4.4. Основна частина

Основна частина складається з розділів, що поділяються на підрозділи. Кількість розділів магістерської ро­боти визначають особисто магістрант із науковим керівником (робота на здобуття кваліфікації магістра зазвичай складається з 3-4 розділів).

Кожний розділ починається з нової сторінки. Основному тексту кожного розділу може передувати передмова з ко­ротким описом (анотація). Наприкінці кожного розділу формулюють висновки із стислим викладенням наведених у розділі наукових і практичних результатів. Зміст розділів основної частини повинен точно відповідати темі магістерської роботи і повністю її розкривати. Назви розділів не повинні дублювати назву самої роботи.

У першому розділі основної частини аналізується стан наукової розробки теми дослідження, викладаються існуючі наукові підходи до розкриття його проблематики, наводяться методи вирішення визначених автором завдань та їх порівняльні оцінки, розробляється загальну методи­ку проведення дослідження. Також здобувач окреслює основні етапи розвитку наукової думки за своєю проблемою. Стисло, критич­но висвітлюючи праці попередників за певною системою, здобувач повинен чітко визначити ті питання, що залишились нерозкритими ними і, отже, визначити своє місце у розв’язанні обраної наукової чи науково-практичної проблеми. Бажано закінчити цей розділ коротким резюме стосовно необхідності проведення досліджень у даній галузі.

Приклад 1 Ми цілком погоджуємося з науковцем О. Пронченком, який вважає, що сьогодні в Україні мас-медійні ресурси контролюються переважно приватними власниками, інтереси яких далеко не завжди збігаються з інтересами і правами громадян в інформаційній сфері, а сама ця сфера глобалізується, національний інформаційний простір зазнає все потужніших впливів ззовні. І за цих умов держава має турбуватися про інформаційну безпеку суспільства, брати активну участь у регулюванні інформаційних процесів для забезпечення національних інтересів і права громадян на інформацію. Приклад 2 Також у роботі використано матеріали з поточного архіву управління з питань внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю Чернівецької обласної державної адміністрації, інтернет-ресурси, повідомлення та інші матеріали мас-медіа про взаємодію державної влади і ЗМІ в Чернівецькій області. Ці джерела вперше введено до наукового обігу в даній магістерській роботі. Приклад 3 Отже, виходячи з проведеного аналізу джерельної бази, констатуємо, що останнім часом значно посилилася увага науковців до проблем транскордонного співробітництва та діяльності єврорегіонів, що підкреслює значимість цього виду співпраці між прикордонними територіями України та інших держав. Проблематика більшості наукових досліджень стосується конкретних прикордонних територій та діяльності єврорегіонів, ефективність яких є досить різною. Сьогодні у транскордонних регіонах виникає безліч спільних проблем у екологічній, транспортній, економічній, культурно-освітній, соціальній та інших сферах, для вирішення яких необхідно об’єднувати зусилля. Виникають також питання методологічного плану щодо організації транскордонного співробітництва, передусім у формі єврорегіонів.

Характеризуючи стан наукової розробки досліджуваної теми, не можна обмежуватись тільки переліком назв використаної літератури. Необхідно дати її змістовний узагальнений аналіз, показати ступінь розкриття обраної теми, вказати на найбільш принципові положення, з якими автор не може погодитись, навести відповідні аргументи. В огляді літератури потрібно відобразити різні погляди з питання, що вивчається, щоб більш чітко визначити позицію самого слухача і місце майбутнього дослідження в науковій літературі.

Приклад1 Питаннями ролі ЗМІ у формуванні позитивного іміджу державної влади займаються І. Колосовська, Ю. Падафет, О. Порфімович, О. Швець; відкритості владних інституцій та технології інформаційної взаємодії в процесі прийняття управлінських рішень − Я. Гонцяж, Н. Гнидюк, І. Ібрагімова; розвитку системи зв’язків з громадськістю як інституту державного управління С. Колосок, О. Мех. У процесі визначення шляхів оптимізації взаємодії влади і ЗМІ на особливу увагу заслуговують дослідження О. Бабінової, Н. Дніпренко, А. Матюшиної, О. Радченко, Ю. Работи, О. Д’якової, А.Серанта. Загальні проблеми політики Української держави у мас-медійній сфері в контексті сучасних світових і європейських тенденцій розвитку інформаційного простору досліджуються в роботах, авторами яких є, зокрема, О. Гриценко, В. Демченко, Є. Макаренко, А. Москаленко, Ю. Фінклер, С. Чукут. Ними та іншими науковцями проаналізовано зарубіжний досвід медіа-політики, вивчено можливості застосування цього досвіду в українських умовах, обґрунтовано напрями демократичних змін у мас-медійній сфері України, сформульовано базові принципи державної інформаційної політики та інформаційної безпеки. Приклад 2 Вагомими, у розробці державної інформаційної політики, стали монографія І. Арістової «Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти» та її дисертаційне дослідження «Державна інформаційна політика та її реалізація в діяльності органів внутрішніх справ України: організаційно-правові засади», в яких науковець визначає поняття «інформаційна політика», її основні пріоритети, принципи проведення, нову стратегічну ціль політики, яку коротко можна визначити як забезпечення переходу України до інформаційного суспільства, а також указує на необхідність формування інформаційного законодавства України. Приклад 3 У сучасній науковій літературі існують різні розуміння та тлумачення поняття регіонального розвитку. Кожне з них має право на існування з погляду політичної регіоналістики, економічної та соціальної регіональної політики, дослідження державотворення, історичного регіоналізму тощо. Наприклад, регіональний розвиток визначають як зміну структури регіонів або територіальних утворень усередині них, ускладнення регіональної системи, який забезпечує позитивну динаміку параметрів рівня життя населення за рахунок стійкого й збалансованого відтворення соціального, господарського, ресурсного та екологічного потенціалів території.

Якщо досліджується проблема, вже досить розроблена у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі, необхідно переконливо обґрунтувати, чому вона все ж потребує подальшого вивчення. Якщо ж обрана для аналізу тема абсолют­но нова, в роботі потрібно навести роз’яснення щодо того, чому вона заслуговує на увагу.

У наступних розділах на основі визначених теоретичних положень першого розділу викладаються результати власних досліджень автора, з належним висвітленням того нового, що він вносить у розробку проблеми. Магістранту необхідно дати аналіз практич­ної діяльності органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування з досліджуваної проблеми, висвітлити позитивні сторони накопиченого ними досвіду, виділити невирішені питання, розкрити витоки, причини та наслідки допущених помилок і прорахунків, знайти й обґрунтувати шляхи їх подолання. У цій частині роботи бажано використовувати, окрім наукової літератури, конкретний статистичний матеріал, складати на його основі таблиці, графіки тощо, залучати дані соціологічних досліджень, опитувань громадської думки, публікації у місцевих і центральних засобів масової інформації. Зібраний матеріал необхідно привести в си­стему, надати йому органічної форми.

Оскільки магістерська робота є, насамперед, кваліфікаційною працею, її мові і стилю потрібно приділити дуже серйозну увагу. Варто пам’ятати, що існує поняття про стилі мови, в тому числі - науковий.

Найхарактернішою ознакою писемної наукової мови є формально-логічний спосіб викладу матеріалу. Це знаходить своє відображення у всій системі мовних засобів. Науковий виклад складається в основному з роздумів, метою яких є доведення істин, виявлених у результаті дослідження фактів дійсності.

Для наукового стилю характерні смислова завершеність, цілісність і зв’язність. Найважливішим засобом вираження логічних зв’язків тут є спеціальні функціонально-синтаксичні засоби зв’язку, що вказують на послідовність розвитку думки (насамперед, потім, по-перше, по-друге, отже, тощо), заперечення (проте, тимчасом, але, тоді як, тим не менше, аж ніяк), причинно-наслідкові відношення (отже, тому, завдяки цьому, відповідно до цього, внаслідок цього, крім того, до того ж), перехід від однієї думки до іншої (звернімося до…, розглянемо, зупинимось на…, розглянувши…, перейдемо до…, необхідно зупинитися на…, необхідно розглянути…), результат, висновок (отже, значить, підсумовуючи, варто сказати…).

У деяких випадках словосполучення розглянутого вище типу не тільки допомагають окреслити переходи авторської думки, а й сприяють удосконаленню рубрикації тексту. Наприклад, слова “перейдемо до розгляду” можуть замінити заголовок рубрики. Вони, відіграючи роль невиділених окремо рубрик, роз’яснюють внутрішню послідовність викладу, а тому в науковому тексті дуже потрібні.

Науковий текст характеризується тим, що його складають лише точні, отримані в результаті спостережень і наукових експериментів відомості та факти. Це зумовлює і точність їх словесного вияву, і, отже, використання спеціальної термінології. Завдяки спеціальним термінам стає можливим у короткій та економній формі давати розгорнені визначення та характеристики наукових фактів, понять, процесів, явищ. Треба добре пам’ятати, що науковий термін – це не просто слово, а втілення сутності даного явища. Отже, добирати наукові терміни і визначення необхідно дуже уважно. Не можна довільно змішувати в одному тексті різну термінологію, пам’ятаючи, що кожна галузь науки має свою, притаманну тільки їй термінологічну систему.

Не використовується також замість прийнятих у даній науці термінів професійна лексика, тобто сленгові слова та вирази, поширені у певному науковому середовищі. Професіоналізми – це не позначення наукових понять, а умовні, у вищому ступені диференційовані найменування реалій, які використовуються в середовищі вузьких фахівців і зрозумілі тільки їм. Це їхній своєрідний жаргон. В основі такого жаргону знаходиться побутове уявлення про наукове поняття. Особливістю мови наукової прози є відсутність емоційної експресії. Звідси домінуюча форма оцінки в таких текстах – констатація ознак, притаманних слову, яке визначають.

При викладі матеріалу потрібно уникати загальних слів типу «підвищити», «розширити», «покращити» тощо. Потрібно розкривати не стільки підсумки, результати виконаної роботи, скільки шляхи, напрямки, нові форми і методи, які б забезпечили успішну практичну діяльність державних органів у визначенні та здійсненні ними головної мети соціально-економічних і політичних перетворень.

Умовою написання кожного з розділів магістерської роботи є глибоке осмислення предмета дослідження, оволодіння матеріалом і методом його самостійного, логічно-послідовного викладу. Слухачам магістратури для цього належить продемонструвати володіння аналітичним мисленням, яке допомагає їм визначити причинно-наслідкові зв’язки процесів і тенденцій. Тому магістерській роботі мають бути притаманні логічність, доказовість, аргументованість, самостійний пошук істини у різноманітності версій, концепцій, поглядів, власні висновки, узагальнення й оцінки, які надають їй найбільшу переконливість, достовірність та практичне значення.

Кожен із розділів має бути відносно самостійним дослідженням одного із суттєвих питань, аспектів теми магістерської роботи. Водночас викладення матеріалу кожного з наступних розділів має логічно продовжувати попередній, «працювати» на розкриття, розвиток теми магістерської роботи в цілому. Не можна у процесі написання роботи відхилятися від обраної теми, втрачати логічну лінію, зосереджуватися на вторинних питаннях, які не дають уявлення про суть проблеми, що розглядається. Виклад матеріалу підпорядковують одній провідній ідеї, чітко визначеній автором.

Кожне запропоноване положення необхідно теоретично обґрунтувати, підтвердити підібраним і систематизованим фактичним і статистичним матеріалом. Усі таблиці, схеми, графіки, діаграми, що використовуються в тексті повинні обов’язково мати відповідні коментарі. Якщо таблиці надто великі за своїм обсягом, вони повинні бути винесеними у відповідно оформлені додатки.