Питання: 1.Поняття волі та вольової регуляції. 2.Механізми вольової регуляції. Спеціфіка вольових зусиль. 3.Психологічна структура вольового акту. Характеристика вольових дій. 4.Вольові властивості особистості. Механізми вольової поведінки. 5.Структура вольової поведінки. Засоби зміни спонукання.
Воля – це свідома організація та саморегуляція людиною своєї діяльності та поведінки, спрямована на подолання перешкод і труднощів при досягненні намічених цілей. Воля забезпечує виконання двух взаємозалежних функцій – спонукання та торможення.
Вольовий процес, з позиції фізіології вищої нервової діяльності, йде до тих пір, покі у корі головного мозку є відповідний осередок збудження. Вважається, що саме збудження певного осередку кори головного мозку і призводить до вольового акту.
Вольова регуляція – це система вольових актів поведінки людини, тобто система “одиничних” проявів вольової поведінки особистості.
Вольова регуляція здійснюється за певною, попередньо складеною програмою дій. (При цьому час складання даної програми може бути і секундами і роками – в залежності від ситуації та особистості людини). Порівняння результата з наміченою ціллю відбувається у лобних долях кори головного мозку, враження яких веде до абулії – втрати волі.
Спеціфіка вольових зусиль полягає в подоланні зовнішніх і внутрішніх перешкод. У основі вольових зусиль лежить механізм свідомої самостимуляції. Вольова активність є вища форма активності людини, бо торкається її попереднього досвіду (навички, вміння, знання) теперішнього (стани і мотиви) та майбутнього (ціль).
Психологічна структура вольового акту: 1) спонукання до вольової дії, 2) уявлення та усвідомлення цілі дій, 3) уявлення засобів дій, 4) намір виконати заплановані дії, 5) виконання – вольове зусилля, 6) функція контролю – відповідності дії встановленій цілі.
Ланки вольового акту: 1) мотиви, 2) боротьба мотивів, 3) прийняття рішення, 4) виконання його та контроль.
Характеристика вольових дій. Вольові дії мають : 1) усвідомлювану особистістю ціль, 2) подолання перешкод, 3) координацію реального та запланованого результатів, їх узгодження. Дії можуть бути прості (мати два компоненти – встановлення цілі та виконання завдання) і складні (мати у структурі три і більше компонентів).
Вольові властивості особистості (постійні риси людини): 1) цілеспрямованість – здібність підкорити власні інтереси встановленій цілі; 2) наполегливість – здібність мобілізувати сили для тривалої боротьби з труднощами; 3) витримка – вміння керивати своєю поведінкою, думками та почуттями; 4) рішучість – вміння приймати та виконувати “жорсткі” рішення; 5) ініціативність; 6) організованість; 7)дисціплінованість; 8)сміливість.
Механізми вольової поведінки.
Вольова регуляція пов’язана з мотивацією поведінки людини, але цей зв’язок започаткований, заданий. С.Л.Рубінштейн вважав, що початки волі існують в потребах, як у підгрунті поштовху людини до дії.
Для розуміння психології волі принципово важливо відокремлення етапу безпосередньої ініціації дії – прцеса формування ситуаційного спонукання. Виникнення спонукання пов’язано з послідовним розгортанням (становленням) певних моментів мотивації: 1) настановчої готовності до діяльності; 2) її спрямованості; 3) вибір засобів та знарядь дій; 4) створення впевненості в успіху та правоті дій.
Вольова регуляція не потрібна у випадку актуального переживання потреби, яка забезпечує і спонукання до дії і позитивний смисл дій. Потреба у вольовій регуляції виникає при недоліку спонукання до дії, яку треба виконати.
Основним механізмом вольової поведінки за В.А.Іванніковим є “зміна або створення допоміжного смислу дії”. Вольова регуляція в її розвинених формах – це підключення резервної , обов’язкової для виконання дії, перетворення заданої дії в особисту, поєднання поведінки за вимогою з моральними мотивами та цінностями. (Це майже можливо, але людина прямує під кінжальним вогнем, гине на амбразурі кулеметного дота, йде у полум’я, щоб винести дитину).
Чим більш морально вихована людина, тим легше виконує вона вольові дії.
Структура вольової поведінки.
Ціль
Мотивація
Смислоутворення
Постанова задачі
Планування
Реалізація дій
Засоби зміни спонукання (через зміну смисла дій).
За допомогою переоцінки значущості мотива,
За рахунок зміни волі і позиції людини у спільноті (дати відповідальне завдання, призначити відповідальною особою),
Передбачення та емоційне переживання результатів своїх дій,
Звернення до символів, рітуалів підкріплення дій (розгортання прапора під час бойових дій),
Сполучання дій з високими мотивами (честі, обов’язку, патріотизму).
Вольовою людиною треба вважати таку, що здатна утворювати допоміжні спонукання до дії шляхом зміни смисла самої дії.
Тема 17. Темперамент.
Питання: 1.Поняття темпераменту. Вища нервова діяльність, як основа темпераменту. 2.Типи темпераменту та їх характеристика.
3.Психологічні особливості представників різних типів темпераменту. 4.Сучасні наукові концепти темпераменту.
Темперамент – 1) це індивідуальна своєрідна природно обумовлена сукупність динамічних проявів психіки людини; 2) це засіб емоційної реактивності і динаміки дій індивіду.
Зворотнім пунктом у вивченні темпераменту стали праці І.П.Павлова. Він вперше висунув ідею, що у підгрунті темпераменту лежать основні властивості нервової системи. Концепція головних властивостей нервової системи І.П.Павлова базується на положенні про існування в нервовій системі людини низки властивостей, які характеризують динаміку нервових процесів збудження та торможення. В праці І.П.Павлова та його учнів булі відокремлені три головних властивості нервової системи: сила збудження та торможення, рухливість ( здібність швидко змінювати один одне), врівноваженість між збудженням та торможенням. На базисі вчення про властивості нервової системи І.П.Павлов розробив теорію про типи вищої нервової діяльності. Ця типологія вищої нервової діяльності включала в себе чотири основних типи і співпала з античною класифікацією темпераментів. Фактично видатний фізіолог підвів наукову базу під вчення про типи темпераменту.
Психологічна характеристика темпераменту за і.П.Павловим.
Типи вищої нервової діяльності
Характеристика нервових процесів збудження та торможення
Тип темпераменту
За силою
За рівновагою
За рухливістю
Сильний
Сильний
Врівноважений
Рухливий
Сангвінік
Нестриманий
Сильний
Неврівноважений
Рухливий
Холерик
Інертний
Сильний
Врівноважений
Малорухливий
Флегматик
Слабкий
Слабкий
Неврівноважений
Малорухливий
Меланхолік
Сангвінік – в більшості випадків перебуває у піднесеному стані , відрізняється швидким та ефективним мисленням. Він активно і легко пристосовується до нових умов, швидко знайомиться з людьми, полюбляє спілкуватися. Почуття сангвініка легко виникають та змінюються. Його міміка багата, виразна та рухлива. При відсутності серьозних цілей та задач, творчої діяльності у сангвініка з’являється легковажність та непостійність.
Холерик . Дії холерика різкі, поривчасті. Він відрізняється підвищеною вразливістю, збудженістю, емоційністю. Часто виглядає самовпевненим, зарозумілим. Почуття душевної рівноваги холеріку невідоме. Він стає спокійним лише в найнапруженій ситуації, діяльності. Прояви холерічного темпераменту в значній мірі залежать від спрямованості особистості. У людей з суспільними інтересами він виявляється в ініціативності, енергії, принциповості. Там, де нема багатого духовного життя, холерик часто стає подразливим, виказує афективну поведінку.
Флегматику не властива тривожність. Його нормальний стан – спокій, тиха задоволеність навколишнім. Нові форми поведінки у флегматика виробляються повільно, але є дуже стійкими. Як правило, флегматик рівний та спокійний, рідко подразнюється, не схильний до афектів. В залежності від умов у флегматика можуть виникнути позитивні риси: глибина думок, витримка чи , в протилежному випадку – в’ялість, лінь, апатія.
Меланхоліка відрізняють скованість рухів, коливання та обережність в рішеннях. Його реакція часто не відповідає силі подразника, особливо активне у нього зовнішнє гальмування. Йому важко довго над чимось концентруватися. Сильні впливи часто викликають у меланхоліка тривалу гальмуючу реакцію. В нормальних життєвих умовах меланхолік – людина глибока, змістовна. При несприятливих умовах меланхолік стає замкненим, тривожним, боязким.
Ця класична типологія темпераментів об’єктивно критикується вченими. (Бо нема у природі 100%-го сангвініка чи холерика). Так Б.М.Тепловим і В.Д.Небиліциним вчення про типи вищої нервової діяльності І.П.Павлова вважається “кроком назад”. Ці дослідники відкрили нові важливі властивості нервової системи – її динамізм та лабільність. В працях Б.М.Теплова і В.Д.Небиліцина, В.С.Мерліна була розвинута концепція двуаспектної психіки. Зміст цієї концепції полягає в відокремленні у психіки людини двох аспектів: предметно-змістовного та формально-динамічного.
Змістовний аспект психічного подан образами, ідеями, відношеннями, мотивами, смислами, цінностями і т.п. Зміст психічного складається в результаті взаємодії людини з предметним світом, міжособистісної взаємодії, реалізації діяльності та спілкування.
Формально-динамічний аспект психічного складають риси та властивості психіки людини, які є підгрунтям його діяльності незалежно від конкретних її мотивів, цілей, засобів. Динамічні особливості психіки обумовлені нейрофізіологічними властивостями організму людини. Саме формально-динамічні особливості психіки людини і є темпераментом особистості
В працях вітчизняних психофізіологів відокремлені дві фундаментальні формально-динамічні характеристики темпераменту людини – загальна психічна активність та емоційність.
Активність - це динаміко-енергетична напруженість поведінки людини, яка проявляється в його взаємовідносинах з природним та соціальним світом. Головними показниками загальної активності поведінки суб’єкту є темп, ритм, швидкість, інтенсивність, пластичність, сила, енергійність, витривалість та інші.
Емоційність – це складова темпераменту, яка відображає знак чи характер відносин людини до себе, світу, суспільству. Емоційність індивіду включає в себе всілякі афекти та настрої людини: чутливість, імпульсивність, емоційну збудженість та стійкість, лабільність, а також домінування одного з провідних настроїв (гніву, остраху, радості тощо).
Розуміння темпераменту як формально-динамічної характеристики психічного дає змогу стверджувати, що не існує “добрих” та “поганих” темпераментів. Кожний темперамент має як свої достоінства, так і недоліки.