6. Характеристика розробок десяти шкіл стратегій

В процесі розвитку стратегічної думки сформувалися ряд напрямів (шкіл), які були систематизовані Генрі Мінтцбергом. Професор McGill University (Канада) і INSEAD Генрі Мінтцберг широко відомий своїм неоднозначним і критичним підходом як до предмета управління, так і до своїх колег - академіків, що займаються цією темою. Проаналізувавши майже 1500 статей, він виділив десять основних шкіл, що займаються формуванням стратегії.

Три перших описують, як стратегія повинна формуватися, в той час, як шість наступних намагаються описати, як вона формується на практиці. Десята і остання школа об'єднує тих, хто розглядає стратегію, як щось непостійне, залежне від обставин. Його робота пропонує хорошу ілюстрацію розрізненості мислення при розгляді об'єкту стратегії.

По Г. Мінтцбергу існують наступні школи: школа дизайну, школа планування, школа позиціонування, школа підприємництва, когнітивна школа, школа навчання, школа влади, школа культури, школа довкілля і школа конфігурації.

Школа дизайну. Представником цієї школи є такий відомий економіст, як К. Эндрюс. Основні положення школи дизайну були опубліковані в 1982 році в його роботі "Business policy: text and cases".

Мінтцберг вважає, що це "найбільш поширений погляд на процес формування стратегії", не лише тому, що він включений в множину бізнес курсів MBA, але і тому, що йому багато місця відводиться в підручниках після стратегії і інших матеріалів по предмету. Хоча цей підхід зазвичай асоціюється з Harvard Business School, а конкретніше з ранніми роботами Кена Эндрюса в 1960-х, Минтцберг вважає, що "ноги ростуть" не звідти. Джерелом він називає ранні роботи Ігоря Ансоффа і Пітера Селзника в 1950-х роках.

Школа Моделі, як він її називає, вважає, що "велика стратегія" виходить в результаті свідомого і ретельного розумового процесу. Поточні цілі і завдання перевіряються у світлі SWOT аналізу(сили, слабкості, можливості і загрози), після чого визначаються стратегічні альтернативи. Потім ці альтернативи оцінюються, зважаючи на цінності вищого керівництва і потребу в соціальній відповідальності, і вибирається єдина "краща" стратегія.

Генеральний директор не лише контролює процес, він або вона сам "вибудовує" стратегію. У цій моделі, кінцевий продукт унікальний для конкретної організації і з'являється у формі детальної "повної" стратегії, яка тільки і чекає, щоб її застосували на практиці.

Мінтцберг вважає, що хоча це і не зовсім не правильно, ця модель не лише застаріває, але і має ряд внутрішніх обмежень. Так, вона припускає, що чинники ринків і організації можна врахувати, зрозуміти і правильно оцінити в одній голові стратега. Це може працювати для простих систем, але навряд чи підійде для складніших ситуацій. Таке розуміння стратегії також явно відділяє "думку" від "справи".

Школа планування. Засновником цієї школи прийнято вважати одного з найвідоміших в області стратегічного управління і планування економістів - Ігоря Ансоффа. Основні ідеї школи планування були опубліковані в роботі Ансоффа "Планування для вищого керівництва" в 1969 році.

Девіз школи планування - передбачати і готуватися. Як вважають представники цієї школи, "в основі усіх дій компанії лежить механічне за своєю суттю допущення: попрацюй, як наказано, з кожною із складових частин, потім збери їх по інструкції - і ось він результат - корпоративна стратегія".

Послідовниками цієї школи формування стратегії є невід'ємною частиною процесу планування. Тому це дуже формалізований, раціональний процес, що зазвичай розділяється на конкретні кроки, кожен з яких супроводжується аналітичною роботою і пошуком відповідей на низку запитань. З точки зору Мінтцберга, такий підхід нагадує конвеєр.

Кожен елемент плану може бути конкретизований і виділений, потім відбувається робота над усіма компонентами, які потім знову збираються в одно ціле, і виходить правильна стратегія. Стратегія є кресленням, що містить конкретні цілі, бюджети, програми і плани діяльності. Хоча вона і знаходиться у сфері уваги генерального директора, безпосередня робота виконується штатними плановиками, які притягають вище керівництво тільки у разі потреби.

Припущення, що формування стратегії є результатом планування, на думку Мінтцберга, помилково. Він вказує на три головні помилкові допущення: що майбутнє можна передбачити; що стратегічне мислення можна без шкоди відокремити від управління; і що інформація, аналіз і технології можуть робити "інноваційні" стратегії. На його думку, стратегічне планування - це оксюморон. Тому його радує, що Школа Планування, дуже впливова в 70-х, сьогодні йде на другий план.

Школа позиціонування. Основні ідеї викладені в книзі Майкла Портера "Конкурентна стратегія", яка була опублікована в 1980 році. У своїй книзі Портер стверджує, що для кожної галузі є обмежене число стратегій. Стратегії, у свою чергу, формуються виходячи з аналітичних розрахунків, за допомогою зайняття певної позиції по відношенню до інших учасників ринку.

Проте, на думку Мінтцберга, витоки ґрунтованої на військовій концепції ідеї, що стратегія залежить від зайняття вірної позиції, можна простежити аж до праць Сунь Цзи, написаних в четвертому столітті до н.е. І дійсно багато виведень Школи Позиціонування звучать як "військові правила". "Якщо ви потрапили в таку-то ситуацію, вам належить зайняти наступну позицію". У області управління класичні консультаційні продукти такого роду в множині з'являлися в 60-х і 70-х роках (Матриця Бостона і ін.).

Деякі навіть пропонували займати позицію без урахування навколишніх обставин. Так, завоювання частки ринку за всяку ціну або дотримання по "кривій досвіду" так швидко, як це тільки можливо, вважаються вірним підходом у будь-яких обставинах. Роботи Майкла Портера по конкурентній стратегії початку і середини 80-х дали нове життя ідеям школи. Портер поставив перед собою завдання описати, які стратегії краще всього працюють в яких обставинах.

У моделі Портеру моделювання і планування поступилися місцем детальному аналізу, особливо конкурентному і галузевому. Хоча розробка стратегії залишається свідомим, контрольованим процесом, конкретна для цієї компанії, унікальна стратегія Школи Моделі поступається місцем загальним стратегіям, таким як лідерство по витратах, фокусування або диференціація, які компаніям слід використати.

Завданням розробника стратегії стає, використовуючи аналіз, вибрати кращу з можливих для його організації (по відношенню до конкурентів і галузі, в якій його компанія працює), щоб менеджери могли її впровадити. Це те, що Мінтцберг називає "детермінізм в одязі волюнтаризму".

Мінтцберг вказує на ряд проблем. Потреба у великих об'ємах інформації, необхідної для ефективного використання цієї моделі, робить її відповідною тільки для традиційних, зрілих галузей, тому що тільки ці галузі досить стабільні, щоб надати необхідний об'єм історичної інформації. Як і дві попередні школи вона також грішить розділенням процесів мислення і активної діяльності, і тому залишає мало можливості для навчання. "Її заклик - не вийти в полі і навчитися, а залишитися удома і порахувати.

Вона також обмежує вибір стратегії списком рецептів, "набором позицій", з яких треба вибрати. Стратегія існує як формула, а не "унікальний погляд". У ній є потенціал для розвитку творчості і доповнення інтуїції конкретними даними, але частіше вона веде до розробки безлічі наслідувальних стратегій. На думку Мінтцберга, помилка в тому, що аналіз підміняє стратегію, замість того, щоб виконувати свою головну функцію - підтримувати процес розробки стратегії.

Все три перелічені вище школи Генрі Мінтцберг назвав приписуючими. У описі Приписуючих Шкіл Г. Мінтцберг ясно дає зрозуміти, що, хоча ці три школи є найбільшими, він про них дуже невисокої думки. Частково причиною є його власна нелюбов до тих, хто віддає перевагу теоретичному ідеалу над тим, що відбувається на практиці. А частково, його розчарування, що їх успіх означає, що безліч цікавих можливостей залишаються недослідженими.

Школа підприємництва. Засновник школи П. Друкер. З точки зору представників школи, стратегія існує у свідомості керівника у вигляді перспективи. Таким чином, ця школа вважала, що вибір стратегії ґрунтований на інтуїції, а успішність вибору залежить від підприємницького таланту.

Хоча Мінтцберг дав назву Школи Підприємництва, описує він її в термінах, більше відповідних сьогодні для Школи Провидческих Лідерів. Тут формування стратегії - провидческий процес. Стратегія формується в голові одного лідера, який, ґрунтуючись на своїй інтуїції і минулому досвіді, вибудовує бачення майбутнього організації і напрям її руху.

Контролюючи і розробку, і впровадження, бачення лідера може мінятися з урахуванням навколишніх обставин і найбільше підходить для підприємницьких старт-апов або реструктуризації великих організацій. Мінтцберг припускає, що це може бути важливою частиною процесу пожвавлення організації.

З точки зору навчання, оскільки процес формування стратегії є продуктом одного розуму, то він залишається "чорною коробкою". Стратегія також має шанс стати жертвою капризів одного індивіда, який може бути схиблений на контролі і не має наміру ділитися владою. З іншого боку, стратегія може виявитися інноваційною і послідовною. Ця школа регулярно знаходить своє відображення в публікаціях Fortune на кшталт "успіх бізнесу зобов'язаний баченню генерального директора, а провал відсутності такого".

Когнітивна школа. Представники цієї школи розглядали вироблення стратегії як ментальний процес. Мінтцберг використовує термін Когнітивна Школа, не тому, що така реально існує, а тому, що "її важливість може привести до створення такої школи". Вказуючи на те, що стратегія є продуктом людського розуму, індивідуально або колективного, він підкреслює необхідність зрозуміти, "як розум обробляє інформацію і розробляє стратегію".

На жаль, більшість існуючої літератури по предмету використовують праці по когнітивній психології, яка схильна робити упор на обмежених можливостях індивіда збирати потрібну інформацію і обробляти її, що веде до суб'єктивних або спотворених виведень.

Включення в список цієї передбачуваної школи - швидше заклик більше працювати в цьому напрямі. На думку Мінтцберга, важливо зрозуміти, як мудрість, придбана з досвіду, впливає на формування стратегії.

Школа навчання. Формування стратегії розглядалося представниками цієї школи як розвиваючий процес. Мінтцебрг вважає небезпечним спрощенням трьох приписуючих шкіл, що вони пропонують "статичний процес, не сумісний з динамікою і складнощами розробки стратегії", - Повчальна Школа пропонує інше рішення: вчитися з часом. Мінтцберг сам "адепт" цієї школи, яка описує формування стратегії, як "послідовний процес".

Хоча цей напрям розвинувся з досліджень Джеймса Брайана Квінна, Мінтцберг вважає, що воно пройшло тільки частину шляху. Квінн описує процес "логічного приросту", при якому стратегія розвивається у міру того, як внутрішні рішення і зовнішні події з'єднуються, щоб створити консенсус серед вищого керівництва. Стратегії, таким чином, часто формулюють і впроваджують одночасно.

Мінтцберг йде ще далі, додаючи, що стратегічні ініціативи можуть з'являтися і на нижчих рівнях, а потім через менеджерів середньої ланки виходити на вище керівництво. Він додає, що стратегії можуть походити з безлічі джерел, у міру того як індивіди і групи приймають рішення, що ведуть до повторних дій. З часом ці зразки поведінки стають стратегіями.

Нарешті, щоб завершити опис школи навчання, він привносить концепцію навчання, як процесу виявлення того, що працює; розуміння, чому це працює; а потім свідомого розвитку цього напряму поведінки. "Роллю лідерів стає не вигадка детальних стратегій(як у попередніх шкіл), а управління процесом стратегічного навчання". Проте, Мінтцберг висловлює декілька застережень. Шлях спроб і помилок може привести до додаткових витрат, тимчасових витрат і неефективного використання ресурсів.

Він також може просто не підійти в деяких обставинах. "Ядерна війна і народження дитини не дуже добре підходять для стратегії "давайте спробуємо і подивимося, що вийде".

Школа влади. Формування стратегії, з точки зору представників школи, було процесом ведення переговорів. Мінтцберг розрізняє два напрями, що визнають політику частиною стратегічного процесу. На мікрорівні внутрішня політика виникає, коли впливові індивіди(чи коаліції індивідів, що мають владу) використовують політичні засоби для досягнення своїх цілей. Це особливо характерно для ситуації, коли "молодь" хоче порушити статус-кво і впровадити власну стратегію.

Це також можливо за часів великих змін, коли відбуваються значні зрушення у впливі і конфлікти, або коли немає однієї домінуючої сили.

Мінтцберг вказує на те, що хоча "навряд чи є сенс описувати формування стратегії, як процесу, в якому немає політики", слабкість цієї школи полягає в тому, що саме політиканство може зашкодити або навіть запобігти формуванню стратегії, тому що стратегічні цілі - предмет обговорення, а не згоди. Ця школа може відбивати реальність, але не дає надійного способу формування стратегії.

Другий напрям розглядає політику окремо від стратегії, коли компанії використовують політичний вплив на зовнішні організації для досягнення своїх цілей. Така "макро політика" має місце, наприклад, коли велика організація стикається із загрозою банкрутства і переконує національний уряд кинути їй рятівний круг.

Школа культури. Представники цієї школи представляли процес формування стратегії як результат зусиль великої кількості співробітників компанії, тобто як колективний процес.

Незважаючи на той факт, що культура набула несподівано великого значення в літературі по управлінню в 80-х, поки вийшло дуже мало робіт, що безпосередньо зв'язують культуру і стратегію. Виключення - Шведська школа, особливо активна в 70-х. Використовуючи нечисленні джерела, Мінтцберг намагається визначити основні постулати Культурної Школи. На думку її прибічників, загальноприйняті переконання, традиції і історія або культура створюють очікування. Очікування потім формують поведінку.

Це приводить конкретному набору поглядів і намірів, які формують активні стратегії. Перевага такої культурної або ідеологічної стратегії в тому, що консенсус і загальні інтереси роблять її дуже інтегрованою і міцною. Небезпека полягає в тому, що чим сильніше і багатіше культура, тим складніше буде змінити існуючу стратегію в майбутньому.

Школа довкілля. Тоді як більшість інших шкіл розглядають зовнішнє оточення, як щось, що треба враховувати при розробці стратегії, в Школі Довкілля(визначення Мінтцберга) зовнішні обставини диктують стратегію. Мінтцберг припускає, що ця школа "виросла з теорії непередбачених обставин, що постулювала, що довкілля нав'язує організації конкретні характеристики".

Ця первинна ідея потім була далі розвинена "популяційними екологами", що вірять, що закони біології(природний відбір, селекція) можуть і мають бути застосовані до організації. Це, на думку Мінтцберга, означає, що "організації, як члени популяції, народжуються, знаходять екологічні ніші і, врешті-решт, помирають". У своїх крайніх проявах, вимоги довкілля не лише обмежують, вони насправді позбавляють організації стратегічного вибору, тому що ті повинні адаптуватися, щоб вижити.

Це виключає свободу волі : "таким чином, немає ніякої внутрішньої або зовнішньої стратегії, а лідерство - це міф".

Мінтцберг мало уваги приділяє цим екстремістським поглядам, тому що переконаний, що стратегічне управління відрізняє від інших видів управління "саме сам фокус на стратегічному виборі - як його знайти, де знайти, як створити, якщо не можна знайти, і як використати". А вже після цього можна знову звернутися до довкілля, щоб дізнатися більше про зовнішні обставини, і як вони можуть обмежити стратегічний вибір.

Школа конфігурації (Структурна школа). Структурна школа концептуально відрізняється від усіх дев'яти. Замість того, щоб дивитися на письменників, приписуючих ідеал, або дослідників, що описують існуючу практику, головне тут - перспектива, погляд на епізоди в історії організацій. Як вважали представники цієї школи, формування стратегії - це процес трансформації.

З усіх перелічених вище шкіл, на наш погляд, основний внесок у розвиток теорії стратегічного планування внесла школа планування і її засновник І. Ансофф. Представниками цієї школи були розроблені основні методи стратегічного планування, рекомендації по вибору стратегій.

Крім того, на відміну від більшості інших шкіл, в цьому вченні вибір стратегії є науковим процесом, ґрунтованим на грамотному і усебічному дослідженні довкілля, проведенні стратегічного аналізу і використанні наочних інструментів вибору стратегії, - матриць стратегічного планування.

Структурна Школа розглядає формування стратегії, як щось, визначуване часом або обставинами. Замість того, щоб виділяти кращий спосіб формування стратегії, цей підхід вважає, що будь-хто або усі методи можуть підійти в різних обставинах. Проте природа і форма організації, наприклад, її розмір або зрілість, об'єднані з конкретним оточенням в даний момент часу, означають, що швидше буде вибраний один шлях формування стратегії, а не інший.

Різні процеси формування стратегії, таким чином, трапляються в певних історичних фазах життєвого циклу організації. Чи домінує формальне планування або інтуїція, відіграє важливу роль політика або бачення, або виходить на сцену будь-яка інша можливість формування стратегії, залежить від часу і контексту.

Цей підхід означає, що дослідження концентрується на певних періодах в історії організацій (зростання, зміни, стабільність), стадії життєвого циклу(зростання, зрілість, занепад), а також типі і формі організації, щоб зрозуміти, чи якщо видима логіка або система.

Ця школа, як вказує Мінтцберг, може пояснити феномен революційних змін, тобто, те, чого не здатні зробити описові школи. Радикальні зміни означають зміну як стратегії, так і організаційної структури і процесів, тобто є протилежністю "поступового" підходу. В той же час, підхід, запропонований І. Ансоффом, отримав ширше поширення у світі. Стратегічне планування впроваджується зараз на багатьох як зарубіжних, так і вітчизняних підприємствах.

Література: [1, с. 7-20], [2, с. 3-24], [3, с. 63-68], [4, с. 248-262]