, тільки–но він побачив посланця Курангаку. Той спершу вклонився Харші з пошаною, потім віддав йому лист, який царевич почав читати негайно. Тільки-но зміст цього послання почав проникати в його душу, Харша зрозумів, чому таким спустошеним він почувався: це була звістка про хворобу батька. З кліпаючими від сліз очима та тремтячими губами він змусив Курангаку дати повну відповідь: «О мій господаре, це дуже сильна гарячка». Від цієї новини серце Харші дійсно розірвалося на тисячі часточок. Зі страху за життя батька він передав брахманам усе своє царське оздоблення, прикраси, золото та срібло. Потім, відмовившись від їжі, він скликав усіх молодих чоловіків із свого оточення й наказав їм сідлати коней. Кучери швидко привели їх, і Харша сам сів верхи й вирушив до столиці із серцем, сповненим тривоги...

...Із усе ще тремтячою душею він ступив на дорогу, яка вела до дверей палацу, зачинених тепер для всього світу. Не звертаючи уваги ні на що, він наздогнав молодого лікаря на ім’я

1 Трава Куша, або дарбха – трава, яку вважали священною й використовували в релігійних церемоніях.

279

Сушена, що якраз виходив, повністю збентежений, наче втратив усі свої почуття. Привітавшись, царевич спитав, чи є якісь поліпшення в стані здоров’я батька. «Зараз немає, та може йому стане краще, коли він побачить Вашу світлість», – була відповідь. Віддавши шану родичам, царевич повільно ввійшов до палацу. Там він побачив людей, які роздавали своє майно, молилися сімейним богам, готували спеціальний гарячий напій з молока, вина та прянощів, приносили пожертви могутній Дурзі1, в той час як брахмани постійно виголошували гімни Рігведи...

...В одній з кімнат Білого палацу він побачив батька, який у жорстокій лихоманці боровся за нове перебування своєї душі в наступному світі... Все навколо нього мало ознаки смерті, наче сам бог Яма надіслав йому листа. Напередодні майбутньої Великої Подорожі2 він залишав біль у серцях своїх родичів, у той час як сили покидали його змучене тіло. Хвороба направила

той час як руки її тримали браслети з її символами, і знов та знов вона ридала, запитуючи: «О мій господарю, чи ти спиш?»

Тільки-но цар відчув присутність свого улюбленого сина, до якого мав прихильність навіть у таку тяжку мить, він подався вперед у пориві відчуттів, аби зустріти сина. Наполовину піднявшись зі свого ложа, простягнувши руки, він покликав: «Підійди до мене, підійди». ...Після того, як цар довго дивився на сина, він знайшов у собі сили промовити голосом, що тремтів від

1Дурга – войовнича богиня-заступниця, дружина бога Шиви.

2Велика Подорож – подорож душі після смерті.

280

сліз: «Я знаю, мій хлопчику, про твою щиру синовню любов, я знаю, яке в тебе ніжне серце. В такі тяжкі для всієї родини часи не витримують навіть люди дуже стійкої вдачі. Тож тобі не слід докоряти собі з цієї причини. І зрозумій, що твій відчай знесилює мене не менш, ніж ця страшна лихоманка. Твоє схиляння перед долею ранить мене, наче гострий ніж... Адже на тебе я покладаю свої надії, своє щастя, свою владу та свій успіх. Твоє народження вже було початком мого кінця, а тепер я взагалі вільний від бажання жити. Різниця є тільки для лікарів, які дають мені свої ліки. Більше того, для тебе, хто завдяки заслугам усього народу був народжений задля захисту рідної землі, батько – лише поводар, що привів тебе до життя. Царі насправді є багатими своїми народами, а не своїми родичами. Тож піднімайся і знов приверни свою увагу до всіх потреб життя. Ти повинен їсти, хоч я змушений дотримуватися дієти». ...Якусь мить царевич просидів мовчки біля батька, а потім, повернутий ним до подальшого життя, покинув Білий палац1...

...Наступного дня, ледь переживши ніч, Харша був розбуджений галасом, що вчинила жінка, яка прибігла з царського палацу... Це була Вела, старша служниця махарані Яшоваті, яка питала в кожного, хто їй зустрічався, де царевич. Знайшовши його, вона заплакала, благаючи: Допоможіть, мій господарю, в час, коли її чоловік залишає нас, цариця прийняла жахливе рішення!»

Схопившись, він побіг до жіночої половини палацу, і навіть ще на відстані почув галас та ридання, що лунали через рішення цариці відмовитися від життя... Ці крики бриніли йому в вухах, коли він побачив свою матір, яка щойно облишила все своє багатство й узяла одяг смерті для того, щоб як Сіта зійти на вогнище перед тим, як спалять її чоловіка. Все ще волога після омивання, вона нагадувала богиню Шрі2, що тільки-но з’явилася з океанських хвиль. Як небо під час сутінок, що має подвійний колір, вона вдягла дві шафраново-коричневі сукні, які обгортали її тіло, наче шовкова шаль; і також вона взяла ознаки, які

1Білий Пала – царський палац у місті Стханішвар.

2Шрі – одне з імен богині багатства, щастя і краси Лакшмі, що за легендою з’явилася під час збивання океану богами, дружина бога Вішну, заступниця царів.