8. Концепція підприємницьких стратегій

Необхідність декомпонування найкраще розкриває концепція системи підприємницьких стратегій. Цільова спрямованість кожної стратегії визначається орієнтовним обґрунтуванням мети управління — орієнтиром управління (ОрУ), який у процесі розроблення й реалізації стратегії весь час уточнюється, наближаючись до конкретної мети. Кожному ОрУ відповідає певна стратегія, яка є інструментом досягнення цієї мети. Так формується пара (ОрУ, Стратегія), аналогічна парі (ЦУ, КУ).

Місія компанії може бути розбита на ОрУ кількох рівнів, створюючи при цьому «дерево орієнтирів» (аналогічно «дереву цілей»). Щоб обрати стратегію, яка б відповідала місії компанії, необхідно подбати, щоб кожному цільовому орієнтиру відповідала конкретна стратегія певного рівня, сукупність яких утворить «дерево підприємницьких стратегій».

Підприємницька стратегія — стратегія, безпосередньо спрямована на вирішення конкретних проблем підприємництва. Загалом підприємницьку стратегію компанії можна розглядати як органічне поєднання кількох конкретних стратегій. Унаслідок цього стратегія компанії уособлює системний підхід до розв’язання проблем її розвитку і функціонування, що забезпечує збалансованість її діяльності й визначає головні напрями досягнення перспектив.

Діловій практиці відомі різноманітні стратегічні напрями, найпоширенішими серед яких є: стратегії виробничої діяльності; задоволення потреб; зростання; науково-технічного розвитку; маркетингові; конкуренції на товарних ринках; конкуренції і кооперації при створенні нової продукції й технології (нововведення). Ці типові стратегії підприємства у сукупності мають утворювати цілісну систему з прямими і зворотними зв’язками між її елементами. У такій системі на першому рівні декомпонування загальної стратегії можливі 42 зв’язки. Ідеальна стратегія підприємства формується шляхом компонування конкретних стратегій з урахуванням десятків важливих зв’язків. У сформованій загальній стратегії підприємства конкретні стратегії виявляють шляхом її декомпонування, що здійснити значно простіше, ніж компонувати її.

Отже, стратегічні напрями відповідають першому рівню декомпонування місії і стратегії підприємства. Прийняті в кожному з них альтернативи можуть бути диференційовані за певними параметрами діяльності компанії, що є другим рівнем декомпонування. При цьому стратегії першого рівня фігурують як цілі для стратегій другого рівня.

Формуючи стратегії, підприємства відбирають із наявних альтернатив конкретні стратегії, які відповідають обраним ними ОрУ, конкретизуючи їх відповідно до своїх особливостей. При цьому підприємства можуть спрямовувати свої стратегічні зусилля не лише на ринкове середовище (підприємницька стратегія), а й на внутрішнє середовище (виробнича стратегія).

9. Концепція організаційних стратегій підприємства

Концепція організаційних стратегій спрямовує менеджмент підприємства на організування його внутрішньої діяльності. Організаційна стратегія — сукупність правил і методів, що реалізують системний підхід до організації діяльності підприємства.

Такими можуть бути:

— правила, що визначають набір критеріїв для оцінювання результатів поточної і майбутньої діяльності;

— правила (організаційні концепції), за якими формуються відносини і їх процедури всередині підприємства (організаційна культура), проектуються організаційні структури управління;

— правила (оперативні прийоми), відповідно до яких підприємство здійснює свою повсякденну діяльність.

На основі сукупності організаційних стратегій можна визначити об’єкт управління (структуру підприємства), механізм і організаційні заходи управління. Створена в такий спосіб система організаційних стратегій охоплює правила:

1) визначення структури спрямування діяльності компанії й оцінювання її результатів, тобто правила визначення й узгодження пар категорій управління (ОрУ, ЦУ), (ЦУ, КУ), (ОрУ, КУ);

2) визначення й організування управлінських впливів на фактори управління (ФкУ) задля досягнення поставлених цілей, тобто правила визначення й узгодження пар категорій (КУ, ФкУ), (ФкУ, ЦР), (ФкУ, ОрУ). Сукупно 1 і 2 правила репрезентують метод формування механізмів управління (МехУ);

3) організування управління компанією (ОргУ), тобто правила визначення й узгодження сукупності категорій: суб’єкт управління (СбУ), функції управління (ФУ), управлінські відносини між суб’єктами управління (УО), програми управління (ПУ), технологія управління (ТУ), технічні засоби управління (ТЗУ).

Усі ці правила мають здебільшого методичний характер, на практиці вони втілюються у стандарти управління, регламенти, норми виробничої діяльності, відносин.