5.16. Державне регулювання

1.Суть і основні напрямки державного регулювання економіки та економічної політики .типи та механізм державного регулювання

3.Проблеми удосконалення механізму господарювання в Україні

Економічна політика — це система економічних цілей та засобів (інструментів), які забезпечують вирішення стратегічних (довгострокових) і тактичних завдань розвитку економічної системи країни, втілених у держав­них (урядових) програмах

Регулювання виробництва і розподілу змішаних суспіль­них благ уряд здійснює:

• шляхом надання виключних прав на використання ре­сурсів для виробництва цих благ;

• запровадженням адміністративних бар'єрів на шляху до входження на ринок цих благ шляхом ліцензування, квотуван­ня

Вплив уряду на виробництво платних суспільних благ здійснюється шляхом:

• виробництва цих благ у належному обсязі та потрібної структури на підприємствах державного сектору;

• надання субсидій для їх виробництва підприємницькому сектору;

• адміністративного обмеження доступу до використання цих благ.

3. Ринок дбає про зиск, залишаючись байдужим до проблем вичерпності невідтворюваних природних ресурсів. Уряд бере на себе відповідальність за долю майбутніх поколінь, обмежує до­ ступ до цих ресурсів, частину їх консервує, запроваджує систе­му "покарань і стимулів" для запровадження ресурсозберігаю­чих технологій, фінансує фундаментальні наукові дослідження тощо.

4. Уряд урегульовує екстернальні ефекти, насамперед, нега­тивні, пов'язані з перекладанням одними суб'єктами своїх ви­трат на інших суб'єктів без будь-яких компенсацій потерпілим.

Це врегулювання здійснюється з двох боків:

1) уряд примушує за допомогою податків, штрафів, заборон I припиняти виробництво і забруднення, обмежуючи згубний вплив на довкілля та на обсяг збитків, завданих іншим суб'єктам;

2) уряд знешкоджує екстернальні ефекти (відновлює) та відшкодовує збитки, завдані ними, за рахунок державного бю­джету.

5. Уряд обмежує згубний вплив циклічних коливань і регулює небезпечну для стабільності економічної системи диферен­ціацію доходів серед різних верств населення, забезпечуючи со­ціальну спрямованість економічної системи.

6. В умовах трансформаційної економіки на уряд покладлсться ще одне, надзвичайно важливе завдання, зміст якого допомагає в забезпеченні балансу інтересів суб'єктів економічної та юціальної діяльності.

Типи урядового регулювання економіки:

• повна монопольна влада в управлінні економікою ( країн соціалістичного світу);

• поєднання ринкових та урядових регуляторів (Японія,IШвеція, ФРН, Австрія, Китай);

— крайній лібералізм, який визнає ефективною тільки необ­межену свободу підприємницької діяльності (США).

Визначають дві моделі урядового регулювання економіки:

• адаптивну модель, чутливу до змін і відмов ринку, що дає можливість уряду сумісно з приватним бізнесом гнучко при­стосуватись до умов економічного (національного та міжнарод­ного) довкілля. Прикладом цієї моделі урядового впливу на еко­номіку є США;

• проактивну модель, спрямовану на попередження фіас­ко ринку шляхом "виваженої міри" державного втручання в діяльність бізнесових структур. Ця модель властива японській системі урядового регулювання економіки.

Інструменти (засоби) — це ті дії, за допомогою яких можна реалізувати цілі та завдання, що постають перед урядом.

Уряд використовує для впливу на економіку прямі та не­прямі методи.

Прямі методи впливу ще називають адміністративни­ми, а непрямі — економічними. Адміністративні та еконо­мічні методи використовують відповідно прямі й непрямі за­соби впливу.

Прямі методи урядового впливу базуються на владно-роз­порядчих відносинах і проявляються у формі адміністративно­го впливу на поведінку, функціонування і результативність еко­номічних суб'єктів, обмежуючи певною мірою їх економічну сво­боду.

До прямих методів належать:

— дозволи на здійснення ліцензійних видів діяльності; реє­страцію та ін.;

—регламентація діяльності економічних суб'єктів і запро­вадження законів, інструкцій, нормативів тощо;

• заборони здійснювати певні види економічної діяльності, а також дій чи бездіяльності;

• застосування покарань та заохочень (стимулів);

—різноманітні форми цільового фінансування: державні інвестиції; надання субсидій підприємницькому сектору та сек­тору домогосподарств та ін.;

• прямий вплив на експорт: зняття мита, пільги на креди­тування експорту та ін.;

• державне замовлення.

Непрямі методи — це система правових і економічних ін­струментів, за допомогою яких держава впливає на поведінку економічних суб'єктів, а також на функціонування і результа­ти економіки, не обмежуючи економічної свободи суб'єктів гос­подарювання.

По перше, вибір методу впливу на економіку ґрунтується на економічній доцільності. І хоч адміністративне втручання в еко­номіку часто сприймається як грубе, надмірне, таке, що обме­жує економічну свободу економічних суб'єктів, необхідно відда­ти йому належне, зазначивши, що жодний економічний інстру­мент не може працювати без адміністрування.

По-друге, звуження меж економічної свободи — це не тільки недолік. Якщо, наприклад, індивідуальна свобода одних поне­волює або звужує межі індивідуальної свободи інших, то адміні­стративне втручання в обмеження економічної свободи перших є виправданим і бажаним. Це стосується багатьох сфер діяль­ності:

Адміністративні методи, таким чином, ґрунтуються на силі державної влади і включають:

— засоби заборони (скуповувати акції своїх конкурентів; заборона здійснювати будівництво чи інші види діяльності шля­хом припинення видачі чи дії ліцензії);

— засоби дозволу (видача ліцензій, дозволів на використай - і ня раніше заборонених ресурсів чи інших економічних благ);

— засоби примусу (держава зобов'язує підприємців забез­печувати безпечні умови праці; організувати виробниче навчан-ія, встановлювати очисні споруди, здійснювати обов'язкове врахування та ін.).

Економічні (непрямі) методи ґрунтуються на економічно­му інтересі та використовують інструменти фіскальної, моне­тарної, зовнішньоекономічної, соціальної, цінової, антициклі-чної та антиінфляційної політики

Стимулювання економічного зростання здійснюється шля­хом зростання обсягу державних закупівель (ТС), зменшення по­датків (ІТ) та збільшення трансфертних виплат домогосподарствам і бізнесу (ІР). Це бюджетно-податкові засоби впливу

Обмежувальна політика економічного зростання викорис­товується в періоди стрімкого зростання, коли виникає небез­пека "перегріву" економіки (буму), за яким йде спад. Щоб уник­нути спадів (тобто розривів у довгостроковому зростанні), це зростання необхідно обмежувати.

Заходи фіскальної політики, що обмежують економічне зростання, полягають у зменшенні державних закупівель зростанні податків (ТГ), зменшенні трансфертних виплат Це обмежує сукупний попит, а тому й обсяг національного ви­робництва.

Обмежувальні заходи монетарної політики спрямовані на зростання облікової процентної ставки (Ті)> зростання норми обо­в'язкових банківських резервів (Тг) та продаж населенню дер­жавних цінних паперів. Наслідком таких дій є зменшення про­позиції грошей, їх подорожчання, звуження кредиту, що стри­мує економічне зростання.

Антиінфляційна політика буває двох видів: спрямована на подолання інфляції радикальними заходами та спрямована на обмеження темпів зростання цін з метою адаптації (пристосу­вання) до цієї ситуації. Переважна більшість країн світу впро­ваджує адаптивну інфляційну політику. США, Велика Брита­нія та деякі інші країни надають перевагу радикальним мето­дам боротьби з інфляцією.

Довгострокова антиінфляційна політика має за мету лік­відацію інфляційних очікувань населення. Засобами реалізації цієї мети є: подолання бюджетних дефіцитів; контроль на зростанням грошової маси; формування належних обсягів золотовалютних резервів і т. ін.

Короткострокова антиінфляційна політика спрямована, насамперед, на обмеження темпів інфляції. Для вирішення цієї проблеми уряд спрямовує свої зусилля на зменшення диспро­порції між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Засоба­ми досягнення цього завдання є:

• стимулювання виробництва шляхом зростання державних закупівель, інвестицій;

• пошук соціально нейтральних джерел збільшення бюджетних надходжень;

Соціальна політика уряду ставить перед собою два основні завдання:

1. забезпечення нагромадження людського та соціальногокапіталу;

2. соціальний захист вразливих верств населення.