Хрестоматійний матеріал до теми Народна психолого-педагогічна думка про роль батьківського впливу на дитину

Багато повчального в народній мудрості – про роль батька в сім’ї. Киргизьке прислів’я рекомендує “Хоч шість днів голодуй, але батька шануй”, башкири вважають: “Молодому без батька залишитись – однаково, що розуму позбутись”. “Батько живий – дивись на його вчинки, батько помер – пам’ятай про його волю” – каже народ.

Народні афоризми про батька перегукуються з поглядами великих мислителів. В. Гете писав: “Всі батьки хочуть, щоб їх сини здійснювали те, що не вдалось їм самим”. В. Шекспір, даючи поради батькам щодо врахування вікових і психологічних особливостей своїх дітей, писав: “Мудрий той батько, який знає власну дитину”. “Хто не може виконати обов’язки батька, той не мав права бути ним”, – підкреслював Ж. Руссо, маючи на увазі насамперед обов'язок батька як вихователя.

Щоб зберегти авторитет батька в очах дітей, народ радить: “Коли батька ганьблять, синові не слід слухати”. До речі, у Павлишській школі В. Сухомлинського не прийнято було жалітись батькові на непослух сина, щоб не сварити сина з батьком: “у школі не допускали осуду батьків навіть, якщо вони здійснили неправильні вчинки і в селі стало відомо про це”. Таке педагогічно мудре рішення заслуговує особливої уваги.

Народ багато уваги приділяє власному прикладу батьків. Поганий приклад батька обов’язково відіб’ється на дітях. Тому абхазці кажуть: “У батька-задираки – син–забіяка”. Вірменський афоризм продовжує настанови: “Для поганого батька покарання – поганий син”, каракалпаки доповнюють: “Пещений син наведе докір на батька”.

Маючи на увазі розпущеність деяких підлітків, із якою прихо­диться стикатися дедалі більше, бенгальці говорять: “У залізний вік діти батькові кажуть: “Анумо, принеси тютюн”. Народ прийшов до вірного висновку: гідність людини не передається в спадок, все залежить від виховання. Саме цю думку наводить народне прислів’я: “Діти одного батька, а норов різний”. Інше прислів’я підтверджує: “Син гідної людини може бути нікчемою, син нікчеми – гідним”. У киргизьких прислів’ях стверджується: “І від поганого народжується хороший і від хорошого народжується поганий” і робиться справед­ливий висновок – “Якщо джигіт сам хороший, то яке нам діло до його предків”.

Синове шанування, повага до батьків і старших – характерна риса і лейтмотив багатьох народних афоризмів.

Батьки справляють величезний вплив на виховання і форму­вання особистості. І. Кон запримітив: “Певною мірою дитинство через дорослих виховує самого себе. Логіка проста: в кожному дорослому – його дитинство, воно так чи інакше впливає на стиль виховання наступного покоління. Це давно помічено і виражено народною мудрістю: “Хлопчик – батько чоловіка”.

Важливою є проблема залежності виховання дітей від ціннісних орієнтацій батьків. Каракалпацький афоризм радить “Поступай за порадою старшого, навіть якщо він старший за тебе на рік”. Шанування старших, насамперед батьків, – це успадкований від предків і засвоєний з молоком матері благородний звичай у всіх народів. Але в народі повагу і пошану батьків визнають тільки тоді, коли діти “доведені до пуття”, “в люди виведені”, “до діла прилаштовані”, “добру навчені”, “до роботи навчені”: “Діти хороші – батьку, матері вінець, погані – батьку, матері кінець” (рос.).

Непослух і неуважність до прохань батьків строго засуджу­вались, про що свідчить киргизька народна казка “Неслухняні сестри”. “Жив старий із трьома дочками. Дочки росли неслухняними і спричиняли батькові немало смутку. Попросить батько не шуміти, а дочки, як навмисно, затіють ігри. Попросить батько сходити куди-небудь, а дочки прикинуться хворими. Попросить батько допомогти в господарстві, а вони знаходять тисячу причин, щоб відмовитись”. Але, потрапивши в біду під час прогулянки в лісі, дівчатка врятувались завдяки чарівній силі голки, дзеркальця і гребеня, отриманих перед прогулянкою з рук батька. “З того часу вони зробились слухняними – розповідає казка – і ніколи більше не розлучались із батьком”.

Повага до батьків, піклування про них, почуття відданості, пронесене через усе життя – святая святих. Негідна людина, яка не піднялась душею до цієї першої моральної висоти. Зневір’ям і насмішкою наділений той, хто на любов не відповідає синівською і дочірньою.

Загалом прийнято: “Почуття батька – вищі гір, почуття матері – глибші океану”. Неуважне ставлення до батьків породили в народі прислів’я “Батько годує десять синів, але десять синів не можуть про­годувати одного батька” та ін. Невдячних дітей попереджує осетинська приказка: “Що зробиш для батька, – те зроблять для тебе твої діти”. Народна педагогіка вчить: хто забуває свій обов’язок перед батьками, повинен “згоріти з сорому”, – від докорів совісті, від осуду громади.

Народні афоризми визнають батька разом із матір’ю першими вихователями дитини, закликають до розумної любові до дітей, під­креслюють незамінну роль батька в сім’ї, вказують на важливість його особистого прикладу у вихованні, нагадують дітям про їх обов'язок перед батьками, особливо перестарілими, закликають до взаєморо­зуміння в сім’ї між батьками й дітьми.

У всіх народів сім’я – це джерело й основа життя. Тому великою виступає й ціна виховання: “Початок води – джерело, початок народу – родина” (калм.); “Розум не має ціни, а виховання границі” (кирг.).

Народ постійно несе найсвітлішу службу збирання й збережен­ня в своєму серці алмазних розсипів мудрої науки виховання за народ­ними еталонами людськості – “Повна хата дітей, – так і щастя в ній”. Туркменське прислів’я підкреслює: “Від синів і дочок багато турбот, але без турбот для чого й світ”. Грузинський народ стверджує святість відношення до дитини, вчить благородству й великодушності, попере­джує про неминучість відплати за жорстокість і підлість проти дитини. Зло, призначене для когось, уб’є душу власної дитини. Такий закон життя. Дорожчого, кращого, милішого від рідної дитини немає нічого в світі. Велика, багатодітна сім’я була пошанівкою в народі: ростила працівників, захисників Батьківщини, близьких, чуйних людей – опору в житті й важкій старості.

Виховати дітей здоровими, розумними, добрими, працьовитими не тільки важко, але й радісно. Народна мудрість попереджує, що для цього потрібні розум, піклування, терпіння: “Не той батько, мати, хто родив, а той, хто напував, годував, та добру навчав” (укр.). Народний досвід співпадав повністю, іноді дослівно, в розкритті таємниць виховання. Від нерозуміння, пестування, брехні – один крок до біди. Слухняність дітей завжди була особливою турботою батьків. Найко­ротший і простий шлях – спонукати й надалі, щоб неповадно було: батьківська вимогливість – м’якість, покора дитяча.

Але розум і серце народу шукали інший шлях до дитини – через добре слово, пораду, умовляння, залякування, навіювання. В народно-психологічній і педагогічній думці йдуть поряд два починання: сила і слабість, протиріччя і єдина логіка, м’якість і влада, жорстокість і жалість.

Правду каже народ, що старші бачать і чують серцем. Зм’якшені життєвими бурями, умудрені філософією безцінності й краси самого життя, серце й розум старших покоряють нетерпіння, злість, грубість, спрямовані на дітей; захищають, леліють, бережливо ведуть крізь буйні вітри й бурі життя трепетні ніжні дитячі душі, приймаючи на себе пориви і удари.

Прислів’я нагадують батькам, що для успішного виховання дітей, необхідно “загартувати своє серце”, бути готовим долати неминучі труднощі. Якщо виникнуть тимчасові життєві невдачі у вихованні, не слід засмучуватись і втрачати надію, бо невихованість – це “виліковувана хвороба”. Народ безмежно вірить у силу виховання й логічно вірно роздумує: якщо при бажанні можна “відшліфувати камінь”, то людину можна “виховати й подавно” (лезг.).

Отже, народні афоризми розглядають виховання як “безцінне багатство” людини. Народ має певні уявлення про особливості поведінки дітей, визнає особливе значення виховання в ранньому дитинстві, з розумінням ставиться до труднощів виховання, емпірично виробив найрізноманітніші форми, методи і прийоми виховання, на основі яких будуються принципи сучасної педагогіки.

Таким чином, мудрі заповіді психолого-педагогічної думки сто­совно виховного батьківського впливу на дитину становлять поглиб­лений інтерес для сучасної теорії і практики, завжди співзвучні з гуманістичними ідеями великих мислителів, заслуговують серйозного цілеспрямованого використання в сучасному виховному процесі.