ЗМІСТ
Передмова………………………………………………………….....3
Розділ І. Імідж-технології як різновид художньої діяльності....10
. Іміджелогія: теорія і досвід наукового аналізу..........................10
Імідж, як міфологічний архетип……………………………….27
. Імідж-технології як різновид художньої творчості...................37
Розділ ІІ. Іміджмейкінг у контексті масової культури………...64
2.1.Особливості розвитку масової культури на сучасному етапі...64
2.2. Іміджмейкерська естетика у комунікативних технологіях ХХ століття..................................................................................................90
Розділ ІІІ. Художньо-естетична специфіка імідж-технологій..115
3.1. Принципи конструювання імідж-образу...................................115
3.2. Стильова структура імідж-технологій.......................................140
Післямова...........................................................................................166
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………..171
Передмова
Інтенсивність розвитку сучасної культури породжує процеси, в яких все більше простежуються тенденції, що вказують на суттєві зміни у парадигмальних основах людської самовизначеності.
Спроби охарактеризувати ці зміни у різних галузях наукових знань зводяться до констатації факту зростання ролі «людиномірності» зафіксованих у них здобутків. Незважаючи на багатовекторність культурологічних тлумачень цього факту, об‘єднує їх упевненість у тому, що постіндустріальне інформаційне суспільство потребує нових підходів та аргументів у аналізі системи зв‘язків та їх конфігурацій, що визначають зараз «портретні» характеристики «картини світу та людини».
Узагальненим поняттям, що використовується сучасною наукою для виокремлення її суттєвих особливостей є «постмодерн». Його філософське підґрунтя – віра у можливості науково-технічних засобів докорінно трансформувати наявний життєвий устрій та духовну природу самої людини (І.А.Бондарчук, В.С. Лук‘янець, О.М. Соболь). Це породжує тяжіння культури постмодерну до концептуалізації цих установок та посилення їх конструктивістсько-функціональної забарвленості (В. Ісаєв, П. Козловські).
Дослідники постмодерну наголошують також на тому, що актуалізація формальних ознак обумовила суттєві зміни у мовних засобах передачі культурних «смислів». У них посилюється роль символічного та ірраціонального начала, що призвело до втрати стильової цілісності (В.Суханцева, Й. Хейзінга).
«Деструктивістські мотивації» постмодернової свідомості – це також прояв інтенцій до подолання тотального раціоналізму та технократизму, що принесла з собою НТР. Універсальним засобом такого подолання є ігрові технології (Є. Яковлєв), які дозволяють сприймати інформацію як подвоєну (М. Каган). Така подвоєність дозволяє поєднати масове (стереотипне) та елітарне (художнє) у вимірах єдиного двомірного «тіла» (Г. Костіна).
Аналізуючи у цих ракурсах сучасні форми культуротворчої діяльності, дослідники підкреслюють зростання ваги естетичного як універсального принципу персоніфікації цього «тіла в умовах ігрової ситуації» (Т. Адорно, М. Каган, М. Киященко, Т. Лугуценко, Н. Манківська, Є. Яковлєв).
Уважається також, що категорія естетичного є об’єднуючою основою для наукового та художнього алгоритмів, що підтверджує функціонування різних моделей художнього проектування: так звана технічна естетика (Ю. Борєв), естетика дизайну, естетика моди (Ю. Легенький) тощо.
Естетичне розглядається також як універсальна форма-упаковка інформаційних повідомлень, що забезпечує адекватність їх сприйняття завдяки спроможності такої форми викликати «емоційно-інтелектуальні» реакції та ідентифікувати їх з тими, що складають базове підґрунтя загальнолюдського естетичного досвіду (Ю. Борєв, С. Дзикевич, У. Еко, О. Лановенко, В. Лічковах, А. Моль, О. Наконечна, А. Федь).
На зростання наукового інтересу до категорії естетичного вказують також дослідження, що не мають прямого відношення до філософських праць. Креативна здатність естетичної активності привертає увагу теоретиків менеджменту, маркетингу реклами (Ю. Безгін, Ж.-М.Дрю, А. Симонсон, А. Ульяновський, Б. Шмідт та інші). Ними також наголошується, що ця здатність виникає завдяки образності. Це форма, яку естетика постмодернізму визначає як метазасіб культуротворчої діяльності, засіб «перекладу» світу суб‘єктивної реальності у реальність об‘єктивну, засіб інтерпретацій-прочитань цих текстів та їх структуралізації (Р.Барт, Ж. Бодрійяр, Р. Полборн, Й. Хейзінга).
Психологія образотворення та образосприйняття – напрямок, у якому робляться спроби використати накопичений класичною естетикою досвід аналізу художніх явищ та за його допомогою напрацювати технології з посиленою, завдяки їх естетизації, спроможністю впливу на свідомість (технології мас-медіа, комунікативні технології, паблік рилейшнз, імідж-технології, маркетингові та рекламні технології тощо).
Всіх їх об‘єднує увага до образотворення як засобу надання естетично виразної форми процедурам означування ціннісних норм, що спрямовують на поведінку із споживацькими мотиваціями. Саме тому іміджмейкінг – термін, який об‘єднує в собі методологію формування таких мотивацій та технології організації цього процесу, набуває значення метадіяльності, здатної корелювати соціальну активність людини та маніпулювати нею.
На цьому рівні естетичні складові імідж-діяльності використовуються як «аргументи», що дозволяють її технологіями досягнути запланованих емоційних реакцій.
Проте, незважаючи на зростання ваги цих естетичних складових у технологіях іміджмейкінгу, вони поки що не стали предметом серйозного наукового аналізу.
Представлене дослідження є першою спробою дослідження імідж-образу як різновиду художньої творчості. В монографії розглянуто специфіку іміджмейкерської естетики в інформаційно-комунікативних технологіях ХХ століття, принципи створення та стильові особливості імідж - образу.
РОЗДІЛ
1