Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Baymuratov_M_O_Mizhnarodne_publichne_pravo.doc
Скачиваний:
227
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
4.02 Mб
Скачать

14.9. Постійні представництва держав при міжнародних організаціях

Однією з характерних рис сучасних міжнародних зносин є зро­стання кількості та значення міжнародних організацій у забезпе­ченні миру і різнобічного співробітництва суб'єктів міжнародного права. Найбільш вагома роль у справі створення і функціонування міжнародних організацій належить державам. Держава в міжна­родній організації може бути представлена постійним представ­ництвом і місією спостерігачів.

Постійні представництва при міжнародних організаціях можуть відкривати тільки держави —члени таких організацій. Держави, що не є членами таких організацій, але зацікавлені в їх діяльності, можуть мати при них постійні місії спостерігачів, якщо це дозво­ляється установчими документами організацій.

Слід мати на увазі, що відкриття при міжнародній організації по­стійного представництва є правом держави, а не її обов'язком. Тому що таке право випливає з об'єктивного права на представництво в міжнародних зносинах.

Питання про розміщення штаб-квартири міжнародної організації або її відділення повинно бути узгоджене із державою, що приймає, оскільки тільки вона може дати дозвіл на це. При цьому, як прави­ло, укладається угода між організацією і державою перебування. З державою перебування організації також узгоджується питання про відкриття постійних представництв держав-членів. Але, на відміну від дипломатичного представництва, дана згода держави, що приймає, на відкриття постійних представництв держав при міжнародній організації поширюється на всі держави, що мають намір відкрити такі представництва. Отже, надалі вже не потрібно погоджувати це питання з державою перебування в кожному окре­мому випадку відкриття нового постійного представництва.

Правове становище представництв держав при міжнародній організації визначається насамперед статутом самої організації, а також нормами Віденської конвенції про представництво держав у їхніх зносинах із міжнародними організаціями універсального ха­рактеру від 14березня 1975року, угодами про привілеї та імунітети організації й інших міжнародно-правових документів.

Функції постійних представництв держав при міжнародних організаціях зафіксовані в статті 6зазначеної Віденської конвенції 1975року. До них, зокрема, належать:

а) забезпечення представництва держави, що посилає; при ор­ ганізації;

б) підтримка зв'язку між державою, що посилає, і організа­ цією;

487

в) ведення переговорів з організацією й у її рамках;

г) з'ясовування здійснюваної в організації діяльності і повідом­ лення про неї уряду держави, що посилає;

ґ) забезпечення участі держави, що посилає, у діяльності орга­нізації;

д) захист інтересів держави, що посилає, відносно організації; є) сприяння здійсненню цілей і принципів організації шляхом

співробітництва з організацією й у її рамках. У статті 7цієї самої Конвенції визначені функції постійної місії наглядачів при міжнародній організації. Слід зазначити, що по­рівняно з функціями постійного представництва вони мають більш обмежений характер. Зокрема, вони полягають у:

а) забезпеченні представництва держави,що посилає,і охороні її інтересів стосовно організації, а також підтримці зв'язків із нею;

б) з'ясовуванні здійснюваної в організації діяльності і повідом-

ленні про неї уряду держави, що посилає;

в) сприянні співробітництву з організацією і веденні з нею пере­ говорів.

Слід зауважити, що частина функцій постійних представництв держав при міжнародних організаціях практично збігається з функціями дипломатичних представництв. Але тут є і відміннос­ті, пов'язані зі специфікою діяльності міжнародних організацій і наявністю тристоронніх зв'язків (держава, що посилає —ор­ганізація —держава, що приймає) у процесі здійснення такої діяльності.

Зазначені обставини визначають і особливості процедури при­значення і припинення функцій членів персоналу постійних представництв, і його кількісний склад. Так, наприклад, стаття 9Конвенції 1975року закріплює принцип свободи призначення спів­робітників постійних представництв. При цьому кількість персо­налу представництва не новина виходити за межі, що є розумними і нормальними з урахуванням функцій організації, потреб даного представництва, а також обставин і умов, що існують у державі перебування (стаття 14).

Представництво держав у міжнародних організаціях звичайно включає до себе таких осіб: главу представництва, членів диплома­тичного, адміністративно-технічного та обслуговуючого персоналу.

Акредитуюча держава повідомляє організацію про призначення, посаду, звання співробітників представництва, про прибуття і вибут­тя персоналу і членів їхніх родин; про місцезнаходження помешкань представництва і приватних резиденцій співробітників і т.п.

Припинення функцій персоналу постійного представництва в Конвенції пов'язується з двома умовами:

488

  1. повідомленням про це організації державою, що посилає;

  2. остаточним або тимчасовим відкликанням постійного пред­ставництва.

У зв'язку з тим, що персонал постійного представництва акреди­тований при міжнародній організації, а не при державі перебуван­ня, оголошення члена персоналу persona non grata не передбачено. Водночас статті 77,84і 85Конвенції 1975року враховують законні інтереси держави перебування. У них закріплено, що всі члени персоналу представництва, які користуються привілеями та іму­нітетами, зобов'язані шанувати закони і постанови держави пере­бування. У разі «серйозного й очевидного» порушення криміналь­ного законодавства держави, що приймає, або такого ж втручання в її внутрішні справи, держава, що посилає, відкликає таких осіб, припиняє їхню діяльність або вживає заходів для їхнього від'їзду. При цьому тягар доведення «серйозного й очевидного» порушення покладений на державу перебування.

Привілеї та імунітети, передбачені Конвенцією 1975року для постійних представництв і їхнього персоналу, аналогічні до ди­пломатичних привілеїв та імунітетів. У 1946році була укладена Конвенція про привілеї та імунітети ООН, уякій вони визначені щодо організацій і представників держав —членів ООН уголовних та допоміжних органах і на конференціях, що скликаються орга­нізацією. До особистих привілеїв та імунітетів, зокрема, належать імунітет від особистого арешту або затримання і від накладення арешту на особистий багаж, а також судово-процесуальний імунітет; недоторканність усіх паперів і документів; право користуватися шифром і деякі інші. Передбачені в даній Конвенції привілеї та імунітети носять функціональний характер, тобто поширюються на сферу виконання службових обов'язків представниками держав —членів ООН.І хоча практично всі такі держави мають постійні представництва при ООНі її спеціалізованих установах, у Конвен­ції 1946року про них і їхні імунітети нічого не говориться. Угода між ООНі США 1947року про штаб-квартиру Організації також не містить згадки про постійні представництва держав як органів зовнішніх зносин, тут ідеться тільки про постійних представників, їхні привілеї та імунітети, що збігаються з дипломатичними при­вілеями та імунітетами. У 1947році була підписана Конвенція про привілеї та імунітети спеціалізованих установ ООН. Уній також за­кріплюються привілеї та імунітети представників, але не постійних представництв держав. Ці особливості зазначених угод і зумовили необхідність прийняття Віденської конвенції про представництво держав у їхніх зносинах із міжнародними організаціями універ­сального характеру 1975року.

489

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]