7.8. Міжнародні валютно-фінансові відносини

1Сутність міжнародних валютних відносин

2.Валюта і валютний курс

Міжнародні валютні відносини — це сукупність валютно-грошових і розрахунково-кредитних зв'язків у світогосподарській сфері.

Валютна система - сукупність певних валютних відносин. Їх розрізняють 3.

Перша із них - система золотого паритету - склалась наприкінці 19 століття. У цій системі основою грошового обігу було золото. Друга світова валютна система базувалась на золотовалютному стандарті (Бретон-Вудська система); вона остаточно склалась у 50-х роках 20 ст., коли була введена взаємна конвертованість валют провідних країн світу. Сучасна світова валютна система (Ямайська) ґрунтується не на золотих, а на нерозмінних кредитних грошах - банкнотах.

За умов золотого стандарту найважливішим елементом валютної системи був золотий паритет - співвідношення грошових одиниць різних країн, виражене ваговою кількістю золота. Він був основою валютного курсу, за яким валюти обмінювались між собою.

Система золотого стандарту мала такі переваги:

• Стабільні валютні курси, що зменшувало ризики і стимулювало зростання обсягів міжнародної торгівлі

• Автоматичне вирівнювання дефіцитів платіжних балансів

Недоліки даної системи:

• Фіксований валютний курс змінював грошову масу в країні незалежно від державної економічної політики

• Золотий стандарт може функціонувати лише за наявності золотого запасу, при його вичерпанні в країні ця система не функціонує

Ці причини й зумовили крах цієї системи після світової кризи 1929-1933 рр.

В 1944 році була скликана конференція, на якій була досягнута домовленість про введення системи регульованих пов’язаних валютних курсів (Бретон-Вудська система) і створення Міжнародного валютного фонду (МВФ).

Основні принципи даної системи:

• Кожна країна-член МВФ встановлювала золоте забезпечення своєї валюти, визначаючи валютний паритет між своєю валютою і валютами інших членів МВФ

• Кожна країна зобов’язувалась зберігати курс своєї валюти відносно інших валют незмінним

За даної системи в якості міжнародних резервів використовувались золото і американський долар. Для забезпечення стійкості системи уряд США зобов’язався обмінювати долари на золото. У 1971 році і ця система потерпіла краху.

За Ямайською угодою, яку уклали члени МВФ, з 1978р. була введена нова валютна система - система регульованих гнучких валютних курсів (Ямайська).

За даною угодою золото було вилучено з обігу, валютний курс відірвався від золотого паритету, золотий вміст валют було відмінено. Новою основою став валютний паритет, що встановлюється на валютних ринках шляхом котирування валют, тобто встановлення однієї валюти в інших валютах. Цей курс значною мірою визначається попитом і пропозицією валют і стає основою для їх обміну.

За рішенням МВФ паритети валют встановлюються за СДР. Валютний кошик СДР включає 3 валюти: долар США, японську єну, євро; до цього включав 5 валют.

Конвертованість валюти — це можливість її обміну (конверсії) на ва­люти інших країн або на золото за офіційно встановленим паритетом (кур­сом).

Повністю оборотними, або вільноконвертованими (ВКВ). є валюти кра­їн, де відмінено всілякі валютні обмеження як для резидентів (фізичних і юридичних осіб цієї країни), так і для нерезидентів (іноземних фізичних

Частково оборотні, або частково конвертовані (ЧКВ), — це валюти тих країн, які відмінили валютні обмеження не на всі валютні операції або тільки для нерезидентів. До них належать валюти більшості західноєвро­пейських країн.

Необоротними (замкнутими), або неконвертованими (НКВ^І, є валюти країн, які повністю зберегли валютні обмеження на всі валютні операції як для резидентів, так і нерезидентів. Це, як правило, валюти залежних і економічно слаборозвинених країн, які здебільшого прикріплені до ва­лют колишніх метрополій.

У системі державного регулювання економічного життя виділяють су­купність заходів, які здійснюються країнами і їхніми центральними бан­ками у сфері грошового обігу та валютних відносин з метою впливу на купівельну спроможність грошей, валютні курси та на економіку зага­лом. У цьому полягає сутність певної валютної політики. Ця політика здій­снюється переважно у двох формах — обліковій (дисконтній) та девізній.

Облікова політика у сфері міжнародних валютних відносин спрямова­на на регулювання валютного курсу шляхом зміни відсоткових ставок за кредит. Підвищення їх призводить до припливу капіталів із країн, де такі ставки нижчі, що підвищує курс національної валюти і поліпшує стан її платіжного балансу. І, навпаки, зниження відсоткових ставок у країні призводить до відпливу капіталу в інші країни і зниження курсу національ­ної валюти.

Девізна політика спрямована на регулювання валютного курсу шля­хом купівлі або продажу іноземної валюти (девіз).

Валютна політика нерідко набуває форми валютної інтервенції — пря­мого втручання держави через центральний банк або державну скарбни­цю в операції на валютному ринку для впливу на курс валюти своєї краї­ни чи іноземної шляхом продажу або купівлі іноземної валюти чи золота з одночасним уведенням обмежень у сфері валютних операцій на внутріш­ньому ринку.

Валютні блоки — це угруповання країн, засновані на валютно-еконо­мічному домінуванні держав, що очолюють цей блок, шляхом прикріп­лення до їх валюти валют країн — учасниць блоку

Міжнародна валютна система — це форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і закріплена між­державною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів і міждер­жавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-роз­рахунковий оборот у рамках світового господарства

Світовий грошовий товар є носієм міжнародних валютно-грошових від­носин і приймається кожною країною як еквівалент вивезеного з неї багат­ства

Сукупність усіх платіжних інструментів, які можуть бути використані у міжнародних розрахунках, називають міжнародною ліквідністю.

Міжнародний валютний фонд, згідно з проектом угоди, передбачав вста­новлення широкого міжнародного співробітництва у сфері валютних від­носин, забезпечення стійкості валютних курсів, поступову відміну валют­них обмежень і запровадження оборотності валют. МВФ почав діяти з березня 1947 р.

Міжнародний банк реконструкції і розвитку розпочав свою діяльність у 1946 р. Його головне завдання полягає у наданні допомоги країнамчленам банку в розвитку їхньої економіки у формі довготермінових кре­дитів (до 15—20 років) на виробничі цілі. Членами МБРР можуть бути лише члени МВФ.

Європейська валютна система включала три складові:

1. зобов'язання щодо узгодженої зміни ринкових валютних курсів у взаємо-домовлених кількісних межах за допомогою валютного втручання центральних банків, у тому числі підтримкою коливань ринкового курсу валют у звужених межах;

2. механізм кредитної допомоги урядам, які зустрічалися з фінансови­ ми труднощами за підтримки ринкового валютного курсу;

3. спеціальна європейська розрахункова одиниця — ЕКЮ, що була колективною міжнародною валютою і мала визначений валютний курс, розрахований на основі «валютного кошика» національних валют країн

Сучасний валютний ринок — це розгалужена система механізмів, функціонування яких покликане забезпечити купівлю і продаж національних грошових одиниць та інозем­них валют з метою використання їх для обслуговування міжнародних платежів

Отже, важливим атрибутом валютного ринку є запроваджен­ня функціональних елементів його регулювання. Уся система міжнародних валютних операцій, союзів і угод, що діють на міждержавних та регіональних засадах, є відповідними атрибу­тами регулювання валютно-ринкової діяльності

Світовий валютний ринок — це система стійких економічних та орга­нізаційних відносин, пов'язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах. На ньому здійсню­ється широке коло операцій щодо зовнішньоторговельних розрахунків, туризму, міграції капіталів, робочої сили тощо, які передбачають вико­ристання іноземної валюти покупцями, продавцями, посередниками та банківськими установами і фірмами. Головними суб'єктами валютного ринку є великі транснаціональні банки, що мають розгалужену мережу філій і широко використовують в операціях сучасні засоби зв'язку, ком­п'ютерну техніку.

Платіжний баланс - це документ, що відображає всі операції з коштами, які опосредуют (обслуговують) зовнішньоекономічні зв'язки країни.

Облік платежів по всіх зовнішньоекономічних операціях здійснюється за принципом подвійної бухгалтерії.

Наприклад, гроші, що надходять у країну за рахунок експорту, прибуткуються зі знаком "плюс" (тобто як дохід), а гроші, що залишають країну (наприклад, на сплату за імпорт), записуються в платіжний баланс зі знаком "мінус" (тобто як видаток). Різниця між доходами й видатками по зовнішньоекономічних операціях називається "сальдо платіжного балансу". Воно може бути позитивним або негативним. В останньому випадку країна буде мати "дефіцит платіжного балансу". Інакше кажучи, така країна більше витрачає грошей за рубежем, чим одержує ззовні, а отже, у зовнішньоекономічній області живе "не по коштам". Це може негативно позначитися на стабільності обмінного курсу її національної валюти.

Платіжний баланс складається з 3-х великих розділів:

• рахунок (або баланс) поточних операцій,

• рахунок (або баланс) операцій з капіталом,

• розрахунки по офіційних міжнародних резервах.

У балансі поточних операцій відображається процес обміну товарами й послугами, а також однобічні разові платежі. Частина платіжного балансу, що відображає експорт і імпорт, називається торговельним балансом країни (отже, "платіжний баланс" ширше "торговельного"). Якщо експорт перевищує імпорт, то торговельний баланс уважається позитивним (або "активним"), а якщо імпорт перевищує експорт, те негативним (або "пасивним"). Крім того, у першому розділі платіжного балансу відображається торгівля послугами (туризм, послуги лінії зв'язку, утримування військових баз за кордоном, переклади грошей родичам за рубіж, передача спадщини, і т.п.). Сумарний підсумок по торговельному балансі, обміну послугами й разовими платежами показує "сальдо по поточних операціях".

Баланс руху капіталів відображає купівлю й продаж закордонних активів, надання й одержання довгострокових і короткострокових позик і позичок. Кошти, надані іншим державам або іноземним предприя тиям, 1эассматриваются як відтік капіталу, а позики, отримані в інших держав, розглядаються як приплив капіталу.

У третьому розділі виділяються операції, не пов'язані з комерційною діяльністю. Вони служать коштами зрівноважування сальдо платіжного балансу, наприклад зменшення його дефіциту. Із цією метою використовується продаж золота, залучення нових кредитів, відстрочка платежів по кредитах, отриманим раніше, і відсоткам за користування ними. Всі ці операції мають особбе призначення - поліпшити стан платіжного балансу й тому виділяються в особливий розділ.

Таким чином, платіжний баланс є головним статистичним документом, що відображає зовнішньоекономічні операції країни. Його стан має важливі наслідки для її економіки. Наприклад, сильні коливання сальдо по поточних операціях (у ту або в іншу сторону) небажані, тому що різке збільшення позитивного сальдо веде до швидкого росту грошової маси й тим самим стимулює інфляцію, а різке збільшення негативного сальдо може викликати "обвальне" зниження обмінного курсу, а отже, хаос у внешнеэкомичес-ких операціях країни. Саме тому держава активно регулює платіжний баланс, використовуючи прямій контроль, операції офіційними міжнародними резервами, зміни обмінного курсу.