66.Форми державного втручання в економіку.

Прямі форми державноговтручання – це безпосередній вплив держави на сукупний попит та сукупну пропозицію. Серед них найважливіше значення мають наступні. Створення державного сектора в економіці й організація в ньому виробництва й реалізації товарів і послуг. Обсяг цієї продукції безпосередньо відбивається на економічній динаміці. В умовах різної економічної кон'юнктури уряд розширює або зменшує державний сектор. Так, в умовах кризи держава створює нові об'єкти, реконструює старі підприємства, виділяє кошти для відновлення основного капіталу. Крім того, розширення державного сектора одночасно є створенням нових робочих місць.

Програмування економіки. Державні економічні програми підрозділяються на загальноекономічні (охоплюють всю економіку), цільові (орієнтуються на рішення конкретних економічних завдань) і надзвичайні (приймаються в критичних ситуаціях: в умовах криз, масового безробіття, інфляції, стихійних лих). Непрямі форми державного втручання— це опосередкований вплив держави на сукупний попит та сукупну пропозицію. Серед них найважливіше значення мають наступні. Кредитно-фінансова система, що використає дисконтну ставку, операції на відкритому ринку й систему обов'язкового резервування. Дисконтна ставка -- це відсоток по позичках, які центральний банк надає комерційним банкам.

Підвищуючи або знижуючи прибутковість «своїх» цінних паперів, держава або збільшує загальну масу грошей, зайняту у виробництві, або зменшує її.

67.Державне регулювання від’ємних єфектів підприємницької діяльності.

Джерелом будь-якого виробництва товарів є ресурси. Кожна виробленна одиниця товару - це затрати певної частини використовуваних ресурсів. Їхнє грошове вираження називається «витратами виробництва» - те, у що обходиться виробництво даного товару для власника ресурсів. Вони становлять основу ціни товару й відшкодовуються з його реалізацією.

Однак, те, у що обходиться виробництво товару для власника, не завжди збігається з тим, у що обходиться виробництво товару для суспільства. Справа в тому, що результатом діяльності багатьох виробництв є не тільки створення товарів і послуг, але й ряд побічних негативних ефектів.

Так, практично всі підприємства хімічної промисловості мають відходи, якими забруднюють навколишнє середовище.Економічною особливістю цих ефектів є «безкоштовність» їх для виробника товару: у витрати виробництва вони не входять.

Негативні зовнішні економічні ефекти повинні відшкодовуватися. Тому держава втручається в економіку, змушуючи «заводи,підприємства» оплачувати й ці витрати. У цих цілях держава використає  як економічні, так й адміністративні міри: змушуючи фірми платити за збиток, нанесений природі й працівникам, визначає максимальний обсяг викидів, які природа може «переробити» без шкоди для неї, і т.д.

68.Державна політика доходів.

Державна політика доходів містить у собі оподатковування доходів, здійснення соціальних виплат, а також проведення державою закупівель товарів і послуг. Цим держава визначає величину доходів, що дозволяють здійснювати споживання й заощадження, тому об'єктами державного регулювання в цьому випадку виступають особисті грошові доходи населення й ціни на товари й послуги. Ціль державної політики доходів — зниження падіння реальних доходів і зменшення ступеня нерівності в розподілі доходів. Основними інструментами державної політики доходів є: 1) податки, 2) трансферні платежі, 3) гарантований мінімум заробітної плати, 4) державні закупівлі товарів і послуг.

Податки знижують рівень розташовуваного доходу, а отже, зменшують величину споживчих витрат, що у свою чергу зменшує обсяг попиту на товари й, в остаточному підсумку, веде до скорочення випуску продукції. З іншого боку, збільшення податків збільшує дохідну частину державного бюджету, сприяючи тим самим скороченню бюджетного дефіциту. Ріст трансферних платежів (пенсій, посібників, стипендій й інших соціальних виплат) приводить до зменшення ступеня нерівності в розподілі доходів і збільшує особисті грошові доходи. Однак ріст соціальних виплат вимагає додаткової «навантаження» на дохідну частину бюджету, а отже сприяють бюджетному дефіциту. Ріст обсягу державних закупівель товарів і послуг збільшує сукупний попит і випуск продукції, але знову ж веде до росту бюджетного дефіциту.