СРСРу добу «вiдлuгZl»: свinlJ!о_й_m_iН_i___---- ===
час проведення партiйно'i конферснцii" у l\ilocKBi. При обго вореинi проекту Програми партii" BiH застерiгав щодо ймо
BipHOCTi виникненнянового «культу особи» i запроi10нував
«посилити демократизацiю виборiв». Пiзнiше, пicля виклю
чення з партii", Григоренко очолив «Союз боротьби за вiд~
родження ленiнiзму», вiдверто ставши на позицii' активного
дисидентства.
Мабуть, найбiльший вплив на подальший розвиток опо
зицiйноro рух:у в СРСР вiдiграла невдала спроба публiкацi"i в «I-lовом мире» роману о. Солженiцина «8 круге первом», що, факгич:но, й оБУI\<ЮВИЛО перехiд письменника з позицiй легально лiберальноro суспiльноro руху до дисидентського.
у Ленiнградi на початку )960-х pOKiB було сформовано бiльш небезпечне для режиму антикомунiстичне об'(днання - Всеросiйський соцiал-християнський союз звiльнення народу
(ВСХСЗН).' 3асновниками цi(i" во(нно-полiтичноi" органiзацii" стали 1. Огурцов, Б. Ав(рiчкiн, Садо та 8ariH, а iдеологiчну
Пплатформу становив симбiоз соцiал-християнських iдей
М. Бtрдяева та поглядiв М. Джиласа, викладених ним у кни зi «Новый класс». Програма ВСХСЗН передбачала створен ня православноi" корпоративноi" держави, введення приватноi"
власностi при збереженнi державного контролю над основни ми галузями виробництва. На вiДIVliну вiд московських груп, «самвидав» цьоro союзу являв собою вже не самодiяльнi лис
тiвки з заЮIИками про недовiру KOMYHicTaM, а деталiзованi по-
ЛJтичнi документи з реальними програмами.
Дiяльнiсть органiзацii" була припинена у ЛЮТОМУ 1967 року
в результатi доносу одного з iТ членiв. Як виявилось у резуль
TaTi слiдства, ВСХСЗН налiчував близько 30 активних учас никiв й ще приблизно стiльки Ж осiб, якi спiвпрацювали з ор ганiзацi€ю, i став найбiльшою пiдпiлыюю групою, виявленою
КДБ за пiслясталiнський перiод.
Одним з лiдерiв неформального кола у середовищi iстори
KiB став Р. Медвед(в, який з 1964 р. започаткував видання жур
налу «Политический дневник», пролаryючи зi сво"iми одно думцями iде"i демократичного соцiалiзму.
Роздiл 7
Прояви опозицiйностi з'являлися наприкiнцi 1950-х - на по
чатку 1960-x pOKiB i в союзних республiках. ОДНИМ iз найбiльш
помiтних був укра"iнський дисидентський рух, що мав виразнi НaI~iонально-демокраТИ4нi риси. Ядро украТнськоro дисидент ства СКЛ.али так званнi «шiстдесятникю> - поети та письмен вики Л. Костенко, В. Симоненко, В. CI)'C, лiтературнi критики
1.ДЗlOба, 1. Свiтличний, художниця А. Горська та iншi.
УTpaBHi 1961 року вiдбувся судовий процес над УкраУн
ською робiтничо-селянською спiлкою, органiзованою за два раки до того Л. Лук'яненком. Спiлка ставила за мету домогти ся виходу УРСР зi складу Радянського Союзу шляхом реалi заui"i вiдповiдно"i статтi Конституцi"i СРСР. За це колишнiй ви
пускник юридичного факультету Московськоro унiверситету був засуджений до страти, згодом замiнено"i п'ятнадцятирiч
ним ув'язненням у таборах та десятирiЧНИ1\-! засланням. Разом
з ним у справi YKpa"iHcbKoi' робiтничо-селянськоi' спiлки прохо дили В. Луцькiв, [, Кандиба та iнш;, В тому ж роц] працiвники КДБ викрили у Львовi пiдпiльну органiзацiю «Укра"iнський нацiональний центр», Однак цi справи ще не мали широко го суспiльного резонансу за межами захiдних областей УРСР. l:)iльший РОЗГОJIОС набули виступи МОJIOДИХ укра'iнських лiте paTopiB, якi, подiбно до своУх росiйських колег, виступили з
новаторськими творами.
У лютому 1963 року на базi Ки'iвського унiверситету iM. т. Г. IlJевченка вiдбулаеь конференцiя, учасники яко'i ви словили протест проти заборон та обмежень розвитку YKpai'H-
ськоУ мови, 'iiрусифiк.ацП.
У Прибалтiйських республiках ОСУД Сталiна ХХ з''iздом партi'i також оБУI\ЮВИВ пробудження нацiональних опозицiй них pYXiB. На початку листопада 1956 року у KaYHaci та Вiль
нюсi вiдбулися багатотисячнi виступи католикiв, якi вимагали вiд влади дотримання громадянських прав вiруючих, Антико
мунiстичнi виступи У Польшi й УГОРlЦИl'li 1956 року знайшли жваву пiдтримку серед литовцiв та eCToHiliB. У Вiльнюсыюму унiверситетi з'явилися пiдпiльнi сryдентськi групи, метою дi
яльностi яких стала антирадянська агiтацiя,
СРСРу дQбу «вiдлuгю>: свimло й miиi
-------
На думку американсы<ого iсторика М. Маля, до кiнця прав
лiння Хрущова в Радянському Союзi зародилася опозицjйна культура, i вперше, починаючи з 1920-х pOKiB, прокинулася вiд
MiHHa Biд офiцiйноi' суспiльна думка, обумовивши появу В зарод ковому CTaHi громадянського суспiльства. Дисидентство вини
кло в умовах вiдносноi'лiбералiзацi'i режиму пiсля ХХ з''iзду пар Tii', коли опозицiйнi угруповання одержали порiвняно бiльшi, нiж за часiв правлiння Сталiна, можливостi для органiзацiйного оформлення та iснування. Протягом певного часу представни ки цi€Y новоу, критично мислячо'j iнтелiгенцii', HaBiTb не думали про опозицiю i продовжували дiяти в РЗМI<З.Х реформи комунiз-
му, намагаючись правдиво розповiсти про минуле, оновити I
«олюдянити» iснуючу систему, i лише зустрiвши опiр влади, вдалися до бiльш радикальних методiв боротьби.
30ВНiWИI попitИК8:Aolipi наМiРИ - с,переllпивi резvпЬtати
Результати корейськоi' вiйни, загрозливе нарощування !'Он
ки озбро€нь i, вiдповiдно, загострення мiжнародноi' ситуацii' пiдштовхнули радянських лiдерiв до пошуку дiалогу зi Спо
лученими Штатами Америки. В новому керiвництвi посту пово посилювалася точка зору Хрущова, Мiкояна та деяких iнших державних дiячiв, згiдно з якою протистояння блокiв не було неминучим. Тому дипломатiя мирного спiвiснування
двох систем CTa€ однi€ю зi складових зовнiшньополiтичного курсу СРСР.
у той же час i полiтики Заходу вимушенi були визнати на ростаючу силу СРСР та краУн соцiалiзму. Американський по лiтолог У. Лiппман писав: «Радянський Союз, а тепер i Чер
воний Китай, привертають увагу нацiональних елiт та iнтелi генцi'i тому, що ДЛЯ слаборозвинутих краУн CBiTY Радянський
Союз € прикладом того, яким чином вiдстала Kpai'Ha може ста ти iндустрiальною. В iдеологiчнiй боротьбi ми (США. - Авm.)
знаходимося в невигiдному становищi, тому що лiберальна
демократiя - це вкрай важка форма правлiння, така, до яко'i
практично не готова жодна з краУн, де вiдбуваються ВСЛИI<i
Роздiл 7
перевороти. Ми також знаходимося ще в невигlДНОМУ ста
новищi й тому, що американська капiталiстична eKoHoMiKa була створена на надзвичайно багатому, фактично незаселе НОМУ континентi протягом двох столiть. Для азiата чи афри канця, якi поспiшають, росiяни мають бiльш легку формулу'
бiльш ШВИДI<ОГО ycniX)'» (<<Gai"old Tribune» Bi)], 16 серпня 1955
року. - Авm.).
Фактично в роки «холодно"i вiйни» американська держав на машина була запрограмована на боротьбу проти Bcix форм суспiлыю'i власностi в будь-якому куточку cBiTY. тому що така вбачалася як пiдrрунтя для проростання комунiСТИЧНО"i iдеологii". Вся система допомог, позик i форм спiвробiтництва
орi€Н1:увалась на пiдтримку приватно"i iнiцiативи, приватно"i власностi, що розглядалась як природна союзниця Сполуче~
них Штатiв Америки у всьому CBiTi.
Радянський Союз, навпаки, виходив з протилежних Mipкy
вань, вважаючи, що чим сильнiше в тiй чи iншiй кра"iиi буде
державний сектор в економiцi, тим ближче ця Kpai'Haбуде до ерср. Коли радянськi фахiвцi допомагали в реалiзацi'i таких
масштабних npoeKTiB, як Асуанська гребля i гiдровузол у €гвптi. металургiйний комбiнат у Бхiла"i (lндiя), то загальний
напрямок ду;-,юк у тодiшнiх господарiв Кремля зводився до
того, що, створюючи велику ПРОi\Iисловiсть у краlнах третього CBiTY, Радянська держава форму€: пiДI1?УНТЯ для розвитку про летарiату як соцiального клаеу i тим самим збiльшу€ число симпатикiв СРСР i cBiТOBoi' соцiалiстично"i спiвдружноетi.
Вже влiтку 1954 р. Хрущов, не дивлячись на протидiю зi
сторони Молотова, почав готувати зближення з Юroславiсю. 3 26 травия до 3 червня 1955 р. радянська делегацiя у складi
Хрущова, Булганiна та Мiкояна знаходилась у Белградi, де вiд булись СI<ладнi переговори з керiвництвом цiс"i краi'ни. 2 червня було зроблено спiльну радянсько-югославсъку заяву, змiст яко"i
свiдчив про досягнуте примирення СРСР та Югославi"i.
Однiею з перших спроб Хрущова налагодити контакти з
капiталiстичними державами стала Женевська зустрiч лiдерiв
чотирьох краУн, ЩО вiдбулася в липнi 1955 р. Хоча кон крет-
СРСР у добу <l6iдЛU2Ui>: свimло й nlilti
них реЗУJlьтатiв досягти в ходi переговорiв не вдалося, проте цим кроком було порушено iзоляцiю Радянського Союзу.
Уходi зустрiчi керiвництво СРСР було запрошене делегацi€ю Великобритан1У вiдвiдати Тх краТиу з вiзитом. Переroвори Хру
щова та Булганiна на Бритаиських островах у KBiTHi !956 р.
також не внесли нiчого нового в позицiУ CTopiB. Пiд час бесiд ХРУЩОВ, як заВЖ,l1И, був напористим i поводив себе нетактов но, незавуальовано погрожуючи англiйцям ядерною збро€ю й
радянськими ракетами.
у BepeCHi 1955 р. вiдбувся вiзит дО СРСР канцлера ФРН К. Адеliауе'ра, в результатi якого мiж двома кра"r"нами були
BCTaHoBJleHi дипломатичнi вiдносини. Не в останню чергу це
сталОСЯ ТОМУ, що керiвництво Радянськоro Союзу ПРИЙНЯJ10 pi-
шення про звiльнення OCTaHHix полонених, якi утримувалися у в'язницях та таборах в якостi вiйськових злочинцiв (загаль
на кiлькiсiъ вiйськовополонених солдат та офiцерiв вермахту в СРСР ilеревищувала 3 млн осiб. - Авm.).
. Того ж року Радянський Союз нздав Схil1нiй Нiмеччинi
свободу у вирiшеннi проблем як зовнiшньоi", так i внутрiш
ньоУ полiтики, пiдписавши вiдповiдний договiр, котрий також
передбачав TicHY спiвпрацю партнерiв у Bcix галузях суспiльно
ПОЛlтичного житгя.
3начною мiрою саме завдяки iнiцiативам СРСР у серединi 1950-х рр. ПОСIУПОВО закладалися оенови стабiлыюстi у пiсля
ВОЕ:ннiй €вропi. 1О травня 1955 р. раДЯНСI>ка делегацiя вне
сла дО ООН пропозицiю про екорочення озбро€нь, забораву aToMHo'j збро"i та усунення загрози новоУ вiЙни. Паралельно з цим йшов процее оформлення вiйськово-полiтиtJНОro союзу еоцiалiетичних краУн, який був завершений 14 травня 1955 р.
створенням Органiзацii" Варшавського договору. 3 того момен
ту у CBiTi почала iснувати реальна противага блоку НАТО, тим 6iЛЬШе що за основними видами стратегiчних озбро€нь СРСР наблизився до паритету зi Сllолученими Штатами Америки.
Наростаюча BO€HHa MOГYТHicТb Радянськоro Союзу не зали llIилася, звiсно, непомiченою серед держав захiдноro eBi'I)'3.усил ля радянськоi" дипломатi"i, спрямованi на пошуки оптимв..,rrьноi"
Роздiл 7
моделi мирного СПlВlснування держав з рiзним соцiальним ладом, знайшли вiдгук, зокрема, у керiвництва Францii·. У бе резнi 1960 р. президент де Голь запросив Хрущова вiдвiдати
Ilариж. Пiсля вiзюу радянського лiдера вiдн:осини мiж краУ
нами значно покращились.
Установлення бiльш тiсних зв'язкiв як iз Заходом, так i зi Сходом за.пишалось однiE:ю з головних цiлей радянсько"i ди
пломатii". П~е в жовтнi 1956 р. СРСР вiдновив дипломатичнi
вiдносини з Японi€ю, пiдписавши у MOCKBi декларацiю про припинення стану вiйни мiж двома державами. Було прийня то рiшення про повернення на батькiвщину Bcix засуджених у Радянському Союзi японських громадян (усього в радянсько му полонi пiсля закiнчення Друго"!" CBiTOBoi" вiйни опинились
близько 640 тис. японцiв). СРСР також вiдмовився вiд репара цiйних претензiй до Я1l0нii".
Радянська держава продовжувала надавати допомогу наро
ду В'€THaMY в його боротьбi проти французьких колонiзаторiв i взяла активну участь у проведеннi Женевськоi' наради мiн:i
CTpiB закордонних справ. У 1954 р. пiд безпосереднiм впливом СРСР i кнр Францiя Ilрипинила вiйну проти народiв B'€THa- МУ, Лаосу та Камбоджi.
У 1955 р. радянська делегацiя на чолi з Хрущовим та Булга нiним вiдвiдала Iндiю. Зустрiч радянськоr'О лiдера з iдеОJIОГОМ
та творцем партii' Iндiйський нацiональний конгрес Д. Неру стала початком довготривалоi' i плiдно'i спiвпрацi мiж срср та Iндi€ю. Москва допомагала Делi у створен:нi ваЖКОI про мисловостi, постачала зброю, готувала офiцерськi кадри, здiйснювала взасмовигiдну торгiвлю.
Радянський Союз надавав полiтичну, економiчну та вiй ськову пiдтримку BciM краlнам, якi вiдстоювали свое право на незалежнiсть. Так, у 1956 р., коли €гипет зазнав англо-франко iзра"I"льсько"i агресП у зв'язку з нацiоналiзацi€ю Суецького кана
лу, СРСР спочатку докладав дипломатичних зусиль для того,
щоб припинити ВТРУLJання Заходу у внутрiшнi справи КаУру, а IlOTiM .направив на Близький Схiд своУх воснних спецiалiстiв та TeXHiKY. Вiдносини мiж СРСР та €гиптом i в подальшому
СРСРу добу «вiдлuгш>. свiтло й miHi
розвивались у атмосферi дружби й спiвпрацi. Голова €гипет ського уряду Гамаль Абдель Насер у 1964 роцi був нагородже ний Хрущовим Золотою зiркою Героя Радянського Союзу. За
пiдтримки СРСР у 1960 роцi бiльшiсть краУн Африки здобу
ли незалежнiеть i впродовж лiчених pOKiB Великобританiя та
Францiя втратили статус евiтових колонiальиих держав.
у чеР6иi 1956 р. Молотова на посадi MiHicTpa iноземних
справ замiнив д. Шепiлов, який ранiше праЦlOвав на посадi головного редактора газети «Правда». BiH активно пiдтриму
вав та розвивав гнучку лiнiю Хрущова у вiдносинах iз Захо
дом, однак на цiй посадi IЛепiлов пропрацював недовго.
3 1957 р. протягом 30 poкiB MiHicтepcTBo iноземних справ
ерс? очолював А. Громико, з iм'ям та дiяльнicno якого пов'яза но чимало успiхiв радянсько"i дипломатii". Як пригадував пiзнiше заступник мiиiстра iноземних справ Г. Кирieнко, поряд з неаби
яким imелектом, «найсильнiшою стороною Громика як керiвника дишюматичноi" служби великоi· держави був високий професiона
лiзм. Маючи величсзнi знания, нсобхiднi у повсякдсниiй роботi
дипломата, та дивовижнi аналiтичнi здiбностi, BiH бiльше за все
цiнував наявнiсть i того й iншого У своУх колег та пiдлеглиХ».
Сформулювавши на ХХ з'j·здi КПРС тезу про мирне спiв iснування двох систем, визнавши законнiсть югославс.,кого шляху розвитку, радянське керiвництво створило ГlpeцeдeHT для iнших соцiалiстичних держав, що призвело до пожвавлен
ия опозицiУ всерединi правлячих партiй та у суспiльствi Польщi
й Угорщини, обумовивши влiтку 1956 р. lIолiтичну нестабiль"
HicTb у цих краУнах.
Восени 1956 р. М. Хрущов, В. Молотов, М. Булганiн та
А. Мiкоян вiдвiдали Варшаву з метою врегулювання си Tyaцi"i. Радянськi керiвники змушенi були пiти на серйознi по ступки. Лiквiдацiя кошоспiв, знятrя з посади Miнicтpa оборони К. Рокосовськоro та повернення його до Москви, визнання мож ливоcтi «польського uшяху» до соцiалiзму, cyтт€вa матерiаль на допомощ обiцяна Радянським Союзом, а також обрання
В. ГО!\lryлки на посаду керiвника Польсъкоi" об'€Днаноi" робiтничо·i партi'i допомогли нормалiзувати ситуацiю в ПНР.
Роздiл' 7
За iншим сценарiем розвивалися подi'i в Угорщинi, де ра
дянська «сталiнська» модель соцiаlIiзму фактично була ско
пiйована, а лiдер угорських KOMYHicTiB М. Ракошi вважався одним з головних архiтекюрiв режиму. 23 жовтня 1956 р. У Будапештi почалася багатотисячна демонстрiщiя студентiв,
якi виступили з полiтичними вимогами: вiдмiна занять 3 ро сiйсько'i мови, виведення радянських вiйськ та створення уря ду на чолi з 1. Надем, який ранiше зазнавав переслiдувань з боку М. Ракошi.
НезабаРОi\1 ситуацiя стала неконтрольованою, i краУна прапично повстала. В Угорщинi прокотилася хвиля криваво'i
розправи над тими, ХТО зберiгав BipHiCTb старому режиму. Pa~
дянське керiвництво в той момент розумiло, що вiдбуваеться,
по eYTi, антирадянське i антисоцiалiстичне поветання. Врахо
вуючи цi обставини, в СРСР було прийнято рiшення про лiквi дацiю заКОJ10ТУ силами вiЙськових.
4 листопада 1956 р. розпочалася операцiя «Вихор», у
ходi яко! загинуло близько 2,5 тис. повстанцiв та понi:щ
700 вiйськовослужбовцiв Радянськоi'армii'. ЗапеКlIi бо'i на ву
лицях Будапешта тривали декiлька дiб. 1. Надя булЬ страчено
у червнi 1958 р. I-Jовий угорський уряд на чолi з Я. Кадаром вiдновив за допомогою СРСР порядок У Kpai'Hi. Уroрська кри
за загальмувала процес десталiнiзацii' у Радянському Союзi,
лiдери якого побоювались реалiзацiУамерикансько'i iдei' про
«звiльнеН!-IЯ>~ Схiдно'i Е.:вропи вiд комУнiзму.
Надзвичайно напружена ситуацiя зберiгалаеь з 1958 р. до
1961 р. у Берлiнi. Незважаючи на той факт, щО СРСР вста
новив дипломатичнi стосунки з ФРН, Сполученi Штати Аме
РЮШ виступали проти будь-яко/'о офiцiйного визнання Hi- мецько! Деl\юкратично'i Республiки. Намагаючись зламати onip CBo'ix захiдних опонентiв, Хрущов використовував едину
зброю тиску, що знаходилась у його руках - Берлiн. У серпн!
1961 р. за одну нiч було споруджено BcecBiTHЬO вiдому стiиу, котра iзолювала Захiдний Берлiн вiд iншо'i LIaСТИНИ НДР. У ре
зультатi цiЕ:'i акцi\ Нiмеччииа стала остаточно подiленою на двi частини. I1iдконтрольнi вiдповiдно США i срер.
ерер у добу «вiдЛU2Щ>: свimло й milti
Наприкiнцi 50-х - на початку 60-х pOKiB СРСР продсмон
стрував CBiTY свою спроможнiсть зрiвнятися зi СlllA, що вiдо бразило нове спiввiдношення СlШ на llланетi: iснування ДВОХ
держав, ще не рiвних за могутнiстю, але значно випереджаю
чих yci iншi "-l'аi'ни cBiтy. Тому осо6ливе значення в цей час
мали радянсько-американс.ькi вiДНССИIIИ, якi В основному й визначали хiд «холодно"!" вiЙни».
Можливiеть покращення вза€мин мiж двома державами продемонстрував вiзит М. Хрущова дО США, щО вiдбувся з 15 до 27 верееня 1959 р. Безумовно, перший вiзит радянського
лiдера до США не Ilривнiс нiчого принципово нового У на
пруженi стосунки мiж великими державами. Проте М. Хру щов та Д. Ейзенхауер у спiльному меморандумi вiДЗНа"lИЛИ, що обмеження озбро€нь - найважливiша cBiToBa проблема.
яку необхiдно вирiшувати.
CBiT очiкував вiзиту президента ОI1А ДО СРСР, запла нованого на 1960 р. Однак iнцидент з американським розвi
дувальним лiтаком У-2, :збитим 1 травня 1960 р. над тери торi€ю Радянського Союзу новим типом вiтчизняних ракет (до цього моменту американська розвiдувальва та бомбар
дувальна авiацiя абсолютно безперешкодно перетинала по
вiтряний кордон СРСР), поховав Bci сподiвання на розвиток
дiалогу мiж ДВОI\-lа краi·нами.
.16 травня того ж року у Парижi вiдкрилася зустрiч лiдерiв
СРСР, США, .Великобританii· та Францi·i. Хрущов ще перед
вiдкриттям переговорiв вимагав Bi}]. президента Ейзенхауера
офiцiйного вибачення за провокацiю Пауерса - пiлота ;1iTaKa
у-2, збитого над Свердловськом. Ейзенхауер вiдмовився при нести вибачення, пiсля чого делегацi"i, не промовивши жод
ного слова, пiшли з зали переговорiв. М. Хрущоg анулював CBO€ запрошення Д. Ейзенхауеру на вiдвiдування СРСР, i ра
дянсько-американсьКl ВlДносини знову опинилися надовго за
консервованими.
у листопадi 1960 р. на президентських виборах у США
перемiг предстаВНИI< демократично"i партi"i Дж. Кеннедi. Од нiею з перших зовнiШНЬО~lолiтичних аКlliй нового лiдера був
Роздiл 7
розрив дипломаТИ(-II-ШХ KOHTaKTiB з Кубою, де на початку 1959 року до влади прийшли демократичнi сили на чолi з Фiделем Кастро. 3 цьоro моменту вiдносини мiж Кубою та США стали
вiдкрито ворожими.
Радянський Союз прийняв рiшеIlНЯ надати маленькiй KpalHi всебiчну пiдтримку як полiтико-економiчноro, так i вiйськово го характеру. 3 липня 1962 р. розпочалась унiкальна операцiя пiд кодовою назвою «Анадир», метою ЯКОl було розгортання у безпосереднiй близькостi вiд США угруповування радянських вiйеьк, здатних вести самостiйнi бойовi дП на вiддаленнi t I тис. Kl\·1 вiд баз забезпечення. Першi бойовi пiдроздiли прибу ли на Кубу на початку серпня, а невдовзi на oCТPOBi з'явились ядернi боезаряди.
Перiод з ]4 до 27 жовтня 1962 р. став апогеем Карибсько·i
кризи. Американцi оroлосили про блокаду острова й почали
пiдготовку вiЙськового вторгнення. 27 жовтня ледве не закiн
чилося ядерною катастрофою - над Кубою був збитий амери кансъкий розвiдувальний лiтак-шпигун. Тiльки завдяки ТВСр
достi Дж. Кеннедi, який вiдмовився вiддати наказ про негай ний авiацiйний удар, та зустрiчним крокам М. Хрущова вдало ся уникнути вiЙни. Сторони врештi-решт дiйшли компромiсу. Радянський Союз погодився вивести ядернi ракети з територii" Куби. а Вашингтон, зi свого боку, пообiцяв не робити спроб вторгнення на острlВ, утримуючи вiд цього й своУх союзникiв, а також прибрати СВ01 ракети з тсриторiУ Туреччини, нацiленi наСРСР.
Вивiд ракет було здiйснено радянською стороною без по переднього обговорення цього питання з Ф. Кастро, тому ре
акцiя останнього на «капiтулянтство» М. Хрущова була вул
канiчною. Надзвичайно складнi переговори 2 американською
та кубинською сторонами був змушений вести А. Мiкоян.
20 листопада 1962 р. президент СН 'А оroлосив про припинен ня блокади Куби - Карибську кризу вдалось розв'язати, пiсля
чого радянсько-американський дiалог було поновлено.
5 серпня 1963 р. мiнiстри iноземних справ СРСР, США та
ВеликобританiI пiдписали у MOCKBi iсторичний договiр про
