PRAKTIKUM_Ch_1_NOVIJ_2014

31

попередників географів ІІІ – І ст. до н.е. – Ератосфена, Гіппарха, Полібія, Тирраннона й Ксенарха. Але Страбон, як науковець, ставився вибірково до інформації інших географів, довіряючи лише достовірній. Щоб ефективно використати матеріал Страбона, студентам варто співставити його з даними «Записок про Галльську війну».

«Природнича історія» Гая Плінія Старшого (бл. 24 – 79 р. н.е.)

– відомого римського географа містить цінні повідомлення про розселення германців на території Європи. Пліній називає основні союзи племен германців, розповідає про їх господарство, традиції і звичаї.

Перебуваючи на посаді намісника провінції Бельгіка, Публій Корнелій Тацит (бл. 54 – бл. 120 р.) ознайомився з побутом германських племен, що мешкали на кордоні з Римом. Як дослідник, Тацит розпитував купців, що побували за Рейном на землях германців, солдатів, що не тільки воювали з варварами, але й мирно контактували. Історик, ймовірно, отримував неопосередковану інформацію про життя германців від рабів– германців. Як високопосадовець Тацит уважно читав щомісячні звіти начальників прикордонної варти, що стояла по Рейну. Як намісник він зобов’язаний був уважно вивчати карту прирейнських територій, яку склав Марк Віпсаній Агріппа. Фахівці стверджують, що Тацит знав працю Плінія «Германські війни», яка не дійшла до нас. Результатом дослідницької діяльності Тацита стала праця «Про походження, місце проживання й вдачу народів Германії» (бл. 98 р.), або «Германія». Студенти під час роботи з текстом Тацита мають зважати на те, що історик часто описує суспільний лад германців у категоріях римського суспільства. Враховувати слід також і те, що історик критично ставився до сучасного йому способу життя римлян. Концепція «псування звичаїв» римлян виразилася в його творі про германців у формі ідеалізації давньогерманського способу життя. Розбещеності римських звичаїв Тацит протиставляв суворість життя і простоту вдачі германців.

Студенти повинні знати, що свідчення античних авторів мають потребу в критичній перевірці. Упродовж століття розвитку історіографії античності археологи, лінгвісти, фахівці з історичної географії й палеоботаніки нагромадили обширний

32

матеріал. Нова інформація дозволяє доповнити й переглянути усталені уявлення про германців, що ґрунтувалися винятково на відомостях письмових джерел. Перед аналізом джерел студенти повинні знати, які дані писемних пам’яток потребують особливо істотних коректив.

Важливим завданням цього практичного заняття є визначення стадії розвитку родового ладу в германців в епоху Цезаря й у часи Тацита. Для цього слід встановити, використовуючи текст Тацита, якими були родинні об’єднання, материнське право і що являв собою звичай кровної помсти у германців. Працюючи над текстами джерел, потрібно простежити процес розкладу родової общини, індивідуалізації землеробства.

Готуючись до практичного заняття, слід виявити особливості формування майнової й соціальної нерівності. Потрібно встановити, чи був втрачений в епоху Тацита колишній характер управління, властивий родовому ладу, виявити перехідний характер давньогерманських інститутів влади.

І. МАТЕРІАЛИ АРХЕОЛОГІЇ ПРО ГОСПОДАРСТВО ГЕРМАНСЬКИХ ПЛЕМЕН

Таблиця 1. Поширення зернових культур на території Центральної Європи в місцях поселень германських племен, %

33

Таблиця 2. Розведення худоби в поселеннях, давніх германців, %

ІІ. НАРАТИВНІ ДЖЕРЕЛА З ІСТОРІЇ ДАВНІХ ГЕРМАНЦІВ I СТ. ДО Н. Е.

3. Гай Юлій Цезар. Записки про галльську війну (середина I ст. до н. е.)

Книга I. Гл. 48. ... Наступного дня він [Аріовіст] провів своє військо повз табір Цезаря і влаштував свій за дві тисячі кроків за ним з тим наміром, щоб відрізати Цезаря від хліба і продовольства, які доставляли йому едуі і секвани. З цього дня протягом п’яти днів підряд Цезар виводив свої війська і ставив їх перед табором в бойовому порядку для того, щоб, якщо Аріовіст захоче помірятися силою в битві, у нього була можливість до цього. Однак Аріовіст всі ці дні утримував свою піхоту в таборі, але щодня змагався в кавалерійському бою. Це був той рід битви, в якому германці вдосконалилися. Їх було 6000 вершників і стільки ж піхотинців, найхоробріших і моторних, яких кожен

34

вершник вибирав собі по одному з усього війська для свого захисту. Вони супроводжували вершників під час бою; під їх прикриттям вершники відступали; вони збігалися [на їх захист], коли вершникам доводилося туго; якщо хто-небудь падав з коня, отримавши важку рану, вони його оточували. У випадках просування на незвично далеку відстань, або особливо швидкого відступу їх спритність завдяки вправам виявлялася такою значною, що, тримаючись за гриву коней, вони не відставали від вершників.

Гл. 49. Бачачи, що Аріовіст весь час тримається в своєму таборі, і не бажаючи, щоб він продовжував заважати підвозу припасів, Цезар вибрав зручну позицію на відстані 600 кроків від табору германців і вивів на неї своє військо, побудоване в три лінії; першим двом він звелів залишатися в бойовій готовності, а третій – будувати укріплений табір. Це місце, як вище сказано, знаходилося на відстані 600 кроків від ворога. Аріовіст вислав проти римлян туди ж 16 000 легкоозброєних воїнів і всю свою кінноту, щоб вони лякали римлян і заважали їм зводити укріплення; незважаючи на це, Цезар наказав, згідно зі своїм колишнім рішенням, двом бойовим лініям відбиватися від ворога, а третій – закінчувати роботу. ..

Гл. 50. ... Коли Цезар став розпитувати полонених, чому Аріовіст не вступав у бій, він дізнався, що причиною цього був існуючий у германців звичай, [а саме:] матері сімейств на підставі ворожінь по гадальним паличкам і прорікання, визначали, чи доцільно вступати в битву чи ні, і вони сказали так: не дозволено германцям перемогти, якщо вони вступлять у бій до настання молодого місяця.

Гл. 51. ... [Германці] вивели з табору своє військо і вишикували його за племенами так, що всі племена – гаруди, маркомани, трибоки, вангіони, немети, седузії, свеви – знаходилися на однаковій відстані один від одного; вони оточили всю свою бойову лінію дорожніми підводами і возами, щоб не залишалося жодної надії на втечу. На них вони посадили жінок, які, простягаючи до них руки, зі сльозами благали воїнів, що йшли на битву, не віддавати їх в рабство римлянам.

Книга IV. Гл. 1. Наступної зими, в рік консульства Гнея Помпея і Марка Красса, германські племена узипетів і тенктерів

35

великими масами перейшли Рейн недалеко від впадіння його в море. Причиною переходу була та обставина, що їх протягом багатьох років турбували свеви, які тіснили їх війною і заважали їм обробляти поля.

Плем’я свевів – найбільше і найвойовничіше з усіх німецьких племен. Кажуть, що у них сто округів, і кожен [округ] щорічно висилає зі своїх меж на війну по тисячі озброєних вояків. Решта, залишаючись вдома, годують себе і їх; через рік ці [останні] в свою чергу відправляються на війну, а ті залишаються вдома. Завдяки цьому не перериваються ні землеробські роботи, ні військова справа. Але земля у них не розділена і не перебуває в приватній власності, і їм не можна більше року залишатися на одному і тому ж місці для обробітку землі.

Вони харчуються не стільки хлібом, скільки – і головним чином – молоком, і за рахунок худоби; вони багато полюють. Все це, разом узяте, а також властивості їжі, щоденні військові вправи, вільний спосіб життя, в силу якого вони, не привчаючись з самого дитинства ні до покори, ні до порядку, нічого не роблять проти своєї волі, – [усе це] зміцнює їх сили і породжує людей настільки велетенського зросту. Крім того, вони привчили себе, [живучи] в країнах з дуже холодним [кліматом ], не носити ніякий інший одяг, крім звірячих шкір, які внаслідок їх невеликих розмірів залишають значну частину тіла відкритою, а також звикли купатися в річках.

Гл. 2. Купцям вони відкривають доступ до себе більше для того, щоб мати кому продати захоплене на війні, ніж тому, що самі потребують будь–якого привозу. Германці не користуються навіть привізними кіньми, якими галли так дорожать і яких вони купують за високу ціну, а використовують своїх тубільних коней, низькорослих і непоказних, і доводять їх щоденними вправами до найбільшої витривалості. Під час кінних боїв вони часто зіскакують з коней і б’ються піші; коней ж вони привчили залишатися на тому ж місці, а в разі потреби вони швидко знову сідають на них; за їхніми поняттями немає нічого більш ганебного і легкодухого, як користуватися сідлами. Тому вони наважуються – навіть будучи в незначній кількості – робити напади на яке завгодно число вершників, що використовують сідла. Вино вони зовсім не дозволяють до себе ввозити, оскільки

37

які мешкають разом, де і скільки вони знайдуть потрібним землі, а через рік примушують їх перейти на інше місце. Наводять численні підстави [для пояснення] такого порядку: [за їхніми словами], він не дає їм спокуситися осілим способом життя і проміняти війну на землеробську працю; завдяки йому ніхто не прагне до розширення своїх володінь, більш могутні не зганяють [із землі] більш слабких, і ніхто не присвячує занадто багато турбот споруді жител для захисту від холоду та спеки; [нарешті, цей порядок] перешкоджає виникненню жадібності до грошей, через яку відбуваються постійні чвари і розбрати, і [допомагає] підтримувати спокій серед простого народу відчуттям майнової рівності його з наймогутнішими людьми.

Гл. 23. Найбільшою славою користується у них те плем’я, яке, розоривши ряд сусідніх областей, оточує себе якомога обширнішими пустирями. [Германці] вважають відмітною ознакою доблесті [даного племені] ту обставину, що вигнані зі своїх володінь сусіди його відступають і ніхто не насмілюється оселитися поблизу цього племені; разом з тим воно може вважати себе [завдяки цьому] в більшій безпеці на майбутній час і не боятися раптових ворожих вторгнень. Коли плем’я веде наступальну чи оборонну війну, то обираються посадові особи, які несуть обов’язки воєначальників і мають право розпоряджатися життям і смертю [членів племені]. У мирний час у племені немає спільного уряду; старійшини окремих областей і округів творять там суд і залагоджують суперечки. Розбійницькі набіги, якщо тільки вони ведуться поза територією даного племені, не вважаються ганьбою; [германці] вважають їх необхідними як вправи для юнацтва та як засіб проти неробства. І ось, коли хтось із перших осіб у племені заявляє на народних зборах про свій намір очолити [військовий похід] і закликає тих, хто хоче слідувати за ним, виявити свою готовність до цього, – тоді підіймаються ті, хто схвалює і похід, і вождя, і, отримуючи вітання від тих, хто зібрався, обіцяють йому свою допомогу; тих, хто обіцяли, але не пішли [за вождем], вважають утікачами і зрадниками і позбавляють згодом всякої довіри. Образити гостя [германці] вважають гріхом; з якої б причини не з’явилися до них [гості], вони захищають їх від образ, вважають їхню особу ніби

38

священною і недоторканною, надають у їхнє розпорядження своє житло і діляться з ними своєю їжею.

(Древние германцы. Сборник документов. – М.: Государственное социально-экономическое издательство,

1937).

III. НАРАТИВНІ ДЖЕРЕЛА

ЗІСТОРІЇ ДАВНІХ ГЕРМАНЦІВ

4.Страбон. Географія (початок I століття)

Книга VII. Гл. І. 3. .. Найбільше плем’я – це свеви, оскільки воно поширюється від Рейну до Альбія. Деяка частина їх живе і по той бік Альбія, зокрема, гермундури і лангобарди. Тепер вони є вигнанцями і врятувалися втечею на той бік [Альбія]. Всім мешканцям цієї країни однаково властива легкість підніматися для переселення. [Причиною цього є] простота їхнього способу життя і те, що вони не займаються землеробством і не збирають скарбів, а живуть у хатинах і забезпечують себе тільки на даний день. Їх прожиток виходить головним чином від худоби, як у кочівників; тому вони, наслідуючи цим останнім, складають весь домашній скарб на вози і йдуть, куди вирішать, зі своєю худобою…

Гл. II. 3. Розповідають про наступні звичаї кімврів: їх дружин, що йшли з ними в похід, супроводжували жриці-провісниці, сивочолі, в білому одязі, в полотняних, застебнутих [фібулами] мантіях, у мідних поясах і босі. Вони виходили назустріч полоненим з оголеними мечами, надягали на них вінки і вели їх до мідного кратеру місткістю в 20 амфор. Там була драбина; по ній сходила [одна з них] і, розпростерши над казаном, перерізала горло кожному з них, піднявши його на повітря. З крові, що натікала в кратер, робили якесь ворожіння. Інші розсікали їх трупи і по нутрощах передбачали своїм перемогу. Під час битв вони вдаряли по шкірі, натягнутій на плетінку возів, щоб виробляти надзвичайні звуки.

(Древние германцы. Сборник документов. – М.: Государственное социально-экономическое издательство,

1937).

39

5. ГАЙ ПЛІНІЙ СТАРШИЙ. ПРИРОДНА ІСТОРІЯ (77 РІК Н. Е.)

Книга IV. Гл. 99 – 101. Германські племена поділяються на пять груп:

1)вандилії, частину яких становлять бургундіони, варіни, харіни, готони;

2)інгвеони, до яких належать кімври, тевтони і племена хавків;

3)іствеони, які мешкають найближче до Рейну і включають у себе сікамбрів;

4)герміони, які живуть усередині країни, до яких належать свеви, гермундури, хатти, херуски;

5)п’ята група – певкіни і бастарни, які межують з вищеназваними даками. ... У дельті самого Рейну розташований знаменитий острів батавів і каннінефатів, що має у довжину близько 100 тисяч кроків [150 км], і інші острови – фризів, хавків, фрізіавонів, стуренів, марсаків, які тягнуться між Гелином і Флевумом. Так називаються гирла, якими Рейн впадає у море.

Книга XVII. Гл. 47. З усіх племен, нам відомих, одні тільки убії, хоча і обробляють родючі ґрунти, тим не менш скопують кожну ділянку землі до глибини 3-х футів і посипають землю шаром [мергелю] товщиною в фут, роблячи її таким чином ще більш родючою. Але це [добриво] дійсне не більше, ніж на 10 років. Едуї і піктони досягають великої родючості ґрунту шляхом удобрення її вапном, яке дає найбільш благотворний вплив і на вирощування слив і винограду.

(Древние германцы. Сборник документов. – М.: Государственное социально-экономическое издательство,

1937).

6. ПУБЛІЙ КОРНЕЛІЙ ТАЦИТ. ГЕРМАНІЯ (БЛИЗЬКО 98 РОКУ Н.Е.)

Гл. II. Я думаю, що самі германці є корінними жителями [своєї країни], зовсім не змішаними з іншими народами внаслідок переселення [їх] або мирних

40

зносин [з ними], оскільки в давні часи ті, хто хотів переселятися, прибували не сухим шляхом, а на кораблях. Океан1 же, що тягнеться по той бік Германії на величезний простір і, так би мовити, ворожий нам, рідко відвідується кораблями з нашого світу. Притому, не кажучи вже про небезпеки плавання по страшному і невідомому морю, хто ж залишить Азію, Африку чи Італію для того, щоб кинутися в Германію з її некрасивими ландшафтами, суворим кліматом і видом, що наводить нудьгу через необробленість, якщо тільки вона не є його батьківщиною?

У своїх старовинних піснях (а германцям відомий тільки один цей вид оповіді про минуле і тільки такі аннали2), вони славлять народженого землею бога Туїстона. Його син Манн – прародитель і прабатько їхнього народу. Вони приписують Манну трьох синів, по імені яких найближчі до Океану германці називаються інгевонами; ті, що живуть всередині країни – гермінонами, а решта – істевонами. Втім, як це буває, коли справа стосується дуже давніх часів, деякі стверджують, що у бога було більше синів, від яких з’явилося найбільше назв племен, – марси, гамбрівії, свеви, ванділії, – і що все це дійсно справжні і давні імена. Навпаки, слово «Германія» нове і недавно увійшло у вжиток ...

Гл. III. Розповідають, що у них бував і Геркулес, якого вони, йдучи в битву, оспівують як мужа, з яким ніхто не зрівняється відвагою. З ним пов’язані і такі закляття як «бардіт»3. Виголошуючи їх, вони запалюють свої серця; по самому ж звуку вони судять про результат майбутньої битви: в залежності від того, як бардіт прозвучить в рядах війська, вони або устрашають [противника], або самі лякаються; при цьому звертається увага не стільки на стрункість голосів, скільки на одностайність у вираженні мужності. Особлива лютість надається звуку [цього кличу], що має характер поперемінно наростаючого і затухаючого гулу, тим, що до рота прикладається щит, від чого голос, відбившись від нього, робиться повнозвучним і міцним...

1Для Тацита Океан – це Балтійське і Північне моря. До ХІ ст. Скандинавія в Європі вважалася островом.

2Аннали – літописи, у широкому розумінні – твори історичного змісту.

3Германське слово «бардіт» не пояснюване і не пов’язане з кельтським «бард».