Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
T_2_160.doc
Скачиваний:
223
Добавлен:
14.02.2016
Размер:
1.52 Mб
Скачать

Хрестоматійний матеріал до тем 14-15 На основі наведеного тексту н. Лисенко визначте роль і місце релігійного виховання у розвитку особистості дитини [2001].

Розглядаючи релігійне виховання як один з багатьох чинників процесу соціалізації, відмітимо, що його слід розглядати і як механізм прискорення соціалізації в сучасних умовах. Завдяки розв’язання зав­дань релігійного виховання діти послаблюють негативні сприйняття інших чинників соціалізації, наповнюючи їх певними гуманістичними орієнтаціями.

На різних етапах становлення й розвитку освітньої галузі в історії Української держави релігійне виховання впродовж віків виконувало досить змінні функції, а, відтак, посідало різне місце в системі чинників соціального виховання.

Київська Русь міцніла і гартувалась у важких випробовуваннях і лише віра та глибока моральність народу сприяли її розквіту й утвердженню як держави. Життя дітей і дорослих вирізнялося в ті далекі часи глибокою внутрішньою релігійністю. Церква, як основний соціальний інститут, передусім виховувала людину, а об”єднана навколо неї община, втілюючи Дух Христа, сповідувала заповіді любові до Бога й до ближнього. Жодна подія в житті общини від народження і аж до смерті кожного її члена не обходилася без освячення, благословіння й настанов щодо неухильного дотримання євангельських заповідей у повсякденному житті. Довгий шлях пізнання істини дитина розпочинала з Букваря, Часослова і, нарешті, з Псалтиря, завдяки чому вчилася долати користолюбство, неробство, опановувала ідеалами Любові і Чистоти. Знання Божественного писання розглядалося нашими пращурами за своєрідну святість, а саму книгу берегли, як образ. Адже вона кожним своїм словом навчала норм поведінки з часу народження дитини, привчала кожного малюка відповідати за свої вчинки, сповідуючись і каючись за негідні дії, спонукаючи, таким чином, до оцінки добра і зла, високого і потворного в діяльності й у ставленнях до ближнього. Відтак, дитина пізнавала, що благодать і духовне начало, як сутність християнства, це не лише тримати піст і невтомно молитися. Це – діяти і чинити добро ближньому, бути готовим віддати своє життя за рідну землю, це несприйняття зла, наклепів, насильства, злодійства тощо. Спираючись на євангельські заповіді про терплячість, смирення й зречення, дітей прилучали до ідеї про головне в житті кожного – любов до Бога, Вітчизни, рідного дому, сім’ї, ближнього.

Про виховну роль християнства досить переконливо писав Л. Толстой, стверджуючи, що християнська релігія, завдяки притаманних їй почуттів гріховництва і провини напрочуд переконливо сприяє розумінню глибокої моральної залежності від справ кожної людини наслідків – благополуччя чи неблагополуччя для всього суспільства. За його твердженнями – чорне зло одного вносить сум’яття в свідомість багатьох. Отже, витоки милосердя й всенародного наднаціонального братерства, співчуття бідному, хворому і навіть злочинцю слід шукати не де-інде, окрім, як у християнстві. З нього люди впродовж століть черпали моральну силу засобами найвищого дару – дару молитви.

Особливого значення сьогодні набуває інтегрування релігійного виховання в контексті педагогічних проблем. Уперше їх висвітлив у своїх працях ще К. Ушинський. Його глибока релігійність опиралася на філософські погляди вченого: “Для нас нехристиянська педагогіка – немислима, це заходи без спонуки й без результатів. Усе, чим людина, як людина повинна і може бути – виражено в божественному повчанні, де понад усе залишається виховання, в основу якого покладаються істини християнства. Вони слугують джерелом світла й всілякої іншої істини і вказують високу мету загальному вихованню”. Християнство, за глибокими переконаннями вченого, притягує до себе напівдику людину і змушує її повірити в істину, любові, добра. Серед усіх релігій вважав К. Ушинський, найсправедливішою і найгуманнішою є христи­янська. Отож і виховання, яке хоче бути народним, передусім має бути християнським [Т.1, 100]. Учений писав, що хоча релігійне виховання людини й триває впродовж усього її життя, визначальне місце посідає раннє дитинство. На цій підставі актуалізуємо думку педагога про відповідність змісту релігійного виховання вікові дітей й доцільність його здійснення педагогом з належною фаховою підготовкою до цієї архиважливої роботи.

Релігійність дитини дошкільного віку виражається в її почуттях, у розумі й в активності: де є релігійні почуття, там є й релігійне життя, що навіть у найскромнішому обсязі позначається на її житті, на її діях. Глибоко вкорінюючись в душі, на релігійні почуття особливо впливають родинне оточення, традиції, звичаї та обряди сім’ї. Під їх впливом зароджується й зміцнюється безпосереднє почуття Бога, яке має в кожної дитини чіткий суб’єктивний контекст. Відтак, кожен вихованець по-своєму переживає близькість до Бога, можливість зустрічі з Ним, по-різному усвідомлює й розуміє набутий релігійний досвід. На думку відомих дослідників проблеми релігійного виховання дітей, слід визнавати глибинні індивідуальні відмінності в тому, як малюки переживають свої зустрічі з Богом. Адже релігійні почуття, на відміну від інших, у тому числі й моральних, виражають те духовне звеличення, яке, на жаль, неможливо висвітлити в словах. Це синтез страху, любові, сподівання, відчуття гріховності, смирення, захоплен­ня. Сукупно це може ототожнюватися лише з кольорами, на які розпадається білий промінь, що проходить крізь призму – писав ще на початку 20 ст. відомий психолог В. Джемс [1998, 172-181]. Релігійні почуття, які акумулює й продукує психіка дитини, набувають різного характеру, змісту й напрямів вираження. Отже сьогодні, вже на зламі хх століття маємо так зосереджувати релігійне виховання, щоб зміст релігійних почуттів зводився не лише до переживань про лякливу залежність від Бога, а й до усвідомлення Його, ідеальної сфери – Сили, Розуму й всеохоплюючої Любові.

У розробці методики з означеного напряму – морально-релігійного виховання дітей в родинах й у типових закладах дошкільної освіти України, радимо передусім спиратися на два визначальні принципи. Перший – біологічне трактування релігійного життя. Це визнання того, що релігія є для нас життєдайною силою, яка посідає визначальне місце і є пріоритетною цінністю нашого буття. Це найвпливовіший чинник, який не лише наповнює змістом почуття, а й спонукає до активності все наше сприймання й розуміння дійсності. Другий – феноменологічний, що передбачає постійний живий діалог з Богом, описання того, що знаходить кожен у спілкуванні з Ним за те­мами, яке подає реальне життя. Стосовно релігійного життя дітей до­шкільного віку, то і педагогам, і батькам слід визнати його міфоло­гічний характер. Адже підставою для цього є різні форми життя, які оточують дитину в реальному світі і, здебільшого, є недоступним для глибокого пізнання. Вони утаємничені і перебувають за межами її емпіричного досвіду. На думку відомого психолога В.Зеньковського, саме це сприяє розвитку й розширенню міфологічного розуміння природи, зародження її живих організмів чи ж їх загибелі (смерті).

У релігійному вихованні особливо важить інтелектуалізація релігійних почуттів. Цей процес починається з пізнанням дитиною релігійних обрядів, зміст про які подають батьки різними засобами впливу. І тут важливо, аби ці засоби переконливо вчили любові до Бога, а не утверджували лише уяву про Нього, як про Силу, що карає за непослух. Інтелектуалізація почуттів сприяє вихованню і розвитку творчого сприйняття дітьми того, Хто все створив і все зберігає в рівновазі й у самодостатності. Вузько утилітарне трактування Бога, як тільки наставляючої та караючої інстанції, спричинює не очікуваний, а зворотний виховний результат – глибоку релігійну кризу. Бог постає в уяві дитини як Суддя і Таємниця любові, безмежної та всепрощаючої; Він є недоступним для реального пізнання, отже закритий від дитячої душі й недосяжний для маленького розуму.

На думку фахівців у царині порушеної проблеми, релігійним вихованням, насамперед, мають опікуватися батьки. Їм, зокрема матерям, належить першочерговий вплив. Християнське виховання засобами настановлення має застерегти дитину від усього шкідливого й потворного, що є в житті чи може несподівано спіткати дитину. Привчання малюків до молитви й наданням їм прикладів благочестивості, а також систематичні вправляння в хороших справах, що сприяють утвердженню християнської поведінки є незмінною тріадою, на яку впродовж віків опиралося релігійне виховання в укра­їнській родині. Сім’я – це праобраз найдоступніших дитині етичних і релігійних концепцій. Із життя змісту її членів дитина черпає ті цінності, за допомогою яких розкриває для себе сенс совісті, чесності, гріховності. Дитина не тільки пізнає, що таке добро, а й опановує способами його досягнення. Для цього важливими є воля, витримка, духовна бадьорість. Завдяки цьому межі релігійного виховання від­чутно розширюються, охоплюючи важливі для особистості морально-етичні цінності. Спробуємо коротко описати окремі методичні аспекти цієї роботи, що видаються нам актуальними в умовах сучасної родини. В аналізі означеного аспекта будемо спиратися на думки В. Зеньков­ського, які свого часу висловив учений . Насамперед відмітимо, що жодна зі сфер духовного життя людини не відкриває таких можли­востей для формування різносторонніх уявлень, як релігійна, що є притаманною й дітям. Чим багатша релігія образами, тим вона доступніша й ближча дитині. Образи необхідні для вираження дітьми релігійних переживань. Щодо впливу образності матеріалів на формування уявлень у дошкільників, доречно, вважаємо, згадати й праці К. Ушинського на цю тему. Педагог писав, що коли дитині не подавати образів у різних видах наочності, то вона сама їх створить [Там само]. Отже, якщо дорослі прагнуть домогтися очікуваного результату від процесу релігійного виховання, то, передусім, слід не лише говорити з дитиною про Бога, а й повідомити зміст конкретного образу Спасителя: від розуму, інтелектуалізованих уявлень і до почут­тів – таким вбачали наші попередники шлях здійснення релігійного виховання, таким, з нашого погляду, він буде раціональним і в сучас­них умовах. Адже від того, як мислить дитячий розум вирішально залежить, чим живе дитяче серце. У дошкільників реагування на образи значно яскравіші, контрастніші, емоційніші, безпосередніші ніж у дорослих. Звідси, сила впливу залежить значною мірою від тих ікон, які є своєрідними ілюстративними матеріалами в роботі з малюками. Побіжно нагадаємо про значення вимог, які ставляться до наочності з врахування вікових особливостей дошкільнят. У релігійному вихованні усталеними вимогами аж ніяк не можна зігнорувати, інакше дитина спершу бачитиме в Бозі Суддю, начало Правди, а не всеохоплюючої Любові та начало Милосердя і Добра.

У релігійному вихованні не варто поспішати з повідомленням дітям тих релігійних ідей, які здебільшого існують в їх уяві як абстрак­ції, пусті формули. Отже, сьогодні найефективнішими засобами в релігійному вихованні розглядаємо розповіді про Ісуса Христа, Його Матір, про святих. Завдяки такому змісту в душу дитини змалку входить неосяжна палітра образів, емоційних, переконливих, усталених, пізнавати які доводиться людині впродовж усього життя.

ТЕМАТИКА ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Практичне заняття № 4

ГОСПОДАРСЬКО-ТРУДОВЕ ТА ЕКОНОМІЧНЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ У СІМ’Ї

План

  1. Сутність і зміст понять “господарсько-трудове” та “економічне виховання”. Характеристика їх складових компонентів.

  2. .Критерії і показники оцінювання рівня розвитку господарсько-економічної культури особи.

  3. .Традиційні засоби виховання господарсько-економічної культури дітей в українській родині.

  4. Особливості господарсько-економічного виховання дітей у сучасній сім’ї.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ДЖЕРЕЛ

Будник О. Господарське виховання школярів. – Івано-Франківськ, 1998.

Будник О., Скульський Р. Як виховувати господарську культуру у дітей. – Івано-Франківськ, 1997.

Костів В. Становлення господарсько-економічної культури сім’янина // Костів В. Народно-педагогічні ідеї минулого у формуванні сучасного сім’янина. – Івано-Франківськ, 1996. – С. 100-105.

Нисимчук А. Экономическое образование школьников: Книга для учителя. – М.: Просвещение, 1991. – 160 с.

Стельмахович М. Провідні ідеї і традиції трудового виховання // Стельмахович М. Українська народна педагогіка: Навчально-методичний посібник. – К.:ІЗМН, 1997. – С. 130-144.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]