Тема 16 врахування в родинному вихованні особливості поведінки дітей із розлучених сімей

Розлучення в багатьох випадках руйнує особисте життя членів сім`ї, є могутнім фактором їх невротизації, породжує напруженість у взаєминах дитини й батьків, один з яких про­живає окремо, викликає нестабільність батьківських почуттів, збільшує ймовірність появи девіантних форм поведінки.

Шлюб, що розпадається, висуває найогидніші риси в подружжя, характерні й приховані до певного часу. Атмосфера взаємної неприязні, ненависті, образ і взаємних звинувачень не може не вплинути на світовідчуття дитини, її моральні переко­нання, погляди, установки, ставлення до оточення тощо. Позитивний вплив на дитину з боку батьків у такій ситуації ускладнюється чи взагалі стає неможливим. Батьки не можуть у цих випадках контролювати вчинки дітей і спрямовувати їх розвиток.

У ролі сильного негативного чинника у виховному плані виступає сам факт розлучення. Залишення сім`ї батьком, з чого, як правило, розпочинається розрив шлюбного зв`язку, може різко змінити морально-психологічний світ дитини й нерідко створює руйнівний вплив на механізм функціонування внутріш­ньої ціннісно-нормативної регуляції поведінки особи.

Аналізуючи стан дитини, В. Сухомлинський пише: “Біль і гнів несе в серці дитина, повертаючись додому. Вона, маленька людина, тепер не вірить ні в що. Для неї в світі немає нічого святого” [Т. 2, 407]; “Як неймовірно важко виховувати маленьку людину, яка усвідомлюючи себе, пережила гірку думку: я нікому не потрібна, я появилась на світ випадково, я горе й покарання для матері...” [1978, 94-95]. Таке буває, звичайно, не в кожній розлученій сім`ї, але це не усуває проблеми.

У результаті дослідження розлучених сімей у Словаччині виявлено, що 85 відсотків розлучених сімей отримує нестерпне виховне середовище, яке створює загрозу для нормального роз­витку особистості дитини. Тільки в кожній десятій сім`ї зберіга­лась відносно спокійна сімейна атмосфера [Зариньш И., 1985, 131]. На думку деяких зарубіжних дослідників (Д. Макдермот, Д. Валлерштейн та ін.), найбільш гострі переживання й відпо­відні їм наслідки розлучення викликають у дітей дошкільного віку (2,5-3,5 роки) підвищену лякливість, розладнання сну, зниження пізнавальних інтересів; у середніх і старших дошкіль­ників – виражену тривожність, переживання втрати, депресив­ний стан, роздратованість, агресивність, збіднення фантазії, різке зниження самооцінки й т. ін. [Гаврилова Т., 1981, 10].

Не меншою мірою, хоча й по-різному, розлучення впливає на дітей молодшого шкільного та підліткового віку. Дослідники зауважують, зокрема, що підвищена емоційність, неврівноваже­ність, хвороблива чутливість, властиві дітям при переході з молодшого шкільного в підлітковий вік, у дітей із неповної сім`ї мають гіпертрофований характер і роблять їх психіку особливо вразливою. Почуття болю й сорому, власної неповноцінності, покинутості й самотності, що довгий час не залишають у таких випадках дітей, роблять їх грубими, роздратованими, некому­нікабельними, вони втрачають інтерес до навчання, участі в різних видах діяльності тощо.

Несприятливим чинником у виховному плані є й той комплекс наслідків, що виникає в результаті розпаду сім`ї. Як зазначають дослідники, розлучення часто веде до виникнення в жінки-матері психологічного синдрому (стану неспокою, не­впевненості, страху, втрати рівноваги тощо). У ситуації горя й сорому, що переповнюють її, мати нерідко у всіх вадах звинува­чує батька, виховує в дітей почуття ненависті до нього, яке повертається потім не тільки проти батька, але й проти неї та інших дорослих.

Зміна ставлення дитини до матері іноді викликає в дитини загострене почуття жалості й ніжності до неї чи звинувачення її у відході батька, оскільки вона бачила й цінувала в батька такі якості, які могла не помічати мати, або не знала про ті сторони батьківського характеру, які виявились причиною розчарування для матері. Внаслідок цього дитина починає критично ставитися до матері й, таким чином, по суті втрачає її для себе. Збільшення віддалі між ними виникає й тоді, коли мати, переповнена своїм горем і новими додатковими турботами, не знаходить достат­нього часу для занять із дитиною. Буває й так, що дитина в та­ких випадках розглядається покинутою жінкою як лишній тягар, що ускладнює її подальші життєві перспективи. Грубе материн­ське ставлення до дитини, що виникає звідси, часом дуже несправедливе, цілком згубно впливає на моральний розвиток, так само як і сліпа материнська любов, любов-жертва, що не­рідко виникає в такій ситуації і не знає розумних меж. Іншими словами, будь-яка з цих колізій, як і багато інших, можливих на цій драматичній основі, становить нездоровий ґрунт для духов­ного розвитку дитини.

Покажемо опис внутрішнього стану і поведінки дітей різного віку (Оля – дошкільний вік та Ігор – молодший шкільний вік) в момент утворення розлученої сім`ї та в наступні роки.

– “Вони дивились один на одного й Оля, вже граючись, щурилась до брата, не очікуючи в своєму житті нічого неприєм­ного й не знаючи, що вони покинуті батьком.

– Коли приїде батько? – запитав раптом Ігор довірливим голосом.

– Він більше не приїде.

Ігор поблід і закліпав очима. – Він значить помер, він женився значить – запитав Ігор в похмурій задумі.

– А ти також женишся? – І дивився на матір холодним поглядом маленької людини, яка чесно старається зрозуміти незрозумілі примхи дорослих”;

– “... Кинувши ведмедика на купу іграшок, Оля розсілась на маленьке розмальоване крісло й задумалась. Вона розуміла, що в матері горе, що мамі хочеться плакати і тому не можна знову підійти до неї й задати питання, яке все ж таки необхідно розв`язати, як би там не було: ... А коли він приїде?”;

– “Він ніколи не згадував про батька. Його подарунки, книги та іграшки, були складені в шафі, але Ігор до них не торкався. З матір`ю він був ласкавий і простий, але старався уникати душевних розмов, любив попліткувати про різні дрібниці, про випадки в дворі, про шкільні події. У той же час з усього було видно, що він слідкує за матір`ю, приглядається до її настрою, прислуховується до розмов по телефону і завжди цікавився з ким вона говорила. Коли мама поверталась пізно, він ображався, зустрічав її з припухлим, зачервонілим обличчям, але якщо вона запитувала, що з ним, він відмахував рукою і говорив з погано зімітованим здивуванням: А що зі мною? Нічого зі мною!”;

– “Оля росла мовчазною. Вона добродушно гралася, пленталася кімнатами з якимись своїми турботами, виходила в дитячий садочок і поверталась звідти така ж спокійна, не схиль­на до бесіди та усмішки... Якесь таємне життя просвічувалось в її поведінці, цього таємного життя мати не знала”;

– “Ігор незручно стояв навпроти батька, дивився на нього, опустивши голову й притупував однією ногою. – Ну, як поживаєш, Ігор?

Ігор не встиг відповісти, він якось дивно закашлявся, проковтнув слину, залився рум’янцем і відвернув обличчя в протилежний бік. Невідомо звідки з очей пішла сльоза. Ігор так і стояв, відвернувшись від батька, скрізь сльози бачив предмети, що іскрились, білі скатертини на столах, великі квіти й золоту кулю на буфетній стійці”;

– “Її (Олі – авт.) ручечка останній раз сковзнула по сірому лацкані нового піджака й упала. Кудись пропала й її посмішка, від неї залишились на обличчі тільки окремі розірвані кусочки” [Макаренко А., Т. 5, 78-100].

Так, поступово крок за кроком діти почали привикати до свого становища в сім`ї, яке вело до появи певних комплексів –замкнутості, різниці, неповноцінності (порівняно з іншими діть­ми) тощо. Важко переживають діти несправедливе ставлення до них із боку батьків у таких випадках. Це викликає в дитини такі нервові стани як неврівноваженість, образливість, озлобленість, страх, жорстокість, що часто веде за собою огрубіння почуттів у взаєминах з іншими людьми.

Особливо трагічне становище дітей виявляється в тому випадку, коли розлучені батьки через відсутність окремої житлової площі змушені проживати під одним дахом.

Як засвідчує цей аналіз, в оцінці становища дітей із розлученої сім`ї таки домінує негативний момент.

Як показали результати нашого дослідження, частий збіг в умовах неповної сім`ї багатьох несприятливих чинників, ство­рюючи додаткові труднощі, визначає моральні пошуки особи, нерідко веде до невірного морального вибору. Часткове або значне незадоволення в умовах неповної сім`ї основних життє­вих потреб особи викликає відхилення в дії ланцюжка механіз­му внутрішньої ціннісно-нормативної регуляції її поведінки [Див.: Костів В., 1996, 96-105].

Так, зруйнування сімейної групи як колективу і збережен­ня атмосфери конфліктності в сім`ї створює тріщину спочатку в позитивних емоційних ставленнях дитини до того з батьків, котрий проживає окремо, а потім і в ставленні до іншого. За цих умов дітьми виробляється подвійна норма поведінки, вони часто використовують у своїх корисних цілях можливості кожного з батьків, нерідко стають грубими, агресивними, неслухняними, часто втікають із дому. Починаючи поступово критично стави­тись і до іншого з батьків, вони по суті втрачають і його. За даними методики “Лист в редакцію”, шанобливе ставлення до батька (матері), котрі проживають окремо, зафіксовано в третьої частини дітей із розлучених сімей (33,6 відсотки), суперечливе – у 35,8 відсотків, погане – у 30,8 відсотків молодших школярів. До матері (батька), з якими проживають у сім`ї, ці цифри складають відповідно: 59,2, 29,6 і 11,2 відсотки.

Аналогічні дані отримані в аналізі інших провідних відно­син школярів, що складаються в процесі спілкування й нагрома­дження досвіду їх наступної різнобічної поведінки. Так, нега­тивне ставлення до навчальної діяльності, неможливість доби­тися в ній швидкого успіху ведуть молодших школярів до відмови визнати її провідною і до пошуків діяльності, здатної забезпечити реальний і близький успіх. Пошуки кола спілкуван­ня, яке б задовольняло дитину, свідоме порушення дисципліни, як один із способів задоволення потреб в успіху, визнанні, само­утвердженні, часто зумовлюють наступну антиправову поведін­ку дітей.

Обмеження в значної частини підлітків сформованої пізнавальної потреби й відставання в навчанні, незадоволення емоційного контакту, сформованість життєвої невпевненості в позитивній оцінці з боку дорослих, незадоволена потреба в бать­ківській любові, ласці, зменшення можливостей задоволення зростаючих запитів у сфері матеріальних потреб – ці та інші вади часто ведуть до неадекватного усвідомлення ними навколишньої соціальної дійсності, знаходять відображення в хибних ціннісних орієнтаціях, у зруйнуванні віри в моральний ідеал, закріплюють певні, часто нереальні соціальні установки, ведуть до появи комплексів (різниці, неповноцінності, зневі­реності, “Попелюшки” тощо), до порушень у дії мотиваційної сфери. Сукупність таких труднощів викликає порушення в моральних стосунках дітей і сприяє формуванню негативних тенденцій у розвитку моральних якостей особи.