Контрольні питання

Визначте предмет регулювання права міжнародної відповідаль­ності.

Дайте характеристику джерел права міжнародної відповідаль­ності.

З яких правових інститутів складається право міжнародної від­повідальності?

Які ви знаєте принципи права міжнародної відповідальності?

Які універсальні міжнародні договори укладені у сфері права міжнародної відповідальності?

Чи застосовується в праві міжнародної відповідальності зви­чай?

Чи можлива міжнародна відповідальність за правомірну діяль­ність?

Які підстави міжнародної відповідальності існують?

За діяльність яких суб'єктів несе відповідальність держава?

Чи відповідає держава за дії приватних осіб?

Виділіть ознаки міжнародного правопорушення.

Які види міжнародних правопорушень існують?

У чому особливості міжнародної відповідальності за здійснення міжнародного злочину?

У чому відмінність міжнародного правопорушення й недруж­нього акту?

У чому відмінність міжнародного правопорушення й злочину міжнародного характеру?

Які підстави звільнення від міжнародної відповідальності іс­нують?

Які обставини виключають міжнародну відповідальність дер­жав?

У чому полягають особливості відповідальності міжнародних організацій?

Які види й форми міжнародної відповідальності існують?

Які види міжнародно-правових санкцій існують?

У чому особливості міжнародно-правових санкцій, здійснюваних через систему ООН?

За які діяння передбачена міжнародна кримінальна відповідаль­ність фізичних осіб?

189

Розділ 9 ПРАВО МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ

9.1. Кодифікація права міжнародних договорів

Право міжнародних договорів є галуззю загального міжнарод­ного права і являє собою сукупність правових норм, що регулюють відносини держав та інших суб'єктів міжнародного права з приводу укладання, дії, зміни і припинення міжнародних договорів.

Об'єктом цієї найстарішої і, безсумнівно, найважливішої галузі міжнародного права є сам міжнародний договір у широкому зна­ченні слова, що давно зайняв міцні позиції основного джерела між­народного права. Договори укладаються для конкретного і чіткого визначення взаємних прав і обов'язків сторін договору. Договірна форма закріплення міжнародних відносин обумовлює стабільність міжнародного правопорядку. Щодо цього дуже показовою є думка німецького вченого Г. Крегера, який писав, що міжнародне право є договірним правом, і загроза договірному праву є загроза всьому міжнародному правопорядку. Тому не випадково зростання до­говірного характеру міжнародного права є однією з основних рис сучасного міжнародного права. Це пояснюється тим, що практично немає такої галузі міжнародного права, становлення і розвиток якої не пов'язані з договорами.

Договірна форма відносин між державами має тривалу історію. Першим таким договором прийнято вважати союзницький договір, укладений між фараоном Єгипту Рамзесом II і царем хетів Хатту-шилем приблизно в 1270році до н.е.

Становленню системи договірних відносин на міжнародній арені сприяли процеси створення і розвитку національних держав у XVIII-XIX сторіччях. Крім того, не слід забувати, що договори, порівняно з іншими засобами міждержавних відносин, мали певні переваги технічного характеру: їх можна було обговорювати й укла­дати в достатньо короткий термін, на норми, що в них містяться, можна було легко посилатися, тому що без зайвого доведення вони є досить ясними, точними і чіткими.

190

Першим кодифікованим актом у галузі права міжнародних до­говорів була Гаванська конвенція 1928року про договори, що мала регіональний характер і діяла в Латинській Америці.

З появою ООНі створенням Комісії міжнародного права ООНз кодифікації і прогресивного розвитку міжнародного права, коди­фікація права міжнародних договорів стала одним з її головних завдань.

Розвитку кодифікації міжнародного договірного права сприяли і процеси, що відбувалися в 60-ті і 70-ті роки XX сторіччя в рам­ках міжнародного співтовариства, коли під впливом держав, що розвиваються, і за підтримки соціалістичних країн були укладені численні багатосторонні договори, що мають основною метою коди­фікувати, а також змінити існуючі звичаєві норми в різноманітних галузях міжнародного права в більш вигідному для цих держав напрямку.

Комісія з міжнародного права ООНрозробила проект статей про право міжнародних договорів, і на скликаній під егідою ООНконференції, що відбулася в 1968-1969роках, була прийнята Ві­денська конвенція про право міжнародних договорів, яка набрала чинності 2 7січня 1980року (СРСР ратифікував Конвенцію 4квітня 1986року, і для нього вона набула чинності 29квітня 1986року. Україна є учасницею Конвенції в складі СРСР: вона підписала Кон­венцію 29квітня 1986року; ратифікувала її 14травня 1986року; Конвенція для України набрала чинності 13червня 1986року).

У 1978і 1986роках у Відні на основі проектів статей, підготов­лених Комісією міжнародного права, були прийняті Конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів і Конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями, у яких СРСР не брав участі і вони дотепер не набрали чинності. Але багато положень цих конвенцій у наш час діють як звичаєві норми.

Названі конвенції кодифікували не всі чинні звичаєві норми в галузі права міжнародних договорів. Зокрема, не піддалися коди­фікації звичаєві норми, що стосуються впливу війни на міжнародні договори. Тому нарівні з договірними нормами продовжують діяти і звичаєві норми.

Водночас слід зазначити, що право договорів —одна з най­більш кодифікованих галузей міжнародного права, оскільки існує цілий ряд міжнародно-правових документів, що конкретизують і деталізують положення Віденських конвенцій, які є основними документами права міжнародних договорів. Так, до Віденської кон­венції 1969року як складова частина Заключного акта конференції ООНз права договорів, була прийнята Декларація про заборону застосування військового, політичного або економічного примусів

191

при укладанні міжнародних договорів. Ще 14грудня 1946року Генеральна Асамблея ООНприйняла резолюцію щодо реєстрації й опублікування договорів і міжнародних угод як правил для введен­ня в дію ст. 102Статуту ООН,відповідно до якої «всякий договір і всяка міжнародна угода, укладена будь-яким Членом Організації після вступу в силу профільного Статуту, повинні бути при першій нагоді зареєстровані в Секретаріаті і ним опубліковані».

Даною резолюцією були затверджені Правила про реєстрацію й опублікування міжнародних договорів, у яких зазначалося, що обов'язковій реєстрації підлягають усі договори і міжнародні угоди незалежно від їх форми і найменування. 10лютого 1946року була прийнята ще одна резолюція ГА ООНіз питань реєстрації договорів, у якій членам Організації рекомендувалося передати Генеральному секретарю для збереження й опублікування договори, укладені до набуття чинності в силу Статутом ООНі не включені в збірники Ліги Націй.

Таким чином, можна констатувати, що прийняті в рамках між­народного співтовариства документи дозволяють із достатньою мі­рою ефективності регламентувати порядок укладання, виконання, зміни і припинення дії міжнародних договорів.