Тема 1 соціально - психологічний тренінг як засіб активного навчання
План
Історія становлення тренінгових технологій.
Специфіка тренінгової форми роботи.
Типологія тренінгу.
Цілі і завдання тренінгу.
Загальні принципи тренінгу.
1. Історія становлення тренінгових технологій. 5 пара
Відомо, що перші тренінгові групи, які дістали назву Т-груп, були створені для дослідження міжособистісних стосунків і підвищення компетентності в спілкуванні ще учнями К.Левіна в р. Бетелі, штат Мен (США). Головним досягненням Т-груп став факт ефективності зміни особистісних установок і поведінки людей саме в груповому, а не в індивідуальному контексті: їх учасники навчилися переборювати автентичність, бачити себе очима інших. Успішна діяльність учнів К.Левіна в Т-групах дозволила в 1947 р. створити в США Національну лабораторію тренінгу.
У 60-ті рр. на базі ідей гуманістичної психології (головним чином, на ідеях К.Роджерса) почали організовуватися і проводитися тренінги соціальних і життєвих умінь в контексті психологічного розвитку і підтримки учасників.
У 70-ті рр. в Лейпцігському і Єнському університетах під керівництвом М.Форверга був розроблений метод групової роботи, названий соціально-психологічним тренінгом. У основу нового методу лягли рольові ігри з елементами драматизації, в процесі організації яких створювалися умови, які сприяють формуванню ефективних навичок комунікації і які підвищують інтерперсональну компетентність учасників тренінгу в спілкуванні.
Нині тренінгові технології знайшли своє застосування в численних галузях людської життєдіяльності: від спілкування і дозвілля до особистісного розвитку, освіти і бізнес-сфери.
До дослідження різних питань тренінгу і тренінгових груп зверталися такі російські автори, як В.Ю. Большаков (1996), І.В. Вачков (1995, 1996, 1998, 2004, 2006, 2007), Ю. Н. Ємельянов (1983, 1985), Л. М. Кроль, Е. Л. Михайлова (2002, 2008), А. Г. Лідере (2004), С. І. Макшанов (1993, 1997), Г. І. Марасанов (1998), В. В. Нікандров (2003), Л. А. Петровська (1982), А. С. Прутченков (2001), Е. В. Сидоренко (2001, 2002, 2004, 2007, 2008), А. П. Ситніков (1996), Н. Ю. Хрящьова (1993, 2006) і багато інших.
Більшість шкіл групової психотерапії і тренінгів виникли в руслі і на стику основних напрямів світової психологічної науки — психоаналізу, біхевіоризму, гештальтпсихології, гуманістичної психології або в результаті їх поєднання (мал. 1), що зумовило виникнення відповідних парадигм застосування тренінгових технологій (в основному ведучих напрямів психологічної науки) :
психоаналітична парадигма тренінгової роботи;
біхевіоральна парадигма тренінгової роботи;
гештальт-парадигма тренінгової роботи;
гуманістична парадигма тренінгової робота;
змішана парадигма тренінгової робота.
Мал. 1. Тренінг як форма активної групової роботи на стику основних напрямів
світової психологічної науки
Бихевиоризм
Психоанализ
Тренинг
Гуманистическая
психология
Гештальт-
психология
Проте академічна психолого-педагогічна наука довго не сприймала групові форми психологічної роботи серйозно. Відповідно не було і наукових робіт, присвячених дослідженню цих процесів. В останні двадцять років груповий рух став розвиватись в Росії (особливо активно в 90-ті роки). При цьому майже усі російські школи тренінгу спираються на теоретичні концепції заходу, та і самі форми групової психологічної роботи в більшості випадків досі є модифікаціями зарубіжних моделей. Проте групова психологічна робота має в Росії власні глибокі традиції. Варто згадати про своєрідний «психотехнічний бум» перших післяреволюційних десятиліть, коли вивчалися і впроваджувались в практику методи профвідбору і профконсультацій, психологічної раціоналізації професійної освіти, створювалися спеціальні тренажери і розроблялися прийоми психологічної дії на групу, а також згадати про науку педологію, у рамках якої, в лабораторіях і секціях, в радянський час учені намагалися розробляти методи і прийоми розвитку шкільних колективів відповідно до цілей комуністичного виховання. Ці факти також зумовили труднощі визначення понять «Психологічний тренінг» і «тренінгова група». Досить звернутися до спеціалізованої літератури, а також мережі Інтернет, представникам тренінгових компаній, тренерам, практикуючим психологам, педагогам і т. д., щоб переконатися в різноманітності підходів до розуміння тренінгу.
Так, Л. А. Петровська (1982) писала про те, що тренінг як засіб психологічної дії, спрямованої на розвиток знань, соціальних установок, умінь і досвіду в області міжособистісного спілкування, включає широкий спектр методичних форм, таких як відеотренінг, рольове навчання, груповий аналіз оцінок і самооцінок, невербальні методики і т. д.
Ю. Н. Ємельянов (1985), чітко розмежовувавши навчальний і власне тренінговий аспекти в роботі групи, відмічає, що,термін «тренінг» повинен використовуватися не для позначення методів навчання, а для позначення методів розвитку здібностей до навчання або оволодіння будь-яким складним видом діяльності, зокрема спілкуванням. Отже, тренінг — це не лише і не стільки метод розвитку здібностей, але і метод розвитку різноманітних психологічних структур і особистості в цілому.
Відомий фахівець в області нейролінгвістичного програмування (НЛП) і акмеології А.П. Ситніков (1996) вважає, що тренінги (навчальні ігри) являються синтетичною антропотехнікою, яка поєднує в собі навчальну й ігрову діяльність, що проходять в умовах моделювання різних ігрових ситуацій.
СІ. Макшанов (1997) дає таке визначення: «Тренінг — багатофункціональний метод навмисних змін психологічних феноменів людини, групи і організації з метою гармонізації професійного і особистісного буття людини».
Розширення меж використання поняття "тренінг" в сучасній літературі і практичній роботі пов'язане передусім із збільшенням діапазону цілей (дослідження і допомога у вирішенні психологічних проблем учасників групи; поліпшення суб' єктивного самопочуття і зміцнення психічного здоров'я; вивчення ефективних способів міжособистісної взаємодії з метою створення основи для ефективнішого і гармонійнішого спілкування з людьми; розвиток самосвідомості і самодослідження учасників з метою корекції або попередження емоційних порушень на основі зміни внутрішніх і поведінкових установок; сприяння процесу особистісного розвитку, реалізації творчого потенціалу, досягненню оптимального рівня життєдіяльності і відчуття щастя, успіху і т. п.), значно ширшого у порівнянні з раніше визначавшимися цілями (розвиток компетентності в спілкуванні).
У психологічному словнику соціально-психологічний тренінг визначається як область практичної психології, орієнтована на використання активних методів групової психологічної роботи з метою розвитку компетентності в спілкуванні.
У працях зарубіжних авторів також розкрито багато питань, пов'язаних з визначенням тренінгу, створенням і веденням тренінгових груп (Д.С. Витакер (2000), Дэвид Ли (2002), В. Г. Ромек (2003), С. Торп, Дж. Кліффорд (2004), М. Девіс, П. Фаннинг, До. Палег (2008), М. Коуп (2008), Р. Кочунас (2000), Д. Маккей (2008), М. Хол (2007) і багато інших).
_ Так, Девід Лі пише, що груповий тренінг — це будь-який процес набуття знань, умінь або поведінкових навичок, в якому беруть участь більше двох чоловік.
Позиція С. Торпа, Дж. Кліф форда така: «Тренінг - це процес, за допомогою якого хтось вчиться новому умінню або аспекту знання. В результаті індивід оволодіває засобами для виконання певної роботи, внаслідок чого переходить від усвідомленого незнання до усвідомленої компетентності. У кінці сесії тренінгу учень може навчитися виконувати відповідну роботу, але його діяльність після цього не обовязково відповідає необхідному стандарту. Тренінг може бути формальним (наприклад, повчальні курси) і неформальним (наприклад, інструктаж без відриву від виробництва). Справжнє навчання не відбувається до тих пір, поки учень не перенесе знання з обстановки тренінгу в реальний світ і не здійснить стійку зміну своєї поведінки».
Цікаво, що ще в 1991 р. Комісія з трудових ресурсів Великобританії (Manpower Services Commission, MSC) запропонувала наступне робоче визначення: тренінг — це заздалегідь запланований процес, мета якого змінити відношення, знання або поведінку учасників за допомогою повчального досвіду; спрямований на розвиток навичок виконання певної діяльності або декількох видів діяльності. Мета тренінгу в робочій ситуації полягає в тому, щоб розвивати здібності осіб і задовольняти поточні і майбутні потреби організації.
З вищеперелічених визначень видно, що сучасний термін «тренінг» охоплює велику область практичної психології і педагогіки, пересічну з груповою психотерапією, психокорекцією і навчанням, що дозволяють якісно по-новому, на високому рівні працювати з трьома взаємоповязаними феноменами: людиною (особистістю), групою (колективом) і організацією.
Тренінг як психолого-педагогическая технологія ефективної групової роботи - це впорядкована і структурована сукупність активних методів групової роботи (ділових, організаційно-діяльнісних, рольових і психологічних ігор, завдань і вправ, психотехніки і рефлепрактик, групових дискусій і т. д.), логічно і тематично підібраних згідно поставленої мети і забезпечуючих досягнення заздалегідь запланованих і коректно діагностованих результатів для людини, групи і організації в процесі групової динаміки.