5.12. Повна і неповна зайнятість

1.Ринок робочої сили

1. Зайнятість: сутність, форми та ефективність

2.Неповна зайнятість і безробіття в механізмі відтворення робочої сили

Сукупний працівник виникає і функціонує як соціаль­но-економічна і техніко-організаційна єдність робітників, які органічно взаємозв'язані і створюють єдиний вироб­ничий механізм у процесі вироблення кінцевого про­дукту.

Умовами формування сукупного працівника є: спіль­на праця, її суспільний поділ та необхідність обміну продуктами індивідуального виробництва.

Трудовий потенціал — це маса всіляких можливих ресурсів праці, що визначаються чисельністю всіх працездатних людей і тих, які наближаються до цієї категорії

Складовою частиною трудового потенціалу суспіль­ства є населення, зайняте як у виробничій, так і у не­виробничій сферах: люди працездатного віку, зайняті домашнім господарством, навчанням, військовою служ­бою; працездатні пенсіонери та деякі інші.

Ринок робочої сили — це суспільно-економічна фор-. ма руху трудових ресурсів, особливий, властивий роз­винутим товарно-грошовим відносинам спосіб включен­ня робочої сили в економічну систему. В умовах рин­кової економіки робоча сила виступає як товар і в цьому схожа з іншими товарами, піддається економічній оцін­ці й оптимізації.

Принципами функціонування ринку робочої сили є:

• кожен індивідуум має право і можливість вільно продавати свою робочу силу на засадах трудового най­му за власним вибором і бажанням і за ринковою ціною на основі контракту між робітником і наймачем;

• роботодавець (підприємець, виробничий колектив, держава тощо) сам вирішує, скільки і яких робітників йому наймати;

• робочі місця створюються і регулюються державою не більшою мірою, ніж іншими роботодавцями.

Елементами інфраструктури ринку є:

• сфера регулю­вання заробітної плати (закони, нормативні акти, угоди, колективні договори, арбітражні органи) і компенсацій (допомоги по безробіттю та ін.);

• мережа кас і різні фонди;

• служба зайнятості і працевлаштування;

• система профорієнтації, професійної підготовки і перенавчання трудових ресурсів;

• профспілкові організації і спілки роботодавців тощо

Суб'єктами регулюван­ня є профспілки, об'єднання підприємців, держава

Пропозиція робочої сили характеризується чисельніс­тю осіб, які потребують працевлаштування.

Вона скла­дається за рахунок трьох основних джерел:

• соціально-демографічного (випускники різних навчальних закла­дів, які розпочинають трудову діяльність),

• соціального (ті, хто не працював раніше, або ті, хто займався до­машнім господарством)

• економічного (вивільнювані з різних галузей народного господарства).

Вивільнення з галузей народного господарства відбувається через здійснення заходів

Пропозиція робочої сили визначається рівнем заробітної плати

Попит на робочу силу визначається потребами ро­ботодавців та попитом в економіці, а також технічною оснащеністю виробництва

Зайнятість — це діяль­ність громадян, пов'язана з задоволенням особистих та суспільних потреб, яка приносить їм доход у грошовій чи іншій формі.

Відповідно до Закону України «Про зайнятість насе­лення», прийнятого Верховною Радою України у 1991 р., зайнятими вважаються особи, які: працюють за наймом; працюють самостійно обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах держав­ної влади, громадських об'єднаннях; проходять дійсну служ­бу у Збройних силах; здобувають професійну підготовку або перепідготовку з відривом від виробництва; учні та студенти денних форм навчання; направлені на виконан­ня громадських оплачуваних робіт; зайняті вихованням малолітніх дітей, доглядом за хворими та людьми по­хилого віку; громадяни інших країн, що працюють у на­родному господарстві України.