ВСТУП ДО СПЕЦІАЛЬНОСТІ

МОДУЛЬ 1. ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2

Тема 1. Основні напрями професійної діяльності практичного психолога

План

1.Психологічна служба в системі освіти.

2. Спортивний психолог.

3. Психолог у сфері економіки та юриспруденції.

4. Професійна діяльність психолога у медичній та соціальній сферах.

Питання 1. Психологічна служба в системі освіти.

Активний розвиток педагогічної психології починається з кінця ХІХ ст., а необхідність діяльності психолога у педагогічній сфері усвідомлюється на початку ХХ ст.

В цей період психологічні функції в системі освіти виконують педагоги. Проте поступово починають вводитись й посади психологів.

1909 р. – Франція – перша шкільна психологічна служба.

1913 р. – Англія – перший шкільний психолог.

1915 р. – США – перший шкільний психолог.

У наступні 10 -15 р. у багатьох країнах виникають психолого-педагогічні служби.

Практичне використання психології у нашій країні починається з початку ХХ ст. Спеціалісти в галузі педології здійснювали комплексне вивчення дитини та прагнули інтегрувати психологічні, педагогічні та соціологічні знання в роботі з дітьми. В їх діяльності переважало тестове обстеження дітей для встановлення рівня їх розумового розвитку, для здійснення профвідбору. Проте ненадійність і недостатня наукова обґрунтованість тестів та відповідних висновків (зокрема, переведення учнів до спеціальних шкіл) обумовили критику педології (Постанова ЦК ВКП(б) у 1936 р. «Про педологічні викривлення у системі наркомпросів»), оголошення її шкідливою, що, у свою чергу, спричинило відкинення навіть позитивних напрацювань та загальмувало розвиток дитячої практичної психології.

З кінця 60-х років починають створюватися шкільні психологічні служби.

У 1970 р. – перший психолог у сільськогосподарському технікумі.

З 1975 р. – психологи у школах-інтернатах для «важких» підлітків.

З 1980 р. (як експеримент) – психологи у деяких загальноосвітніх школах.

З початку 1980 р. починається інтенсивне становлення психологічної служби в системі освіти. З цих питань проводяться всесоюзні конференції психологів (Таллінн, 1983 р.; Москва, 1984 р.).

Внаслідок завершення 7-річного експерименту зі впровадження у школах Москви посади практичного психолога було визначено предмет, завдання шкільної психологічної служби та розроблене «Положення про психологічну службу народної освіти» (1989 р.).

З 1988 року вводиться ставка шкільного психолога.

Починається розвиток і розширення сфери діяльності практичного психолога в освіті: психологічна служба починає охоплювати всю систему навчання і виховання (дитячі садки, дитбудинки, школи, ліцеї, ПТУ,школи-інтернати, коледжі).

Розпочинається підготовка фахівців з педагогічної психології та перепідготовка спеціалістів з вищою освітою.

Отже, за визнанням П.А.М'ясоїда, психологічна служба школи стає реальністю. З'являється спеціаліст, який разом із вчителем буде вирішувати практичні задачі. Успішність його роботи залежатиме від того, наскільки швидко академічна психологія перейде від доведення необхідності психологічної служби в школі до її науково-методичного забезпечення.

Статус психологічної служби (визначається адміністративною структурою):

1. Психолог працює під адміністративним керівництвом міського або районного управління освіти, що обслуговує кілька навчальних закладів.

2. Психолог працює під адміністративним керівництвом навчального закладу.

3. Консультативний психологічний центр працює під адміністративним керівництвом міського (районного, обласного) управління освіти або як самостійний підрозділ, або у складі позашкільного закладу.

4. Психолог, що працює у НМЦ або кабінеті у складі управління освіти (міського, районного, обласного).

Щодо статусу психолога у школі, то, з одного боку, він не може

відігравати роль учителя (який оцінює і санкціонує поведінку учня), але з іншого боку, він є рівноправним членом педагогічного колективу, який бере участь у вирішенні долі вихованців; підпорядковується директору школи або його заступнику.

Дві трактовки статусу психолога в школі пропонує Л.М.Фридман:

1 – «модель лікаря»: головною задачею психолога є профілактика і виправлення відхилень у психічному розвитку школяра;

2 – член педагогічного колектива, який реалізовує свої спеціальні можливості не прямо на учня, а через вчителів, класних керівників, адміністрацію, самоуправління.

Оцінюючи роль психолога у школі, П.А.М'ясоїд зауважує, він має бути посередником у системі взаємовідносин учасників навчально-виховного процесу, зразком поведінки дорослого, яка зорієнтована на дитину, зразком довірливого стилю спілкування.

Завдання психолога у сфері освіти:

1. Діагностика розумового розвитку дітей, оцінка їх якостей і здібностей:

а) заходи, пов’язані з прийомом дітей до першого класу:

- у загальноосвітній школі їх метою є профілактика труднощів, пов’язаних зі вступом дитини до школи;

- у гімназії, ліцеї – відбір дітей за певними критеріями ( наприклад, для поглибленого вивчення іноземної мови важливими є високий рівень загального розвитку, розвиненість пам'яті, фонематичного слуху тощо);

б) залучення вчителів до вивчення процесу розвитку дитини на різних етапах у природних умовах;

в) оцінка вихованості учнів.

2. Вимірювання та тестування, відбір для навчання за спеціальними програмами.

3. Психологічна підтримка і допомога дітям, які цього потребують.

Пріоритетні напрями діяльності:

• підвищення психологічної культури всіх учасників навчально-виховного процесу ( лекції, семінари, консиліуми, круглі столи тощо);

• психологічна профілактика і корекція (визначення учнів, схильних до девіантної поведінки і відставання у навчанні; заходи з усунення конфліктів та їх профілактика, а також – з усунення відставань, девіацій);

• соціально-психологічне обстеження учасників педагогічного процесу для покращання навчання і виховання учнів;

• моніторинг психологічного розвитку дітей.

Основна психологічна проблематика:

1. соціально-психологічна проблематика (проблема адаптації до навчання; фактори шкільної дезадаптації; розв’язання конфліктів, дослідження становища учня в колективі, взаємин з батьками, вихователями тощо);

2. індивідуально-психологічна проблематика (визначення рис та якостей учня, складання індивідуально-психологічних карт особистості, дослідження особистісних проблем, кризових станів, виявлення схильності до девіантної поведінки тощо);

3. навчально-виховна проблематика (визначення готовності до навчання; профорієнтаційна робота; вивчення здібностей, інтересів,ю нахилів, ускладнень і відставань у навчанні.

Функції практичного психолога в сфері освіти:

- просвітницька функція;

- організаційна функція;

- консультативна функція.

Питання 2. Спортивний психолог.

Психолог, який працює у сфері спортивної діяльності, спрямовує свою діяльність на таке:

• забезпечення сприятливих психологічних умов для розвитку видів спорту та досягнення результатів на світовому рівні;

• збереження висококваліфікованих спеціалістів; створення системи підготовки і перепілготовки, підвищення кваліфікації психологів у спорті;

• забезпечення соціально-психологічної адаптації спортсменів та ветеранів спорту.

Складові професійної діяльності спортивного психолога:

• участь у підготовці спортсменів у змагально-тренувальному процесі;

• погодження своїх дій з тренером;

• вивчення спортсменів;

• ведення політики неприєднання у конфліктних ситуаціях в тренерському середовищі;

• виконання ролі «буфера» у напружених ситуаціях між тренером і спортсменом;

• коректне надання тренеру психологічної інформації про спортсмена;

• ненав’язливе інформування тренерів щодо актуальних проблем психології спорту;

• психорегуляція стану у перед-, післястартовий період і після виходу зі змагання;

• проведення соціально-психологічних досліджень з проблем формування команд, міжособистісних взаємин в них, підвищення їх згуртованості; стосунків з тренером, з «фанатами», міжкомандних стосунків;

• всебічний розвиток спортсмена, підвищення його загальної і психологічної культури.

Підходи до організації діяльності:

1. функціональний: професійні функції чітко визначені; результатом їх виконання є мета діяльності;

2. проблемно-функціональний: психолог виділяє проблему і розробляє програму своєї діяльності з чіткою метою. Діяльність може бути випереджаючою (бо проблема не має чітко визначеного характеру);

3. системний: система бачення ситуації (які суб’єкти (спортсмени, тренери), які взаємозв’язки потребують впливу) та підбір адекватних способів впливу.

Сутність професійної діяльності спортивного психолога – психологічне супроводження усього спортивного циклу.

Напрями діяльності спортивного психолога:

• психодіагностика спортсменів і тренерів,

• психодіагностика спортивних здібностей,

• спортивний відбір,

• профілактика несприятливих психологічних станів та негативних явищ у спортивному середовищі,

• психогігієна спортивної діяльності,

• психологічна освіта тренерів і спортсменів,

• психологічна підготовка спортсменів,

• психологічна реабілітація і реадаптація,

• психологічна корекція негативних станів, реакцій, неадекватної поведінки,

• психологічне сприяяння у «зіграності» команди,

• психологічне консультування.

Мета діяльності – формування психологічної стійкості спортсменів до поразок, їх психологічної готовності до участі у змаганнях і оптимального ефективного функціонування у спорті.

Завдання діяльності:

1. створення системи психологічних програм для рішення завдань виведення команди, спортсмена на рівень психологічної стабільності, на пік спортивної форми; психологічної надійності у змаганнях; формування психологічної готовності тренера до управління командою і спортсменами у екстремальних умовах змагальної діяльності;

2. підбір методів психорегуляції спортсменів;

3. виявлення резервів і слабких місць в оточенні спортсмена для оптимізації його впливу.