- •Родинна педагогіка
- •Основи родинного виховання
- •Рецензенти:
- •Розділ і
- •Перша підсистема
- •Перша підсистема
- •Друга підсистема
- •Третя підсистема
- •Тема 2. Зміст і завдання родинного виховання дітей
- •Хрестоматійний матеріал до теми 2
- •Стратегія сімейного виховання дитини відповідно до її вікових особливостей:
- •Розділ іі виховний потенціал родини
- •Тема 3 загальна характеристика виховного потенціалу сім’ї
- •Хрестоматійний матеріал до теми 3
- •Тест для визначення рівня сформованості емпатії [Кіндратюк б., Литвин с., 1992, 15-17]
- •Тема 4 мати і батько – найперші вихователі дитини
- •Хрестоматійний матеріал до теми Народна психолого-педагогічна думка про роль батьківського впливу на дитину
- •Тема 5 можливості батька, матері у психолого-педагогічному супроводі дитини, формуванні якостей майбутнього сім’янина
- •Тема 6 батьки–опікуни в опікунській та „прийомній” сім’ях
- •Тема 7 хрещені батьки
- •Тема 8 дідусі, бабусі, брати і сестри як вихователі
- •Тема 9 засоби та методи родинного виховання
- •Тема 10
- •Хрестоматійний матеріал до теми На основі наведеного тексту ю. Руденко визначте роль і місце української народної казки в родинному вихованні дітей [2001].
- •Тематика практичних занять
- •Українське пестувальне мистецтво, його вплив на розвиток дитини. Колискова пісня
- •Контрольні питання
- •Питання для роздумів
- •Завдання
- •Народні дитячі ігри і забавлянки
- •Контрольні питання
- •Питання для роздумів
- •Завдання
- •Роль казки у вихованні дошкільнят
- •Контрольні питання
- •Тема 11
- •Хрестоматійний матеріал до тем 14-15 На основі наведеного тексту н. Лисенко визначте роль і місце релігійного виховання у розвитку особистості дитини [2001].
- •Контрольні питання
- •Питання для роздумів
- •Завдання
- •Контрольні питання
- •Питання для роздумів
- •Завдання
- •Тема 13 статеве виховання дітей у сім’ї
- •Статеве виховання дітей у сім’ї
- •Контрольні питання
- •Питання для роздумів
- •Завдання
- •Хрестоматійний додаток до теми статеве виховання дітей у сім`ї та суспільних закладах у педагогічній системі й досвіді а. Макаренка [Ковальчук л., 1997]
- •Тема 14 становлення різнобічної культури сім’янина
- •Розділ іv
- •Тема 16 врахування в родинному вихованні особливості поведінки дітей із розлучених сімей
- •Тема 17 особливості виховання дітей в осиротілій сім’ї
- •Тема 18 особливості родинного виховання дітей у позашлюбній сім`ї
- •Тема 19 особливості родинного виховання дітей у сім`ї, що розпалась
- •Тема 20 удосконалення виховного потенціалу неповної сім’ї
- •Особливості взаємин і специфіка виховання дітей у розлученій сім’ї
- •Розділ V
- •Хрестоматійний матеріал до теми
- •(Стельмахович м. Укра¿нська родинна етнопедагог³ка – наука про взаºмини батьк³в ³ д³тей)
- •Тема 22 педагогічна співпраця вчителів і батьків у збагаченні родинного виховання
- •Післямова
- •Список використаних і рекомендованих джерел
- •Додатки Методика pari 1
- •Орієнтовні зразки педагогічних задач-ситуацій з питань родинного виховання дітей1
- •Зміст і характеристика окремих методик
- •Твір на тему: “я і моя сім`я в минулому, тепер і майбутньому”.
- •Ковбас Богдан, Костів Володимир
Розділ і
ЗАКОНОМІРНОСТІ, ПРИНЦИПИ,
ЗМІСТ І ЗАВДАННЯ РОДИННОГО ВИХОВАННЯ
Родинна педагогіка – одна з психолого-педагогічних наук, яка визначає загальні закономірності, зміст, принципи, завдання, форми й методи, технологічні особливості, прийоми і засоби, процес і результат родинного виховання молодого покоління, передачі сімейного досвіду від старших до молодших, успадкування суспільних, родинних і особистісних цінностей поколінь.
ТЕМА 1
ЗАКОНОМІРНОСТІ ТА ПРИНЦИПИ ПРОЦЕСУ РОДИННОГО ВИХОВАННЯ
Виховання молодого покоління – один із визначальних чинників спадкоємності традицій і звичаїв народу, передачі досвіду старших молодшим, включення останніх у педагогічно доцільні взаємини з метою засвоєння ними соціальних ролей чоловіка й жінки, сім’янина й громадянина, інтелектуала й комуніканта, творця й трудівника, формування самоцінної особистості з самобутніми різнобічними рисами громадянина країни і світу.
Соціалізація дітей і молоді відбувається за певними закономірностями, осягнення яких постає прерогативою педагогічної науки і практики. Виховання як цілеспрямований процес організації соціалізаційних чинників у цьому процесі відіграє одне з визначальних місць, незважаючи на те, що у формуванні особистості діють і стихійні чинники.
Окреслимо визначення деяких дефініцій, що стосуються загального процесу формування, розвитку й виховання молодого покоління. У системі цих взаємопоєднаних понять розрізняємо таку їх сутність. Під формуванням розуміємо розвиток довершених особистісних якостей людини, що постають результатом генетично заданих і соціально набутих нею інтегральних властивостей у процесі дії стихійних чинників і цілеспрямовано створених умов для функціонування механізму ціннісно-нормативної регуляції різнобічної поведінки особистості. Звідси, будь-яка інтегральна властивість (моральна культура, громадянська культура, інша) характеризується мірою і є результатом сформованості суспільно-значущих інтегративних якостей, генетично заданих і соціально набутих у результаті функціонування механізму внутрішньої ціннісно-нормативної регуляції моральної (громадянської, іншої) поведінки та зовнішніх відносин особистості (моральних, громадянських, інших) у процесі її діяльності та спілкування. В цьому полягає так званий синергетичний закон формування загальної базової культури особистості.
Загальна культура людини, як інтегруюча особистісна властивість, що формується часто під дією стихійних соціальних процесів самоорганізації й самовпорядкування і тільки іноді під дією цілеспрямованого суспільного процесу виховання (наскільки суспільство – держава, сім’я, церква, суспільні інституції – прикладаються до цього), складається з багатьох таких інтегральних властивостей. Учені й практики виділяють близько 100 таких інтегральних властивостей особистості, які дедалі ширше трактують через таке інтегроване поняття, як „культура” – фізична, психологічна, емоційна, вольова, інтелектуальна, креативна, статева, родинна, адаптаційна, духовна, релігійна, моральна, етична, громадянська, правова, політична, демократична, трудова, господарська, економічна, естетична, екологічна, валеологічна, організаційна, ситуативна, учинкова, фахова тощо. Кожна з цих інтегративних культур займають чільне місце і в цілісності складають індивідуальну самобутність, неповторну своєрідність кожної окремої людини.
Педагогічний закон виховання інтегративних якостей, які виділяються в системі цілісної окремої інтегральної властивості особистості, визначаємо таким чином: моральне (громадянське, правове, інше) виховання – це цілеспрямований процес взаємодії вихователів (батьків, учителів, інших) та вихованців-учнів у їхній творчій співпраці, яка стимулює розвиток в останніх довершених моральних (правових, громадянських, інших) якостей через забезпечення необхідних умов для ефективного функціонування механізму внутрішньої ціннісно-нормативної регуляції поведінки особи в процесі включення її в систему різнобічних відносин спілкування й життєдіяльності.
Звідси, родинне виховання трактуємо як цілеспрямований процес організації взаємодії дорослих і дітей у родині в їхній спільній творчій діяльності, яка стимулює розвиток і саморозвиток в останніх довершених різнобічних якостей через забезпечення необхідних умов для ефективного функціонування механізму внутрішньої ціннісно-нормативної регуляції поведінки особистості в процесі включення її в систему різноманітних відносин спілкування й життєдіяльності.
Таке визначення вигідно відрізняється від інших подібних дефініцій такими обставинами: 1) цілеспрямований процес організації взаємодії дорослих членів родини і дітей підкреслює суб’єкт-суб’єктний характер таких взаємин, в якому виключається авторитарний стиль підпорядкування молодших старшим; дорослі члени родини виступають досвідченими провідниками молодших у психолого-педагогічному супроводі їх усебічного розвитку; 2) спільна творча діяльність передбачає напрям постійної новизни у такій взаємодії – висхідний процес розвитку довершених інтегративних якостей особистості; 3) акцентується увага не тільки на розвиток, але й на саморозвиток різнобічних якостей, тобто враховується активність самої дитини в процесі самовдосконалення необхідних якостей; 4) головні зусилля спрямовуються на створення відповідних умов з боку суспільства і родини для забезпечення функціонування таких механізмів усебічного розвитку дитини: потребової сфери, ціннісно-нормативної сфери, рівня домагань і самооцінки, мотиваційно-смислової сфери особистості; 5) провідним напрямом процесу родинного виховання визнається включення дитини в систему різноманітних відносин спілкування та життєдіяльності; 6) у визначенні розв’язується стратегічна мета – результативність процесу формування особистості, що нівелюватиме процесуальний характер виховних зусиль усіх причетних осіб та інституцій до системи родинного виховання.
Оскільки основні акценти процесу родинного виховання розкриваються через закономірності та принципи, розглянемо їх сутність.
Закономірності родинного виховання проявляються насамперед через визначення структурних елементів кожної з означених культур – окремої інтегральної властивості особистості, у з’ясуванні їхнього місця в цілісній структурі загальної базової культури особистості, в усвідомленні динаміки функціонуванні механізму ціннісно-нормативної регуляції відповідної поведінки людини, генезису вчинкової діяльності особистості в процесі здійснення окремого циклу мотиваційно-смислової дії-відношення.
Загальну базову культуру людини уявляємо у вигляді глобусоподібної моделі, вертикалі й меридіани якої складають площину зрізу окремої інтегральної властивості (окремої культури особистості), структура якої має однаково подібні для всіх таких культур структурні елементи, що проявляються в їх цілісному системному самовираженні на рівні трьох основних підсистем. Наведемо побудову такої інтегральної властивості на прикладі моделі статевої культури людини (див. рис. 1.1), розробленої Л. Головач [2000, 22-28] на основі теоретичних викладів системно-синергетичної моделі загальної культури особистості, дослідженої В. Костівим [1996, 1998, 2001, 2002, ін.].
Показниками рівня сформованості статевої культури особистості виступають компоненти трьох підсистем:
– першої (статеві дії як результат функціонування механізму внутрішньої ціннісно-нормативної регуляції поведінки особи): засвоєні особою основні елементарні норми і правила поведінки; рівень домагань особистості відповідно до реальних умов її життєдіяльності у задоволенні основних потреб; статеві цінності, ідеали, установки; повнота розвитку й прояву функцій мотиваційної сфери тощо;
– другої (статеві відносини особистості до ... (рис. 1.1) як можливість функціонування у вигляді регулятивної системи, що виявляється через актуальну статеву діяльність і можливість розвитку статевих якостей) – вироблені в процесі діяльності, спілкування і нагромадження досвіду суспільної поведінки статеві відношення до: Бога-отця і Богоматері, матері і батька, майбутнього чоловіка та дружини, хлопчиків та дівчаток, своєї та протилежної статі, дружби й кохання, фактів і відомостей статевого змісту, сексуального дошлюбного досвіду та наслідків статевого спілкування, зовнішності та одягання (власного та чужого), частин чи повністю оголеного тіла, поцілунків і проявів залицяння, еротичних сцен, картин та розмов на сексуальні теми тощо;
– третьої (статеві якості і статева спрямованість особи як дві лінії якісної характеристики інтегральної властивості, що формується) – сукупність статевих якостей (душевність і терпеливість; чуйність і емпатійність, емоційна гнучкість; поступливість і адаптивність; дівоча честь і чоловіча гідність; чоловічність, мужність і жіночність, м’якість; надійність і вірність; впевненість і поблажливість; цнотливість і відповідальність; привабливість і еротична чутливість; тактовність і делікатність; ніжність і грайливість; стриманість і сором’язливість тощо) і статева спрямованість особи (суспільно-альтруїстична та індивідуалістично-егоїстична).
Формування інтегративних якостей окремої (статевої, родинної тощо) культури особистості відбувається в процесі здійснення вчинкової діяльності – у результаті спеціально зорганізованого (виховного впливу) чи спонтанного (самоорганізаційного) потрапляння особи в ситуацію вибору стосовно своєї статевої (родинної, іншої) поведінки під час спілкування й життєдіяльності. Причому основою ціннісного самовизначення особистості в процесі такого вибору є конкретна загальнолюдська вартість: у сфері статевої культури відбувається здійснення статевої поведінки з позицій дихотомії гідності – негідності, в родинній культурі – любові чи ненависті, в моральній культурі – добра і зла, в громадянській культурі – справедливості чи несправедливості, політичній – свободи чи необхідності, демократичній – рівності чи нерівності, релігійній – віри чи невіри і т.п.
Функціональна модель формування окремої (статевої, родинної, іншої) культури особистості складає дію механізму внутрішньої ціннісно-нормативної регуляції статевої (родинної, іншої) поведінки особи, що забезпечується через здійснення
C1
Я-3 Я-4
Я-2 Я-5
В-3 В-4
В-2З С В-5
В С
Я-1уЯ-6
В-1В-6
Н Д
CД М у уМ Д C
Ц І
В -7 В-12
Я-7 Я-12
В С
В-8 З С В-11
В-9 В-10
Я-8 Я-11
Я-9 Я-10
C2