PRAKTIKUM_Ch_1_NOVIJ_2014

131

містяться також в різного роду «Клятвах зречення», «Заклинаннях» та ін.

Розповідями про прийняття християнства германськими народами багаті твори істориків VІ – VІІІ ст. Про готів і причини прийняття ними християнства в аріанській формі пише Йордан у книзі «Про походження й діяння гетів» (551), про франків – «батько франкської історії» єпископ Григорій Турський (540 – 594). Свою знамениту «Історію франків» він закінчив у 591 р., взявши більшу частину відомостей від очевидців подій. Перший англійський історик – чернець Беда Високоповажний (672 – 735) у «Церковній історії народу англів» подав картину прийняття християнства германцями-англосаксами, що переселилися в середині V ст. на Британські острови, і показав роль римського папства й ірландських місіонерів у цьому процесі. Його розповідь доповнюють інші автори VІІІ ст.: Алкуїн, Уілліброрд, Еддіус Стефаніус, як розповіли про драматичні моменти місіонерства серед континентальних германців.

Що стосується юридичних пам’ятників, то найбільш помітний слід християнізація залишила в законах кентських королів Етельберта (560 – 616) і Уітреда (688 – 725). Їхні закони дозволяють також з’ясувати ставлення королівської влади до церкви й духівництва, заходи боротьби з язичеством. Подібний матеріал містить і більш пізня «Правда» короля Уессекса Альфреда Великого (871 – 899).

Досить багата свідченнями каролінгська епоха. Серед наративних джерел на перше місце варто поставити Лоршські аннали (остання третина VІІІ ст.) і твір Ейнгарда (бл. 768 – 840) «Життя Карла Великого», уже відомі нам по інших темах. Обидва джерела містять матеріал про методи християнизації саксів у ході франкських завоювань, про ставлення до їхніх язичеських богів і святилищ, про силу древніх традицій у саксів.

Законодавче оформлення влади церкви й нової релігії знайшло в так званих «Саксонських» капітуляріях Карла Великого від 785 і 797 р., а також в «Саксонській правді», записаній за наказом імператора близько 802 р. Ці джерела містять багатий матеріал про захист церкви, її майно, її привілеї, про захист духовних осіб, про покарання за злочини проти них, про залишки язичества.

132

Найрозмаїтіший матеріал з питань стосунків церкви й держави можна знайти в джерелах: це дипломи й грамоти пожалувань церквам і монастирям, королівські капітулярії й укази, постанови церковних соборів, які за часом відносяться головним чином до VІІІ ст.

І. НАРАТИВНІ ДЖЕРЕЛА ПРО БОГІВ І ВІРУВАННЯ ГЕРМАНЦІВ

1. ЦЕЗАР ГАЙ ЮЛІЙ.

ЗАПИСКИ ПРО ГАЛЛЬСЬКУ ВІЙНУ (СЕРЕДИНА I СТ. ДО Н. Е.).

КН. 6. ГЛ. 21

[Побут] германців сильно відрізняється від ... способу життя [галлів]. Бо у них [германців] немає друїдів, які керують обрядами богослужіння, і вони не особливо стараються в жертвоприношеннях. Як богів вони шанують лише сонце, вогонь і місяць, тобто тільки ті [сили природи], які вони бачать [на власні очі] і в сприятливому впливові яких мають можливість на власні очі переконатися; про решту богів вони навіть не чули. Все їхнє життя проходить в полюванні і військових заняттях: з раннього дитинства вони [загартовуються], привчаючи до труднощів їх суворого способу життя.

II. НАРАТИВНІ Й ЗАКОНОДАВЧІ ДЖЕРЕЛА VI – XIII ст. ПРО ХРИСТИЯНИЗАЦІЮ ГЕРМАНЦІВ

4. ЙОРДАН ПРО ПОХОДЖЕННЯ І ДІЯННЯ ГОТІВ (551 РІК)

[Поширення християнства у готів] Вестготи ж, тобто інші їх співтовариші, що мешкали в західній області, налякані страхом своїх родичів, вагалися, на що їм зважитися щодо племені гуннів; вони довго роздумували і, нарешті, за спільною згодою, направили послів в Романію до імператора Валента, брата імператора Валентініана старшого, з тим щоб підкоритися його законам і жити під його владою, якщо він передасть їм для поселення область Фракії або Мезії. Крім того, щоб більше було їм віри, вони обіцяють стати християнами, якщо тільки будуть їм надані наставники, що навчатимуть на їх мові. Отримавши таку звістку, Валент негайно ж з радістю погодився на це, оскільки і сам, крім цього, збирався просити про те ж саме. З готовністю

133

прийнявши їх в Мезію, він поставив ніби стіну своєї держави своїй проти решти [варварських] племен. А оскільки імператор Валент, захоплений аріанським псевдовченням, закрив всі церкви нашого сповідання, то й послав до них проповідниками співчуваючих своєму релігійному напряму [аріанству]; вони, прийшовши туди, стали вливати [в душі] цих грубих і неосвічених людей отруту свого псевдовчення. Так от вестготи завдяки імператору Валенту зробилися аріанами, а не християнами. Надалі вони, зумовлені доброзичливістю, просвіщали як остготів, так і гепідів, своїх родичів, навчаючи їх схилятися перед цим псевдовченням, таким чином, вони схилили всі племена своєї мови до визнання цієї секти. Самі ж [вестготи], як уже сказано, перейшли Данубіо й осіли, з дозволу імператора, в Дакії Прибережній, в Мезії і в обох Фракіях.

5. ГРИГОРІЙ ТУРСЬКИЙ. ІСТОРІЯ ФРАНКІВ (БЛИЗЬКО 591 РОКУ)

кажуть, допомагає стражденним і дарує перемогу уповає на тебе, зі смиренням взиваю проявити славу твоєї могутності. Якщо ти даруєш мені перемогу над моїми ворогами і я випробую силу твою, яку випробував, як він стверджує, освячений твоїм ім’ям народ, повірю в тебе й охрещусь во ім’я твоє. Бо я закликав своїх богів на допомогу, але переконався, що вони не допомогли мені.

134

Ось чому я думаю, що не наділені ніякою силою боги, які не приходять на допомогу тим, хто їм поклоняється. Тебе тепер закликаю, в тебе хочу вірувати, тільки врятуй мене від супротивників моїх». І як тільки він вимовив ці слова, алемани повернули назад і почали втікати, а побачивши свого короля убитим, вони здалися Хлодвігу зі словами: «Просимо тебе не губити більше народ, адже ми вже твої». Хлодвіг припинив бій і, підбадьоривши народ, повернувся з миром додому. Там він розповів королеві, як він здобув перемогу, закликавши ім’я Христа.

[Це сталося на 15-му році його правління.] 31. Тоді королева веліла таємно викликати святого Ремігія,

єпископа міста Реймса, і попросила його вселити королю «слово спасіння». Запросивши короля, єпископ почав наодинці вселяти йому, щоб він повірив у істинного бога, творця неба і землі, і залишив язичницьких богів, які не можуть приносити користі ні собі, ні іншим. Король сказав йому у відповідь: «Охоче я тебе

слухав, святий отче, одне мене бентежить, що підлеглий мені народ не потерпить того, щоб я залишив його богів. Однак я піду і буду говорити з ним згідно з твоїми силами». Коли ж він зустрівся зі своїми, сила божа випередила його, і весь народ ще раніше, ніж він, почав говорити, ніби вигукнув одним голосом: «Милостивий король, ми відмовляємося від смертних богів і готові слідувати за безсмертним богом, якого проповідує Ремігій». Про це повідомили єпископу, і він з превеликою радістю звелів приготувати купіль для

хрещення. На вулицях розвішують різнокольорові полотнища, церкву прикрашають білими завісами, баптистерій приводять в порядок, розливають бальзам, яскраво блищать і палають благовонні свічки, весь храм баптистерія наповнюється божественним ароматом. І таку благодать дарував там бог, що люди думали, ніби вони знаходяться серед благоуханного раю. І король попросив єпископа хрестити його першим. Новий Костянтин підійшов до купелі, щоб очиститися від старої прокази

135

і змити свіжою водою брудні плями, успадковані від минулого. Коли він підійшов, готовий хреститися, святитель божий звернувся до нього з такими красномовними словами: «Покірно схили шию, Сігамбр, почитай те, що спалював, спали те, що почитав». А був святий Ремігій єпископом вельми вченим і особливо обізнаним у риториці. Крім того, він відрізнявся такою святістю, що у здійсненні чудес дорівнював Сильвестру. І тепер ще збереглася книга з його житієм, в якій розповідається, що він воскресив мертвого. Так король визнав всемогутнього Бога в Трійці, хрестився в ім’я отця, і сина, і святого духа, був помазаний священним миром і осінений хрестом Христовим. А з його війська хрестилися більше трьох тисяч чоловік. Хрестилась і сестра його Альбофледа, яку невдовзі взяв господь. Оскільки король глибоко сумував за нею, святий Ремігій надіслав йому листа зі словами втіхи. Воно починалося так: «Засмучує мене і засмучує сильно причина вашої печалі, а саме смерть сестри вашої Альбофледи, що залишила по собі добру пам’ять. Але ми можемо втішити себе тим, що вона пішла з цього світу так, що нею слід більше захоплюватися, ніж сумувати за нею». Звернулася і друга його сестра, Лантехільда, до цього прихильниця єресі аріан, визнавши єдиносутність сина і святого духа з батьком, вона була миропомазана.

32. Тоді брати Гундобад і Годегізіл володіли королівством, що розташоване по Роні й Соні з провінцією Массілійською. Але вони і їх народ дотримувалися помилкового вчення аріан. І коли Гундобад і Годегізіл напали один на одного, то Годегізіл, дізнавшись про перемоги короля Хлодвіга, таємно послав до нього послів з такими словами: «Якщо ти мені надаси допомогу у переслідуванні мого брата, щоб я зміг убити його в битві або вигнати з країни, я буду щорічно виплачувати тобі встановлену тобою данину в будь–якому розмірі». Той з радістю прийняв цю пропозицію, обіцяв йому допомогу, де б вона не знадобилася, і в домовлений термін послав військо проти Гундобада. Коли Гундобад дізнався про це, він, не підозрюючи про підступність брата, послав до нього гінця сказати: «Прийди до мене на допомогу, бо франки виступають проти нас і підходять до нашої країни, щоб її захопити. Об’єднаймося проти ворожих нам народів, щоб нам, якщо ми будемо діяти поодинці, не зазнати

136

того, що зазнали інші народи». І той відповів: «Я прийду зі своїм військом і надам тобі допомогу». І всі троє одночасно виступили зі своїми військами – Хлодвіг проти Гундобада і Годегізіла, і дійшли вони з усіма воїнами до фортеці під назвою Діжон. Під час битви при річці Уш Годегізіл приєднався до Хлодвіга, і їх війська знищили військо Гундобада. Коли ж Гундобад побачив підступність брата, про яку не підозрював, він повернув назад і кинувся навтіки, потім пройшов уздовж берега річки Рони і увійшов до міста Авіньйон. Після здобутої перемоги Годегізіл, пообіцявши Хлодвігу частину свого королівства, відійшов з миром і зі славою вступив у В’єнн, наче він уже володів усім королівством. Король Хлодвіг, ще помноживши свої сили, пустився слідом за Гундобадом, щоб, вигнавши його з міста, вбити. Дізнавшись про це, Гундобад вжахнувся, боячись, як би його не наздогнала раптова смерть. Але був у нього один знатний чоловік на ймення Аріді, меткий і розумний. Гундобад викликав його до себе і сказав: «З усіх боків підстерігають мене нещастя, і я не знаю, що мені робити, оскільки ці варвари виступили проти нас, щоб нас убити і розорити всю нашу країну». Аріді йому відповів: «Тобі слід заради збереження твого життя усмирити дикий норов цієї людини [Хлодвіга]. Тепер же, якщо ти не заперечуєш, я прикинуся перебіжчиком від тебе, і коли я прийду до нього, я буду діяти так, що вони не будуть шкодити ні тобі, ні твоїй країні. Тільки ти старайся виконувати те, що Хлодвіг за моєю порадою буде вимагати від тебе, до тих пір, поки милосердний господь не визнає за можливе довести твоє діло до благополучного кінця». І Гундобад сказав: «Я виконаю всі твої вимоги». Після цього Аріді попрощався з Гундобадом і пішов. Коли він прийшов до короля Хлодвіга, він сказав йому: «Милосердний король, от я, твій покірний слуга, прийшов, щоб віддатися твоїй владі, залишив цього найнещаснішого Гундобада. Якщо твоя милість вважатиме гідним прийняти мене, то ти і твої нащадки будете мати в мені чесного і вірного слугу». Той його вельми охоче прийняв і залишив у себе. Був же Арідій веселим оповідачем, розумним порадником, справедливим суддею і людиною надійною в збереженні таємниці. І ось одного разу, коли Хлодвіг з усім своїм військом перебував біля стін міста, Арідій сказав йому: «Король, якби твоя славна високість милість

137

побажала вислухати мене, недостойного, мої кілька слів, то я, хоч ти й не потребуєш ради, прислужився б від щирого серця, і це було б корисно і для тебе, і для міст, проти яких ти думаєш воювати. Навіщо, – продовжував він, – ти тримаєш тут військо в той час як ворог твій сидить у вельми укріпленном місці, спустошує поля, стравлює луки, губить виноградники, вирубує олійні сади і губить всі плоди в країні? А між тим ти не в силах заподіяти йому якої–небудь шкоди. Краще відправ до нього посольство і наклади на нього данину, яку він щорічно виплачував би тобі, щоб таким чином і країна залишилася цілою,

іти завжди панував би над твоїм данником. Якщо ж він не погодиться з цим, тоді ти зробиш так, як тобі буде завгодно». Король прийняв його пораду і наказав війську повернутися додому. Потім він відправив посольство до Гундобада і зажадав, щоб він виплачував йому щорічно накладену на нього данину. І той виплатив йому за цей рік і обіцяв виплачувати далі.

33.Після цього Гундобад, знову зібравшись з силами і вже вважаючи для себе негідним виплачувати обіцяну данину королю Хлодвігу, виступив з військом проти свого брата Годегізіла і, замкнувши його в місті В’єнна, почав облогу. Але коли в місті простому народу не стало вистачати продовольства, Годегізіл, боячись, як би і його не наздогнав голод, наказав вигнати з міста менший люд.

Так і було зроблено; але разом з іншими був вигнаний з міста

імайстер, на кого була покладена турбота про водопровід. Обурюючись на те, що і його вигнали разом з іншими, він, киплячи гнівом, прийшов до Гундобада і показав, яким чином він може проникнути в місто і помститися його братові. Під його керівництвом озброєний загін попрямував до водопровідного каналу, причому багато, що йшли попереду, мали залізні ломи, бо водопровідний вихід був закритий великим каменем. За вказівкою майстра вони, користуючись ломами, відвалили камінь

іувійшли в місто. І ось вони опинились в тилу обложених, в той час як ті все ще зі стін пускали стріли. Після того як з центру міста долинув сигнал труби, облягаючі захопили ворота, відкрили їх і також вступили в місто. І коли народ у місті опинився між двома загонами і його стали винищувати з обох сторін, Годегізіл знайшов притулок у церкві єретиків, де і був убитий разом з

138

єпископом аріан. Франки ж, які були при Годегізілі, всі зібралися в одній башті. Але Гундобад наказав не завдавати нікому з них ніякої шкоди. Коли ж він захопив їх, то відправив у вигнання до Тулузи до короля Аларіха. А сенатори і бургунди, які співчували Годегізілу, були вбиті. Гундобад ж підкорив всю область, яка тепер називається Бургундією, і серед бургундів встановив більш м’які закони, за якими вони не повинні були пригноблювати римлян.

34. Але після того як Гундобад зрозумів, що вчення єретиків помилкові, він визнав, що Христос, син Божий, і Дух Святий єдиносущий Отцю, і попросив святого Авіто, єпископа міста В’єнна, таємно його миропомазати. На це йому єпископ сказав: «Якщо ти й справді віриш у те, чого навчав нас сам Господь, ти повинен слідувати цьому. А Господь говорить: «Якщо хто Мене визнає перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним хто ж Мене відцурається перед людьми, відречусь від того і Я перед Отцем Моїм Небесним». Так само говорив Господь святим і улюбленим своїм блаженним апостолам, коли він їм звіщав про випробування під час майбутніх гонінь: «Стережіться ж людей, бо вони будуть віддавати вас в судилища і в синагогах своїх битимуть вас, і поведуть вас за Мене до правителів і царів для свідчення перед ними і всіма язичниками». Оскільки ти сам король, то ти не боїшся того, що хто–небудь нападе на тебе, але ти лякаєшся повстання народного і тому відкрито не визнаєш Творця. Залиш цю дурницю і признайся всенародно в тому, у що ти, як ти сам кажеш, віруєш серцем. Бо так говорить і блаженний апостол: «Серцем віруємо для праведности, а устами сповідуємо для спасіння». Так і пророк говорить: «Прославляю Тебе в церкві великій, серед народу численного хвалитиму Тебе». І ще: «Прославляю Тебе, Господи, між народами, вірну хвалу імені Твоєму серед язичників». Адже ти, король, боїшься народу, не знаючи, що краще: чи щоб народ наслідував твою віру, або щоб ти потурав слабкості народній? Бо ти – глава народу, а не народ – глава тобі. Якщо ти підеш на війну, ти очолиш військо, і вони підуть за тобою всюди, куди ти їх не поведеш. Тож краще, щоб вони дізналися правду, коли ти ними будеш керувати, ніж вони залишаться в омані, якщо ти загинеш. Адже «Бог осміяний бути не може», тому що він не любить того, хто через земну владу не

139

сповідує його в цьому світі». Але оскільки Гундобад сам помилявся, то він до кінця свого життя упирався у своїй нерозсудливості і не захотів всенародно визнати єдиносущність Трійці.

6. БЕДА ВЕЛЬМИШАНОВНИЙ. ЦЕРКОВНА ІСТОРІЯ НАРОДУ АНГЛІВ (близько 731 РОКУ)

КНИГА I Глава 23

У 582 р. по Р. X. Маврикій, 54-й після Августа імператор, зійшов на трон і займав його протягом 21 року. На десятому році його правління Григорій, людина, що перевершує інших вченістю і вчинками, був висунутий на місце понтифіка римського і апостольського престолу і володів ним 13 років, 6 місяців і 10 днів. Він, спонукуваний божественним натхненням, на чотирнадцятому році правління того ж імператора і приблизно через 150 років після прибуття англів у Британію направив раба Божого Августина і декількох богобоязливих ченців разом з ним проповідувати слово Боже серед племені англів. Коли, підкоряючись наказам первосвященика, вони приступили до зазначеної ним роботи і пройшли деяку частину призначеного їм шляху, малодушний страх здолав їх, і місіонери вирішили, що краще повернутися назад, ніж продовжувати свій шлях до варварського, жорстокого, загрузлого в невір’ї народу, мови якого вони не знали ...

Відразу після цього вони відправили додому Августина, якого Григорій, у сподіванні, що його діяльність буде мати

успіх, призначив їхнім єпископом, з надією, що той смиренними молитвами зможе Св. Августин –

домогтися від святого папи не продовжувати

апостол Англії

140

таку небезпечну, важку і сумнівну акцію. Григорій надіслав їм листа з настановами, переконуючи їх продовжувати розпочату роботу в надії на божественну допомогу ...

Глава 25

Так Августин, натхненний святим папою Григорієм, разом з іншими проповідниками повернувся до проповідей слова Божого і прибув до Британії. У той час Етельберт був королем у Кенті. Володіючи величезною владою, він розширив межі свого королівства аж до великої річки Хамбер, яка розділяє південні і північні племена англів. Біля східного узбережжя Кента знаходиться великий острів Танет. ... Августин і близько сорока його сподвижників переправилися на цей острів. Вони взяли з собою перекладачів-франків, як наполягав папа Григорій. Августин послав їх до Етельберта і заявив, що він прибув з Риму і привіз із собою найкраще з послань, яке обіцяло тим, хто виконає його, вічну радість в небесному царстві, яке буде існувати вічно, як і істинний Бог. Коли король почув це, він звелів їм залишитися на острові і наказав дати їм все необхідне, поки він не вирішить, що з ними робити. Адже поголос про християнську релігію вже досяг і короля, оскільки у нього була дружина–християнка з франкської королівської сім’ї, на ймення Берта, яку йому віддали за дружину за умови, що їй буде дозволено зберегти обряди її віри, і ніхто не посміє осквернити їх. Як наставник при ній

перебував єпископ Ліудгард.

Кілька днів потому король згідно з даною обіцянкою прибув на острів і, сидячи під відкритим небом, закликав до себе Августина і його людей на переговори. Залишаючись у полоні давніх забобонів, він вжив застережних заходів і не став запрошувати їх у який–небудь будинок: він боявся, що якщо вони займаються ворожінням, то в будинку

зроблять все, щоб обдурити його. Але вони прийшли наділені божественною, а не чаклунською силою, несучи з собою срібний хрест як прапор і зображення нашого