Рівень реальної заробітної плати залежить від:

1) номі­нальної заробітної плати;

2) рівня цін на предмети споживання та послуги (індекс вартості життя);

3) податків, які сплачують робітники до бюджету держави і фондів соціального страхування

Зміну реальної заробітної плати визначають за до­помогою індексу вартості життя, який обчислюють зіставленням суми товарних цін, які в різні періоди сплачують робітники за придбання необхідних засобів до існування.

Мінімальна заробітна пла­та — це грошове вираження вартості, ціни та частково резуль­тативності праці найманого некваліфікованого працівника, який виконує просту роботу (наприклад, землекопа). Вона встановлюєть­ся законодавчо державою як норматив мінімально допустимого рівня оплати робочої сили та результатів праці (частково — в межах необхідного продукту) у формі місячного заробітку або погодинних тарифних ставок.

4.16. Ринок праці

1.Суть і особливості ринку праці

2.Умови рівноваги ринку праці

Особлива сфера економічних відносин, в межах якої здійснюється певним чином організована взаємодія покупців та продавців робочої сили, утворює ринок робочої сили.

Ринок праці є найважливійшою ланкою розвинутій ринковій системі та означає надання прав кожній людині на вільний продаж свої робочої сили за власним бажанням і вибором на правах трудового найму.

Об’єктом купівлі продажу робоча сила стає за умов існування з іншого боку вільного вибору професії або виду діяльності, що передбачає вільне переміщення людини в межах країни та за її межами

Форми надання страхової підтримки та соціальної допомоги без­робітним досить різноманітні й залежать від таких чинників, як ка­тегорія безробіття, наявність страхування, його тривалість, термін, сімейний стан безробітного тощо. Наприклад, у разі, якщо безробіт­ний ще ніколи не мав постійної роботи (шукає її вперше чи є тимча­сово зайнятим), він може розраховувати на соціальну допомогу в твердо визначених межах (сума чи відсоток від мінімальної зарпла­ти). У решті випадків страхові виплати комбінуються з соціальною допомогою. Розміри страхових виплат дедалі зменшуються залежно від тривалості періоду безробіття. Відбувається поступовий перехід до виплат соціальної допомоги, яка може й не мати обмежень щодо терміну, особливо коли вона є формою соціального забезпечення.

Не обмежується тривалість допомоги з безробіття у Бельгії та Данії. В інших країнах вона лімітується термінами безробіття за ка­лендарний рік (Італія — 180 днів, Канада — 38 тижнів, Норвегія — 40 тижнів, Велика Британія —- 312 днів за кожним випадком втрати роботи) чи тривалістю страхового стажу (Франція — від 3 до 30 міс, Німеччина — від 4 до 12 міс). У Японії тривалість виплат залежить від страхового стажу та віку й коливається від 90 до 300 днів. У США вона становить 26 тижнів, але може тривати до 39 — за видом безро­біття та 56 тижнів — у разі стихійного лиха

Існування ринку робочої сили дозволяє підприємцям наймати робітників, що є неодмінною умовою будь-якої господарської діяль­ності. При цьому необхідно розуміти, що попит на робочу силу є по­хідним, залежним від 1) попиту на товари та послуги, для виготов­лення яких треба наймати робітників, і 2) технічного оснащення виробництва. Основним економічним фактором попиту на робочу силу є фонд заробітної плати підприємства: висока заробітна плата обмежує роботодавця у наймі працівників, і навпаки.

Рішення про пропозицію робочої сили приймають самі робітни­ки. Основним матеріальним стимулом при цьому виступає реальна заробітна плата: чим вище її рівень, тим більше робітників пропону­ють свої здібності до праці. Важливу роль у формуванні пропозиції робочої сили відіграють такі фактори: прихильність до професії, пре­стижність праці, моральне задоволення, яку вона приносить, мож­ливість реалізувати творчі здібності, культурні та релігійні інтереси тощо. Для пропозиції робочої сили характерні два явища: "ефект за­міщення" та "ефект доходу". Пропонуючи свої трудові послуги, пра­цівники порівнюють свій дохід (реальну заробітну плату) з втратами

вільного часу через необхідність роботи за наймом. При цьому спо­чатку вони віддають перевагу робочому часу, а не вільному, оскіль­ки можливе збільшення останнього сприймається як втрата частини доходу (ефект заміщення). Але коли матеріальна забезпеченість і рі­вень життя істотно зростають, працівники намагаються якнайбільше використовувати можливості вільного часу (ефект доходу). Пропо­зиція робочої сили знижується, тобто високі доходи стимулюють до­звілля, а не працю, яка в цьому випадку розглядається як товар більш низької якості.

Взаємодія попиту та пропозиції на ринку робочої сили забезпечує його орієнтацію на формування рівноважного рівня заробітної пла­ти. При такому рівні заробітної плати в економіці встановлюється повна зайнятість, оскільки попит на робочу силу дорівнює пропози­ції робочої сили

Якщо заробітна плата є низькою (на рівні 3,), то за цих умов по­пит перевищує пропозицію і на підприємствах не вистачає праців­ників. З метою залучити працівників підприємці збільшуватимуть заробітну плату. При цьому все більше людей намагатимуться отри­мати роботу (рух по лінії пропозиції к). Проте заробітна плата, яка зросла, змушуватиме роботодавців наймати меншу кількість праців­ників (рух по лінії попиту т).

У розвинених ринкових країнах профспілки також мають певну систему заходів, за допомогою яких вони впливають на механізм функ­ціонування ринку праці. За сучасних умов профспілки таким чином регулюють взаємовідносини між суб'єктами цього виду ринку:

1. Обмежують пропозицію праці, що досягається: обмеженням робо­ чого часу за допомогою законодавства, забороною приймати на роботу нечленів профспілки, обмеженням навантаження та інтен­сивності праці;

2. Здійснюють тиск на підприємців у період укладення колективних угод в бік підвищення ставки заробітної плати;

3. Сприяють розвиткові тих видів виробництв, які викликають по­пит на працю і тим самим забезпечують підвищення заробітної плати;

4. Протидіють монополізації виробництва. Відомо, що монополія добивається підвищення цін за рахунок скорочення виробництва, це негативно впливає на рівень заробітної плати. Виступи проти монополії стримують тенденції до падіння заробітної плати.