Тема 3. Стратегічний контекст підприємства

1. Методичний підхід до діагностики середовища.

2. Методи ситуаційного аналізу.

3. Прогнозування тенденцій зміни середовища підприємства.

4. Інформаційне забезпечення аналізу середовища.

5. Аналіз внутрішнього середовища підприємства.

1. Методичний підхід до діагностики середовища

Стратегічна діагностика середови­ща, як процес визначення критично важливих чинників його складових, є основою формування відповідної ре­акції організації на їхню зміну для до­сягнення відповідних цілей.

Процес стратегічної діагностики передбачає три стадії: збір інформації про теперішній стан організації; ана­ліз зібраної інформації та її оцінку; прогнозування майбутнього стану ор­ганізації. Формування інформаційної бази для стратегічної діагностики се­редовища відбувається шляхом по­шуку вже сформованої інформації, відстеження інформації, яка з’явля­ється, та прогнозування майбутнього середовища.

Для виявлення основних чинників середовища і можливих тенденцій їх­ньої зміни в майбутньому застосовують відповідні методи аналізу та прогнозу­вання. Для цього використовують як універсальні способи аналізу (тради­ційний інструментарій), так і спеціаль­ні, що дає змогу виявити можливості і загрози зовнішнього середовища, сильні і слабкі сторони організації, а також встановити між ними взаємозв’язки. До основних мето­дів прогнозування належать методи експертних оцінок, методи екстраполяції та пояснювальні моделі. Вибір конкретного методу зумовлений різними причинами, зокрема рівнем нестабільності зовнішнього середовища та можливостями інформаційного забезпечення.

Середовище організації є неоднорідним, тому з метою аналізу доцільно поділити його на окремі складові. За одним з підходів, середовище, в якому функціонує організація, поділяють на мікросередовище, яке включає внутрішнє середовище організації та найближче оточення, що безпосередньо і найчастіше на неї впли­ває; макросередовище, яке об’єднує більш віддалені сили, що не піддаються прямому управлінню з боку організації.

За іншим підходом розрізняють такі складові середовища: зов­нішнє середовище, яке охоплює дві групи в оточенні організації — макро- (віддалене) і мезо- (близьке) оточення; внутрішнє середовище, яке охоплює ту частину середовища, що перебуває в межах орга­нізації.

Згадані підходи не суперечать один одному, однак з метою сис­темного аналізу більш обґрунтованим вважають другий підхід. Він дає змогу розглянути зовнішнє та внутрішнє середовище як складні системи, що містять окремі елементи, а також глибше вивчити об’єкт, отримати про нього найповніше уявлення і вста­новити зв’язки між складовими середовища організації.

Діагностику середовища трактують як засіб, метод та інстру­ментарій всестороннього дослідження середовища організації. Роз­різняють три форми діагностики середовища — аналітичну, екс­перту та імітаційну.

Аналітична діагностика передбачає визна­чення діагнозу безконтактними методами з використанням мар­кетингової та статистичної інформації.

Експертна діагностика ґрунтується на інформації, яка отримана контактними методами шляхом проведення спеціальних експертних і соціоекономічних опитувань.

Імітаційна (модельна) діагностика дозволяє отрима­ти інформацію про об’єкт дослідження внаслідок імітаційного моделювання, хоча моделювання конкретної ситуації — доволі складне завдання. Результатом діагностики є діагноз, тобто визна­чення поточного і перспективного стану середовища організації.

Під час діагностики формулюють цілі та завдання досліджен­ня, вибирають конкретні його об’єкти та їхні складові, добирають показники, які здатні дати повну й якісну оцінку елементів, вза­ємозв’язків, умов, у яких функціонує система. Для цього зовнішнє й внутрішнє середовище організації розглядають як сукупність окремих компонент. Кожна компонента, в свою чергу, містить сукупність чинників, які знаходять своє відображення в системі показників. Цей етап можна умовно назвати попереднім дослі­дженням, тому що він сприяє якісній оцінці стану та тенденцій зміни деяких чинників середовища.

На наступному етапі поглиблено вивчають окремі складові середовища. Центральне місце в цьому процесі належить експерт­ній діагностиці сильних і слабких сторін організації, виявленню рівня реакції організації на загрози зовнішнього середовища й особливостей, які сприяють використанню його можливостей. На основі цього визначають потенціал організації, який дає їй змогу використовувати можливості та нейтралізувати чи зменшувати вплив загроз. Відповідно до мети, яку прагнуть досягти під час діагностики, виділяють три її можливі варіанти: нормативна (іс­нуючий стан порівнюють з бажаним); ретроспективна (існуючий стан порівнюють з минулим); міжсуб’єктна (за основу беруть оцін­ку найнебезпечнішого конкурента або групи конкурентів, які займають проміжну позицію у цьому секторі ринку). На завер­шальному етапі прогнозують можливі тенденції зміни середови­ща організації як основи для побудови стратегії.

Таким чином, незалежно від послідовності проведення, діаг­ностика середовища передбачає багатоітераційний шлях: діагнос­тика компонент внутрішнього середовища зумовлює потребу ви­вчення зовнішнього, а дослідження деяких аспектів зовнішнього середовища спонукає звернутися до внутрішнього. В результаті спільного вивчення потенціалу організації та стратегічного клі­мату зовнішнього середовища вдається встановити взаємозв’язки між ними, об’єктивно їх оцінити з метою вибору стратегічної орієнтації.