PRAKTIKUM_Ch_1_NOVIJ_2014

51

ставиться собі в заслугу, ні отриманий ні до чого не зобов’язує. Стосунки між господарем і гостем визначаються взаємною люб’язністю.

Гл. XXII. Вставши від сну, який часто захоплює у них і день, вони негайно ж вмиваються, найчастіше теплою водою, оскільки зима у них триває більшу частину року. Умившись, вони їдять, причому кожен сидить окремо за своїм особливим столом. Потім йдуть озброєні по своїх справах, а нерідко і на гулянку. У них не вважається непристойним пити без перерви день і ніч. Як це буває між п’яними, у них часто бувають сварки, які рідко закінчуються [тільки] бійкою, частіше ж вбивством і нанесенням ран. Однак під час цих бенкетів вони звичайно також радяться про примирення ворогуючих, про укладення шлюбних союзів, про вибори старійшин, нарешті, про мир і про війну, оскільки за їхніми поняттями, ні в який інший час душа не буває так відкрита для нехитрих думок і так легко не схиляється до великих справ. Народ цей, не лукавий і не хитрий, серед невимушених жартів відкриває те, що раніше було приховано на душі. Висловлена таким чином і нічим не прикрита думка наступного дня знову обговорюється. Повторне обговорення має розумну підставу: вони обговорюють їх коли не здатні до лицемірства, а рішення ухвалюють, коли ніщо не заважає здоровому глуздові.

Гл. XXIII. Напоєм їм служить рідина з ячменю чи пшениці, перетворена [за допомогою бродіння] в деяку подобу вина. Ті, що мешкають ближче до ріки, купують і вино. Їжа проста: дикорослі плоди, свіжа дичину або кисле молоко; без особливого приготування і без приправ вони вгамовують ними голод. Що стосується угамування спраги, то в цьому германці не вирізняються такою ж поміркованістю. Якщо потурати [їхньому] пияцтву та давати [їм пити] досхочу, то з допомогою пороків їх не менш легко перемогти, ніж зброєю.

Гл. XXIV. У них один вид видовищ, і на всіх зборах той же самий: голі юнаки у вигляді забави стрибають між увіткнутими в землю [вістрям вгору] мечами і страшними фрамеями. Вправи перетворили це в мистецтво, мистецтво надає йому красу; але [це робиться] не з користі або за плату – достатньою нагородою відважної спритності [танцюристів] є задоволення глядачів.

52

Вони грають у кості і, що дивно, займаються цим як серйозною справою і тверезі, і з таким азартом і при виграші, і при програші, що, коли вже нічого не залишилося, при самому останньому метанні кісток грають на свободу і тіло. Переможений добровільно йде в рабство, і, хоча б він був молодший і сильніший, дає себе зв’язати і продати. Така їнях завзятість у поганому ділі; самі ж вони називають це вірністю. Такого роду рабів вони збувають з рук продажем, щоб позбутися від сорому [подібної] перемоги.

Гл. XXV. Рештою рабів вони користуються не так, як у нас: не тримають їх при собі і не розподіляють між ними обов’язки як серед дворової челяді; кожен з рабів самостійно розпоряджається на своїй ділянці й у своїй сім’ї. Пан тільки обкладає його, подібно колону, відомою кількістю хліба, або дрібної худоби, або одягу [у вигляді оброку]; та лише в цьому виражається його обов’язок як раба. Всі інші обов’язки по будинку несуть дружина і діти [пана]. Раба рідко піддають побоям, забивають у кайдани і карають примусовими роботами; частіше трапляється, що його вбивають, але не в покарання або внаслідок суворості, а згаряча і в пориві гніву, ніби ворога, з тією тільки різницею, що таке вбивство залишається безкарним.

Вільновідпущеники за своїм становищем трохи вищі за рабів. Рідко вони мають вагу в домі господаря і ніколи – в общині, за винятком тих народів, у яких існує королівська влада, де вони [іноді] підносяться над вільними і [навіть] над знатними; у інших же народів низьке становище вільновідпущеників є доказом народоправства.

Гл. XXVI. Германці не знають лихварства і зиску від нього [і таким незнанням] вони краще захищені [від цього зла], ніж якщо б воно було заборонене [законом].

Землі для обробітку вони по черзі займають усією общиною за числом землеробів, а потім ділять її між собою зважаючи на гідність кожного. Розподіл полегшується великою кількістю вільної земельної площі. І хоча вони щороку міняють ниву, у них [все–таки] ще залишається [вільне] поле. Адже вони не докладають зусиль для підвищення родючості ґрунту та його розмірів за допомогою праці – вони не розводять фруктових садів, не відділяють лугів, не зрошують городів; вони вимагають

53

від землі тільки [врожаю] посіяного [хліба]. Від цього вони й рік ділять не на стільки частин, як ми: розрізняють лише зиму, весну і літо, які мають свої найменування, а ось назва осені та її плоди їм невідомі.

Гл. XXVII. При влаштуванні похорону [германці не проявляють] ніякого марнославства, вони тільки дбають про те, щоб при спаленні тіл знаменитих мужів вживалося дерево відомих порід. [Похоронне] багаття вони не захаращують килимами і пахощами; на ньому спалюється зброя кожного [небіжчика], а в деяких і кінь. Могила покривається дерном. Вони зі зневагою ставляться до вшанування померлих високими і громіздкими пам’ятниками як важких [за їхніми уявленнями] для небіжчика. Крики і сльози у них швидко припиняються, скорбота ж і печаль залишаються надовго. Крики [на їхню думку] пристойні жінкам, чоловікам же – пам’ять ...

Гл. XXX. ... Починаючи від Гарцінських лісистих гір, міцно сидять на своїй землі хатти, країна яких не є такою болотистою рівниною, як у інших племен, що входять до складу Германії, тому що тут ідуть пагорби, згодом поступово їх стає все рідше і рідше, і Гарцінський ліс весь час супроводжує своїх хаттів і їх охороняє. У хаттів ще більш міцні [ніж у інших германців] тіла, сухорляві члени, грізний вираз обличчя і велика сила духу. Як для германців, вони дуже розсудливі і завбачливі: вони доручають командування обраним і слухаються тих, кому воно доручене, заводять різні бойові порядки, пристосовуються до обставин, вміють вчасно утриматися від нападу. Раціонально використовують денний час, окопуються на ніч, не покладаються на військове щастя, вважаючи його мінливим, розраховують лише на доблесть, і, нарешті що зовсім гідне подиву й прийняте лише у римлян з їхньою військовою дисципліною, більше покладаються на вождя, ніж на військо. Вся сила їх в піхоті, яка крім зброї переносить на собі ще й необхідний для проведення робіт залізний реманент і продукти. Якщо інші [германці] сходяться в сутичках, то про хаттів можна сказати, що вони воюють. Вони зрідка здійснюють набіги і намагаються ухилитися від раптових битв. І дійсно, це кавалерійському натиску властиво перемагати і швидко відступати; а від [такої] поспішності недалеко і до страху; повільність ж близька до стійкості.

54

Гл. XXXI. І те, що у інших німецьких народів зустрічається зрідка і є справою особистої ініціативи, у хаттів перетворилося в звичай: той, що досяг юнацького віку відпускає волосся і бороду і дає обітницю до тих пір не знімати цього покриву на голові й обличчі, поки не вб’є ворога. І лише над його трупом і здобиччю вони відкривають обличчя, вважаючи, що тільки тоді вони розплатилися за своє народження і стали гідними своєї батьківщини і батьків. У боягузливих і невойовничих цей жахливий вигляд [так і] залишається. Найхоробріші, крім того, носять на собі залізний ланцюг схожий на кайдани [що у цього племені вважається ганебним] до тих пір, поки не вб’ють ворога. Дуже багатьом з хаттів такий убір подобається, і вони в ньому доживають до старості, звертаючи на себе своїм дивним виглядом увагу як ворогів, так і своїх. Вони й розпочинають всі битви, йдучи у першій лаві страшні на вигляд. Але і в мирний час вони не втрачають своєї дикості і не пробують надати більш лагідного вигляду своїй зовнішності. Немає у них ні будинку, ні поля, і нічим вони не переймаються. До кого вони прийдуть, у того і годуються. [Так вони і живуть], нехтуючи своїм, марнуючи чуже, поки завдяки блідій старості така сувора доблесть не стане їм не під силу.

Гл. XXXII. Найближчі до хаттів – узіпи і тенктери, які живуть на Рейні, де він уже має певне русло і може служити кордоном. Тенктери понад звичайну військову славу відрізняються мистецтвом кавалерійського маневрування, і навіть хатти не більше славляться своєю піхотою, ніж тенктери кіннотою. Так вже це пішло від предків, а нащадки їх наслідують. У цьому – забава дітей, змагання юнаків, не залишають коня й старі. Разом з челяддю, будинком і спадковими правами передаються і коні. Але їх отримує не старший із синів, як все інше [майно], а той, хто перевершує інших безстрашністю на війні.

Гл. XXXIII. Поруч з тенктерами жили колись бруктери. Але тепер, як розповідають, сюди переселилися хамави і ангріварії, які прогнали їх і зовсім винищили за загальної згоди сусідніх племен, чи внаслідок їхньої ненависті до зарозумілості [бруктерів], чи через спокусу здобичі ...

Гл. XXXV. До цих пір ми знайомилися з Германією на заході. На півночі вона повертає дуже великим вигином. Тут ми негайно

55

ж зустрінемо плем’я хавків. Хоча хавки розпочинаються від меж фризів і займають частину [морського] берега, але краєм вони примикають до всіх тих племенам, про які я говорив, поки не зроблять загин в сторону херусків. Таким величезним простором землі хавки не тільки володіють, але вони й густо населяють його. Це – найблагородніший народ серед германців, який воліє охороняти свою могутність справедливістю. Позбавлені жадібності і владолюбства, незворушні і заглиблені у власні справиі, вони не затівають ніяких воєн, нікого не розоряють грабунком і розбоєм ...

Гл. XXXVI. Бік у бік з хавками і хаттами [живуть] херуски, яких ніхто не тривожив і довгі роки вони користувалися благами надто безтурботного миру, що породжує розслабленість ... Ті самі херуски, які колись називалися добрими і справедливими, тепер стали називатися малодушними і дурними... Крах херусків захопив за собою і сусіднє плем’я фосів: при нещасті вони виявилися товаришами на рівних правах, тоді як в щасливі часи вони були херускам підвладні.

Гл. XXXVII. Згаданий вище виступ Германії займають кімври, що проживають найближче до Океану. Тепер це незначне плем’я, але велике по своїй славі. Обширні сліди цієї старовинної слави залишаються і досі. Рештки великого табору на обох берегах [Рейну], за розмірами якого можна нині судити, яким могутнім і чисельним був цей народ…

Гл. XXXVIII. Тепер слід сказати про свевів, про народ, до складу якого входить не одне плем’я, як у хаттів або тенктерів. Вони займають більшу частину Германії і хоча й діляться на ряд племен, що мають свої власні назви, але всі разом позначаються загальним ім’ям свеви. Відмітною ознакою цього народу є те, що вони зачісують волосся набік і пов’язують їх у пучок. Цим свеви відрізняються від інших германців, а у свевів – вільні від рабів...

Гл. XXXIX. Найдавнішими і найблагороднішими із свевів називають себе семіони. І ця упевненість у їхній давнині підтверджується релігією. Всі народи однієї з ними крові сходяться в особі своїх представників у певний час в ліс, священний для них завдяки віруваннями їх предків; тут вони від імені всього народу вбивають у жертву людину і такою жахливою дією починають урочисто святкувати свій варварський

56

обряд. І в інших формах виражається благоговіння до цього гаю: ніхто не може до нього увійти, інакше як в оковах, щоб цим підкреслити свою приниженість і велич божества; якщо він випадково впаде, то не можна йому піднятися і встати на ноги, а повинен він викотитися по землі. Весь цей обряд має на меті показати, нібито саме тут колиска всього народу, де над усіма панує бог і все інше знаходиться у нього в підпорядкуванні й слухняності. Авторитет семіонів підтримується їх благополуччям: вони населяють 100 округів, і внаслідок такої чисельності свого народу вони вірять, що є вищими за свевів.

Гл. XL. Навпаки, лангобарди своєю славою зобов’язані нечисленності. Оточені багатьма і дуже сильними племенами, вони забезпечують себе не послухом, а битвами і тим, що не бояться небезпек. Ті, що проживають за ними – ревдігни, авіон, англії, варіни, евдоси, свардони і нуітони, – захищені річками і лісами. Самі по собі нічим не примітні, всі вони поклоняються Нерті, тобто Матері–Землі, і думають, що вона втручається у справи людей і відвідує їхні племена. На одному з островів Океану є дівочий гай, а в ньому присвячена богині колісниця, накрита покривалом. Для тих місць, які вона удостоїть своїм прибуттям і де гостює, настають радісні дні, вони набувають святкового вигляду. Ніхто [тоді] не затіває воєн, не береться за зброю; все залізо заховано; лише тоді пізнають вони мир і спокій, але тільки до тих пір люблять її, поки той же жрець не поверне до священного гаю богиню, яка переситилася спілкуванням зі смертними. Негайно ж після цього в прихованому від нескромних очей озері обмиваються і колісниця, і покриви, і, якщо завгодно вірити, саме божество. Все це роблять раби, яких негайно слідом за цим поглинає те ж саме озеро. Звідси таємний жах і благочестиве невідання по відношенню до того, що можуть бачити тільки ті, хто приречений на смерть.

Гл. XLI. Ця частина свевів простягається до найвіддаленіших місць Германії. Ближче [до нас] – тепер я буду слідувати за течією Дунаю, як раніше Рейну – [живе] плем’я гермундурів, вірне римлянам. Тому вони єдині з германців ведуть торгівлю не тільки на березі, але і всередині країни, а також у найбільш квітучій з їх колоній провінції Реції. Вони переходять [ріку] скрізь і без страху, і в той час як іншим племенам ми показуємо

57

тільки нашу зброя і табори, їм, як людям не жадібним, ми відкриваємо наші будинки і вілли. В краї гермундурів бере свій початок Альбіс ...

Гл. XLII. Поруч з гермундурами живуть наристи, а далі квади і маркомани. Особливо великі слава й сили маркоманів, які навіть свої поселення здобули завдяки своїй хоробрості, прогнавши з неї колись бойїв. Але наристи і квади також не вироджуються. Там знаходиться ніби межа Германії, оскільки вона оперізується Дунаєм. У маркоманів і квадів ще за нашої пам’яті були царями співплемінники із знатних родів Маробода і Тудра; але тепер вони вже терплять і чужоземних; втім, сила і влада цих царів підтримується авторитетом Риму. Ми допомагаємо їм зрідка зброєю, але частіше грошима; від цього, однак, не применшується їх значення.

Гл. XLIII. Позаду до маркоманів і квадів примикають марсігни, котіни, оси й бури. З них марсігни і бури своєю мовою і способом життя схожі на свевів; котіни ж своєю галльською мовою, а оси паннонською доводять, що вони не германці, а також і тим, що терплять податі; частину податей на них, як на інородців, накладають сармати, частина – квади. Котінам це тим більше принизливіше, що вони видобувають залізо.

Всі ці народи займають частину рівнини, головним же чином лісисті гори і вершини гір і гірських пасм. Адже Свевію поділяє і розсікає безперервне пасмо гір, по той бік яких живуть багато народів; серед них найвідоміші – роздрібнені на різні племена лугії. Серед цих останніх досить назвати найбільш значних – гарії, гельвекони, маніми, гелізії, наганарвали. У наганарвалів є гай, освячений давнім культом. Очолює його жрець у жіночому вбранні, а боги, при тлумаченні їх на римський лад, нагадують Кастора і Поллукса. Така суть цих божеств, а ім’я їм Алки. [Не існує] ніяких зображень [цих божеств] і ніяких ознак чужоземного культу [занесеного ззовні]; однак вони шануються як брати, як юнаки.

Всі щойно перелічені племена перевершують гарії своєю силою; крім того, враження від свого [і без того] зухвалого вигляду вони підсилюють штучно, надаючи йому незвичайну дикість, а також вибором часу для битви; щити [у них] чорні, тіло пофарбоване, а для битви вони вибирають темні ночі ...

58

Гл. XLIV. За лугіями живуть готони, якими правлять царі, – вже дещо жорсткіше, ніж у інших германських народів, проте не настільки самовладно. Далі, біля самого Океану – ругії і лемовії: особливістю всіх цих племен є те, що щити у них круглі, мечі короткі і що вони коряться царям.

Звідси [на північ] серед самого Океані живуть племена свіонів, які сильні не тільки піхотою і взагалі військом, але і флотом. Форма їх кораблів відрізняється тим, що з обох боків у них знаходиться ніс, що дає їм можливість коли завгодно приставати до берега; вони не вживають вітрил, а весла не прикріплюють до бортів одне за іншим; вони вільні, як це буває на деяких річках, і рухливі, так що гребти ними можна і в ту і в іншу сторону, дивлячись по потребі. Багатство у свіонів у честі, тому ними велить одна [людина], без всяких обмежень, а не з умовним правом на покору. Зброя у них не перебуває на руках у всіх, як у решти германців, її замикають і стережуть, причому сторож – раб. Це є можливим тому, що раптовому нападу ворогів перешкоджає Океан, а крім того, руки бездіяльних озброєних людей [легко] переходять межі дозволеного; та й царям не годиться доручати опіку над зброєю знатному, вільно народженому і навіть вільновідпущенику.

Гл. XLV. ... Правим берегом Свевского моря омивається земля племен естіїв, у яких звичаї і зовнішній вигляд, як у свевів, а мова більш схожа на британську. Вони поклоняються матері богів і носять як символ своїх вірувань зображення кабанів. Це у них замінює зброю, є захистом від усього, гарантує шанувальнику богині безпеку навіть серед ворогів. Вони рідко користуються залізною зброєю, часто ж киями. Над хлібом та іншими плодами землі вони трудяться з великим терпінням, що не відповідає звичайним лінощам германців. Вони також обшукують і море і одні з усіх на його мілинах і навіть на самому березі збирають бурштин, який самі називають «глез». Але яка його природа і звідки він береться, вони, будучи варварами, не дошукуються і не мають про це точних відомостей. Він навіть довго валявся в них серед іншого морського сміття, поки наша пристрасть до розкоші не створила йому слави. Самі ж вони його зовсім не вживають. Збирається він в грубому вигляді, приноситься [на ринок] без всякої обробки, і вони отримують за нього плату з подивом ...

59

Далі за свіонами живуть племена сітонів, у всьому на них схожі. Сітони відрізняються тільки одним тим, що над ними панує жінка – до такої міри вони впали навіть у рабстві своєму, не кажучи вже про свободу.

Гл. XLVI. Тут кінець Свевії. Що стосується певкінів, венедів і феннів, то я не знаю, чи віднести їх до германців, чи до сарматів. Втім, певкіни, яких деякі називають бастарнами, живуть, як германці, будучи схожі на них мовою, способом життя, житлом, – бруд у всіх, ледарство серед знаті. Через змішані шлюби вони набувають вигляду все бридкішого і стають схожими на сарматів. Венеди багато що запозичили з вдачі останніх, оскільки вони, займаючись грабіжництвом, обнишпорили всі ліси і гори які тільки є між певкінами і феннами. Однак їх слід зарахувати скоріш до германців з огляду на те, що вони і будинки міцні будують, і щити мають, і люблять ходити і навіть швидко – все це абсолютно чуже сарматам, які все життя проводять у кибитці і на коні. Фенни відрізняються дивовижною дикістю і жахливою бідністю; у них немає зброї, немає коней, немає постійного даху над головою; їжею їм служить трава, одягом – шкура, ложем – земля. Вся надія їх на стріли, на які вони через брак заліза насаджують кістяні наконечники. Одне й те ж полювання годує і чоловіків і жінок, які всюди їх супроводжують і претендують на частку здобичі. Їхні діти не мають іншого притулку від диких звірів і негоди, крім сплетених між собою гілок, під якими вони ховаються; сюди повертається молодь, тут пристанище стариків. Але це вони вважають великим щастям, ніж нидіти на ниві, трудитися в будинку, ризикувати своїм і чужим добром, [постійно перебуваючи] між надією і страхом. Не побоюючись ні людей, ні богів, вони досягли найважчого – їм навіть нічого бажати ...

(Древние германцы. Сборник документов. – М.: Государственное социально–экономическое издательство,

1937).

60

ТЕМА 3 ГОСПОДАСТВО І СУСПІЛЬНИЙ ЛАД ФРАНКІВ

ЗА «САЛІЧНОЮ ПРАВДОЮ» План

1.Основні джерела з соціально-економічної і політичної історії франків VІ ст.

2.Утворення франкського королівства і його територіальне розширення за Хлодвіга.

3.Господарські заняття франків: землеробство: його галузі, види сільськогосподарських культур, система землеробства, агротехніка; тваринництво і його галузі; інші види господарських занять.

4.Відносини власності у сфері рухомого майна.

5.Права вільних франків на нерухомість: на дім і садибу; на ріллю; на угіддя (луги, пасовища, ліси, води).

6.Соціальна структура франкського суспільства: майнове й правове становище вільних франків; категорії залежного населення, їх майновий і правовий статус; привілейовані прошарки суспільства.

7.Родина й кровноспоріднені зв’язки у франків.

8.Функції й характерні риси франкської громади.

9.Політичний лад франків на початку VІ ст.

10.Повсякденне життя й побут франків.

11.Основні підсумки дофеодального періоду (на прикладі франків).

Джерела

1. Салическая правда / Пер. Н. П. Грацианского. – М.: Изд-во Моск. пед. ин–та, 1960.

2. Григорий Турский. История франков / Изд. подг. В. Д. Савукова. – М.: Наука, 1987.

Література

1.Балух В. О., Коцур В. П. Історія середніх віків: У 2-х т. Т.1 Раннє Середньовіччя: курс лекцій. Чернівці: ТОВ «Наші книги»,

2009.

2.Грацианский Н. П. Введение к изданию перевода «Салической правды» // Грацианский Н. П. Из соціально-