13.5. Міжнародна (недержавна) територія

Міжнародна територія перебуває за межами юрисдикції дер­жав, тобто за межами державної території даної держави, зокрема, за зовнішніми межами територіального моря, знаходяться великі простори морів і океанів, включаючи товщу морів і океанів, їхні надра і повітряний простір над ними, а також космічний простір, що не перебуває під суверенітетом якоїсь держави.

Юридичний статус цих територій визначається в багатосторонніх міжнародно-правових актах і міжнародній доктрині як територія загального користування або загальна спадщина людства.

На практиці юридичний статус таких просторів визначається винятково нормами міжнародного права —звичайно-правовими і конвенційними (договірними), а іноді також додатково угодами між суміжними державами. Наприклад, правовий статус відкри­того моря закріплений у Конвенції про відкрите море 1958року й у Конвенції про континентальний шельф 1958року; міжнародного району морського дна —у Конвенції ООНз морського права 1982року; Антарктики —у Договорі про Антарктику 1959року; по­вітряного простору —у Чиказьких конвенціях про міжнародну цивільну авіацію 1944року; міжнародних проток і каналів —у Конвенції про режим Чорноморських проток 1936року, у Договорі між Чилі й Аргентиною щодо Магелланової протоки 1941року, у Конвенції щодо забезпечення вільного плавання Суецьким каналом (Константинопольська конвенція) 1888року й ін.; космічного про­стору (включаючи Місяць та інші небесні тіла) —у Договорі про принципи діяльності держав із дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла 1967року; міжнародних рік —у Конвенції про режим судноплавства

445

на Дунаї 1948року й ін.; багатонаціональних рік —в Угоді між Аргентиною й Уругваєм щодо вод ріки Уругвай 1946року, в Угоді між ОАР і Суданом про використання вод ріки Ніл 1959року і ін. Враховуючи, що багато хто з названих об'єктів є об'єктами регулювання відповідно міжнародному морському, повітряному і космічному праву, вони будуть розглянуті в наступних розділах.

13.6. Міжнародні і багатонаціональні ріки

Усі ріки за їх географічним і правовим положенням поділяють на:

а) національні —які протікають по території однієї держави і перебувають під її суверенітетом, режими яких установ­ люються винятково цією державою на основі внутрішнього

законодавства;

б) міжнародні —які протікають територією двох і більше держав

чи розділяють такі території, при цьому кожна прибережна держава здійснює суверенітет над тією ділянкою міжнародної ріки, що протікає по її території. У зв'язку з цим виникає необхідність міжнародно-правового регулювання цілого комплексу питань, пов'язаних із її використанням, тому що права і законні інтереси прибережних держав міжнародної ріки перебувають у взаємозв'язку і взаємозалежності. Тому правовий режим таких міжнародних рік установлюється за­інтересованими державами на основі міжнародного акта. У свою чергу, міжнародні ріки діляться на:

а) багатонаціональні ріки —це ріки, у використанні яких зацікавлені винятково прибережні держави. Такі ріки не ви­користовуються або використовуються дуже обмежено для міжнародного судноплавства, не завжди мають сполучення з морем, проте відіграють певну роль в економіці прибережних держав. їхній режим регулюється винятково прибережними державами, наприклад, угода між Аргентиною й Уругваєм 1946року з приводу ріки Уругвай. До багатонаціональних рік належать Одер, Вісла, Тиса, Дністер; б) міжнародні ріки —це ріки, що мають безпосередньо вихід до моря і які використовуються міжнародним співтовариством для інтенсивного річкового судноплавства (наприклад, Дунай і Рейн у Європі, Нігер, Конго в Африці, Амазонка і Ла-Плата

в Америці й ін.). Такі ріки звичайно повинні відповідати трьом критеріям, необ­хідним для їхнього визнання як міжнародних:

1) політичному —вони повинні перетинати території двох і більше держав;

446

2. географічному —повинні мати вихід у море;

3. функціональному —мати можливість здійснення регулярного судноплавства.

Слід зазначити особливу значущість третього критерію, що є вирішальним, тому що міжнародно-правові проблеми таких рік в основному зводяться до забезпечення свободи судноплавства щодо них. Вони, як правило, відкриті для торговельного судноплав­ства як прибережних, так і неприбережних держав, і закриті, як правило, для проходу військових суден неприбережних держав (наприклад, Дунай, Нігер). На прибережні держави покладаються адміністративні обов'язки з управління такими ріками як відносно судноплавства, так і відносно їхнього господарського використання. З цією метою прибережні держави створюють спеціальні річкові комісії (наприклад, Рейнська комісія, що складається з представ­ників Франції, ФРН, Швейцарії, а також Дунайська комісія, що складається з представників прибережних держав).

Водночас слід зазначити, що підхід до питання про міжнарод­ні ріки тільки з погляду використання їх у судноплавних цілях у наш час втратив свою актуальність. Сьогодні функціональний критерій міжнародних рік набув варіабельного тлумачення: вони можуть використовуватися не тільки для судноплавства, але й для промислового та сільськогосподарського виробництва, одержання електроенергії, скидання відходів і т.д.Зокрема, при будівництві гідротехнічних споруд (гребель) для електростанцій, іригаційних систем прибережні держави не повинні заподіювати шкоди наві­гації на ріках, створювати незручності іншим державам, у тому числі й тим, що хоча і не є прибережними, але мають право вільного плавання по цій річці. Про це, зокрема, йшлося в Барселонській конвенції 1921року, відповідно до положень якої «кожна прибе­режна держава зобов'язана утримуватися від будь-яких заходів, здатних зашкодити судноплавноплавству або зменшити зручність плавання, а також вжити найшвидших заходів до усунення всяких перешкод і випадкових небезпек для плавання».Загальні правила щодо будівництва гідротехнічних споруд на судноплавних ріках містяться й у Женевській конвенції 1923року. Відповідно до неї всі роботи, що можуть призвести до фізичної зміни місцевості на території іншої держави або можуть завдати їй суттєвої шкоди, повинні проводитися на підставі угод заінтересованих країн. При будівництві іригаційних споруд пріоритетного значення набуває питання про кількісний розподіл вод між суміжними державами. Це ж стосується і забруднень: будь-які роботи на річці повинні провадитися таким чином, щоб запобігти забрудненню ріки в будь-якому місці за течією.

447

Тому, виходячи з поділу природного комплексу міжнародної ріки на відповідні ділянки, що перебувають під суверенітетом певних держав, зростає об'єктивна необхідність різнобічного співробітни­цтва заінтересованих держав з використання таких рік із метою гармонізації індивідуальних і загальних інтересів.

Як зазначалося раніше, із цією метою міжнародна практика ви­робила єдиний підхід, що полягає в розробці і підписанні угод, які регулюють порядок використання конкретної міжнародної ріки, озера або їхніх басейнів. До таких угод належать Конвенція про режим судноплавства на Дунаї 1948року; Акт, що стосується суд­ноплавства й економічного співробітництва між державами басейну ріки Нігер 1963року; Угода про Міжнародну комісію з охорони ріки Рейн від забруднення 1963року; Договір про басейн ріки Ла-Плата 1969року; Договір про співробітництво в Амазонії 1978року й ін.

Слід зауважити, що процес практичного і міжнародно-правового становлення міжнародних рік ще не завершений. Наприклад, після розпаду Союзу РСР ріка Дніпро стала міжнародною, і тому, звичайно, виникла необхідність розроблення відповідної угоди з використання цієї ріки прибережними державами —Україною, Білорусією і Росією.

Угоди, що регламентують порядок використання міжнародних рік, стосуються тільки конкретних рік і не мають універсального значення. Якогось кодифікуючого акта «міжнародного річкового права» поки що не існує. Правда, певні кодифікаційні роботи в цьому напрямку ведуться. Так, у 1992році під егідою Європейської економічної комісії була укладена Конвенція з охорони і викори­стання транскордонних водопотоків і міжнародних озер. У1966році були прийняті Гельсінські правила використання вод міжнародних рік. І хоча ці правила носять рекомендаційний характер, у деяких їхніх положеннях знайшли закріплення міжнародні порядки, що склалися в результаті тривалої практики з використання між народних рік. Велика робота з узагальнення великої договірне й арбітражної практики була проведена Комісією міжнародного права ООН,що в наш час приступила до завершення підготовки проекту статей, які стосуються несудохідних видів використання міжнародних водопотоків.