5.Система розподілу праці.

Розподіл праці - це відокремлення діяльності окремих працівників і їх груп у процесі праці. Завдяки розподілу праці підвищується продуктивність праці, вдосконалюються знаряддя праці.

Всередині підприємства виділяють такі види розподілу праці:

1) функціональний - розподіл працівників підприємства на категорії залежно від виконуваних ними функцій. Виділяють такі категорії працівників: робітники, службовці (керівники, спеціалісти, технічні виконавці), молодший обслуговуючий персонал, охорона (рис. 10.1)

2) технологічний - розподіл праці за технологічними операціями і процесами. За фазами, видами робіт, виробами, деталями. Він визначає розстановку працівників відповідно до технологій виробництва;

3) професійно-кваліфікаційний - поділ праці між групами працівників за ознакою технологічної однорідності виконуваних робіт, а також залежно від складності цих робіт. Він передбачає поділ працівників підприємства за професіями, спеціальностями, кваліфікацією.

Під розподілом праці в загальному визначенні розуміють відособленість (розмежування) діяльності людей у процесі спільної праці.Види суспільного розподілу праці:

■ загальний, що проявляється у розподілі на головні галузі: землеробство, скотарство, промисловість, торгівля, транспорт, зв' язок, банківська та страхова сфери; надання різного сервісу та послуг тощо;

■ частковий, що проявляється розчленуванням основних галузей суспільного виробництва на види й підвиди (підгалузі виробництва);

■ поодинокий, що проявляється розподілом праці всередині підприємств, цехів, дільниць, відділів, секцій тощо.

Основні види розподілу праці на підприємствах:

o технологічний;

o функціональний;

o професійно-кваліфікаційний.

Професійно-кваліфікаційний розподіл праці - розподіл працюючих за професіями (спеціальностями), а всередині них - за групами складності праці (розрядами, категоріями тощо).

6. Продуктивність праці та фактори її зростання.

ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ – продуктивність виробничої діяльності людини, кількість продукції, яка виробляється за одиницю часу. У гірничій промисловості є чотири методи вимірювання продуктивності праці: натуральний, трудовий, вартісний та умовних одиниць.

Загальні фактори росту продуктивності праці включають: -    рівень фахової освіти й професійної підготовки працівників; -        якість виробничого встаткування й технологію виробничих процесів; - розвиненість подолу праці (використання переваг спеціалізації й кооперації виробників); -     період ділової активності («підйом» або «спад»); -  масштаби виробництва, що дозволяють заощаджувати на витратах виробництва. До специфічних факторів відносять: -     демографічний (віковий) склад працівників; -     вартість енерговитрат (електрика, нафта, вугілля); -     наукоємкість товарної продукції; -     питома вага галузей соціальної інфраструктури      (охорона здоров'я,  утворення, засоби масової комунікації);                                                        -     обсяг капіталовкладень (інвестицій) у виробництво.

1. Ресурси і фактори виробництва.

Фактори виробництва – це ресурси, реально залучені, застосовувані у виробництві.

Ресурси – це сукупність природних, соціальних, і інтелектуальних сил, які можуть бути використані для створення матеріальних благ і надання послуг. Розрізняють ресурси: а) природні — речовини й сили природи (вичерпні й невичерпні, поновлювані й непоновлювані); б)  матеріальні — всі рукотворні засоби виробництва; в) трудові — населення в працездатному віці; г) фінансові -- кошти, які суспільство може виділити на функціонування виробництва. У міру розвитку суспільного виробництва значимість тих самих ресурсів міняється: в доіндустріальному домінують природні й трудові, в індустріальному - матеріальні й фінансові, у постіндустріальному - інформаційні й інтелектуальні.

Розрізняють три основних фактори виробництва: «земля», «праця», «капітал».

Земля — це загальна назва всіх ресурсів, даних природою. Праця — це сукупність здатностей людей, що беруть участь у виробництві. Капітал — всі засоби виробництва, зроблені й використовувані людиною.