Спеціальні терміни

Ад'юдикація, анексія, анклав, водна територія, повітряна територія, державний кордон, державна територія, дебеляція, делімітація, демаркація, демілітаризована територія, історична затока, кондомініум, міжнародна територія, міжнародні ріки, бага­тонаціональні ріки, надра, нейтралітет, нейтралізована територія, плебісцит, полярний сектор, загальна спадщина людства, при­рощення території, редемаркація, сервітут, сухопутна територія, тальвег,територія зі змішаним режимом, території з особливим міжнародним режимом, територіальне верховенство, територіаль­ний суверенітет, умовна (квазі) територія, цесія.

454

Контрольні питання

Які існують види територій з погляду міжнародного публічного права?

З яких частин складається державна територія?

Яке значення принципу територіальної цілісності держави й принципу непорушності кордонів?

Які способи набуття й втрати державної території існують у між­народному публічному праві?

Яким чином здійснюється встановлення державного кордону?

Які ріки вважаються міжнародними?

Визначте основні параметри міжнародно-правового режиму Дунаю.

У чому полягають особливості правового режиму міжнародних каналів?

У чому полягають особливості правового режиму міжнародних проток?

Визначте міжнародно-правовий режим Чорноморських кана­лів.

Які загальні й відмітні риси є в правовому режимі Арктики й Антарктики?

Розділ 14 ДИПЛОМАТИЧНЕ ПРАВО

14.1. Право зовнішніх зносин

Загальновідомо, що міжнародне право регулює взаємозносини між своїми суб'єктами —державами, міжнародними організаціями й іншими міжнародними інституціями. У процесі міжнародного спілкування вони ведуть переговори й укладають міжнародні угоди. Проте для цього їм необхідно бути належним чином представлени­ми уповноваженими на це органами або особами, а також не бути підпорядкованими правопорядку держави, на території якої вони перебувають і діють, щоб вільно і безперешкодно здійснювати свої функції, тобто користуватися визначеними імунітетами та приві­леями. Отже, суб'єкти міжнародного права, і насамперед держави, об'єктивно беруть участь у таких зовнішніх зносинах, прагнучи до найбільш повної реалізації своїх економічних, політичних та інших

потреб та інтересів.

Практичне здійснення державами зовнішніх зносин порушує питання про їхнє поняття і характеристику.

Прийнято розрізняти зовнішні зносини держав у широкому і вузькому тлумаченнях. У широкому тлумаченні під ними ро­зуміється система зовнішніх зв'язків усіх суб'єктів національної належності, що діють на території держави: її органів і посадових осіб, усіх її фізичних, юридичних осіб, а також інших асоціацій індивідів. Така система зовнішніх зв'язків кожної держави, що взята в сукупності всіх держав, в основному формує в широкому розумінні систему міжнародних зносин. Зовнішні зносини у вузько­му тлумаченні можна визначити як ту частину загальної системи міжнародних зносин і міжнародної діяльності кожної держави, що охоплює лише офіційні зв'язки, підтримувані за допомогою особливих державних органів зв'язку, і зносини між державами й іншими суб'єктами міжнародного права із метою здійснення їхніх зовнішніх функцій мирними засобами, відповідно до міжнародного

456

права. Таким чином, основною метою зовнішніх зносин у вузькому тлумаченні є здійснення зовнішніх функцій держави —сукупності основних напрямків її діяльності, що здійснюються за її межами.

Слід мати на увазі, що юридичний статус і правовий режим інших, крім держав, суб'єктів міжнародного права, органи і поса­дові особи яких неминуче знаходяться і діють на території якоїсь держави, регулюються спеціальними договорами, що укладаються з державою їхнього перебування, і тому загальним міжнародним правом не регулюється. До таких договорів входить, наприклад, Конвенція про привілеї та імунітети Об'єднаних Націй від 13жовтня 1946року і Конвенція про привілеї та імунітети спеціалізованих установ від 21листопада 1947року.

Таким чином, загальне міжнародне право регулює тільки пред­ставництво держав стосовно їхніх закордонних органів зовнішніх зносин. Предметом його регулювання за допомогою укладання багатосторонніх конвенцій є, зокрема, дипломатичне і консульське право. Державами укладена також значна кількість двосторонніх договорів, що стосуються юридичного статусу і режиму їхніх закор­донних органів зовнішніх зносин. Крім того, слід зазначити і зви­чаєві норми загального міжнародного права, норми універсальних і локальних міжнародних договорів, що також регулюють широке коло питань представництва держав у міжнародному спілкуванні. У своїй сукупності ці міжнародно-правові акти і норми складають право зовнішніх зносин.

Право зовнішніх зносин є галуззю загального міжнародного права, що складається із системи юридичних норм, які виражають узгоджені волі суб'єктів міжнародного права щодо прав і обов'язків їхніх офіційних органів, що виступають у міжнародному спілкуван­ні, і регламентують їхній стан і діяльність зі здійснення зовнішніх зносин відповідно до загальновизнаних принципів і норм сучасного міжнародного права.

Право зовнішніх зносин охоплює чотири основні сфери дії орга­нів зовнішніх зносин:

1. дипломатичну —на рівні традиційних каналів (міністерство закордонних справ —посольства і місії за кордоном);

2. консульську сферу;

3. дипломатичну діяльність на рівні спеціальних місій;

4. здійснення зовнішніх зносин у ході діяльності з представництва держав у їхніх зносинах із міжнародними організаціями.

Слід зазначити, що в наш час уся сфера зовнішніх зносин дер­жав є достатньо розробленою й упорядкованою в правовому плані. У рамках світового співтовариства прийнятий ряд багатосторонніх актів, що стали результатом великої і копіткої роботи з кодификації

457

і прогресивного розвитку норм міжнародного права в цій галузі. Це Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18квітня 1961року (набрала чинності з 1964року), Віденська конвенція про консульські зносини від 24квітня 1963року (набрала чинності з 1967року), Конвенція про спеціальні місії від 16грудня 1969року (набрала чинності з 1985року), Конвенція про запобігання і покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів, від 14грудня 1973року (набрали чинності з 1977року) і Віденська конвенція про представництво держав у їхніх зносинах із міжнародними організаціями універсального характеру від 14березня 1975року (чинності ще не набрала). Україна є учасником усіх зазначених вище конвенцій.

Відповідно до цих міжнародно-правових актів можна визна­чити структуру права зовнішніх зносин, що складається умовно з чотирьох компонентів: дипломатичного права; консульського права; права спеціальних місій; так званого дипломатичного права міжнародних організацій.

Зовнішні зносини держави прямо пов'язані з правом на участь у міжнародному спілкуванні. В основу цього права покладено юри­дичну можливість держав діяти самостійно на міжнародній арені, за допомогою реалізації їхньої міжнародної правосуб'єктності в галузі офіційних зносин з іншими державами й іншими суб'єктами між­народного права. Одночасно тут мова йде не тільки про можливість діяти відповідно до власного волевиявлення, але й про захист такої можливості за допомогою юридичних обов'язків з боку держав-контрагентів, передбачених нормами права зовнішніх зносин.

Право на участь у зовнішніх зносинах, будучи одним з основних прав держав, що випливають із їхнього суверенітету, у свою чергу, складається з ряду елементів. До них насамперед належить так зване право посольства, що є серцевиною загального основного права на участь у зовнішніх зносинах (право на міжнародне спілку­вання). Розрізняють активне право посольства —право держави спрямовувати своїх дипломатичних і консульських представників у закордонні держави і пасивне право посольства —право приймати в себе дипломатичних і консульських представників закордонних

держав.

Право посольства активно використовує Україна. На сьогодні Україну як суверенну державу визнали більше 150держав. Із 138з них установлені дипломатичні зносини. У більш ніж 70держа­вах відкриті посольства України. Понад 60держав відкрили свої посольства в Україні, посли 41країни світу виконують сьогодні свої функції в нашій країні за сумісництвом. У Львові, Ужгороді,

458

Сімферополі й Одесі вікрито більше 15консульських установ іно­земних держав.

Іншими елементами права держави на участь у міжнародному спілкуванні є:

• членство держав у міжнародних організаціях;

• участь держав у роботі міжнародних конференцій;

• входження держав у міжнародні органи ad hoc.

При розширювальному тлумаченні права держав на участь у міжнародному спілкуванні сюди ж можна віднести: право на участь у створенні норм міжнародного права; право на участь у загальних міжнародних договорах; право на виклад офіційної позиції кожної держави з тих чи інших питань, що зачіпають її законні права та інтереси в міжнародному спілкуванні, у зовнішньополітичних за­явах, нотах та інших актах дипломатії. Усі ці права фактично є елементами міжнародної правосуб'єктності держави.