Хрестоматійний матеріал до теми На основі наведеного тексту ю. Руденко визначте роль і місце української народної казки в родинному вихованні дітей [2001].

Родина була, є і завжди буде важливим осередком формування особистості. В ранньому дитинстві виховується довірливе ставлення до всього, що оточує. Все, що закладено в дитинстві, супроводжує людину впродовж усього життя.

Важливе місце в родинному вихованні відіграє казка, що визна­чається як “епічний, переважно прозаїчний твір пригодницького, фан­тастичного або анекдотичного змісту” [Родинно-сімейна енциклопедія, 1996, 374]. Казковий текст сприяє розумовому, моральному та естетич­ному вихованню, розширенню загального світогляду та пізнавальних інтересів дітей дошкільного віку. Захоплюючий зміст, самобутність дійових осіб, поєднання фантастики з реальністю, образність та експре­сивність мови мають великий емоційний вплив на дітей. Казки зобра­жують поведінку і життя рослин і тварин, змальовуючи ідеальні сто­сунки персонажів, їхню боротьбу з темними силами, сприяють форму­ванню у дітей моральних установок. Та обставина, що казки наділяють тварин здатністю мислити, говорити, діяти, як люди, підсилює їх емо­ційний вплив. “Естетика казки у красі природи та її персонажів. Яскрава та влучна народна мова казок збагачує словник і слухачів”. Казка прилучає дітей до культури народу, “висловлює його думки, почуття, моральні ідеали, розширює коло уявлень про життя і є джерелом дитячого задоволення” [Родинно-сімейна енциклопедія, 1996, 373-374].

Для того, щоб з’ясувати місце української народної казки в родинному вихованні, ми передусім провели анкетування батьків, діти яких відвідують старші та підготовчі групи дошкільного закладу. До анкетування було залучено дошкільні установи № 225, 135, м. Одеси.

На запитання “Які українські казки Ви знаєте?” 50% змогли назвати лише по одній українській народній казці, а саме “Рукавичка”, “Івасик–Телесик”, “Колобок”. 10% респондентів взагалі не змогли пригадати жодної української народної казки. 40% респондентів, зміш­ували українські, російські, білоруські казки, замість народних називали літературні обробки відомих письменників (І. Франка, Б. Грінченка, Лесі Українки).

На запитання “Які збірки українських народних казок наявні у вашій сімейній бібліотеці?” переважна більшість батьків (60%) назвали “Казки народів світу”, німецькі, англійські, чеські казки, наявні в бібліотеці 27% респондентів, і лише 13% опитуваних серед книг своєї бібліотеки назвали збірки українських народних казок.

Лише 22% серед улюблених казок назвали українські казки, але на прохання перелічити їх лише троє респондентів назвали по одній українській казці, а саме, “Розумниця”, “Котик та півник”, “Котиго­рошко”, та лише один респондент назвав 4 українські казки: “Телесик”, “Лисичка та журавель”, “Кривенька качечка”, “Пан Коцький”. Майже половина батьків українські казки не назвала взагалі, серед них, 34% назвали російські, а саме: “Коник-Горбоконик”, “Буратіно”, “Кіт і сова”, 18% серед улюблених казок назвали як російські, так і українські; 42% респондентів серед улюблених казок назвали казки зарубіжних авторів. Серед них: “Горщик каші”, Попелюшка”, “Спляча красуня”, “Руса­лонька”, “Красуня і чудовисько”, “Король лев” тощо. 2% респондентів відповіли, що улюблених казок у їхніх дітей немає взагалі.

На наступне запитання “Чи читаєте (розповідаєте) дітям укра­їнські казки?” 52% респондентів відповіли позитивно, 8% батьків не читають своїм дітям казок взагалі, 40% читають, але лише подекуди.

На запитання “Чи використовуєте ви під час бесід з дитиною образні (емоційно-забарвлені, експресивні) вирази?” відповіли пози­тивно 40%, але перелічити образні вирази змогли лише 3% респон­дентів, серед них: “Зіронька ясна”, “Червона, мов калина”, “Ясна, як сонце”, “Гарна, як квітка”. Лише один з опитаних батьків використовує під час бесід з дитиною специфічні казкові образні вирази “Язиката Хвеська”, “Зайчик-побігайчик”. 25% респондентів використовують у розмовному мовленні приказки, загадки, ласкаві слова, 12% - серед образних виразів виокремлюють “порівняння дітей з природними явищами, літератруними зразками”. 5% батьків у спілкуванні з дитиною користуються “мімікою, жестами, емоційно-виразними рухами”. На жаль, 15% опитаних взагалі не використовують образні вирази під час бесіди зі своїми дітьми “Бо на це не вистачає часу”, “Не знають точно, яким чином це можна робити”. 34% опитуваних засвідчили, що їхні діти не вживають образні вирази у своєму мовленні, 28 % респондентів відповіли “Не знаю”; 12% респондентів за показники образного мовлення визначили “Ласкаве звертання до когось”.

Згідно з одержаними результатами, ми дійшли висновків: серед улюблених казок своїх дітей українські казки називають лише 22% батьків півдня України. Зауважимо, що пере­важна більшість улюблених казок становлять “телевізійні казки”, джерело яких – телебачення; майже 34% батьків серед улюблених казок своїх дітей українські не називають загалом, це, звісно жахливо, тому що це становить перешкоду повноцінному розвиткові образного українського мовлення.

Отже, ми бачимо, що стан розвитку образного мовлення, рівень використання української народної казки з метою збагачення розмовного мовлення образними виразами в родинному вихованні знаходиться на досить низькому рівні, що актуалізує розробку методичних рекомендацій для використання текстів українських народних казок у сімейному вихованні.