9.2. Поняття міжнародного договору

Відповідно до ст. 2Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969року і Віденської конвенції про право договорів між державами і міжнародними організаціями 1986року міжнародний договір означає міжнародну угоду, укладену державами й іншими суб'єктами міжнародного права в письмовій формі, незалежно від того, міститься така угода в одному, двох чи декількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного на­йменування.

Таким чином, визначення «договір»,незважаючи на його фун­кціональний характер, охоплює майже всі елементи цього найваж­ливішого змістовного поняття Конвенції:

• його суб'єктів (учасників);

• угоду між ними;

• специфічну форму такої угоди, що відрізняє її від інших між­народних угод;

• регулювання такої угоди міжнародним правом.

Суб'єктами (учасниками) міжнародного договору за Віден­ською конвенцією 1969року є тільки держави. У такому розумінні термін «договір» вживається в тексті Конвенції. Проте це не означає заперечення того, що й інші суб'єкти міжнародного права (напри-

192

клад, міжурядові організації, нації, що борються за національне звільнення і державну незалежність) не можуть укладати міжна­родні договори. Навпаки, застереження, зроблене в ст. З Конвенції, підтверджує таку можливість:

«Той факт, що дійсна Конвенція не застосовується до міжнарод­них угод, укладених між державами й іншими суб'єктами міжнарод­ного права або між такими іншими суб'єктами міжнародного права, і до міжнародних угод не в письмовій формі, не позначається на:

1. юридичній чинності таких угод;

2. застосуванні до них будь-яких норм, викладених у даній Кон-

венції, дії яких вони зазнали б завдяки міжнародному праву, незалежно від даної Конвенції;

c) застосуванні даної Конвенції до відносин держав між собою

в рамках міжнародних угод, учасниками яких є також інші суб'єкти міжнародного права».

Віденська конвенція 1986року не тільки знімає питання про розширення кола суб'єктів права міжнародних договорів, але і практично аналогічним чином регулює їхні дії щодо участі в процесі укладання, виконання і припинення дії міжнародних договорів.

З визначення випливає, що учасниками міжнародного договору згідно з Віденськими конвенціями 1969і 1986років мають бути щонайменше два суб'єкти міжнародного права. Двостороння угода, у якій тільки один із учасників є суб'єктом міжнародного права, а інший —юридичною або фізичною особою, не вважається міжна­родним договором. Такі договори, наприклад, договори міжнародної купівлі-продажу товарів, укладені між підприємствами, що знахо­дяться в різних державах, не регулюються зазначеними Віденськими конвенціями. Щодо них діють інші міжнародно-правові акти.

Хоча у визначенні говориться про договори в письмовій формі і не згадується про договори в усній формі, держави й інші суб'єкти міжнародного права можуть за взаємною згодою поширити на усні договори дії положень Віденських конвенцій 1969і 1986років. Іншими словами, міжнародний договір —це явно виражена угода між державами або іншими суб'єктами міжнародного права, укла­дена з питань, що мають для них спільний інтерес, і покликана регулювати їх взаємовідносини шляхом створення їх взаємних прав і обов'язків.

Слова «договір означає міжнародну угоду» відбивають юридич­ну сутність міжнародного договору, його погоджувальну природу. На відміну від інших державних актів, міжнародний договір перед­бачає наявність у ньому волевиявлень принаймні двох суб'єктів між­народного права, причому ці волевиявлення в договорах існують не ізольовано одне від одного, а є взаємно узгодженими, тобто однаково й одночасно спрямованими на досягнення певної єдиної мети. Такі

193

взаєм_Но узгоджені волевиявлення й утворюють договірну угоду, суть Договору. Тому угода є юридичною сутністю будь-якого між­народного договору. В іншому разі може бути поставлена під сумнів справжність волевиявлення держави при укладанні міжнародного договору і самого міжнародного договору в цілому.

У Чраві міжнародних договорів відносно тих самих суб'єктів за­стосовуються різні найменування, що свідчать про їх ставлення до конкретного договору (стан на різних стадіях договірного процесу І про d-авленнядо такого процесу взагалі). Це стосується насамперед держав. Так, поняття «держава, що бере участь у переговорах» означає державу, що брала участь в упорядкуванні і прийнятті тексту договору; «держава, що домовляється» означає державу, яка погодилася на обов'язковість для неї договору, незалежно від того, набрав договір чинності чи ні; «учасник» означає державу, що погодилася на обов'язковість для неї договору і для якої дого­вір має чинність; «третя держава» —означає державу, що не є

учасницею договору.

У міжнародно-правовій літературі та договірній практиці, крім терміна «учасник» міжнародного договору, вживаються терміни «суб'єкт», «контрагент», «сторона». Вони вважаються рівнозначни­ми, зіа винятком терміна «сторона».Водночас термін «контрагент» частіше застосовується до учасників зовнішньоекономічних угод, терм|_н«суб'єкт» має переважно наукове значення і вживається стосовно учасника міжнародного права взагалі.

Існує думка, що сторонами в міжнародних договорах суб'єкти міжнародного права стають тільки тоді, коли цей договір вони вже укла.ди.До цього моменту, поки міжнародний договір подолає всі необхідні стадії і буде укладений, його учасники називаються сторо­нам^ _t що домовляються. У той самий час вважають, що держави, які беруть участь у переговорах, —це ті держави, що перебувають У стадії укладання міжнародного договору, коли договір ще цілком не сформульований.