1.7. Галузі й інститути міжнародного права

Система міжнародного права —це об'єктивно існуюча ціліс­ність внутрішньо взаємозалежних елементів:

• загальновизнаних принципів;

• норм міжнародного права (договірних і звичаєво-правових);

• рішень і рекомендаційних резолюцій міжнародних організа­цій;

—■ рішень міжнародних судових органів;

— а також інститутів міжнародного права.

Існують такі інститути міжнародного права, як інститут міжнародного визнання, інститут правонаступництва стосовно до­говорів, інститут міжнародної відповідальності й інші.

Усі ці елементи системи в різних сполученнях складають галузі міжнародного права, наприклад, галузь морського права, галузь дипломатичного права, галузь права міжнародних договорів та інші.

29

Кожна галузь є самостійною системою, але кожна може вважа­тися і підсистемою в рамках цілісної, єдиної системи міжнародного права.

Література

Баскин Ю.Я., Фельдман Д.И. История международногоправа. —М., 1990.

Буткевич В.Г. Соотношение внутригосударственного и между­народного права. — К., 1981.

Василенко В.А. Основы теории международного права. —- К., 1988.

Гавердовский А.С. Имплементация норм международного пра­ва.—К.,1980.

Георгіца А.З., Чикурлій СО.Міжнародне публічне право: Навчально-методичний посібник. —Чернівці, 2002.

Курс международногоправа. В 7 т. Т.1. Понятие,предмет исисте­ма международногоправа /Ю.А. Баскин, Н.Б. Крылов, Д.Б. Левин и др. — М., 1989.

Мережко А.А. Введение в философию международного права. Гносеология международного права. — К., 2002.

Реализация международно-правовых норм во внутреннем праве / Отв. ред. В.Н. Денисов, В.И. Евинтов. — К., 1982.

Ришар Ж.-Ф. На переломе. Двадцать глобальных проблем — двадцать лет на их решение. —- М.: Ладомир, 2006.

Суверенітет України і міжнародне право /В.Н. Денисов,В.І. Євін-тов, В.І. Акуленко та ін. —К., 1995.

Тункин Г.И. Право исила в международной системе. —М., 1983.

Тункин Г.И. Теория международногоправа. —М.,1999. Тураев В.А. Глобальные вызовы человечеству. —М., 2002.Тускоз Ж. Міжнародне право. —К., 1998.

Уткин А.И. Глобализация:процесе и осмысление. —М., 2001. Ушаков Н.А. Правовое регулирование использования силы в международных отношениях. — М., 1997.

Фединяк Г.С. Міжнародне приватне право. Курсвибраних лек­цій. - К., 1997.

Цыганков П.А. Теория международных отношений. — М., 2002.

Теория международных отношений на рубеже столетий /Под ред. К.Буса и С. Смита. — М., 2002.

Черниченко СВ. Теория международного права. В 2-х томах. Том 2: Старые и новые теоретические проблемы. — М., 1999.

30

Спеціальні терміни

Глобалізація, глобалістика, глобальні проблеми виживання людської цивілізації, імплементація норм міжнародного публічного права в національне законодавство, інститути міжнародного публіч­ного права, міжнародне співтовариство, міжнародне публічне право, міжнародне приватне право, міжнародний правопорядок, міжна­родна система, система міжнародного права, способи європейської правової інтеграції, галузі міжнародного публічного права.

Контрольні питання

\ Які відносини регулюються міжнародним публічним правом?

Які фактори міжнародного життя впливають на розвиток між­народного публічного права?

Які особливості міжнародного публічного права?

У чому є специфіка міжнародно-правового методу регулюван­ня?

Який суб'єктно-об'єктний склад міжнародного публічного пра­ва?

Як співвідносяться міжнародне публічне право й внутрішньо­державне (національне) право?

Які існують форми реалізації міжнародного права у внутрішньо­державному правопорядку?

Яка теорія: монізму або дуалізму сприйнята сучасним україн­ським законодавством?

У чому полягає суть процесу імплементації норм міжнародного публічного права?

Як охарактеризувати трансформацію норм міжнародного пра­ва?

Які особливості способів європейської правової інтеграції?

Як співвідносяться міжнародне публічне право й міжнародна 'система?

Які основні риси сучасного міжнародного права?

Як співвідносяться міжнародне публічне й міжнародне приватне право? У чому проявляється їхня єдність і диференціація?

Що розуміється під інституціональними й договірними формами міжнародного співробітництва?

Яка роль міжнародного публічного права в становленні системи міжнародних відносин?

Як співвідносяться міжнародне право й дипломатія?

У чому проявляється єдність і диференціація системи міжна­родного права?

31

Розділ 2^ч

ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ

МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

2.1. Поняття, значення й періодизація історії міжнародного права

Історія міжнародного права являє собою науку, що вивчає ста­новлення й наступний розвиток міжнародного права в різних сферах життя. Необхідно відзначити, що історія міжнародного права й у цей час впливає на сучасні міжнародні відносини, які складаються між державами, між ними й міжнародними організаціями, а також між іншими суб'єктами міжнародного публічного права.

Питання про походження міжнародного права є досить склад­ним і багатогранним. Говорячи про походження міжнародного права, варто мати на увазі його первинне виникнення. Необхідно .вказати, що до питання про час зародження міжнародного права в міжнародно-правовій доктрині немає єдності.

У юридичній науці присутні різні точки зору на те, коли виник­ло міжнародне право, у яку епоху. Деякі юристи-міжнародники припускають, що міжнародного права немає й у цей час. Одні вчені вважають, що міжнародне право виникло одночасно з виникненням держав і формуванням відносин між ними. Цю позицію розділяють більшість вітчизняних і пострадянських юристів-міжнародників. Представники зарубіжної міжнародно-правової науки також не мають єдиної думки щодо того, коли й де виникло міжнародне пра­во. Одні вважають, що міжнародні правові норми виникли в епоху Стародавнього світу, інші думають, що вони склалися в епоху Се­редньовіччя, коли в Європі вже була система суверенних держав.

Варто враховувати, що коли говорять про походження права, то мають на увазі певну вихідну точку, що у відповідному ступені є умовною. Ця пояснюється насамперед існуючими розбіжностями в розумінні права. Розбіжність думок юристів-міжнародників з питання виникнення права деякою мірою пов'язане з різним розу­мінням ними самого міжнародного права як такого.

32

Саме по собі питання про те, коли виникло міжнародне право, у сучасний період є складним тому, що в юридичній науці відбуваєть­ся перегляд та переоцінка усього апарата вітчизняної юриспруден­ції. Основні юридичні поняття, до яких відносяться й такі основні, як «дерзкав^а»> «право», «міжнародне співтовариство», ґрунтовно Переосмислюються. Все це впливає на наукове осмислення проблеми походження міжнародного права.

Разом з тим, переважна більшість позицій учених з цього питан­ня можна звести до наступних чотирьох версій:

1. виникнення міжнародного права пов'язане з періодом розвит­ку міжплемінних відносин, що характеризується яскраво вираже­ним і більш вузьким регіоналізмом і локальним обсягом здійснення таких відносин;

2. міжнародне право виникає одночасно з виникненням держав, коли регіоналізм виявляє тенденцію до істотного розширення;

3. поява міжнародного права приблизно в середині Середньовіччя, конкретно пов'язана з укладанням Вестфальського миру 1648р.,піс­ля якого сфера дії міжнародного права ще більше розширюється;

4. міжнародне право виникає в середині Середньовіччя, але «ре­альне загальне міжнародне право склалося лише після 1917p.», тому щодо попереднього періоду мова може йти тільки лише як про його передісторію (з кінця Середньовіччя), а усе XIX сторіччя є пе­ріодом розвитку фіктивного міжнародного права (І.І. Лукашук).

Отже, вирішуючи питання про час появи міжнародного права, необхідно враховувати зазначені положення. Крім того, здається, що говорити про походження міжнародного права можна лише відтоді, коли воно стало мати певні, відповідні для нього риси: до-говірність, нормативність, формальну визначеність. До важливих ознак також варто віднести системність міжнародного права і його забезпеченість відповідним механізмом реалізації.

Виникнення перших норм міжнародного права пов'язане з по­чатковим формуванням міждержавних відносин, що представляли собою формально певні правила поведінки, які були створені в ре­зультаті угоди між державами.

Одним із найперших описів міжнародних правовідносин є поема «Енмеркар і правитель Аратти»,що була написана близько 2000р. до н.е. У даній поемі описаний конфлікт між шумерським містом-державою Уруком і містом-державою в Персії —Араттою.

У відношенні основних історичних етапів становлення й розвит­ку міжнародного права в його доктрині розбіжностей не спостеріга­ється. Прийнято вважати, що у, своєму розвитку воно пройшло:

• рабовласницький період;'

• феодальний період;

33

• буржуазний період;

• перехідний період;

• сучасний період.

Відносини між народами й державами почали складатися ще в Стародавньому світі, але вони мали зовсім інший характер. У ста­родавності правове регулювання й систематизація міжнародних відносин були менш досконалі в порівнянні з теперішнім часом, але заперечувати їхню наявність не можна.

Розбіжності між давнім міжнародним правом і сучасним є оче­видними. У стародавності не знали систематизації й системи між­народного права, не було уявлення про єдиний, науково оброблений і загальновідомий звід міжнародно-правових приписів і постанов, який би об'єднав у ціле всі наявні матеріали різних окремих на­станов міжнародного права за попередній історичний період і дав би можливість при укладенні нових договорів ґрунтуватися на положеннях даної системи. У давньому міжнародному праві такі приписи й постанови були розбиті по окремих договорах, угодах, законах і не зводилися в єдине ціле.

Рабовласницький період розвитку міжнародного права харак­теризується тим, що:

а) кожна держава ставила саме себе в центр розвитку людської цивілізації й у зв'язку із цим прагнула диктувати свої умови на міжнародній арені. Така позиція знайшла своє яскраве вираження в практичній діяльності Стародавніх Риму, Греції, Єгипту, Китаю, Індії, Персії й ін.;

б) раби розглядалися як товар (res vocale) і цілком виключалися зі сфери захисту міжнародного права;

в) єдиними й природними засобами вирішення міжнародних суперечок визнавалася війна.

У рабовласницький період регіоналізм і локальний обсяг у розвитку міжнародного права були обумовлені насамперед тим, що, хоча держави й були роз'єднані, але кожна з них самостійно формулювала й створювала різні правові інститути в галузі регу­лювання міжнародних відносин, які найчастіше були схожими з аналогічними інститутами інших держав.

Так, наприклад, у Законах Ману (стародавній індійський звід моральних і юридичних приписів IX ст. до н.е.,деякі історики права період появи Законів Ману відносять до II або навіть III тисячоріччя до н.е.) були сформульовані положення, спрямовані на захист жертв війни. Такі ж положення можна знайти в стародавніх греків і рим­лян. Давньогрецький інститут проксенів (заступництва іноземців) мав аналог також і в Римському праві. У рабовласницький період великий вплив на розвиток міжнародного права зробило Римське право народів (jus gentium). Спочатку давньоримські юристи сфор­мулювали правила, які регламентували правове положення народів,

34

скорених Римом. Це було зроблено у зв'язку з необхідністю введення деяких елементів самоврядування (муніципії), а потім воно було перетворено в Право народів. Одним з важливих інститутів цього права було преторське право, що регламентувало правове положення іноземців. Право народів мало такі інститути права, як право війни, право полону, право рабовласництва, право мирних договорів, по­сольське право, право заборони шлюбів із чужоземцями й ін. Теза римських юристів «Слово, яке дано навіть ворогові, повинне бути дотримане» лягла в основу нині чинного принципу «pacta sunt servanda» («Договори повинні дотримуватися»). Римському праву також були відомі погоджувальні комісії, які створювалися для вирішення спірних питань.

Міжнародне право середніх віків відрізняється від давнього. Піс­ля Великого переселення народів на короткий час виникає Франк­ська монархія, що прагнула відродити порядки Римської імперії. Але після смерті Карла Великого Франкська монархія розпадається на велику кількість незалежних держав, а останні у свою чергу —на величезну кількість незалежних і напівнезалежних феодальних володінь. Настає час феодалізму.

Відносини, що виникають між феодалами, носили договірний характер, але така система здебільшого була нестійка й часто пору­шувалася більш сильними. Війни між власниками феодів (земель­них володінь) були звичайним явищем. Однак існуюче в той період договірне право накладало відповідний відбиток на всі відносини. Це було викликано тим, що у свідомості європейських народів міцно укоренилася думка про їхню загальну спільність унаслідок того, що їх насамперед поєднувала християнська релігія. Така спіль­ність відіграла свою історичну роль і вплинула під час Хрестових походів, коли практично вся Європа об'єдналася у боротьбі проти арабів і турків.

Незважаючи на весь розвиток договорів, у середні віки не скла­лося певної системи міжнародного права, і його діючі положення були розкидані по окремих трактатах і договорах.

Тільки в Новий час міжнародне право стає систематизованим. Початок систематизації було покладено Вестфальським миром, що закінчив Тридцятирічну війну. Значення цього договору було не тільки в його окремих постановах, а в самому факті з'єднання європейських держав в одне міжнародне співтовариство.

Поступово міжнародне спілкування здобуває все більшу право­мірність і правильність. Загальновизнаним стає положення про те, Що дійсно правильними є тільки ті державні взаємини, у процесі яких строго й неодмінно дотримуються рівність і незалежність держав. Під час військових зіткнень держави стали дотримувати правил ведення війни.

35

Найбільш широкий розвиток і систематизацію міжнародні від­носини одержали в XIX ст.

Міжнародне право в цей час дозволяє досягти гармонії у відно­синах між державами й міжнародними організаціями.

Виходячи з того, що розвиток міжнародного права в історичній ретроспективі характеризується величезною кількістю фактоло­гічного й нормативно-правового матеріалу, зупинимося тільки на найбільш важливих моментах, що характеризують сутність між­народного права на основних етапах його розвитку.

2.2. Міжнародне право Стародавнього світу 2.2.1. Єгипет і Двохріччя (Тигр і Євфрат)

З утворенням перших рабовласницьких держав у долинах Нілу й Двохріччя, між ними складалися відносини, які згодом стали носити правовий характер. Спочатку дані відносини були епізодичними, але вже до кінця III ст. до н.е. і в II тисячоріччі вони стають систематичними, поступово наділяючись юридичними нормами.

Становлення й розвиток таких норм відносять до більш ран­нього періоду, коли ще при первіснообщинному ладі на підставі багатовікового звичаю склалися перші правила спілкування між племенами й союзами племен. До наших днів дійшли численні приклади, пов'язані з веденням переговорів і поступовим поши­ренням недоторканності послів, із проведенням релігійних обрядів і приношенням клятв, які являли собою одні з засобів забезпечення укладених угод.

Праву рабовласницького періоду широко відома практика укладення міжнародних договорів, що мала місце ще наприкінці IV тисячоріччя. Так, у 3100р. до н.е. був укладений договір між правителями месопотамських міст Лагаш і Умма. Даний договір під­тверджував існування між ними державного кордону й установлював недоторканність його знаків. Виниклі розбіжності сторони договору зобов'язалися вирішувати мирним шляхом. Виконання договору було гарантовано клятвами й звертанням до богів. Текст договору був написаний шумерською мовою й висічений на камені.

Треба, однак, відзначити, що клятви, які давалися сторонами договору, не завжди дотримувалися, тому після збройних зіткнень знову виникали колишні проблеми.

Досить показовим є зміст мирного договору, укладеного в 3278р. до н.е. між фараоном Єгипту Рамзесом II і царем хетів Хат-тушилем III (Хаттусілісом, Хатусілем). У даному договорі сторони

36

клялися тисячами своїх богів про те, що між ними буде мир, що вони будуть допомагати один одному у випадках нападу ворогів, а також у випадках внутрішніх безладів, бунтів рабів, у пійманні перебіжчиків і в інших питаннях. Вони також зобов'язувалися виконувати зобов'язання по прямих договорах, називаючи дані договори справедливими.

Багато уваги в міжнародних відносинах тих часів приділялося шлюбним договорам, особливо тим, які регламентували династичні шлюби. Такі шлюби розглядалися як важливі політичні акції, які ведуть^о встановлення тісних дружніх відносин між державами й обопільного економічного, військового й культурного розвитку. При­кладом такого шлюбного договору може служити шлюб вавилонської царівни Семіраміди з ассірійським царем Шамаші-Адіді II.

Суб'єктами міжнародного права тоді виступали не держави, а фараони, царі, князі, правителі окремих міст. Звідси велика кіль­кість договорів про шлюби, у яких урегульовані питання посагу, рангу й прав цариці серед інших дружин і т.п.Найбільш частими були прохання й обіцянки подарунків.

Давньосхідна цивілізація не визнавала рівності суб'єктів міжна­родного права. У середині тисячоріччя до н.е. вважалися рівноправ­ними суб' єктами Єгипет, Вавилон,Мітанія й Хетська держава, потім до них приєдналася Ассирія. Єгипетський фараон займав чільне положення. Інші держави були залежні від Єгипту, тобто вони як фактично, так і юридично не претендували на рівність. Надалі, у міру розвитку цих держав, положення суверенів зрівнювалося. Це вплинуло й на характер і поширення практики договорів.

Уже до кінця II тисячоріччя до н.е. коло питань, що вирішува­лися за допомогою міжнародних договорів, значно розширилося. Зустрічаються договори про нейтралітет, державні кордони, обмін спірними територіями, зміцнення й нейтралізацію прикордонних фортець і міст, про торгівлю.

У період ведення війни панувала безмежна сваволя сильної дер­жави, тому що війни велися заради захоплення рабів і панування ,над джерелами води. Переможений народ і його майно ставали здобутком переможця.

Норми міжнародного права, прийняті в Єгипті й Двохріччі, були сприйняті іншими державами.