2. Виховання у дітей доброзичливого ставлення до оточення

Поряд із створенням сприятливої психологічної атмосфери в групі, п'ятирічних дошкільнят необхідно навчати соціально схвальним правилам взаємодії.. Навчившись разом гратися, малюки ще не вміють поступатися один одному, пробачати, миритися. Вони емоційні, імпульсивні, тому будь-яке слово або дія товариша може викликати у них негативну реакцію. Через свій егоцентризм діти ще не здатні оцінити неприємну для себе дію іншого як ненавмисну і тому схильні реагувати на ці неприємності образою чи агресією. Розглянемо основні умови успішної педагогічної роботи з формування доброзичливого ставлення дітей до оточення:

Формувати у дитини позитивний Я-образ.

Щоб виховати у дитини альтруїзм (чуйне ставлення до людей), не можна дорікати їй в егоїзмі. Навпаки, слід частіше відмічати і схвалювати в її поведінці прояви піклування про інших, бажання зробити їм добро. Завдання вихователя — переконати дитину не в тому, що вона «нікого не любить і тільки про себе думає», а в тому, що «вона хоче маму порадувати», «бабусі допомогти», «сестричку захистити». Головне, щоб малюк сам повірив у свої доброту, чуйність, дбайливість, чемність. Тоді він швидше почне цінувати і виявляти ці риси у своїй поведінці.

Передавати дітям свої емоційні ставлення до моральних цінностей.. Щоб сформувати у дошкільняти моральні почуття, недоцільно вдаватися до аргументів і доказів, прагнути логічно довести, чому треба чинити так, а не інакше. Логічні докази, навіть коли вони й усвідомлюються дошкільником, ще не виступають для нього стимулом до відповідних дій. Для того, щоб дитина виконувала певні норми та правила поведінки, вона має засвоїти їх на емоційному рівні, як почуття доброго чи поганого. Таке засвоєння відбувається за умов, коли дорослий у довірливій, доброзичливій формі висловлює дитині свої етичні переживання з приводу чиїхось дій або вчинків і коли ціннісне ставлення дорослого передається емоційно, образно, на конкретних прикладах. Це можуть бути розповіді типу: «Як моя улюблена подруга піклується про свою маму» (із захопленням, повагою, радісною посмішкою), або «Якого нечемного хлопчика я сьогодні бачила в автобусі» (з обуренням і відразою ).

Не протиставляти зразки моральної поведінки негативним вчинкам самої дитини. Дитина легше переймає етичні цінності дорослого, якщо він закликає приєднатись до його захоплення або обурення з приводу чиїхось вчинків. Дорослі ж, як правило, починають морально-етичні бесіди тоді, коли дитина чимось завинила, і до того ж прагнуть протиставити її обурливі вчинки зразковій поведінці інших. У ситуації, коди дитину звинувачують, вона не здатна пройнятися ціннісними вподобаннями вихователя, бо для цього треба обуритись власними вчинками. Оскільки це неприродно для дитини, вона у відповідь на звинувачення змушена або виправдовуватись, або сперечатися.

Щоб не провокувати суперечки і не формувати у вихованців впертість, не треба пов'язувати розмову про правила поведінки з «провинами» самого малюка, а тим більше слід уникати в цих розмовах несхвальних для дитини порівнянь

Тренувати бажану поведінку в спільній діяльності І найголовніше: замість того, щоб повчально розповідати дитині, яким має бути справжній син або як ставитись до дівчаток, варто потренуватися разом з ним у виконанні цих схвальних правил поведінки. Дитина може разом з мамою піклуватися про молодшого братика або разом з татом готувати сюрприз бабусі, допомагати мамі. Головне, щоб малюк міг вправлятися у хороших вчинках, а не лише слухати про них.

У дитячому садку опанування суспільно схвальними зразками спілкування може проводитися у вигляді психогімнастичних ігор. У цих вправах, етюдах, ігрових ситуаціях діти навчаються розуміти і називати почуття інших людей, а самі тренуються виражати співчуття, приязнь, прихильність до товаришів, звертатись до них з проханням про допомогу та підтримку. Можна використати ігри типу: «Чемна дівчинка», «Люблячий син», «Рукавичка», «Відгадай настрій», «Відвідування хворого » , «Помирились» і т. п.

Щоб навчити дітей конструктивно розв’язувати конфлікти, знаходити компроміси, налагоджувати стосунки, крім власного приклада дорослого, який підключається до гри і мирить дітей, можна також організовувати спеціальні ігри, в яких діти зображують різноманітні конфліктні ситуації і способи їх вирішення («Півники», «Три подружки», «Посварилися і помирилися», «Чуня просить пробачення», «Зачарована каблучка» тощо).

Засвоїти етичні норми взаємин між людьми у реальних конфліктних ситуаціях малюкові досить важко, тому що просити пробачення або пробачати заважають переконаність у власній невинності та почуття образи. Але тоді, коли нові форми поведінки будуть засвоєні у грі, відтворити їх у реальних життєвих ситуаціях стане набагато легше.