97.Кейнсіанство: теорія ефективного попиту.

Кейнсіанство— один з напрямів сучасної макроекономічної теорії, представники якого вважають за необхідне активне державне регулювання економіки, здійснюють комплексний аналіз опосередкованого впливу держави на розвиток макроекономічних процесів.

На відміну від деяких своїх попередників, Кейнс стверджував, що досягти рівноваги в економічній системі через механізм вільної конкуренції, рухливість капіталу тощо неможливо і рівновага — рідкісний випадок в економіці.

У праці "Загальна теорія зайнятості" відсотка і грошей" Джон Мейнард Кейнс (1883-1946) зосереджує увагу на недостатній ефективності споживчого попиту. Саме попит, на його думку, відіграє визначальну роль у стимулюванні та розвитку виробництва.

Якщо сукупний попит більший за пропозицію, тоді "працюють" стимули зростання виробництва. У такому разі сукупний попит справді ефективний, сприяє забезпеченню високої зайнятості, повнішому використанню виробничих потужностей.

Основні компоненти сукупного попиту: споживання, інвестиції і державні витрати. Основні фактори, що впливають на сукупний попит: схильність до споживання, очікувана прибутковість капіталовкладень, перевага ліквідності.

Теорію Кейнса називають теорією ефективного попиту, виділяючи, тим самим, головну ідею, яка полягає в тому, щоб через активізацію і стимулювання сукупного попиту (загальної купівельної спроможності) впливати на виробництво і пропозицію товарів та послуг, підвищити рівень зайнятості.

Зі зростанням доходів зростає і попит, збільшуються витрати на споживання, але не в тій пропорції, в якій зростають доходи. У міру зростання доходів приріст споживання сповільнюється. Причиною цього, за термінологією Кейнса, є "основний психологічний закон": у міру зростання багатства схильність до споживання зменшується, а частина доходу, що відкладається на заощадження, збільшується. (Заощадження практично дорівнює різниці між розміром доходу і рівнем споживання.)

На відміну від класиків, для яких прагнення до заощадження є позитивним фактором, Кейнс доходить іншого висновку: зростання заощаджень, на його думку, може перешкоджати економічному зростанню. Справа в тому, що динаміка заощаджень і динаміка інвестицій залежать від різних факторів: заощадження - від зростання доходу, інвестиції - від рівня відсоткової ставки й очікуваної прибутковості капіталовкладень.

98.Неокласична теорія: основні положення.

Неокласична економічна теорія(англ.Neoclassical economics) — економічна теорія, згідно з якою:

• непередбачені зміни рівня цін здатні породити макроекономічну нестабільність тільки в короткостроковому періоді;

• у довгостроковому періоді економіка завжди зберігає стабільність при виробництві внутрішнього продукту, що забезпечує повну зайнятість ресурсів внаслідок гнучкості цін і заробітної плати.

Неокласична економічна теорія сформувалась на протязі останньої третини XIX і перших десятиріч XX ст., які характеризувались значними соціально-економічними змінами у розвитку більшості країн континентальної Європи і США. Саме у цей період відбувається поступовий перехід від системи вільно конкурентного ринку до недосконалих форм конкурентної боротьби.

неокласична економічна теорія. Її засновники - відомі економісти, представники так званої австрійської школи Карл Менгер, Фрідріх Візер, Ейген Бем-Баверк, англійський вчений Вільям Стенлі Джевонс, швейцарський економіст Леон Вальрас та інші. Основною категорією аналізу прихильників неокласичної економічної теорії вважають граничну корисність, протиставляючи її теорії трудової вартості. Вартість товару вони визначають корисністю останнього, найменш необхідного предмету споживання, тобто граничною корисністю. Теорія "граничної корисності" справила великий вплив на еволюцію політекономії і поклала початок специфічному її напряму -маржиналізму. Згідно маржиналізму дослідження економічних явищ відбувається не лише у сталому, але й у постійно мінливому стані. Тобто, аналізу підлягає те, яким чином кожна наступна операція, здійснена за певний період, вплине на ціль, яку намагаються досягти.

По-перше, неокласична теорія зосередила свою увагу напроблемах раціонального господарювання. Вихідним положенням дослідників неокласичного напряму є потреби індивіда, які він може задовольняти шляхом споживання матеріальних і нематеріальних благ. Проте, економічні блага у природі зустрічаються в обмеженій кількості, і тому виникає необхідність у їх виробництві.

По-друге, той факт, що вихідним моментом неокласичного аналізу є потреби індивіда і, відповідно, попит, означає прихильність неокласикипримату обміну над виробництвом. Оскільки попит є результатом суб'єктивних оцінок індивідів, а виробнича діяльність приводиться у дію саме попитом, то очевидним фактом багатьох теоретичних побудов неокласиків єсуб'єктивізм.

По-третє, важливе місце у методології неокласики займаєрівноважний підхід. Розглядаючи економічну дійсність, теоретики намагаються виявити і вивчити такі її становища, які характеризуються відносною стабільністю, тобто рівновагою. Остання означає відсутність внутрішніх тенденцій до зміни існуючого стану певного явища. У межах рівноважного підходу в особливу різновидність виділились методистатики ідинаміки.

Прихильників неокласичного напряму поєднує впевненість у тому, що ринкова економіка буде функціонувати найкращим чином за умов надання кожному із її суб'єктів максимальної економічної свободи. Вони були і залишаються захисниками традиційних цінностей, висуваючи на перший план приватну ініціативу та свободу приватного підприємництва, обмеженість державного регулювання. Ці цінності, за неокласиками, є головними умовами динамізму та ефективності суспільної системи.

У центрі уваги неокласичної теорії знаходиться окрема фірма, окремий споживач, проблеми максимізації прибутку та мінімізації витрат, тобто те, що прийнято називати мікроекономікою.