PRAKTIKUM_Ch_1_NOVIJ_2014

231

історія» (386 – 556 рр.). Використовуючи уривки з указу Сима Яня і «Вейської історії», студенти повинні встановити категорії селян, які отримували від держави наділи землі, структуру наділів, їх площу, а також форми і обсяг повинностей землеробів

– так звану «тріаду повинностей». Слід звернути на певні відмінності державної надільної системи у Північній Вей за правління Тоба Хуна. Важливо показати роль у державній надільній системі ієрархії чиновництва.

Подальший розвиток аграрних відносин у Китаї відбувався в епоху династії Тан. Студентам варто проаналізувати особливості внутрішньої і зовнішньої політики танських правителів і встановити, що сприяло успіхам господарського розвитку Китаю у перший період правління династії Тан. Для висвітлення еволюції державної надільної системи в цей період, студентам варто скористатися уривками із «Сінь тан шу» - «Нової танської історії». Слід порівняти обсяги повинностей і податків селян танської епохи з попереднім періодом.

Використовуючи фрагменти історичних джерел, студенти мають встановити обставини занепаду державної надільної системи. Необхідно показати, чим були зумовлені реформи канцлера Янь Яна і якими були їх результати для китайського суспільства.

ІЗ « ЦЗІНЬ ШУ»

Указ цзіньського імператора Сима Яня1 у 280 р.

Після підкорення держави У2 чиновники знову подали доповіді. Імператор видав указ, в якому говорилося:

[у столиці], необхідно мати в місті приміщення, де б вони могли

1Сима Янь – китайський імператор, засновник династій Цзінь (265 – 420).

2У – одно із царств періоду Троєцарства в Китаї.

232

зупинятися, а в передмісті – землю для випасу. При цьому слід встановити норму: в столиці князі (го – ван, гун, хоу) можуть мати один будинок і одну приймальню. На околиці столиці велике князівство може мати 15 цін1 землі, середнє князівство – 10 цін, мале князівство – 7 цін. Тим, у кого немає в місті будинку, але є будинок за містом, дозволити зберегти його». Крім того, було встановлено норму подвірного податку (ху дяо). Двору, на чолі якого перебував тягловий чоловік (дін нань), належало вносити в рік 3 шматки (пі)2 шовку – цзюань, 3 цзінь3 шовкової вати – мянь. Двору, на чолі якого перебувала жінка або другорядний тягловий чоловік (ці дін нань), належало вносити половину цього. У прикордонних областях належало вносити дві третини норми, а у віддалених районах – одну третину норми. Варварам належало вносити від кожного двору по одному шматку (пі) тканини – цзун бу, а в далеких краях від кожного

двору – 1 чжан4. Чоловікові давали землі – чжань тянь5 – 70 му (42 га), жінці – 30 му (18 га). Крім того, тягловий чоловік повинен володіти землею – ке тянь6 – 50 му, тяглова жінка – 20 му, а другорядний тягловий чоловік – в половинному розмірі. Решта жінок не повинні були мати землі – ке

тянь. Чоловіки й жінки у віці від 16 до 60 років вважалися основними тягловими (чжень дін); у віці від 13 до 15 і від 61 до 65 років вважалися другорядними тягловими (ці дін), молодші віком за 12 років і старші за 66 років вважалися старими і малими і не повинні були обробляти землю. Варвари на околицях країни не наділялися землею – ке тянь, вони повинні були вносити від кожного двору 3 ху7 необрушенного рису (і мі). Ті, що жили ще

1Цін – 100 му. Му – міра площі землі – 0,06 га.

2Пі – шматок тканини, що приблизно дорівнював 40 чі. Чі – нині дорівнює 0, 32 м. Тобто, 1 пі – це приблизно 12,8 м.

3Цзінь – міра ваги, яка нині дорівнює 596, 81 г.

4Чжан – дорівнює 10 чі, тобто, 3,2 м.

5Чжан тянь – наділ землі, з якого увесь урожай надходив землеробові.

6Ке тянь – наділ землі, увесь урожай з якого йшов державі.

7Ху – нині дорівнює 51, 77 літра.

233

далі, вносили 5 доу1, мешканці особливо віддалених місцевостей вносили подушний податок (суань цзянь) 28 вень (гроша) з людини. Чиновники від першого до дев’ятого рангу отримували землю – Чжань тянь – відповідно до своїх рангів. Володарі першого рангу отримували землі – чжань тянь2 – 50 цін, другого

–45 цін, третього – 40 цін, четвертого – 35 цін, п’ятого – 30 цін, шостого – 25 цін, сьомого – 20 цін, восьмого – 15 цін, дев’ятого –

10 цін. У залежності від рангу чиновники могли поширювати свої права (інь) щонайбільше на 9 поколінь3, найменше – на 3 покоління. Імператорські родичі, державні гості, нащадки покійних мудреців, а також діти та онуки освічених людей (ші) користувалися цими ж правами. Крім того, вони могли тримати при собі ішіке – людей для обслуговування, звільнених від трудової повинності, і тяньке – людей, які обробляють землю. Чиновникам шостого рангу і вище дозволялося мати трьох чоловік ішіке; власникам сьомого та восьмого рангів – 2 особи, дев’ятого рангу – 1 людину. Чиновники першого і другого рангів могли мати тяньке – людей, які обробляють землю не більше 50 дворів, третього рангу – 10 дворів, четвертого рангу – 7 дворів, п’ятого рангу – 5 дворів, шостого рангу – 3 двори, сьомого рангу

–2 двори, восьмого і

дев’ятого рангів – 1 двір.

ІЗ «ВЕЙ ШУ»

років можуть отримати орної землі (лу тянь) 40 му, а жінки – 20 му. Раби і рабині можуть

отримувати стільки ж землі, як і «добрі» тяглові (лян дін); на

1Доу – нині дорівнює 10, 35 літра.

2Чжан тянь – посадові землі, які надавалися чиновникові на «годування».

3Дев’ять поколінь вважались з прапрадіда до праправнука.

49-й рік Тайхе – 485 р. Північна Вейська держава існувала на півночі країни у ІV – VІ ст..

234

кожного бика давати 30 му, але не більше ніж на 4–х биків. Норма отриманої землі при двопілля може бути подвоєна, а при трипілля може бути ще раз подвоєна. Землі ці дають для того, щоб їх обробляли. Отримання і повернення повинні бути регулярними. Люди, які досягли віку, коли починають платити податки, отримують землю, престарілі звільняються [від землі і податку], зі смертю власника земля повертається [державі]. Рабів та биків слід отримувати або віддавати, якщо вони є в наявності. Сань тянь – земля для розведення тутових дерев – не підлягає переділу»...« Всім чоловікам, які вперше отримують землю, давати 20 му і 27 «Всім чоловікам, які вперше отримують землю, давати 20 му і стягувати податок з посіву. На решті землі слід садити 50 тутових дерев, 5 фінікових пальм і три в’язи. Якщо земля не придатна для вирощування тутового дерева, то її дають лише по 1 му на людину для посадки фініків і в’яза, згідно з правилами.

Наділ раба прирівняний до наділу вільних людей. Термін посадки дерев встановлений в 3 роки. У тих, хто не закінчив у строк посадки, відбирати частину землі, не засаджених деревами. Дозволяється на ділянці землі, відведеній для посадки тутів та в’яза, садити упереміж інші фруктові дерева або ж садити більше встановленого числа тутових дерев і в’яза. На всіх землях, які підлягають поверненню, не дозволяється садити тутів, в’язів, фініків і фруктових дерев. Тих, хто посадили дерева, карати як порушників закону»...« Земля, призначена для посадки тутів (сан тянь) вважається спадковим заняттям (ші е), вона не підлягає поверненню після смерті [утримувача] і вічно залишається за живими (сянь коу) членами сім’ї. У кого більше землі, ніж належить, йому не давати додаткової землі, але й не вимагати віддати надлишки. У кого землі не вистачає, то він отримає її для посіву згідно із законом. Дозволяється продавати зайву землю, у кого вона є. Дозволяється купувати в розмірі відсутньої частини, якщо її не вистачає. Не дозволяється продавати встановлену частку наділу, а також і купувати понад покладену норми. Що стосується землі для розведення конопель, то слід чинити так: коли чоловік досягне віку, в якому оподатковують, йому окремо давати 10 му землі для посіву коноплі (ма тянь); жінці – 5 му; рабам – стільки ж, як і вільним людям. На цю категорію землі

235

поширюється закон про наділення і повернення землі. Якщо вся сім’я складається зі старих, малолітніх, горбунів та інвалідів і ніхто не отримав землі, то тому, хто досяг віку 11 або більше років, а також горбаню давати землю, але на половину менше, ніж дорослому чоловікові. Старому, котрий досяг 70–ти років і більше, не потрібно повертати отриманого ним наділу землі. Незважаючи на те, що вдови, які не вийшли заміж вдруге, звільнені від податків, їм слід давати землю, яка рівна наділу жінки. Повернення та роздачу землі завжди здійснювати в першому місяці року. У випадку, якщо хто–небудь невдовзі після отримання землі помре або якщо хто–небудь купить або продасть биків і рабів, то все одно землю потрібно повернути або отримати лише в першому місяці наступного року... Всім місцевим начальникам за місцем їх служби давати державну (суспільну ) землю (гун тянь). Циші1 давати 15 цін, тайші2 – 10 цін, чжічжуну і бейцзя3 – по 8 цін, сяньлінам4 і цзюньчень5 – по 6 цін. При переміщенні із займаної посади земля підлягає передачі. Якщо хто–небудь продав землю, він буде покараний за законом».

Із «Сінь Тан шу» Наділення селян землею в VII ст.

За танською системою міряли землю на бу6. Площа, що дорівнює в ширину 1 бу і в довжину 240 бу, називалася му. Сто му називалися цін. Людина, яка щойно народилася, вважалася хуан – молокосос, з чотирирічного віку його

називали сяо – малюк, після 16 Посадка рису років вважався чжун – середній,

з 21 року його називали дін –

1Циші – начальник області.

2Тайші – начальник округи.

3Чжічжун і бейцзя – помічники начальників областей.

4Сяньлін – начальник повіту

5Цзюньчень – помічник начальника округи.

6Бу – крок, міра довжини близько 1,6 м.

236

тягловим, а після 60 років він вважався лао – старий. Порядок наділення землею був такий: одному дін – тягловому чоловікові старшому за 18 років давали по 1 ціну землі. З них 80 му вважалися землею кауфень (подушним наділом для оранки), а 20 му вважалися землею юньє – (довічним промисловим наділом). Кожному старому, важко хворому або інваліду належало по 40 му. Кожній вдові або овдовілій наложниці належало 30 му. Главі цілої родини наділяли додатково 20 му. У всіх випадках 20 му наділеної землі вважалися вічним наділом (юнє), а решта – подушним наділом (кауфень). На землях вічного наділу (юнє) слід було садити в’язи, жужуби, тути та інші дерева, які могли виростати в даній місцевості, і число їх було спеціально встановлено. Райони, де землі було багато [малозаселені райони] і її вистачало для наділення місцевих жителів, називалися куан сян – обширні волості. Райони, де землі було мало [густозаселені], називалися ся сян – тісні волості. Розмір наділу землі в тісній волості (ся сян) був у 2 рази меншим, ніж в обширній волості (куан сян). Землі в тісних волостях (ся сян) бувають родючі і бідні. Якщо земля вимагала «зміни» [залишення однієї частини від 30 під пар] щорічно, то нею слід було наділяти в подвійному розмірі. Якщо ж земля в обширних волостях (куан сян) вимагала «зміни» [залишення під пар] раз у три роки, то подвоювати її кількість при наділенні не потрібно. У великих волостях (куан сян) землю давали і ремісникам, і торговцям, але вдвічі менше встановленої норми, а в тісних волостях (ся сян) їм зовсім не давали землі. Простому народу (шужень), а також біднякам, яким ні на що було здійснити поховання близьких, дозволялося продавати свою спадкову землю (юньє або ші є). Людям, які переселялися з тісної волості (ся сян) в обширну (куан сян), дозволялося продавати навіть подушний орний наділ (кау фень). Але тому, хто продав свою землю, наділа більше не давали. Землі померлих скарбниця забирала і потім віддавала тим, хто не мав наділу. Всі вилучення і роздачі наділів землі здійснювалися щорічно в десятому місяці. Землею насамперед наділяли бідних і людей, які виконали норму трудової повинності [державних відпрацювань]. Якщо у волості були надлишки землі, то її передавали до сусідньої волості; надлишки в повіті передавалися сусідньому повіту, а в області – сусідній області.

239

засуджено всього 29 чоловік. Той час називають «Великим спокоєм». Колись у роки правління Юнхуй1 була заборонена купівля та продаж спадкових земель (шіє)2 і земель орного наділу (коу фень). Згодом сильні і багаті захопили землю, бідні втратили свої господарства. Тому імператор видав указ, в якому наказав покупцям повернути землю, а їх самих покарати. У ту пору в Янчжоу зерновий податок цзу і податі тканинами – дяо вносилися грошима, в Ліньнані їх вносили рисом, в Анані – шовком, в Ічжоу – шовковим полотном, тафтою ... Був виданий імператорський указ, який звелів замість зернового податку – цзу стягувати в Цзяннані полотно ...

... У 25–й рік Кайюань3 [737 р.], у зв’язку з крайньою складністю перевезень по річках Янцзи, Хуайхе, Хуанхе і Лошуй, а також тому, що в Гуаньчжуні мало тутових дерев і, отже, розводиться мало шовковичних черв’яків, а боби і просо дешеві, наказано державні відробітки – юн і податі тканинами – дяо замінити податком рисом. У неврожайні роки дозволялося вносити податок полотном і шовком. У районах на північ і на південь від річки Хуанхе, де перевезення вкрай ускладнені, зерновий податок – цзу замінили внеском шовковою тканиною.

... У наступному році був виданий указ, згідно з яким в народі люди молодші за 3 років вважалися хуан (молокосос), молодші за 15 років – сяо (маленькими), молодші за 20 років – чжун (середніми). У зв’язку з тим, що в багатих (мень ху гао) і багатолюдних дворах часто відокремлюються від батьків і живуть окремо, тим самим ухиляючись від призову до війська на оборону кордонів, імператор видав указ, звелівши, щоб у дворі, де понад 10 тяглових, від служби у війську звільняли 2 тяглових, де більше 5 тяглових, звільняли одного. Людина, яка носила траур, звільнялася від трудової повинності. У 3–й рік Тяньбао4 [744 р.] внесені були зміни: людина з народу (мінь) старша за 18 років вже стала вважатися «чжуннань» [чоловіком середнього віку], а старша за 23 років – «ченьдін» [повнолітнім тягловим ].

1Юнхуй – роки правління імператора Лі Чжі (650 – 655 рр.)

2Наділ землі «шіє» - те ж саме, що й наділ «юнє».

3Кайюань – назва років (713 – 741 рр.) правління імператора Лі Лун-цзи, який правив до 755 р.

4Тяньбао – назва останніх років правління імператора Лі Лун-цзи (742 – 755 рр.)

240

У 5–му році [746 р.] був виданий указ, згідно з яким у кожній волості від земельного податку – цзу і відробітків – юн звільнялися 30 тяглових – дін, які були такі бідні, що нездатні були самі себе прогодувати. Чоловіки старші за 75 років і жінки старші за 70 років могли тримати при собі одного чжуннань [чоловіка середнього віку] як прислужника. А після 80 років про них видавалося особливе розпорядження. Тоді країна була багатою і щедрою. 1 доу рису коштував 13 монет, а в областях Цін і Ці 1 доу рису коштував лише 3 монети. 1 шматок шовкової тканини коштував 200 монет. Вздовж доріг часто–густо були відкриті лавки, в яких для подорожніх були приготовлені їжа і вино. На заїжджих дворах тримали мулів. Вирушаючи в подорож за тисячі лі, не потрібно було брати з собою навіть малої зброї. Щорічний доход Піднебесної становив від земельного податку – цзу більше 2 млн. зв’язок монет, понад 19800 тис. ху проса. За трудові повинності – юн і податі тканинами отримували 7400 тис. шматків шовкового полотна, понад 1800 тис. туней вати і 10350 шматків полотна. Син Неба вів святкове і розкішне життя і не думав про ощадливість. Часто витрати перевищували дохід ...

Із «Сінь Тан шу»

Податкова політика в імперії Тан у VII і VIII ст .

... У перший рік правління Гуаньде1 [763 р.] імператор видав указ, згідно з яким у сім’ях, де було 2 тяглових – дін, один звільнявся від податі. З кожного му мали б стягувати зерна 2 шен2. Повнолітнім тягловим – чендін вважався чоловік віком від 25 років, а стариками вважалися ті, що

Зв’язки китайських монет досягли 55 років. Це мало б полегшити становище народу, але

сильні розбійники [бунтівні князі] не були ще приборкані, і тому народ ніс дуже важкий тягар. Коли

1Гуаньде (763 – 764 рр.) – назва часів правління імператора Лі Юя. Цей імператор тричі змінював назву свого правління.

2Шен – нині дорівнює 1,03 літра.