10.9. Міжнародні конференції

Міжнародні конференції є дуже поширеною формою міждержав­ного співробітництва і скликаються для вирішення політичних, економічних, військових та інших проблем. Як інституціональний механізм міжнародного права і міжнародних відносин вони виникли в другій половині XIX сторіччя. У наш час щорічно на різноманітних рівнях міжнародних відносин проводиться більше 1000конферен­цій. На думку деяких спеціалістів, у середині XXI століття щорічно проходитиме приблизно 50тисяч міжнародних конференцій.

У доктрині міжнародного права під міжнародною конференцією розуміють тимчасовий колективний орган держав-учасниць. Між­народні конференції не є міжнародними організаціями і суб'єктами міжнародного права, їх частіше називають багатосторонньою або парламентською демократією.

Таким чином, міжнародна конференція —це зустріч офіційних представників двох або більше держав для обговорення питань, що становлять взаємний інтерес.

Слід мати на увазі, що розрізнення в найменуванні конференції (конгрес, нарада, зустріч і т.д.)не мають особливого юридичного значення.

Водночас слід враховувати, що як правовий інститут міжна­родні конференції мають багато спільного з міжнародними орга­нізаціями:

• являють собою збори представників держав;

• для забезпечення діяльності конференції створюються робочі органи (комітети, комісії);

• ці органи діють на підставі правил, установлених державами —учасницями конференції.

Основна відмінність конференцій від міжнародних організацій полягає в тому, що конференції є тимчасовими органами. Крім того, зазвичай цілями міжнародної конференції є:

а) розроблення і прийняття тексту міжнародного договору (на­ приклад, прийняття Конвенції про право міжнародних до­ говорів на Віденській конференції 1968-1969років);

б) обговорення певної актуальної міжнародної проблеми або проблем і прийняття спільної заяви (наприклад, Декларація Конференції ООНз навколишнього середовища) у Ріо-де- Жанейро;

в) обмін думками й інформацією з певної міжнародної проблеми або проблем і вироблення рекомендацій (наприклад, Гельсін­ ський документ 1992року «Виклик часу змін»,прийнятий у рамках Конференції НБСЄ).

305

Конференції розрізняють за різними крітеріями:

— залежно від суб'єкта, який скликає конференцію:

а) конференції, що скликаються в рамках міжнародних органі­ зацій (наприклад, кодифікаційні конференції);

б) конференції, що скликаються поза міжнародними організа­ ціями;

— залежно від представництва учасників конференції:

а) універсальні;

б) регіональні конференції;

— залежно від рівня представництва держав, що беруть участь у конференціях:

а) конференції за участю вищих керівників держав;

б) конференції міністрів закордонних справ;

в) конференції послів і т.д;

— залежно від питань, що стоять на порядку денному:

а) конференції мирні;

б) політичні;

в) економічні;

г) дипломатичні;

д) змішані;

— залежно від періодичності скликання конференцій:

а) періодичні, що скликаються через певний період часу (напри­ клад, конференції, що проводилися в рамках НБСЄ);

б) конференції ad hoc —що скликаються державою-ініціатором (державами) або міжнародною організацією для одноразової роботи з метою вирішення певної проблеми. У наш час біль­ шість конференцій є конференціями ad hoc.

Слід зазначити, що в сучасному міжнародному праві право між­народних конференцій не кодифіковане. Його джерелами є звичаєві норми й акти міжнародних організацій.

Конференції скликаються з ініціативи однієї чи декількох дер­жав або міжнародної організації. Скликанню конференції переду­ють переговори, під час яких узгоджуються час і місце проведення конференції, коло учасників, попередній порядок денний. У кон­ференції можуть брати участь спостерігачі (без права вирішального голосу).

Порядок роботи конференції визначається регламентами, які за­тверджуються учасниками конференції або органами міжнародної організації, що скликає. Регламенти містять у собі правила проце­дури, норми яких належать до внутрішнього права конференцій.

Правила процедури звичайно складаються з таких основних положень:

306

Представництво і повноваження. Делегація кожної держа­ви —учасниці конференції містить повноважних представників, їхніх заступників і радників. На початку роботи конференції при­значається комітет з перевірки повноважень, що, виконавши свою функцію, негайно представляє доповідь конференції.

Посадові особи. Конференція обирає серед представників держав —учасниць конференції посадових осіб (голову, трьох за­ступників голови і доповідача).

Секретаріат конференції. Він забезпечує усний переклад ви­ступів на засіданнях; одержує, перекладає, розмножує, видає і поширює документи; здійснює звукозаписи засідань і забезпечує їх збереження; забезпечує збереження і цілість документів кон­ференції в архівах ООН;виконує всю іншу роботу, необхідну для підготовки і проведення конференції.

Відкриття конференції. На своєму першому засіданні конфе­ренція обирає голову; підтверджує правила процедури, порядок денний; обирає посадових осіб конференції; приймає рішення про організацію своєї роботи.

Порядок ведення засідань. Ніхто не може виступати на кон­ференції, не отримавши попереднього дозволу конференції. Слово ораторам голова надає в тому порядку, у якому вони заявили про своє бажання виступити. Упорядкування списку виступаючих до­ручається секретаріату. Конференція може встановити тимчасовий регламент для виступу. Будь-який представник у будь-який час може внести пропозицію про припинення дебатів. Пропозиції і по­правки по суті питань подаються в письмовій формі в секретаріат конференції, що розсилає їх усім делегаціям.

Прийняття рішень. Рішення конференції можуть прийматися шляхом голосування і консенсусу. Кожна делегація має на конфе­ренції один голос.

Допоміжні органи. На конференції звичайно створюються такі комітети: з перевірки повноважень, із забезпечення роботи конфе­ренції, з обговорюваних проблем, редакційний комітет із підготовки рішення й ін.

Мови і звіти про засідання. Зазвичай мовами всесвітньої між­урядової конференції є англійська та французька мови і мова дер­жави, на території якої проводиться конференція. При проведенні конференцій під егідою ООНїї мовами є офіційні і робочі мови ООН.Але будь-який представник може виступати мовою, що не є мовою конференції, якщо відповідна делегація забезпечує усний переклад на одну з таких мов.

Акти конференції можуть містити тексти міжнародних договорів (конвенцій), розроблених на конференції, або бути самостійними джерелами міжнародного права.

307

Таким чином, діяльність конференції визначається діями і вза­ємодією трьох її основних компонентів: делегацій держав, керуючих посадових осіб, а також секретаріату і його виконавчого голови.

Література

Абашидзе А.Х., Урсин Д.А. Неправительственные организации: Международно-правовые аспекты. — М., 2002.

Актуальные проблемы деятельности международных организа­ций /Под ред. Г.И. Морозова. — М., 1982.

Арах М. Европейский Союз. Видение политического объедине­ния. — М., 1998.

Ашавский Б.М. Межправительственные конференции: между­народно-правовые вопросы. — М., 1980.

Баймуратов М.А., Анцупова Т.А. Международно-правовое со­трудничество Причерноморских государств: современное состояние и перспективы. — Одесса, 2005.

Бобров Р.Л., Малинин С.А. Организация Объединенных Наций (международно-правовой очерк). — Л., 1960.

Гаврилов В.В. ООН и права человека. Механизмы создания и осуществления нормативных актов. — Владивосток, 1998.

Губань Р.В.Міжнародне публічне право.Концепція діалогу між цивілізаціями. — К., 2007.

Зайцева О.Г. Международные межправительственные органи­зации. —М., 1983.

Каркищенко Е.И. Всемирная организация здравоохранения: структура и основные направления деятельности. — М.: Междунар. отнош., 2004.

Кернз В. Вступ до праваЄвропейського Союзу. — К., 2002.

Коваленко И.И. Международные неправительственные органи­зации. — М., 1976.

Кривчикова Э.С. Основы теории права международных органи­заций. — М., 1979.

Кривчикова Э.С. Главные органы ООН. — М., 1989.

Крылов СБ. История создания Оранизации Объединенных На­ций. Разработка текста Устава ООН (1944-1945 гг.). — М., 1960.

Крылов Н.Б. Принципы участия государств в системе ООН. — М., 1986.

Крылов Н.Б. Правотворческая деятельность международных организаций. — М., 1988.

Кулеба Д.І. Реалізація міжнародної правосуб'єктності України шляхом участі в діяльності міжнародних організацій// Автореф.

308

дис. ...к.ю.н. Спеціальність 12.00.11 —міжнародне право. —К., 2005.

Лайбери-Менахем. Специализированные учреждения ООН. —М.,1955.

Маргиев В.И. Внутреннее право международных организаций. — Владикавказ, 1995.

Международные неправительственные организации. Справоч­ник. — М., 1967.

Международные организации /Под ред. И.П. Блищенко. — М., 1994.

Международные организации системы ООН /Под ред. В.Ф. Пет­ровского. — М., 1990.

Моисеев А.А. Международные финансовые организации. Правовые аспекты деятельности. — М., 2006.

Моравецкий В. Функции международной организации. — М., 1976.

Морозов Г.И. Международные организации. Некоторые вопросы теории. — М., 1969.

Нешатаева Т.Н. Международные организации и право. Новые тенденции в международно-правовом регулировании. — М., 1998.

Опришко В.Ф., Омельченко А.В., Фастовець А.С. Право Євро­пейського Союзу.Загальна частина. — К., 2002.

Основы права Европейского Союза. — М., 1997.

Основные сведения об Организации Объединенных Наций. — М.,2000.

Петров Р.А., Опейда З.Й., Федорчук Д.Е., Вакуленко А.О. Вступ до праваЄвропейського Союзу. —Донецьк, 2001.

Семенов B.C. Вооруженные силы ООН. — М., 1976.

Толстых В.Л. Международное право: практика применения. Консультативные заключения Международного Суда ООН. — М., 2004.

Томко Я. Внутренняя компетенция государств и ООН. — М., 1963.

Топорнин Б.Н. Европейские сообщества: право и институты. — М., 1992.

Топорнин Б.Н. Европейское право. — М., 1998.

Федоров В.Н. ООН и проблемы войны и мира. — М., 1988.

Хартли Т.К. Основы права Европейского Сообщества. — М., 1998.

Шармазанашвили Г.В. Международные межправительственные организации. — М., 1979.

Шибаева Е.А. Право международных организаций. — М., 1986.

309

Шибаева Е.А., Поточный М. Правовые вопросы структуры и деятельности международных организаций. — М., 1988.

Шреплер Х.-А. Международные организации. Справочник. —

М.,1995.

Шреплер Х.-А. Международные экономические организации.

Справочник. — М., 1999.

Энциклопедия международных организаций. — Т.1. Между­народные межправительственные организации /Под ред. проф. Л.Н. Галенской, проф. С.А. Малинина. — СПб, 2003.

Jo Shaw. Law of the European Union. —N.Y., 2000.

Спеціальні терміни

Акламація, інтеграція, міжнародна конференція, міжнародна організація, міжнародна міжурядова організація, міжнародна неурядова організація, наднаціональність,'повноваження між­народної організації, право вето, спеціалізовані установи, функції міжнародної організації.