Розділ і

ЗАКОНОМІРНОСТІ, ПРИНЦИПИ,

ЗМІСТ І ЗАВДАННЯ РОДИННОГО ВИХОВАННЯ

Родинна педагогіка – одна з психолого-педагогічних наук, яка визначає загальні закономірності, зміст, принципи, завдання, форми й методи, технологічні особливості, прийоми і засоби, процес і результат родинного виховання молодого покоління, передачі сімейного досвіду від старших до молодших, успадкування суспільних, родинних і особистісних цінностей поколінь.

ТЕМА 1

ЗАКОНОМІРНОСТІ ТА ПРИНЦИПИ ПРОЦЕСУ РОДИННОГО ВИХОВАННЯ

Виховання молодого покоління – один із визначальних чинників спадкоємності традицій і звичаїв народу, передачі досвіду старших молодшим, включення останніх у педагогічно доцільні взаємини з метою засвоєння ними соціальних ролей чоловіка й жінки, сім’янина й громадянина, інтелектуала й комуніканта, творця й трудівника, формування самоцінної особистості з самобутніми різнобічними рисами громадянина країни і світу.

Соціалізація дітей і молоді відбувається за певними зако­номірностями, осягнення яких постає прерогативою педагогіч­ної науки і практики. Виховання як цілеспрямований процес організації соціалізаційних чинників у цьому процесі відіграє одне з визначальних місць, незважаючи на те, що у формуванні особистості діють і стихійні чинники.

Окреслимо визначення деяких дефініцій, що стосуються загального процесу формування, розвитку й виховання молодого покоління. У системі цих взаємопоєднаних понять розрізняємо таку їх сутність. Під формуванням розуміємо розвиток довершених особистісних якостей людини, що постають результатом генетично заданих і соціально набутих нею інтегральних властивостей у процесі дії стихійних чинників і цілеспрямовано створених умов для функціонування механізму ціннісно-нормативної регуляції різнобічної поведінки особис­тості. Звідси, будь-яка інтегральна властивість (моральна культура, громадянська культура, інша) характеризується мірою і є результатом сформованості суспільно-значущих інтегратив­них якостей, генетично заданих і соціально набутих у результаті функціонування механізму внутрішньої ціннісно-нормативної регуляції моральної (громадянської, іншої) поведінки та зовнішніх відносин особистості (моральних, громадянських, інших) у процесі її діяльності та спілкування. В цьому полягає так званий синергетичний закон формування загальної базової культури особистості.

Загальна культура людини, як інтегруюча особистісна властивість, що формується часто під дією стихійних соціальних процесів самоорганізації й самовпорядкування і тільки іноді під дією цілеспрямованого суспільного процесу виховання (наскіль­ки суспільство – держава, сім’я, церква, суспільні інституції – прикладаються до цього), складається з багатьох таких інте­гральних властивостей. Учені й практики виділяють близько 100 таких інтегральних властивостей особистості, які дедалі ширше трактують через таке інтегроване поняття, як „культура” – фізична, психологічна, емоційна, вольова, інтелектуальна, креа­тивна, статева, родинна, адаптаційна, духовна, релігійна, мо­ральна, етична, громадянська, правова, політична, демократич­на, трудова, господарська, економічна, естетична, екологічна, валеологічна, організаційна, ситуативна, учинкова, фахова тощо. Кожна з цих інтегративних культур займають чільне місце і в цілісності складають індивідуальну самобутність, неповторну своєрідність кожної окремої людини.

Педагогічний закон виховання інтегративних якостей, які виділяються в системі цілісної окремої інтегральної властивості особистості, визначаємо таким чином: моральне (громадянське, правове, інше) виховання – це цілеспрямований процес взаємо­дії вихователів (батьків, учителів, інших) та вихованців-учнів у їхній творчій співпраці, яка стимулює розвиток в останніх довершених моральних (правових, громадянських, інших) якос­тей через забезпечення необхідних умов для ефективного функціонування механізму внутрішньої ціннісно-нормативної регуляції поведінки особи в процесі включення її в систему різнобічних відносин спілкування й життєдіяльності.

Звідси, родинне виховання трактуємо як цілеспрямований процес організації взаємодії дорослих і дітей у родині в їхній спільній творчій діяльності, яка стимулює розвиток і саморозвиток в останніх довершених різнобічних якостей через забезпечення необхідних умов для ефективного функціонування механізму внутрішньої ціннісно-нормативної регуляції поведін­ки особистості в процесі включення її в систему різноманітних відносин спілкування й життєдіяльності.

Таке визначення вигідно відрізняється від інших подібних дефініцій такими обставинами: 1) цілеспрямований процес орга­нізації взаємодії дорослих членів родини і дітей підкреслює суб’єкт-суб’єктний характер таких взаємин, в якому виключа­ється авторитарний стиль підпорядкування молодших старшим; дорослі члени родини виступають досвідченими провідниками молодших у психолого-педагогічному супроводі їх усебічного розвитку; 2) спільна творча діяльність передбачає напрям пос­тійної новизни у такій взаємодії – висхідний процес розвитку довершених інтегративних якостей особистості; 3) акцентується увага не тільки на розвиток, але й на саморозвиток різнобічних якостей, тобто враховується активність самої дитини в процесі самовдосконалення необхідних якостей; 4) головні зусилля спрямовуються на створення відповідних умов з боку суспіль­ства і родини для забезпечення функціонування таких механіз­мів усебічного розвитку дитини: потребової сфери, ціннісно-нормативної сфери, рівня домагань і самооцінки, мотиваційно-смислової сфери особистості; 5) провідним напрямом процесу родинного виховання визнається включення дитини в систему різноманітних відносин спілкування та життєдіяльності; 6) у визначенні розв’язується стратегічна мета – результативність процесу формування особистості, що нівелюватиме процесу­альний характер виховних зусиль усіх причетних осіб та інституцій до системи родинного виховання.

Оскільки основні акценти процесу родинного виховання розкриваються через закономірності та принципи, розглянемо їх сутність.

Закономірності родинного виховання проявляються на­самперед через визначення структурних елементів кожної з означених культур – окремої інтегральної властивості особис­тості, у з’ясуванні їхнього місця в цілісній структурі загальної базової культури особистості, в усвідомленні динаміки функціо­нуванні механізму ціннісно-нормативної регуляції відповідної поведінки людини, генезису вчинкової діяльності особистості в процесі здійснення окремого циклу мотиваційно-смислової дії-відношення.

Загальну базову культуру людини уявляємо у вигляді глобусоподібної моделі, вертикалі й меридіани якої складають площину зрізу окремої інтегральної властивості (окремої куль­тури особистості), структура якої має однаково подібні для всіх таких культур структурні елементи, що проявляються в їх ціліс­ному системному самовираженні на рівні трьох основних під­систем. Наведемо побудову такої інтегральної властивості на прикладі моделі статевої культури людини (див. рис. 1.1), роз­робленої Л. Головач [2000, 22-28] на основі теоретичних викла­дів системно-синергетичної моделі загальної культури особис­тості, дослідженої В. Костівим [1996, 1998, 2001, 2002, ін.].

Показниками рівня сформованості статевої культури особистості виступають компоненти трьох підсистем:

– першої (статеві дії як результат функціонування меха­нізму внутрішньої ціннісно-нормативної регуляції поведінки особи): засвоєні особою основні елементарні норми і правила поведінки; рівень домагань особистості відповідно до реальних умов її життєдіяльності у задоволенні основних потреб; статеві цінності, ідеали, установки; повнота розвитку й прояву функцій мотиваційної сфери тощо;

– другої (статеві відносини особистості до ... (рис. 1.1) як можливість функціонування у вигляді регулятивної системи, що виявляється через актуальну статеву діяльність і можливість розвитку статевих якостей) – вироблені в процесі діяльності, спілкування і нагромадження досвіду суспільної поведінки статеві відношення до: Бога-отця і Богоматері, матері і батька, майбутнього чоловіка та дружини, хлопчиків та дівчаток, своєї та протилежної статі, дружби й кохання, фактів і відомостей статевого змісту, сексуального дошлюбного досвіду та наслідків статевого спілкування, зовнішності та одягання (власного та чужого), частин чи повністю оголеного тіла, поцілунків і проявів залицяння, еротичних сцен, картин та розмов на сексуальні теми тощо;

– третьої (статеві якості і статева спрямованість особи як дві лінії якісної характеристики інтегральної власти­вості, що формується) – сукупність статевих якостей (душев­ність і терпеливість; чуйність і емпатійність, емоційна гнуч­кість; поступливість і адаптивність; дівоча честь і чоловіча гідність; чоловічність, мужність і жіночність, м’якість; надій­ність і вірність; впевненість і поблажливість; цнотливість і відповідальність; привабливість і еротична чутливість; тактов­ність і делікатність; ніжність і грайливість; стриманість і сором’язливість тощо) і статева спрямованість особи (суспільно-альтруїстична та індивідуалістично-егоїстична).

Формування інтегративних якостей окремої (статевої, ро­динної тощо) культури особистості відбувається в процесі здійс­нення вчинкової діяльності – у результаті спеціально зорганізо­ваного (виховного впливу) чи спонтанного (самоорганізацій­ного) потрапляння особи в ситуацію вибору стосовно своєї статевої (родинної, іншої) поведінки під час спілкування й життєдіяльності. Причому основою ціннісного самовизначення особистості в процесі такого вибору є конкретна загальнолюд­ська вартість: у сфері статевої культури відбувається здійснення статевої поведінки з позицій дихотомії гідності – негідності, в родинній культурі – любові чи ненависті, в моральній культурі – добра і зла, в громадянській культурі – справедливості чи не­справедливості, політичній – свободи чи необхідності, демокра­тичній – рівності чи нерівності, релігійній – віри чи невіри і т.п.

Функціональна модель формування окремої (статевої, ро­динної, іншої) культури особистості складає дію механізму внутрішньої ціннісно-нормативної регуляції статевої (родинної, іншої) поведінки особи, що забезпечується через здійснення

C₁

Я-3 Я-4

Я-2 Я-5

В-3 В-4

В-2З С В-5

В С

Я-1уЯ-6

В-1В-6

Н Д

CД М у уМ Д C

Ц І

В -7 В-12

Я-7 Я-12

В С

В-8 З С В-11

В-9 В-10

Я-8 Я-11

Я-9 Я-10

C₂