17.7. Режим війського полону

Режим військового полону регламентований IV Гаазькою кон­венцією, III Женевською конвенцією 1949року про поводження з військовополоненими і Додатковими протоколами до Женевських конвенцій 1977року. Відповідно до Женевської конвенції військо­вополоненими вважаються такі особи, які потрапили під владу супротивника:

а) особовий склад збройних сил, ополчення і добровольчих за­ гонів, що входять до складу збройних сил;

б) особовий склад партизанських загонів;

в) особовий склад збройних сил, який підпорядковується уряду, не визнаному державою, що тримає в полоні;

г) воєнні кореспонденти, постачальники, інші особи, які сліду­ ють за збройними силами;

ґ) члени екіпажу торгового флоту і цивільної авіації;

д) населення неокупованої території, що стало до зброї, якщо воно відкрито носить зброю і дотримується законів і звичаїв війни.

Військовополонений знаходиться в полоні у держави, аке армії* що полонила його. Військовополонений не злочинець, а солдат, що виконав свій обов'язок. Ці положення повинні виключити помсту солдатові за те, що він воював проти армії, яка полонила його.

Кожний військовополонений при його допиті зобов'язаний по­відомити тільки своє прізвище, ім'я, звання, дату народження й особистий номер.

Держава, що тримає в полоні, відповідає за поводження з вій­ськовополоненими. Військовополонені не можуть бути піддані фізичному каліченню, науковим і медичним дослідам. До них не можуть застосовуватися репресалії. Військовополонені повинні бути захищені від насильства і залякування, їм забезпечується повага до особистості та гідності.

Держава, що захопила в полон, може піддати військовополоне­них інтернуванню. Військовополонені розташовуються в спеціаль­них таборах, начальниками яких повинні бути офіцери держави, що тримає в полоні, а самі табори мають забезпечити повну гарантію таким особам щодо гігієни, збереження здоров'я і попередження епідемій. Табори повинні розміщуватися далеко від районів бойових дій і мати чітко розрізнювані з повітря позначення з латинських

595

букв PW або PG. Військовополоненим може бути також заборонено виходити за встановлену межу табору.

Військовополонені забезпечуються помешканням, харчуван­ням, одягом, медичною допомогою. До них повинен допускатися медичний і духовний персонал. У полоні зберігається носіння зна­ків відмінності.

Військовополоненим повинна забезпечуватися можливість працювати, з оплатою за цінами, що існують в місці розташування табору. Примушувати до праці забороняється. Офіцерський склад до робіт не залучається. За унтер-офіцерами залишене право здій­снювати нагляд за веденням робіт. Заборонено використовувати військовополонених на небезпечних (наприклад, видалення мін) або принизливих роботах. У процесі роботи повинні дотримуватися ви­моги техніки безпеки. Військовополоненим повинні бути дозволені зносини з 3Ct нішнім світом. їм забезпечується також право подачі скарги владі держави, що тримає їх у полоні.

Військовополонені зобов'язані підпорядковуватися законам держави, що тримає в полоні, та має право застосовувати судові і дисциплінарні стягнення за проступки. Проте стягнення може бути накладено тільки один раз за одну провину. Забороняються колективні покарання. За втечу військовополонений може бути підданий тільки дисциплінарному покаранню.

Військовополоненим дозволено відправляти релігійні обряди.

Не пізніше тижня після прибуття в табір військовополоненому повинно бути надане право послати лист родині й у Центральне до­відкове агентство у справах військовополонених, що установлюється у нейтральній країні для збору і передачі на батьківщину відомо­стей про осіб, які утримуються в полоні. Військовополоненим слід надавати можливість одержувати листи і листівки, індивідуальні і колективні посилки.

Після закінчення воєнних дій військовополонені звільняються і репатріюються (повертаються на батьківщину). їм повинні бути повернуті гроші і цінності, взяті на збереження при полоненні.

держава зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення порядку на захопленій території. Населення території, що окупується, по­винно підпорядковуватися розпорядженням влади, проте його не можна примушувати до приношення присяги на вірність державі, що окупує, участі у воєнних діях, спрямованих проти їхньої країни, давати відомості про її армію. Повинні шануватися честь, життя цивільних осіб, їхня власність, релігійні переконання, родина. Держава, що окупує, зобов'язана постачати цивільне населення необхідним одягом, продовольством і санітарними матеріалами. Стосовно цивільних осіб забороняється:

а) чинити будь-які акти насильства, залякування або образи;

б) застосовувати примусові заходи фізичного або морального порядку, зокрема із метою одержання відомостей;

в) застосовувати катування, тілесні покарання, медичні досліди і т.п.;

г) застосовувати колективні покарання; ґ) захоплювати заручників;

д) депортувати цивільне населення з окупованої території. Іноземцям, які виявилися на території, що окупується, забез­ печується право її покинути в можливо короткий термін.

Таким чином, воєнна окупація —це міжнародно-правовий ре­жим, при якому:

а) збройні сили однієї держави тимчасово займають і удержують територію ворожої держави;

б) окупант здійснює функції воєнного контролю і цивільного управління шляхом установлення нових норм права;

в) триває стан війни між державою, що окупується, й державою, що окупує;

г) суверенітет стосовно окупованої території не переходить до окупанта і він не вправі цілком ліквідувати стару систему права;

ґ) міждержавні відносини на окупованій території регулюються нормами міжнародного гуманітарного права;

д) після закінчення війни відносини з приводу окупації повинні бути ліквідовані в договірному порядку.