63.Основні методи антиінфляційної політики.

Антиінфляці́йна полі́тика— комплекс взаємопов'язаних заходів і важелівдержавийцентрального банкукраїни з метою запобігання високим темпамінфляціїта управління нею на незагрозливому для стабільностіекономічної системирівні.

Класичні напрями антиінфляційної політики:

• дефляційна політика (регулювання попиту);

• політика доходів (регулювання витрат);

• адаптаційна політика.

Антиінфляційна політикамає спрямовуватись на досягнення трьох основних цілей, які можна сформулювати так:

—розвиток ринкового механізму, оскільки саме ринок здатний найбільш ефективно і швидко відновлювати порушений з розвитком інфляційних процесів баланс між грошовою і товарною масою;

—проведення глибоко продуманої політики грошового регулювання, здійснюваного насамперед центральним банком країни і спрямованої на забезпечення оптимальної зміни грошової маси;

—скорочення бюджетного дефіциту до рівня, що не викликає великомасштабних негативних змін в економіці країни.

Фінансовий механізм антиінфляційної політики спрямований на забезпечення збалансованості державних фінансів, на скорочення бюджетного дефіциту, що можна досягти за рахунок зростання доходів і скорочення державних видатків. Збільшення надходжень до бюджету може бути здійснено за рахунок підвищення податків, що дасть позитивний результат у короткостроковому періоді.

64.Необхідність і сутність державного регулювання економіки.

Державне регулювання економіки — це система заходів задля здійснення підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяльності держави, спрямованої на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку національної економіки й всього суспільства.

Підтримуюча діяльність держави (підтримка функціонування ринку) передбачає: правове забезпечення ринкової діяльності, створення ринкової та виробничої інфраструктури, підтримання конкурентного середовища тощо.

Сутність державного регулювання економіки комплексно розкривають його основні функції, які є, з одного боку, логічним продовженням функцій держави, їх конкретизацією, а з іншого — зумовлені неспроможністю ринкового механізму саморегулювання та монополістичної планомірності забезпечити стабільний розвиток економічної системи. До таких функцій належать:

1) управління розвитком усіх підсистем цілісної економічної системи в процесі їх діалектичної взаємодії (за винятком провідної ланки господарського механізму — державного регулювання економіки).

2) забезпечення планомірного розвитку економічної системи передусім на основі використання законів планомірного розвитку, одержавлення сучасної економіки у розвинутих країнах.

3) забезпечення цілісного еколого-економічного відтворення національної економічної системи через послаблення і поступове подолання економічної кризи, використання різноманітних правових, економічних та адміністративних важелів щодо охорони довкілля;

Основні функції державного регулювання економіки Цільова — полягає у визначенні цілей, пріоритетів (лат. prior — перший, перевага) і основних напрямків розвитку національної економіки.

Нормативна (регламентуюча) — держава за допомогою законів, законодавчих актів і нормативів встановлює певні правила діяльності для суб'єктів економіки, визначає правовий простір. Коригуюча — зводиться до коригування (лат. — виправляти) розподілу ресурсів в економіці з метою розвитку прогресивних процесів, усунення легативних екстерналій і забезпечення нормальних соціально-економічних умов життя суспільства. Соціальна — передбачає регулювання державою соціально-економічних відносин (наприклад, між підприємцями і робітниками), перерозподіл доходів, забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій, збереження навколишнього середовища тощо. Контролююча — означає державний нагляд і контроль за виконанням і дотриманням законів, нормативних актів, економічних, екологічних та соціальних стандартів тощо.

65.Державний сектор в ринковій економіці.Державний сектор в економіці являє собою сукупність підприємств, повністю (або частково) приналежній державі. Він виникає різними способами: шляхом націоналізації (перехід під контроль держави підприємств, що раніше належали часткою власникам); будівництвом підприємств за рахунок держбюджету; створенням компаній за участю державного капіталу.

Частка державного сектора в економіці різних країн коливається від 5-10% до 50-60% валового національного продукту. Серед економічно розвинених країн найбільшу частку держсектора в економіці має Швеція.Частка державного сектора не залишається постійної: залежно від економічної кон'юнктури вона може як підвищуватися, так і знижуватися. У період кризового розвитку державний сектор збільшується, у період економічного росту - знижується. Як правило, державний сектор у цілому менш ефективний, чим приватний, і навіть буває збитковий. США щорічно виділяють державному сектору тільки у вигляді дотацій більше 10 млрд. діл. Це обумовлено тим, що найважливішим призначенням даного сектора є не одержання прибутку, а забезпечення функціонування економіки в цілому.