PRAKTIKUM_Ch_1_NOVIJ_2014

11

Отон із Фрейзингена Хроніка, або Історія про Два Гради.

Книга І

1.

Наміряючись викласти події від первозданного Адама і впритул до нашого часу, ми перш за все, стисло розмістимо сам світ, який рід людський населяє, у відповідності з тим, що дізналися від попередників. Письменники визнають, що є три частини світу: Азія, Африка і Європа. З них першу вони порівнюють за розмірами з двома іншими, хоча деякі виділяли тільки дві частини, а саме Азію і Європу, оскільки Африку через її незначні розміри вони приєднували до Європи. Ті ж, що називали Африку третьою частиною світу, слідують не за міркуваннями розміру, а за межами морів. Якщо ж хто бажає пізнати провінції, особливості місцевості і кордони цих країн, нехай читає Орозія.

2.

Відтак, як можна виснувати із книги Буття, вважається, що Райський сад був створений на сході, у землі Едем. Перша людина, яка перебувала там, не слухаючись Божого слова, була відправлена у цю мандрівку справедливим вироком Бога, спочатку в Азії почала обробляти землю прокляття. Вона ж породила синів і перших громадян обох градів, про які ми задумали говорити. Із них перший, підбурюваний заздрістю і добрими справами другого, убив брата і першим звів град цей у долині плачу. Коли вбитий був Авель, народився інший син Адама, а саме Сіф, ім’я якого перекладається як «воскресіння», у подальшому від нього Божий народ походить.

Шостим його [потомком] був великий громадянин Божого граду Єнох, котрий

настільки угодний Богові, що Ним Самим перенесений у місце, всім смертним невідоме, [і] залишається живим до останніх днів Церкви.

Але людський рід почав рости і множитися, поки сини Божі, поєднавшись з дочками людськими, не породили гігантів. Деякі, не надаючи цьому такого великого значення (особливо тому, що в іншому перекладі замість «синів Божих» стоїть «ангели»),

12

вважають, що вони – це злі духи, що здобули тіла, яких вони називають «інкубами», які поєдналися з жінками. Інші думають, що сини Божі народжені від Сіфа, дочки людські – від Каїна, і що ті [сини], спонукані до забуття Бога союзом з цими [доньками], подібне до того, як ти читаєш [в історії] про Соломона і стверджують, що через цю причину Його гнів обрушився рівним чином на усіх…

6.

Відтак, у рік, згідно з Сімдесятьма [«Септаугінта»] 1032 чи 1033 після Потопу, коли помер Бел, який упродовж сімдесяти п’яти років у світі зберігав царство ассірійське, Нін, його первісток, як кажуть, у прагненні поширити свою владу не боячись залити рід людський кров’ю, накликав на світ тривогу війни, майже увесь Схід підкорив своїй владі. Це він міг здійснити тим легше, що люди були ще грубі і невігласи, не захищені зброєю, не загартовані битвами і позбавлені знання військової справи, бо вони не були ще об’єднані ніякими законами або науками і як каже Євсевій, «скоріш по звіриному і скотському звичаю блукаючи, не мали ні міст для облаштування суспільного життя, ні звичаїв для дотримання благопристойності, ні законів для справедливості життя. Мистецтва ж, науки і філософія у них не мали навіть імені, але вони, невігласи і бродяги, кочували по пустелях, ніде не затримуючись…»

13.

На двісті шістдесятому році від правління Ніна у часи Огіга, засновника і царя Елевсіна, був у Ахайї жахливий потоп, який за іменем того названий потопом Огіга. Кажуть, що тоді біля озера Тритона з’явилась Мінерва в дівичій подобі, від чого її звуть Тритонією. Ісаак помер на сто вісімдесятому році життя, коли царем ассірійців був десятий [по рахунку] Балей, сікіонців – дев’ятий Месап, аргів’ян – третій Апіс, а Якову і Ісаву було сто двадцять років…

23.

Тим часом два царських юнаки, Пліній і Сколопекій, яких вигнали зі Скіфії, розташувалися з великою армією у Понті і Каппадокії, біля гирла ріки Термодонт. Поки вони там розоряють

13

всю околицю, їх нищать підступи сусідів. Їхні дружини, яких підштовхувало вигнання і, рівнозначно, вдівство, забувши жіночу витонченість, убивши чоловіків, які ще залишалися в живих, взяли зброю і побажавши шлюбів із сусідами, хлопчиків убивали, дівчаток зберігали. Від них походить плем’я амазонок. Ці жінки, дивно вимовити, стали настільки сильними, що правили майже всією Азією і Європою. Кажуть, що в той час вони заснували Ефес і збудували Дані, як богині війни, храм, знаменитий з тих пір упродовж багатьох віків. До того ж через те, що вони випалювали праві груди, щоб не заважали стрільбі з лука, вони звуться амазонками, ніби «безгрудими».

Книга 7

3.

[Приблизно в той же час, що й імператор Лотар1, померло багато багато знатних людей, у тому числі англійський король Генріх, після чого в Англії почалась смута.] І Панонія виявилась під гнітом безладу, після того як незадовго до цього часу помер її король Іштван, син Кальмана, який (Стефан) і сам доки був живий, перебував у тривалому розладі з імператором греків. Коли королівський трон зайняв Бела, син Альмоша, колись осліплений Кальманом разом з батьком Альмошем, Борис, про якого говорили, що він також був сином Кальмана, але від іншої, ніж Іштван, матері, доньки короля Русі, або Києва2, вимагає батьківське королівство. Для цього, перетнувши Грецію, він одружився на кровній родичці імператора Калояна3, а потім, вирушивши в Польщу, схилив до своїх замислів князя тієї країни4. Відтак, з допомогою його війська, на заклик деяких угорських графів, він проходить через ліс, який розділяє поляків і угорців [і] вступає в Панонію. Але король Бела, з’єднавшись з сином маркграфа Леопольда Адальбертом, який був жонатий на його сестрі, і де-з-ким із нашого королівства, виступає проти Бориса. А той, почувши галас і войовничі голоси, по мові

1Лотар ІІІ помер у грудні 1137 р.

2Другою дружиною Кальмана у 1112 р. стала Євфимія, донька переяславського князя Володимира Всеволодовича Мономаха. Тобто, тут хроніст помиляється щодо «короля Києва».

3Іоан ІІ Комнін. (Калоян перекладається з грецької як «Красивий Іоан»)

4Польського князя Болеслава ІІІ Кривоустого.

14

зрозумів, що у війську багато німців, боячись їх більше ніж угорців, він разом з польським князем кинувся навтіки, під час якого втратив багато людей. У першій же сутичці між угорцями і поляками, до прибуття німців, загинуло багато з обох сторін, і деякі з тих, що були на боці Бели, але віроломно зрадили ворогам своїх [товаришів], згідно зі справедливим вироком були позбавлені життя у спокуту за свою підступність…

(Електронний ресурс. Режим доступу:www.vostlit.info).

ПЕТРО ДАМІАНІ ЖИТІЄ БЛАЖЕННОГО РОМУАЛЬДА

…27. [Боніфацій1 вирушає проповідувати Христа язичникам, але ті не бажають приймати його благовіствування, хоча й остерігаються вбити його, пам’ятаючи, що після мученицької смерті св. Адальберта2 багато чудес змусило народ слов’ян прийняти християнство].

Коли ж поважний муж з’явився до короля Русі і заходився наполегливо і невідступно проповідувати, король, бачачи його в простому одягу і босого, подумав, що святий муж виголошує таке на заради віри, а скоріш задля того, щоб зібрати гроші. Тому він пообіцяв, що найщедрішим чином нагородить його бідність всіляким багатством, якщо той відмовиться від свого марнослів’я. Тоді Боніфацій негайно повернувся на заїжджий двір, вдягнувся в

належне найдорогоцінніше єпископське облачення і у такому вигляді знов постав у палаці перед королем. Король, бачачи його прикрашеним такими дорогими одежами, сказав: «Тепер ми знаємо,

1Бруно (Боніфацій) Кверфуртський

2Очевидно чутки про поширеність вшанування Адальберта Празького як святого у Польщі (викуплені Болеславом І мощі святого Адальберта до 1038 р. перебували в кафедральному соборі в Гнєзно) автор сприймає як свідчення проповіді святого серед слов’ян. Насправді ж, офіційна християнизація і Чехії, і Польщі відбулась набагато раніше.

15

що до лжевчення тебе примусили не нужда і бідність, а незнання істини. Якщо ти хочеш все ж, щоб твоїм словам повірили, нехай на невеликій відстані один до одного зведуть дві великі полінниці і підпалять їх. А ти, коли вони розгоряться так, що обидва вогнища зіллються в одне, пройди посередині. Якщо вогонь причинить тобі хоч яку-небудь шкоду, то ми спалимо тебе на цьому вогнищі дотла. Якщо ж – що неймовірно – ти залишишся неушкодженим, то всі ми увіруємо в твого Бога без всіляких заперечень». Ця умова прийшлась по душі і Боніфацію, і всім присутнім язичникам. Боніфацій, одягнувшись ніби для божественної літургії, спочатку зі святою водою і запаленою кадильницею з усіх боків обійшов вогнище, а потім ступив у бушуюче полум’я і вийшов зовсім неушкодженим, так що не помітно було навіть жодного обгорілого волоска. Тоді король і всі решта, які були свідками цього видовища, натовпом кинулися до ніг блаженного мужа, зі сльозами прохаючи і палко молячи про хрещення1. Потім до хрещення почала збігатися така маса язичників, що святий муж вирушив до одного великого озера і хрестив народ в його обширних водах. Король2 же вирішив залишити королівство синові, задля того, щоб не розлучатися з Боніфацієм до кінця своїх днів. А брат короля, який жив спільно з ним, не хотів увірувати і тому за відсутності Боніфація був вбитий королем. Інший же брат, який жив окремо від короля, як тільки до нього прибув блаженний муж, не побажав слухати його слів, але, палаючи на нього гнівом за навернення брата, негайно схопив його. Потім через побоювання, як би король не вирвав Боніфація із його рук, якщо він залишить його в живих, він наказав обезголовити [Боніфація] на своїх очах і за присутності немалої юрби. Однак тут же сам він осліп і його зі всіма присутніми там охопило таке остовпіння, що ніхто не міг ні говорити, ні чути, ні звершувати яку– небудь людську дію, а всі стояли, застигнувши непорушно, наче кам’яні. Король, дізнавшись про це, був у великому горі і задумав убити не тільки брата, але віддати мечу і всіх свідків цього злочину.

1 Оповідь про неушкодженість святого від вогню є найпоширенішим стереотипом житійної літератури.

2 Під час місіонерської діяльності Бруно Кверфуртського на початку ХІ ст.. «королем Русі», тобто в даному випадку київським князем був хреститель Русі Володимир Святославович. З моменту офіційного прийняття Руссю християнства візантійського обряду минуло вже двадцять років. Отож, оповідь Петра Даміані є явним анахронізмом.

16

Але коли він з’явився туди і побачив тіло мученика, яке все ще лежало на виду, а брата і всіх інших – стоячими в оціпенінні непритомних і без руху, він і всі його люди вирішили за благо спочатку помолитися за них – чи не поверне милосердний Господь їм втрачені відчуття; а потім, якщо погодяться увірувати, то провина проститься їм і вони залишаться жити, якщо ж ні, то всі загинуть від мстивих мечів. Після тривалої молитви як самого короля, так і решти християн, до заціпенілих не тільки повернулись колишні відчуття, але, понад те, зросла також рішимість здобути справжнє спасіння. Вони негайно зі сльозами просили прощення за свій злочин, з великою радістю прийняли таїнство хрещення, а над тілом блаженнійшого мученика звели церкву…

(Електронний ресурс. Режим доступу:www.vostlit.info).

ДОКУМЕНТАЛЬНІ ДЖЕРЕЛА ЕДИКТ РОТАРІ

…Гл. 48. Про вибите око.

Якщо хтось виб’є кому око, сплачує штраф як той, хто вчинив убивство, у відповідності зі ступенем родовитості і знатності даної особи і половину ціни отримує той, у кого вибите око.

Гл. 75. Про дитину, якщо буде убита в утробі матері.

Якщо дитина буде убита кимось в утробі матері всупереч її волі і мати залишиться живою, [вбивця повинен відшкодувати] половину вартості [матері], оцінюваної в якості вільної жінки, згідно з її знатністю. Половина сплачується на дитину. Якщо ж вона помре, сплачує понад те [хто платить за вбивство дитини в утробі матері згідно з її родовитістю] ...

Гл. 167. Про братів, які залишаться жити в спільному домі.

Якщо брати залишаться [жити] у спільному домі після смерті батька і один з них придбає яке–небудь майно, [будучи] на службі у короля або судді (judex’a), нехай він і володіє ним [безроздільно], не ділячи її з братами. Якщо ж хто-небудь з них придбає що-небудь під час перебування на військовій службі, це повинно належати всім братам, що в спільному домі.

Якщо хто подарує якесь майно будь-кому з названих братів, нехай той, кому це було подаровано, володіє [цим майном]. Якщо хто-небудь з братів одружиться, то мету може взяти із загального майна. Коли задумає одружитися інший [брат] або ж зайде мова про

17

поділ [майна], інший брат може отримати із загального майна стільки, скільки перший взяв в якості мети. Залишене батьківське і материнське майно вони [брати] ділять між собою порівну.

Гл. 172. Про thinx, тобто дарування.

Якщо хто-небудь захоче передати своє майно іншій особі, то повинен зробити це не таємно, а в присутності вільних людей, за допомогою gairethinx так, щоб і той, хто буде здійснювати акт передачі [посередник], і той, хто виступає як понятий, були вільними людьми, щоб потім не могло виникнути ніяких претензій

Гл. 173. Якщо хто-небудь передає іншому своє майно в силу акту дарування і при скоєнні цього акту (thinx) заявить, що він залишає подароване за собою, у своєму довічному користуванні, то нехай він потім не марнує зловмисно подароване майно, а намагається доцільно його використовувати. Якщо ж у нього виникне необхідність продати або закласти землю з рабами чи без них, то нехай він перш, ніж зробити це, звернеться до того, кому він передав все це в силу акту дарування, і скаже йому «Ось бачиш, яка необхідність змушує мене поступитися цим [подарованим тобі] майном [іншій особі]; якщо хочеш, допоможи мені, і я збережу його в якості твоєї власності». І якщо той не захоче йому допомогти, то все те, що дарувальник передасть [зі складу вже подарованого майна] іншій особі, залишиться за цим останнім в якості його міцного і визнаного володіння.

Гл. 177. Про вільну людину, нехай буде дозволено їй переселятися.

Нехай кожна вільна людина має право переселятися зі своїми чадами і домочадцями (fara) в межах нашого королівства, куди їй завгодно, але з дозволу короля; якщо ж їй надав що-небудь у якості дарування герцог або яка-небудь вільна людина і вона не захоче залишатися ні з нею, ні з її спадкоємцями, подароване повертається дарувальнику або його спадкоємцям.

Гл. 216. Якщо альдій одружується на вільній (libera).

А коли чийсь альдій одружується на вільній жінці (libera uxor, id est fulcfrea) і отримає над нею заступництво (mundium) і потім, після того як у них народяться сини, чоловік помре, то рідні цієї жінки в разі її небажання залишатися в будинку її чоловіка і у разі наявності у них наміру повернути її до себе повинні відшкодувати суму, сплачену [свого часу] за заступництво (mundium) над цією жінкою

18

[її чоловіком], тим, кому належав альдій. Тоді вона може повернутися до своїх рідних, але без його morgincap і без якого б то не було майна її чоловіка, лише з тим, що вона [у свій час] принесла [в його будинок] від своїх рідних. І якщо сини цієї жінки не захочуть залишатися в батьківському будинку, то нехай залишать там батьківське майно і внесуть за себе суму, [що дорівнює тій], яка була сплачена за мундіум над їхньою матір’ю; тоді вони зможуть йти, куди захочуть, у якості вільних.

Гл. 219. Якщо альдій візьме в дружини свою або чужу рабиню (ancilla), їхні сини будуть рабами, оскільки їхня мати рабиня.

Гл. 221. Якщо раб наважиться вступити в шлюб з вільною жінкою або дівчиною, то [тим самим] піддає небезпеці своє життя і ту, яка погодиться стати дружиною раба, її родичі можуть вбити або продати за межі країни і розпорядитися її майном на свій розсуд.

Якщо родичі цього не зроблять, королівський гастальд або скульдахій нехай приведуть її на королівський двір і проголосять королівської рабинею (ancilla).

Гл. 224. І. Про відпущення на волю.

Якщо хто захоче звільнити свого власного раба (servum) або рабиню (ancillam), нехай зробить це, як йому буде завгодно. Але якщо хто захоче зробити його повністю вільним і не залежним від себе, повинен так вчинити: нехай передасть його спочатку до рук іншої вільної людини і нехай підтвердить той [це] через gairethinx, другий нехай передасть третій таким же способом; третій – четвертому, четвертий же нехай приведе його на перехрестя чотирьох доріг і відпустить на свободу у присутності понятих (thingat in gaida et gisil) і так скаже йому: «Можеш йти вільно на всі чотири сторони». Якщо буде зроблено так, тоді [відпускається на свободу] стає абсолютно незалежним (amund) і отримує гарантовану свободу, і його патрон згодом не зможе здійснювати ніякої влади над ним або його дітьми. Якщо той, хто став абсолютно незалежним (amund), помре без законних спадкоємців, його майно переходить у королівський фіск, але не патрону або спадкоємцям патрона.

II. Подібним чином той, хто відпущений на свободу за розпорядженням короля, нехай живе за тим же правом (lege), як і той, що став абсолютно незалежним (amund).

III. Якщо хто зробить [свого раба] вільним (fulcfree) на перехресті чотирьох доріг, але не оголосить його незалежним

19

(amund), нехай той живе зі своїм патроном, так само як зі своїм братом чи іншим родичем – вільним лангобардом, тобто якщо той, хто став вільним, помре, не залишивши законних дітей, його майно успадковує патрон, як записано вище.

IV. Хто захоче зробити [свого раба] альдієм, нехай не веде його на перехрестя чотирьох доріг і не дає йому права йти куди завгодно. Це чотири способи звільнення. Однак необхідно для збереження [в силі] на майбутні часи, щоб було записано у грамоті про звільнення, яку свободу отримав той, що відпускається на волю (ut qualiter liberum aut libe–ram thingaverit). Але, навіть якщо [це] і не буде зафіксовано в грамоті, все одно він залишається вільним.

Гл. 225. Про вільновідпущеників.

Якщо вільновідпущеник, який став fulcfree, залишить [після смерті] законних синів, нехай вони будуть його спадкоємцями, якщо дочок – нехай успадковують за своїм правом (legem suam), так само у разі наявності і незаконнонароджених дітей. Якщо помре без спадкоємців, [то треба так вчинити]. Якщо ще за життя подарує своє власне майно відповідно з Лангобардським законом (id esl handegauverc et harigauverc), нехай їм володіє той, кому він подарував. Але те, що мав у дар з майна свого благодійника, [якщо це не надійшло в його вільне розпорядження], повинен повернути патрону або його спадкоємцям. А якщо отримав у дар що-небудь на службі у герцога або приватних осіб, це повертається дарувальнику. Інше ж майно, якщо, як сказано, не залишить спадкоємців або не розпорядиться за життя, нехай успадковує патрон як його родич.

Гл. 227. Про покупки і продажі.

Якщо хто купить землю – земельну ділянку для забудови або будинок з рабами (casa mancipiata) і буде володіти ними протягом 5 років і по закінченні 5 років продавець або його спадкоємці зажадають у нього повернути це, кажучи, що не продали, а надали в користування (praestetisset), нехай вони покажуть лібеллярний договір (libellus scnptus), де записано, що йому ця земля надана [в користування]. Якщо не буде у них лібеллярного договору, покупець нехай тільки присягне у відповідності з вартістю майна (qualitatem pecuniae), що він придбав це майно за певну ціну і не повинен нікому поступатися ним за законом, і нехай він володіє тим, що набув.

20

Гл. 234. Про серва–массарія.

Серв–массарій може віддавати борг чи брати пекулій – бика, корову, коня і дрібну худобу; продавати ж [це] забороняється, за винятком тих випадків, коли мова йде про користь для дому (pro utihtatem casae ipsius), і це не спричинить за собою його розорення.

(Хрестоматия по истории средних веков / Под ред. Сказкина С. Д. в 3-х томах. – Т.І Раннее средневековье).

ВЕСТГОТСЬКА ПРАВДА

VIII, 4, 25. «Про необхідність залишати вільний простір по сторонах від державних доріг».

...Той, хто має поблизу подібного роду дороги ниву, виноградник, луг або обгороджене пасовище, повинен по обидві сторони поставити огорожу. Якщо ж він, будучи пригнічений бідністю, не може обнести поле огорожею, хай не зволікає відгородити його канавою.

VIII, 3,9 «Якщо плодоносні поля або пасовища занадто тісно обгороджені».

Якщо хто–небудь, маючи плодоносний виноградник, луг або пасовище, обводить їх канавами тільки заради залякування, з тим щоб прохід можливий був лише під час збору винограду або жнив, то на подорожнього не личить покладати відповідальність за той збиток, який він завдав. Якщо ж хто-небудь обвів канавою пустощі поля, то подорожні можуть не боятися цих знаків і ніхто не може їх виганяти з цих пасовищ.

VIII, 3, 8. «Якщо хто–небудь захоплений з підводою в чужому лісі».

Якщо хто-небудь затримає кого-небудь, коли той виїжджає на підводі з його лісу і вивозить матеріал для обручів або які–небудь дрова без дозволу власника лісу, то порушник чужих лісових володінь втрачає биків і підводу; і все те, що власник лісу виявить у злодія або порушника чужих володінь, безсумнівно, може собі привласнити.

VIII, 5, 1. «Про свиней, самочинно або за угодою вигнаних на жолудеву відгодівлю».

... Якщо хтось пустить свиней в чужій ліс за умови сплати десятини і свині будуть пастися в чужому лісі аж до зимового