2. Типові підходи до розроблення стратегій підприємства

З середини XX ст. було проаналізовано і класифіковано різноманітні підходи до формулювання стратегій підприємства і виокремлено в результаті цієї роботи такі їх групи:

а) класичний підхід. Базується він на раціональності та аналізі, а розроблені стратегії орієнтують на досягнення прибутку, спираючись на чітке довгострокове планування розподілу і використання ресурсів. Обґрунтування стратегії відбувається з використанням певних аналітичних інструментів, насамперед матричних методів аналізу конкурентного середовища і стану підприємства;

б) еволюційний підхід. Він також націлює на прибутковість, ефективність виробництва передусім за рахунок власних можливостей і ресурсів, що повинно забезпечувати виживання підприємства у конкурентному середовищі, пристосування до несприятливих ринкових умов. Тому ці стратегії зосереджують зусилля на економії, створенні гнучких виробничих систем;

в) процесний підхід. Його основою є прагматичний погляд на стратегію, скептицизм щодо можливості її аналітичного обґрунтування. За цим підходом слід розробляти не класичні раціональні стратегії, а більш гнучкі, адаптивні, які передбачають можливості реструктурування системи цілей, зміну орієнтирів;

г) системний підхід. Цей підхід основується на класичних філософських уявленнях про значущість раціональних обґрунтувань і цінності аналізу. Зовнішнє середовище розглядається при цьому значно ширше, у контексті виробничих, соціальних, політичних, економічних, культурних відносин, що суттєво ускладнює окреслення стратегічних шляхів розвитку, вимагає застосування математичних методів, кваліметрії (науки про методи кількісного оцінювання якості продукції) тощо. Найголовнішим для системного підходу є сумнів щодо універсальності одиничних моделей типових стратегій.

Економічній науці відомі й інші підходи до розроблення стратегій, особливості яких залежать від ступеня усвідомлення цілей, уявлень про успіх і необхідних результатів діяльності підприємства, що забезпечується достатньою інформацією, а також знань про умови і специфіку функціонування об’єкта управління:

Формування стратегії на основі натхнення відбувається тоді, коли менеджмент підприємства не володіє достатніми і достовірними знаннями того, що необхідно зробити в майбутньому, але, відчуваючи необхідність такої роботи, змушений покладатися на досвід та інтуїцію.

Стратегії, які ґрунтуються на здоровому глузді.Здоровий глузд є джерелом стратегії тоді, коли ні в кого немає сумніву щодо того, якими повинні бути зміни і результати, але невідомо, як їх досягти. За таких обставин вдаються до методів спроб і помилок, аналогій, послуг висококваліфікованих експертів.

Стратегії, створені шляхом компромісу. За відсутності в системі управління підприємством єдності в оцінюванні становища підприємства і визначенні напрямів його розвитку, але за належного володіння науково-методичним, прикладним інструментарієм при формуванні стратегії можна скористатися методом компромісу.

Стратегії, вибудувані на основі розрахунку і плану. Чіткий розрахунок і виважений план при виробленні стратегії є свідченням високої культури менеджменту, який надає перевагу таким інструментам, як системний аналіз, прогностичне планування, різноманітні математичні методики, а за необхідності звертається до послуг кваліфікованих консалтингових фірм.

Кожен з цих підходів використовують залежно від об’єктивної ситуації на підприємстві і в зовнішньому його середовищі, рівня підготовки керівників підприємства, рівня розвитку персоналу, вибору інформаційно-методичного забезпечення стратегічного аналізу умов діяльності.

У світовій практиці при формуванні стратегії використовують формалізовані підходи Г. Мінцберга, А. А. Томпсона і А. Дж. Стрікленда, С. Сінка (рис. 12.3).

Рис.12.3. Сучасні підходи до побудови стратегії підприємства

Плановий підхід передбачає використання цілеспрямованого, належно розрахованого і обґрунтованого інструментарію, унеможливлює використання інтуїції, імпровізації, основується на знаннях, досвіді, умінні використовувати різноманітні методики фахівців.

Підприємницький підхід спирається на особистий досвід, інтуїцію, знання керівника.

Особливістю формування стратегії методом навчання на досвіді є використання знань, досвіду, науково-методичного інструментарію з одночасним оперативним реагуванням на сигнали ринку і внесенням необхідних коректив.

Для одноосібного підходу характерна висока централізованість усіх процедур, що вимагає відповідного інтелектуального, фахового, морального рівня керівника; для побудованого на делегуванні — доручення цієї справи фаховопідготовленим і особистісно зрілим управлінським працівникам.

Колегіальний (демократичний) підхід ґрунтується на делегуванні повноважень управлінському персоналу різних рівнів і підрозділів, що стимулює продукування ідей, рекомендацій, проектів, які після аналізу, обговорення затверджуються керівником.

Підхід, побудований на конкуренції, передбачає змагання ідей, проектів і пропозицій; ініціативний — побудову стратегії на основі бачення усіх її структурних ланок (знизу догори); функціональний — орієнтує функціональні області діяльності, розглядаючи їх як відносно самостійні підсистеми.

Передчуття необхідності змін, сильне прагнення до них спонукають до розроблення стратегії на основі бажаного результату. За таких умов часто виникають питання: що, як, з використанням яких ресурсів необхідно змінювати.

Коли менеджменту підприємства відомо, що робити, але важко дійти висновку за рахунок чого можна забезпечити необхідні зміни, може бути використане формулювання стратегії на основі здорового глузду (методом спроб і помилок).

Компромісний підхід можливий за відсутності єдиного погляду на стратегію підприємства; розрахунково-плановий ґрунтується на основі системного аналізу, прогнозу, чіткого планування дій і результатів.

Процес обґрунтування і формування стратегії підприємства має універсальні та специфічні особливості, від змісту і співвідношення яких залежить вибір підходу чи елементів різних підходів. Він передбачає складну аналітично-прогностичну роботу, для здійснення якої необхідні багатопланова інформація, ефективний методологічний інструментарій, фахові навички менеджменту підприємства, а також усвідомлення значущості цієї роботи.