Тема 20 удосконалення виховного потенціалу неповної сім’ї

Усвідомлення педагогами, батьками специфіки розвитку й поведінки дітей із різних типів неповних сімей сприяє обґрун­тованому вибору засобів і методів впливу на них з боку школи, сім’ї та інших суспільних інституцій. Розглянемо коротко го­ловні з них. Важливою умовою підвищення ефективності вихо­вання підлітків із неповних сімей є компенсаторна діяльність дорослих у заміщенні відсутнього чи недостатнього для дитини батьківського (материнського) впливу. Брак відносин, які скла­даються у повній сім’ї – відношень батька (матері) й дитини, чоловіка і жінки, батька й матері, чоловіка (батька) й жінки (матері) до сім’ї як групи – складає предмет компенсаторної діяльності в її вузькому розумінні – підготовці вихідців із неповних сімей до майбутнього сімейного життя. Цей напрям здійснюється в основному в процесі спостереження, засвоєння підлітками моделі відносин в інших сім’ях (сусідських, близьких, рідних, друзів), а також у складній (розширеній) сім’ї, що включає і неповну сім’ю.

У більш ширшому значенні компенсаторна діяльність до­рослих у наданні допомоги дітям із неповних сімей означає цілеспрямовану роботу – включенню їх у систему соціальних відносин. В число основних вимог, які ставляться до здійснення компенсаторної діяльності, входять: необхідність поступлення стимулів із зовнішнього життєвого середовища в певній кіль­кості, якості, згрупованості й часовій послідовності; створення деякої постійності навколишнього середовища, особливо в скла­ді осіб, які займаються з дитиною немовляти й молодшого до­шкільного віку, створення умов для розвитку стійких взаємин дитини й батька (матері), обставинами її дому й зовнішнім оточенням.

Компенсаторна діяльність дорослих включає такі елемен­ти педагогічної діяльності: прогнозування розвитку особистості на основі виявлених позитивних тенденцій її поведінки, способу життя; використання моральних якостей, звичок, здорових потреб, які були „заглушені” несприятливими обставинами; видозміна тих негативних якостей, які дитина вважає добрими і не хоче від них відступатись; переоцінка негативних якостей, нетерпиме до них ставлення; усунення несприятливих умов середовища, встановлення здорового способу життя, при якому негативні якості, нездорові потреби виявляються неприйнят­ними.

У компенсаторній діяльності дорослих основними є не корекційні функції, а попередження “западань” у різнобічному розвитку дітей. Наш досвід консультативної допомоги батькам із різних типів неповних сімей показав, що таке можливе лише при умові, якщо реалізація основних функцій компенсаторної роботи з дітьми буде здійснюватись відповідними органами й причетними до виховання дитини особами протягом усіх років перебування неповнолітнього в умовах такої сім’ї. Тому необ­хідна система організації компенсаторної діяльності дорослих у наданні допомоги дітям із неповних сімей, яка б у різних умовах передбачала: вибір хрещених батьків (з числа близьких, рідних, друзів сім’ї), вміле використання різних способів заміщення дитині недостатнього впливу через спілкування з рідними ма­тері (батька), покійного з батьків чи того, хто з дитиною спільно не проживає, використання сімейних клубів, дитячих об’єднань за місцем проживання та ін.

Удосконалення виховного потенціалу неповної сім’ї може бути забезпечене при умові об`єднання зусиль школи, сім’ї й суспільства. Виховання дітей в умовах порушеної структури сім’ї – це той випадок, про який говорив А. Макаренко: “...Поручитись за те, що сім’я виховає як слід, не можна... Ми повинні організувати сімейне виховання й організуючим началом повинна бути школа як представник суспільного виховання” [Т. 4, 304].

Цілеспрямована діяльність школи у взаємодії з сім’єю передбачає, насамперед, встановлення тісної співпраці й взаємо­розуміння між класоводом, класним керівником і батьками. Проте тут є ще чимало труднощів і недоліків: у розумінні й підтримці систематичного зв’язку з батьками, у вивченні умов і можливостей сімейного виховання, у підвищенні рівня педаго­гічної культури матері (батька), в організації допомоги неповній сім’ї з боку суспільства.

Серед них важливими є: незнання вчителями різних форм підтримки зв`язку з сім’єю; деяка замкнутість батьків, небажан­ня ділитись своїми проблемами; труднощі у встановленні довірливих контактів як із школярами, так і з батьками, іншими родичами; відсутність у більшості шкіл диференційованої робо­ти з батьками із різних типів сімей; ігнорування індивідуальних педагогічних консультацій, відсутність у школах педагогічних кабінетів для роботи з сім’ями, де б проводились індивідуальні й групові, усні й письмові консультації для батьків у вигідний для них час, рідка практика вручення матері (батькові) психо­лого-педагогічних рекомендацій, пам’яток із окремих питань родинної педагогіки; слабке використання можливостей Рад татів, жіночих рад, хрещених батьків та інших дорослих, які можуть компенсувати відсутній вплив, недостатність контактів вчителів із підлітками із девіантною поведінкою.

Головна умова успіху виховної діяльності вчителів є створення сприятливих обставин для морального формування дітей в умовах сім’ї і школи. Звідси головна вимога – змінити обстановку, в якій формується особистість. У цьому плані вини­кає багато моментів, розв`язання яких складає сутність форму­вання й задоволення насущних потреб дітей: допомога школя­реві, який знаходиться в ізоляції класної групи (за результатами соціометричного опитування), у прояві себе в тих видах діяль­ності, які могли б принести йому успіх і визнання одноклас­ників; надання дієвої допомоги учневі, який занедбав навчання, в налагодженні оптимальної роботи в рамках його можливостей; допомога в усвідомленні дитиною того, що задоволення акту­альних для неї потреб – це, насамперед, її обов`язок, її актив­ність у досягненні поставленої мети. Ці та інші моменти є важливими чинниками в процесі групової та індивідуальної роботи з удосконалення, розвитку особистості з неповної сім’ї.

Аналіз досвіду вчителів, класних керівників показав, що важливим засобом, який дозволяє змінити обстановку, є вклю­чення школяра в громадсько-корисну діяльність. Зміна обста­новки, де учень відчуває зацікавленість, участь із боку вчителя, однокласників, забезпечує задоволення його важливої потреби – бути визнаним у середовищі однолітків. Такими важливими видами діяльності є: суспільно-корисна праця, спортивно-туристична, гурткова робота.

Удосконалення стилю взаємин вихователів і вихованців, найбільш ефективно проходить на основі використання варіанту методики контактної взаємодії, запропонованої Л. Філоновим. Так, у процесі співпраці вчителя з батьками важливо дотриму­ватись деякої послідовності дій на відповідних етапах їх взаємо­дії. На першому з них учителі ведуть пошук можливостей кон­такту. На другому закріплюється виниклий контакт, намічають­ся цілі співпраці. При цьому важливе значення має формування в матері (батька) довіри для зруйнування психологічних бар’є­рів, бажання бачити у вчителі союзника в справі виховання.

Третій етап передбачає встановлення загальних вимог до виховання. При цьому особлива увага надається створенню си­туації зацікавленості батьків проблемами подальшого розвитку дитини, виправлення небажаних якостей її характеру. Важливий аспект – створення доброго емоційного фону спілкування. На четвертому етапі вчителі стараються не тільки всебічно ознайомитися з життєдіяльністю сім’ї, але й стати її учасниками, що дуже важливо для встановлення педагогічно доцільних взаємин у сім`ї. Особливе значення має конкретна розмова з матір’ю (батьком), яка стосується особи школяра. Сутність п`ятого етапу полягає в здійсненні реалізації індивідуального підходу до сім`ї. Довіра, яка виникла, дозволяє педагогові розкривати деякі негативні риси характеру самої матері (батька), що несприятливо впливають на розвиток і поведінку дитини.

На шостому етапі виробляється система узгоджених дій. Виникає спільний план послідовної зміни стосунків із дитиною з боку матері (батька), зміни умов її життя в сім`ї та сімейного мікроклімату в цілому. При цьому важливо зберегти ситуацію бережливого ставлення до співпраці, провідну роль учителя у взаємодії.

У реальній практиці роботи з батьками, як підтверджує й наш досвід, деякі етапи інколи співпадають. Специфічні умови кожного з них, збігаючись, розв`язують головну мету – допо­могу батькам у вихованні дітей.

Практичне заняття № 6